Розділ 1
Глава 1
– І треба ж було саме сьогодні запізнитися на роботу.
Томас Райкет, сидячи за кермом свого новенького Bentley, мчав вулицями Нью-Йорка, намагаючись якнайшвидше дістатися свого офісу.
Його першим правилом у бізнесі та навіть у особистому житті була пунктуальність. Що часто призводило до глузування з боку молодших братів. Він ніколи не спізнювався, бо вважав запізнення ознакою неповаги.
Будучи одним із власників фірми «Райкер груп», що спеціалізується на будівництві будівель, мостів та інших споруд, яку вони розвивали разом з братами Алексом і Нешем.
Будучи найстаршим, він вважав за правильним бути організованим і дати братам трохи свободи.
Свого часу він мав її достатньо. Нічні тусовки, п'яні загули з друзями. Дівчата змінювалися із завидною частотою.
Чим і користувалися журналісти, звичайно не забуваючи додавати всьому «глазурі» як любить висловлюватись сучасна молодь. Приписуючи красеню і ловеласу все нові і нові пригоди.
Будь-яка дівчина, яка опинилася поряд з ним у радіусі півметра, автоматично зараховувалася ними до його так званого "списку подружок».
Сам хлопець ніколи не давав коментар чи спростування будь-яким статтям, домислам чи пересудам.
Усіх усе влаштовувало. Йому безкоштовний піар, їм голосні заголовки.
Та й самі жінки нічого не мали проти. Самі буквально вішалися йому на шию. Так би мовити, кожна хотіла спробувати щастя та «приручити» завидного холостяка.
Природа не поскупилася і наділила хлопця розкішними зовнішніми даними. Ростом метр дев'яносто три, спортивної статури, темно-русяве волосся, чітко виражені риси обличчя. Привабливі зелені очі. Ну і звичайно запас грошей, якого було б достатньо, щоб забезпечити безбідне існування пари сотень людей, включаючи їх найвіддаленіших родичів, наче той магніт приваблював протилежну стать. Але навіть маючи такі успіхи, Томас із Братами й не думав зупинятися.
Завдяки своєму статусу міняв жінок як йому заманеться. А про те, щоб нарешті зупинитися навіть не думав.
Всюдисущі журналісти один перед одним рясніли знімками Райкера старшого з його жінками.
І молодші також не відставали.
Деякі газети намагалися підняти свій рейтинг за рахунок скандальних статей за його участю. Строкаючи заголовками «Нова пасія в гаремі» або інтерв'ю з його колишніми. Які за гроші залюбки ділилися особистою інформацією.
Деякі з жінок ділилися інформацію через образу, що їх покинули.
Деякі з них намагалися таким чином засвітитися на телебаченні, намагаючись показати себе з найкращого боку.
Томаса це не хвилювало.
Навіть те, що більшість тих дівчат, що приписували йому роман, з ним були навіть не знайомі.
Він насолоджувався життям і не звертав на це ніякої уваги. І такі дрібні непорозуміння його не хвилювали.
Лише жартував перед друзями, мовляв бути його коханкою стає статусним і якщо дівчата так до нього тягнуться, то хто він такий, щоб їх засмучувати.
Але одного прекрасного дня… все змінилося.
Дід з батьком вирішили, що настав час хлопцям дорослішати і братися за розум.
На черговій сімейній вечері їм передали кермо влади компанією, з напуттям «все у ваших руках» і повністю відійшли від справ.
Право на вибір вони не мали. Точніше сказати, його їм просто не дали.
Нічого не поробиш!
Довелося коритися волі старших.
І тут усе закрутилось.
Томас взяв на себе всі турботи щодо фінансових, юридичних аспектів їхньої фірми.
Алекс, відповідав за зв'язки з клієнтами, безпеку та постачання необхідних матеріалів, для реалізації того чи іншого проекту.
Неш, був творчою особистістю, відповідав за проектування та моделювання об'єктів, і стежив за процесом створення від початку і до здачі в експлуатацію клієнту.
Одним словом, кожен з них був не замінний у своїй сфері та спільній сімейній справі. Не зважаючи на різні погляди.
Проїхавши повз зупинку, Томас не помітив, як на великій швидкості, обкотив з калюжі людей, що виходили з громадського транспорту. Було майже дев'ять і йому потрібно було терміново потрапити до офісу. Так як рівно о дев'ятій, було призначено співбесіду на посаду адміністратора з персоналу, і йому обов'язково треба було бути присутним.
Ще до цього потрібно встигнути забрати копію резюме з відділу кадрів, обраної ним раніше претендентки на цю посаду.
Сьогодні явно був не його день.
Все розпочалося з того, що вчасно не спрацював будильник.
Його кавова машина збунтувалася, і чоловік залишився без своєї ранкової дози кофеїну. Що зовсім не прибавляло йому настрою та гарного розташування на день.
На додаток до всього на вулиці лив проливний дощ. Доведеться витратити час і пізніше відвідати автомийку.
А в нього і так день був розписаний на двадцять висим години.
***
Елісон Картер покинувши теплий салон автобуса відразу під холодний незапланований душ, її облили, з брудної калюжі, по саму маківку. Причому в прямому значенні цього слова.
Якийсь придурок, обкотивши її брудною водою з ніг до голови, зник за поворотом, навіть не пригальмувавши.
І все що їй залишалося робити, так це простежити поглядом його дорогий Бентлі, що нестримно від неї віддалявся.
- Боже, ну чому саме сьогодні ти вирішив згадати мені всі мої гріхи та покарати. У мене ж співбесіда. Ну як мені тепер прийде туди в такому вигляді? Ти що не міг почекати поки я там сама облажаюсь, а вже потім зловтішатись, і веселиться?
Елісон піднявши голову до неба, говорила в слух ніби зверталася до самого Всевишнього, не зважаючи на оточуючих людей. Які кидали на неї косі погляди.
- Ну що так дивитеся?
Розлютилася та.
- Так, я говорю сама з собою. У цьому немає нічого дивного, і не треба на мене так вирячатися, ніби у вас ніколи не бувало чорних смуг у житті.
Їй так хотілося на когось покричати. Це вже п'ята співбесіда за останні три дні. І перше, на яку вона ще й не ходила, але була певна, що їй точно відмовлять. Як можна справити гарне враження, коли ти виглядаєш як грязнуля, так добре всім відомого мультфільму.
І можна було б посміятися з безглуздої ситуації, якби не було так сумно.
До цього у неї була хороша робота. Ось тільки з босом не пощастило. Він був ще той мерзенний тип, що вважав своїм обов'язком лапати кожного, хто йому сподобався, і не мало значення, було це взаємно чи проти їхньої волі.
Елісон довго терпіла його ніби «випадкові» торкання, і одного разу не витримавши, і вилила йому на голову його ж ранкову каву.
Отак і розпочалися проблеми з пошуком нової роботи. Її тепер уже колишній бос, маючи багато знайомств, зробив так що її ніде не брали на роботу. Навіть на посаду з меншим окладом, ніж вона отримувала раніше.
Ну, що тут скажеш? Виродок. Який виродок.
Зібравши всю волю в кулак вона все ж таки пішла за заздалегідь надуманим планом. Їй потрібна ця робота. Потрібно йти до кінця. Не можна здаватися.
- Ну ні. Я не здамся. Я майже прийшла, я все поясню, і мене точно зрозуміють.
Елісон була рішуче налаштована, і була готова не здаватися без бою.
З неї вистачить. Час взяти себе в руки. Ну не може ж чорна смуга у її житті тривати вічно. Пора б їй поступитися місцем хоча б сірій.
- Мені вже двадцять шість років, я не якийсь там підліток, щоб боятися труднощів.
Елісон поспішила на співбесіду, підбадьорюючи себе і намагаючись привести одяг хоч трохи до порядок.
Але на велике її розчарування, всі старання були марні. Плями по всьому її одязі не так просто було відтерти.
Здаватися також не можна. Потрібно йти до кінця. Діставшись призначеної офісної будівлі, вона завмерла на місці.
Перед нею мирно розташувався той самий автомобіль, з яким ще зовсім нещодавно «пощастило» зіткнутися. Власною персоною, у всій своїй красі.
- Ну ... - фиркнула та - Якщо на роботу не візьмуть, то хоча б буде на кому відігратися.
Зібравшись із силами, пірнула в офісну будівлю.
Де удостоїлася гидливого погляду охорони.
- Міс, Ви не можете пройти далі, не показавши перепустку.
І зловтішно посміхнувся.
- Тож або пред'явіть, або покиньте приміщення.
виродок. Елізабет зло пирснула, шльопнувши на стіл перед охоронцем перепусткою.
Той помітно здивувався що такий у мене все ж таки є в наявності. Гидливо, двома пальцями підняв, звузивши очі, став розглядати.
- Не фальшивий, не хвилюйтесь.
Все ж таки, не змогла стримати саркастичного зауваження.
Той примружився.
- Гаразд. Можете проходити.
Пропустивши її взявся далі дивитися у свій маленький телевізор, стежачи за ходом матчу з футболу.
Проходячи повз Елізабет буркнула собі під ніс. Гніваючись не стільки на охоронця, стільки на всю ситуацію, що склалася в цілом.
- Щоб твоїм гол забили.
Той явно почувши це побажання вмить позеленів.
І поки цей суб'єкт не виставив її геть, спритно закрилася в найближчому туалеті, знову спробувала відтерти плями з одягу. Але всі її спроби так і не виправдали себе.
Тяжко спершись на раковину, дивилася на своє відображення в дзеркалі.
- Ну що, зберись і йди вперед. Нас не зможуть зупинити декілька плям на блузці так?
Усміхнувшись своєму відображенню все ж таки попрямувала на співбесіду.
Сподіваючись на розуміння нового начальства, на безглузду ситуацію, що склалася.
Зробивши кілька глибоких вдихів, переступила поріг приймальні.
Так би мовити, з надією на краще.
***
Томас проходячи повз приймальню, до свого кабінету, завмер на місці. Перед ним, на дивані розташувалася, м'яко кажучи не охайна особа. Вона крутила головою на всі боки розглядаючи приміщення.
Він знову починав злитися.
Що тут взагалі відбувається?
Як вона потрапила сюди?
За що він платить охороні?
Що б не зрозумій хто шарахався коридорами його фірми?
Чоловік постарався взяти себе в руки. Заспокоївшись, спокійно промовив.
- Вибачте. Ви до кого? - Він намагався говорити, як можна ввічливіше. Але судячи з того, як дана особа здригнулася, у нього це погано вийшло.
Елісон випростала спину.
Перед нею з'явився статний чоловік, у явно пошитому на замовлення костюмі, а Ролекс на його руці та дорогі запонки так і кричали, що він із вищого світу. Куди їй за всього її бажання ніколи не стрибнути.
Елісон нервово здригнулася, збираючись із думками. Посмикнулася на дивані і зібравшись з силами все ж таки подивилася йому в очі.
Чоловік пильно на неї дивився своїм холодним, злим поглядом.
Дівчина мимоволі знову здригнулася.
Той підняв одну брову немовби говорячи, довго мені ще чекати відповідь на раніше поставлене запитання?
– Я, Елісон Картер. І мені призначено сьогодні співбесіду, на посаду адміністратора з персоналу. – Випалила вона на одному подиху.
Томас здивовано підняв брови.
Потім опустив свій погляд на теку, яку тримав у руках. Потім знову глянув на дівчину. Очевидно оцінюючи.
Помовчавши трохи промовив без жодної емоції на своєму гарненькому личку.
- Ви нам не підходите. - Промовивши цю стандартну фразу, розвернувся, і вже було зібрався піти.
Дівчина підскочила на ноги.
— Але ж ви навіть на моє резюме не подивилися.
Змість від розчарування накрила з головою немов та лавина. Ось вискочка, та ким він себе вважає? Може він і багатий, але це не дає йому права так із нею розмовляти. Вона теж людина і потребує поваги.
Тим більше, що вони самі їй зателефонували і призначили співбесіду.
А зараз, виставляють за двері навіть рота відкрити не даючи.
Томас розвернувся, дивлячись суворим поглядом.
- Вибачте? Що не зрозумілого я сказав? Можете йти. Ми вас більше не затримуємо.
І тут вона зірвалася.
Їй здалося, що її знову брудом облили. Та ким він себе уявив? Мажор хронів? Звиклий з дитинства із золотої ложечки їсти. Хто давав йому право людей ображати?
На попередніх співбесідах їй хоч би давали можливість подати своє резюме, а не переривали на півслові. І чемно говорили «ми вам передзвонимо» хоча насправді й не планували так чинити. А тут… А ось цей…
– Скажіть, тільки чесно. Це у вас такий прикол? Викликати людей на співбесіду, а потім втоптувати їх у землю своєю зарозумілістю та зневагою? - підійшовши ближче до чоловіка, і гнівно втупилася в нього поглядом.
Той аж рот відкрив від такого нахабства.
А дівчина все не вгамувалася і продовжила.
- Я вам не підходжу, тому що якийсь багатий придурок, типу Вас, - вона вказала рукою в його бік, - ганяючись на своєму дорогому Бентлі, облив мене брудом, і навіть не спромігся зупинитися. І тепер мій зовнішній вигляд змушує бажати кращого?
Вона засміялася.
- Хоча знаєте, якщо ви так зневажливо ставитеся до потенційних співробітників, то я, мабуть, сама не хочу працювати на людину, яка поводиться як козел. Принижуючи людей. - Вона підняла руки вгору - Ну звичайно, ви ж всі багатії вважаєте себе божествами правлячими нами, нижчими вам за статусом.
Вона сердито на нього подивилася і прогарчала.
- І взагалі, якщо вже через того придурка, мене змішали з брудом, причому вже двічі за якихось пів години. Я просто мушу відновити справедливість. І принести йому особисту подяку. Ось прямо зараз піду і надряпаю ключем слова «подяки» на капоті його машинки. Якраз та стоїть біля входу в будівлю.
Випалив свою тираду на одному подиху, попрямувала на вихід.
Томас так і завмер на порозі свого кабінету.
До нього ніби через товщу води повільно доходили сказані нею слова. Він не міг вимовити жодного слова. Він так з ранку поспішав, що зовсім не дивився на всі боки.
Може когось і оббризкав по дорозі.
Якщо це справді так, то він вибачиться.
Але через таку дрібницю, давати псувати свою машину, точно не збирався.
Кинувши папку з досьє на порожній стіл у приймальні, поспішив слідом за божевільною.
– Я не дозволю Вам це зробити. – прокричав чоловік, намагаючись наздогнати потенційну шкідницю його власності. - Ви ж розумієте, що це розцінюватиметься як псування майна? – прогримів той.
– Він зіпсував мій костюм. І це теж псування майна. Я просто відновлю справедливість. - Вона була рішуче налаштована відновити справедливість і відігратися на машині. І не обертаючись на крик, продовжила свій шлях.
– Я не дам вам цього зробити. Це злочин. Якщо ви не заспокоїтеся, мені доведеться викликати поліцію.
Елісон розвернулася, дивлячись примруженим поглядом на чоловіка.
- А що це ви так рознервувалися, наче вона ваша? -Елісон підійшла ближче і подивилася йому в очі. – Так вона ваша! – І це вже було не питання, а твердження.
Томас напружився.
- Навіть якщо це і так, то цей факт не дає вам права її псувати.
- А ви мені не вказуйте, на що я маю права, а на що ні. - Дівчина розвернувшись гордо пішла до виходу.
- Гаразд. Стійте. Давайте так, ми ще раз розглянемо ваше резюме та передзвонимо. Потім проведемо нову співбесіду.
Прилетіло їй услід.
- Ну ні, дякую. Ми з моїм дипломом краще підемо працювати в офіціанти, аніж хоч на хвилину довше залишимося тут.
Елісон вибігши з холу не став чекати ліфта і попрямувала до сходів.
Позаду лунали кроки, що швидко наближалися.
Не встигнувши схаменутися, дівчина відчула, як сильна рука, вчепившись в її зап'ястя, різко розвертаючи назад. Та так силно, що Елізабет на долю секунди, втративши рівновагу, мало не полетіла стрімголов вниз зі сходів.
Вона тільки й встигла, що скрикнути з переляку.
Томас обхопивши дівчину за талію притягнув до себе, щоб уникнути подальшого падіння.
Шпилька, що стримувала її волосся, злетіла. І довгі кучері розсипалися по її плечах і обличчі.
- Ви в порядку? - У голосі чоловіка відчувалася щира тривога.
- Відпустіть мене. - Дівчина напружилася, вириваючись з його рук.
Її трохи трусило. Перспектива порахувати головою кількість схлдинок у даній будівлі привела трохи до тями.
Вона з жахом дивилася на чоловіка, намагаючись якомога акуратніше від нього відійти.
– Не треба за мною бігати. Я не настільки підла, щоб машині мстити, яка ні в чому не винна. За кермом були ви, отже, вам і відповідати. Тож чекайте рахунок за хімчистку.
Голос дівчини трохи тремтів. Підійшовши до східців, стала акуратно спускатися до вниз.
І все-таки через кілька прольотів, трохи прийшовши до тями, все ж таки вирішила його ще трохи позлити. А що? Ми жінки такі, непередбачувані. І любимо міняти свої рішення.
Обернулася до свого кривдника з лукавою посмішкою чеширського кота. Проголосила.
- Хоча ... Може і спущу пару шин. - Випалив усе це, вона знову побігла.
- Ах ти ж дрібна зараза. - Чоловік знову кинувся слідом за нею.
Наздогнавши дівчину вже біля виходу з будівлі, знову схопив за руку.
- Не смій наближатися до моєї машини. - Прогарчав той їй майже в обличчя. Зло дивлячись у вічі.
- А ви хто такий, щоб мені вказувати? І взагалі відпустіть мене. Ви робите мені боляче.
Але той її слухав.
Продовжуючи утримувати Елізабет у своїй жорсткій хватці продовжували сваритися. Не помічаючи перехожих, що дивляться на них з побоюванням.
***
Неш з Алексом завмерли з відкритими ротами, не знаючи, що їм робити.
Рятувати дівчину від Томаса або навпаки, тому що вона і сама була в такому гніві, немов від вбивства їхнього братика її стримує тільки присутність куи співробітників компанії, що пробігають повз. А це, як не як, але все ж таки свідки.
Алекс не витримав першим. І підбігши ближче, втиснувся між ними, намагаючись хоч трохи заспокоїти.
- Що тут відбувається? Якого біса, Томас відпусти руку дівчини. Ти робиш їй боляче
- Ця особа збиралася зіпсувати мою машину. – Прогримів той.
- А цей тип, заслужив на таке покарання, наступного разу знатиме, як ображати людей. - Вона відповіла у тому ж тоні.
- Томас що ти зробив цій милій особі, що довів її до такого стану. - Неш спробував згладити конфлікт і перевести все жартома.
Повисла мовчанка. Простір між ними вже починав потріскувати від напруги. Вони продовжували свердлити одне одного поглядом.
- Я облив її з калюжі, коли сьогодні запізнювався на роботу. І ця особа вирішила мені помститися.
- Ах ти ж бридкий тип...
Елісон розвернулася до Неша та Алекса обличчям. - Цей гад - вона тицьнула пальчиком у груди Томаса. - Облив мене брудом у прямому значенні цього слова. – Вона показала рукою на свій зіпсований костюм. - А потім, ще мав нахабство гидливо дивитися в мій бік ніби я те щеня з смітника. І навіть не спромігшись поглянути в моє резюме каже мені, що я не підходжу на посаду адміністратора з персоналу?
- О… Так це вам сьогодні було призначено співбесіду – Неш мило посміхнувся. – Я читав ваше резюме і маю визнати, що ви чудовий фахівець.
- Дякую і на цьому. – Вона від злості скрипнула зубами.
- Якщо вам ще потрібна робота, ми могли б поговорити і прийти до розумного рішення, непорозуміння можна залагодити. Що на це скажете?
- Та я краще жабу поцілую, ніж працюватиму з цим типом.
Томас пирхнув.
- Теж тут мадам знайшлася.
– Ну, ви можете працювати не з ним, а зі мною. Що ви на це скажете? Судячи з вашого резюме, якщо я не помиляюся, ви маєте досвід роботи в різних сферах, а мені якраз потрібен особистий помічник. Тож пропоную цю посаду вам.
- Дякую, але я якось обійдуся. Не хочу перебувати в одній будівлі з цим мерзенним типом.
Вона знову тицьнула пальцем в груди Томаса.
- А нам точно не потрібна в колективі така істеричка як ви.
Елізабет знову прийшла в сказ.
- Не змушуй мене закінчити те, що ти сам розпочав.
Алекс з Нешем спритно встали між ними. Намагаючись заспокоїти пожежу, що знову розгорається.
Алекс ухопивши брата під руку потягнув того до будівлі.
Неш у свою чергу при обнявши тендітну дівчину за талії повів її у бік найближчого кафе.
- Мила леді, а давайте ми з вами вип'ємо кави і трохи поговоримо?
- Нам з вами нема про що говорити.
Та спритно вивільнилася з його чіпких рученят.
- Ну хоча б дозвольте мені загладити провину, що сталося по вині мого братом? Почуваюся зобов'язаним перед вами вибачиться.
- Особисто Ви, мені нічого не винні. Так що можете йти у своїх справах і дати мені спокій.
Неш насупився.
- І все-таки дозвольте пригостити вас кавою.
Дівчина знову хитнула головою.
- Я ж говорю, не варто.
Елізабет почала повільно відступати назад.
- Але ж як… - спробував той продовжити розмову.
– Не варто. Всього найкращого.
Біля узбіччя припаркувалося таксі. Вона мало не силком виштовхнула пасажира, що приїхав. Швидко зайнявши його місце, і нарешті змогла залишити це жахливе місце.
Неш стояв і дивився в слід жовтої машини, що віддалялася.
- М… да. Так швидко жінки від мене ще не втікали.
Хмикнувши собі щось під ніс, попрямував до старшого братика влаштовувати допит.