Розділ 11

Розділ 11

Було далеко за північ, але сон не йшов. Райкер милувався сплячою поряд жінкою. Такою ніжною. Такою бажаною.

Вона мило сопіла, всім тілом притискаючись до нього.

І зараз чоловік чітко усвідомив, що бажає залишок свого життя провести поряд із нею.

Йому подобалося у ній абсолютно все. І те, що вона вважала своїм недоліком, навпаки, вважав забавними примхами коханої.

Засмучувало лише те, що дівчина була не впевнена у майбутньому їхніх стосунків.

Її невпевненість змушувала напружуватися та нервувати.

Він, як божевільний, почав ревнувати її чи не до кожного представника чоловічої статі.

Але його репутація бабія летіла попереду нього. Чудово розумів, чому Елізабет не хоче йому повністю довіритись. І звинувачувати її за це було безглуздо.

У своїх почуттях він був певен. Тепер залишилося лише довести Елізабет серйозність його намірів.

***

- Алексе, ти не забудь прихопити про всяк випадок копії договорів.

- Неш із усією документацією вже спускається вниз. Чекатиме нас біля машини.

Том швидко склав кілька папок у портфель, попрямував до виходу.

– Алекс треба зробити все на найвищому рівні. Якщо ми підпишемо з ними контракт, то отримаємо гарний прибуток.

Алекс поплескав брата по плечу.

- Все буде відмінно. Ось ми зараз приїдемо і все обговоримо. До того ж, Неш навів довідки про фірму «Кон корт». Там усе чисто.

- Гаразд, що гадати. Прибудемо на місце, а там побачимо.

Спустившись на ліфті на підземний паркінг. Попрямували до машини, що чекала на них з братами.

Неш крутив ручку радіоприймача підспівуючи якійсь пісні.

Брати переглянулись, посміхаючись над молодшим, хитаючи головами.

Влаштувавшись у машині попрямували до ресторану, на ділову зустріч.

Поглянувши на дисплей телефону, помітив повідомлення, що прибуло від Елізабет.

«Вечеря майже готова. Ти скоро?"

Том мало не чортихнувся в голос. У метушні робочих моментів, зовсім забув попередити кохану про зміну планів на вечір.

«Пробач люа. Плани на вечір трохи змінилися. Їдемо з Алексом та Нешем на ділову вечерю до ресторану. Боюся, це може затягнутися. Вибач, що не попередив. Все погодилося в останню хвилину»

Відправивши повідомлення почав нервово стискати телефон, чекаючи на відповідь.

Програма показувала, що повідомлення прочитано. Але відповіді не було.

Занепокоєння, що дівчина могла образитися, росло з кожною хвилиною очікування. Все ж таки вона його чекала. Готувала вечерю.

Ось йолоп, треба було одразу її попередити. Щойно дізнався про ділову зустріч. Якщо він не припинить робити дурниці, завоювати довіру Елізабет стане неможливим.

Коли майже через десять хвилин надійшло повідомлення, Томас був готовий скинути все на братів і поїхати до коханої.

"Все нормально. Побачимося завтра"

Том зітхнув.

«Точно все гаразд?»

«Так»

"Давай я заїду за тобою вранці і підвезу на роботу"

Набравши нове повідомлення схвильовано чекав на відповідь. Але та йому зовсім не прийшла до душі.

«Не варто. Побачимося в офісі»

Вечір пройшов досить плідно та продуктивно. Обговорення деталей договору затягнулося далеко за північ.

Довелося надсилати договори юристам, із вказівками до ранку принести готовий екземпляр.

Доведеться виписати їм гарну премію. Нічних змін в договорі на прийом на роботу не було.

Заїхати за собою Елізабет так і не дозволила, домовились, чи зустрінеться в офісі. Довелося погодитись, бо іншого вибору йому не лишили.

Прийшов далеко до початку робочого часу, купивши букет троянд. Пробрався до кабінету коханої, залишив той на її столі. В надії загладити вину за вчорашню зірвану вечерю з його вини.

Том не бачив Елізабет лише одну ніч. А вже не міг знайти собі місця. Навіть така маленька розлука з нею змушувала його нервувати і хвилюватись.

***

Нічка видалася безсонною. Елізабет чесно намагалася заснути. Але всі спроби виявились марними.

Ближче до ранку кинувши свої безглузді спроби попрямувала в душ. Хоч трохи підбадьоритися.

Безсонна ніч пройшла в роздумах. Хотілося хоч трохи впорядкувати своє життя. Страх, що Томас скоро втомиться від неї і все скінчиться так нікуди і не подівся.

Тяжко зітхнувши, провела руками по обличчю.

Елізабет як кожна жінка хотіла сім'ю, дітей. Хотіла прокидатися в обіймах коханого чоловіка. Проводити з ним увесь свій вільний час. Хотіла собаку та сімейні зборища на барбекю на задньому дворі їхнього сімейного гніздечка.

Але все це без Томаса не мало сенсу.

Дівчина ясно усвідомила, що бачить своє майбутнє лише з цим чоловіком. З будь-яким іншим все це не має жодного сенсу.

Настало чітке усвідомлення того, що за щастя треба боротися. І якщо сама не стане цього робити, то точно все втратить. А цього вже сама собі точно ніколи не простить.

Випита кава замість бадьорості чомусь стала хилити її в сон.

Чортихнувшись, відкрила додаток і викликала таксі. В такому стані за кермо сідає небезпечно.

Ну ось, лише одна ніч проведена без Тома і вона розбита. Не виспалась. Та ще й зла, як бджолиний рій.

В ранній час дороги були напівпорожніми. Почав накрапати дрібний дощик. Що ну ніяк не сприяло бадьорості та підняттю настрою.

Минувши свій кабінет пішла прямо на кухню для співробітників на першому поверсі. Із наміром поповнити запас кофеїну в організмі.

Швидко зробивши такий бажаний напій, влаштувалася з горнятком біля дальнього столика у вікна, яке так вдало ховалося за вазонами з рослинами. Роблячи столик схованим від інших, перетворюючи його на маленьке укриття в галасливому офісі.

І варто було влаштуватися, як в кухню впорхнула рудоволоса дівчина в супроводі Розаліни.  Помічниця нашого бухгалтера.

- Знаєш, вчора він з мене погляд не зводив. - Руда вмостилася біля барного стільця, стала поправляти свою зачіску.

- Том Райкер ще той серцеїд. У нас багато хто мріє отримати його в своє ліжко.

Руда голосно заржала.

- Розаліна, люба. Ти ж мене знаєш. Якщо я чогось хочу, то обов'язково це отримаю. – Спритним рухом розстебнула ґудзик на своїй блузці. Відкриваючи і так глибокий виріз.

- Мар'яша я в тобі й не сумніваюся. Ось як заарканиш боса, незабудься умовити його підвищити мене на посаді. А то ця мимра Картер нізащо не сприятиме моєму підвищенню.

- А хто ця Картер?

- Елізабет Картер, наша старша по персоналу.

Руда хмикнула.

- Усього то.

– Не скажи. Вона якимось чином за дуже короткий період опинилася на короткій нозі з начальством. Причому з усіма трьома братами одразу.

- Може, вона спить з ними по черзі.

Елізабет трохи кавою не поперхнулася. Почувши таке припущення.

Розалін засміялася.

- Ця вискочка поводиться так, ніби весь офіс належить їй. Вся така зарозуміла. Все чекаю, коли її за якусь провину випруть і перестане очі мозолити. Бісить.

- Розалін, я тебе не впізнаю. Що не можеш позбутися якоїсь там вискочки? Та влаштувала б якусь диверсію. І поділом їй. А в принципі не варто. Скоро Томас стане моїм плющовим зайчиком. Ось і попрошу його звільнити Картер. Так би мовити, конкурентки мені не потрібні.

- А де ти кажеш учора його бачила?

- Так ми вечеряли разом.

Елізабет здригнулася. Їй здалося, що з її легень вибили все повітря. Невже він проміняв її на цю шал…?

- Учора мій бос був на переговорах з Райкер і взяв мене з собою. Ось за діловою вечерею і познайомились.

– Зрозуміло. А сьогодні що з самого ранку до нас завітала?

- Та ось документи зголосилася передати. Вмовила шефа, що так буде безпечніше. Все-таки угода досить пристойна. І довіряти документацію кур'єру не варто. Шеф повівся. А мені того й треба було.

- Вирішила одразу йти в наступ?

- Не люблю в пусту витрачати свій час. До того ж, я вчора йому натякнула, що зацікавлена ​​до більш тісного знайомства.

Кімнату знову залив сміх.

- Все з тобою зрозуміло. Ти б один ґудзик застебнула на блузі. Залишила б трохи загадки, бо в твоєму вирізі навіть білизно видну.

Мар'яна поправила щойно згаданий предмет гардеробу.

- На те і розрахунок люба. Нехай оцінить усе, що я можу йому запропонувати.

І знову сміх. На цей раз змії вийшли з кімнати. Прямуючи у бік ліфта.

Елізабет стиснула кулаки від агресії.

Нікому не дозволю лізти до її чоловіка. А Тома мій. І ніякі руді стерви до нього й близько не підійдуть. До того ж, Томас сам хотів не приховувати їхні стосунки. Що ж, зараз голосно про них і оголосимо.

Кинувши склянку з охолодженою кавою у сміття, попрямувала захищати своє від брудних щупалець рудих відьом.

 

Томас Райкер

Дожив. Сиджу і прислухаюся до кроків у коридорі.

Усміхнувся, проводячи руками по волоссю, тим самим ще більше їх скуйовджуючи.

Нервую як дівчина перед випускним.

Дізнайся брати в якому я зараз стані, так до пенсії потішалися б. А то й довше.

Занурившись у свої думки, трохи зі стільця не впав, від стуку, що пролунав, у двері.

І яке ж було моє розчарування, коли, відкрившись переді мною, постала секретар фірми «Кон корт»

- Дозволите?

Дівчина призовно посміхаючись продефілювала до мого столу при кожному кроці похитуючи стегнами. Ґудзики на її блузці були майже всі розстебнуті. Демонструючи верх нижньої білизни.

Томас скривився наче від зубного болю. Його зараз точно прийшли спокушати. З такими успіхами блузку могла б уже й не одягати. Все одно розстебнула майже до самого пупка. Незадоволено поморщився.

Дівка точно мала плани на його персону.

Та вона ще вчора давала зрозуміти, що готова лягти під нього. Ось тільки Томаса це не цікавило.

Та навіть не будь у нього серйозних намірів до Елізабет, такі як ця особа придатні лише на кілька ночей як грілка. Не більше.

Підійшовши ближче, сперлася стегном об стіл майже впритул до нього і почала розбирати папку з документами.

– Прийшла за дорученням шефа. Так як ця угода важлива для мого боса. Він вирішив не користуватися послугами кур'єра та надіслав мене продемонструвати раніше поставлені ним підписи на документах.

Ага, так він і повірив. Підписи вона приїхала продемонструвати. А за одне й себе. І ще питання, що більше надано для демонстрації.

– Наші юристи ознайомилися. І не знайшли до чого причепитися. Все тому, що було обумовлено раніше. Тож вам залишилося лише поставити свої підписи. Один екземпляр залишиться у вас, другий я заберу із собою.

Передаючи попку з документами, жінка провела кінчиками пальців по його руці. Томас скривився і прибрав руку.

Він потрохи починав сердитися. Приємно, звичайно, коли протилежна стать обдаровує тебе увагою. Ось тільки дратує те, що в нього забули поцікавитися, а чи потрібна йому взагалі ця увагу від даної особини.

Потрібно якнайшвидше закінчувати з паперами і випроваджувати цю особу якомога подалі.

Побочь Елізабет таку не двозначну ситуацію і плакали його подальші плани на щасливе сімейне життя. Вона й так вважає його бабієм.

Дівчина щось говорила далі, подаючи йому документи для ознайомлення.

Томас хотів якнайшвидше з усім впоратися і нарешті відправити мадам.

Та ж, у свою чергу, з кожним новим поданим документом підходила все ближче. І в якийсь момент, відкидаючи своє довге волосся, мадам примудряється кількома пасмами заплутатися в затиску на моїй краватці.

Треба віддати їй належне, момент вона не проґавила. За якусь частку секунди, опинилася впритул до мене. Чіпляючись за лацкани мого піджака.

І треба ж, саме в цей момент двері мого кабінету відчинилися, надаючи Елізабет картину, що розгорнулася.

Дівчина застигла в дверях схрестивши руки на грудях. Уважно дивлячись на мене.

- Не завадила?

Я навіть рота відкрити не встиг у своє виправдання, як ця руда курв… накинулася на Лізі. Мою Лізі.

- Завадила. Хіба тебе не вчили стукати, перш ніж входити?

Я здивувався від такого зухвальства дівчини. Та що там, я просто охренів.

Я різко встав, відштовхуючи від себе Мар'яну. Та скрикнула. Ну так, я, явно видер їй шмат волосся. Але мене це мало цікавило. Зараз мене турбувала Елізабет. Вона мовчала, лише пильно дивилася мені у вічі.

І це її мовчання різало мене без ножа.

Та краще б вона закотила скандал. Розгромила мені кабінет. Та зробила будь-що. Аби хоч якось виявила свої емоції.

Так як я зовсім розгубився і не знав, як виправитись в очах коханої жінки. Я ж ні в чому не винен. Мене банально підставили.

Хвиля гніву за якісь частки секунд накрила з головою.

Схопивши рижу відьму за руку поволок її зі свого кабінету.

А та точно вирішила випробовати мене на міцність, почала хапати мене за руки, намагаючись притиснутися.

- Томасе, що ти робиш? Куди ти мене ведеш?

Вона зло зиркнула на Елізабет.

- Як ти посміла увірватися і заважати нам? Ти хто така? Як посміла?

Елізабет лише підняла брову від подиву, продовжуючи дивитись лише на мене.

Виштовхавши дівчину за двері гаркнув на неї так, що не здивуюсь якщо мене почули на декількох поверхах нижче.

- На твоє щастя я не піднімаю руку на жінок. Але ще хоч раз посмієш у такому тоні розмовляти з моєю нареченою або поводитися подібним чином, клянуся, переступлю через це правило.

Та віджахнулася від мене, як від прокаженого. І правильно зробила. Так як я справді ледве стримував себе, щоб не звернути їй шию.

- А зараз пішла геть. Документи передам кур'єром.

Зачинивши двері повернувся обличчям до Елізабет.

Та продовжувала мовчки мене розглядати.

Зробив маленький крок у її бік. Боявся, що вона відступить, але дівчина продовжувала стояти на місці.

- Кохана, дозволь мені все пояснити. Це не те, про що ти могла подумати.

Елізабет лише хитнула головою, не бажаючи нічого слухати.

В мені неначе щось обірвалося. Я завмер на місці. Переставши на неї наступати. Невже це все? Невже наші стосунки зруйнуються так і не встигнувши до ладу початися?

І тут дівчина зробила крок до мене і ... і поцілувала.

Я завмер на місці, не розуміючи, що відбувається. Я чекав будь чого. Можливо запущеного стєплера мені в голову. Ну чого завгодно, але до такого точно не був готовий.

Притискаючи кохану до себе стривожено дивився в такі рідні очі. Намагаючись зрозуміти, що взагалі з нею відбувається. І маючи величезну надію, що даний поцілунок не стане подарунком в якості розтавання. Інакше я цього не переживу і точно когось вб’ю. І вже навіть знаю з кого розпочну.

- Прийшла сказати тобі спасибі за квіти та побажати гарного дня.

– А?

Я був шокований. А де ж істерика. Сльози, звинувачення у невірності…

Елізабет усміхнулася.

- Та не дивись ти так на мене?

- Вибач, але…. Я нічого не розумію. Ти зараз маєш бити вази у мене на голові, а ти мене цілуєш.

Елізабет фиркнула.

- Я звичайно могла б провернути такий трюк. Але … але я не робитиму цього. Хвилин десять тому я чула розмову цієї дамочки – тицьнула пальчиком на двері кабінету – і Розалін, помічника нашого бухгалтера про плани з тебе.

Том відкрив рота з подиву.

- Треба визнати не розраховувала, що дамочка виявиться такою прудкою і відразу ж приступить до справи. Інакше не стала б йти до кабінету, щоб залишити речі. А там зізнаюся, трохи затрималась, милуючись твоїми квітами. Вони прекрасні. Дякую.

Томас хмикнув.

- Та й бачив би ти своє обличчя. Коли я, увірвавшись до кабінету, застала тебе в недвозначній ситуації. Шок та розгубленість. І скажу тобі чесно видерти патли тієї рудої курви, руки сверблять і досі, - вона замовкла, притискаючись міцніше до коханого чоловіка - Ну і ... признаюся чесно, я ... я тобі довіряю. Так що навіть якби я не чула всієї розмови напередодні на кухні, не стала б одразу тебе убивати. Шанс виправдатись я б тобі дала. Ну а потім… потім, мабуть, била б вази. Все-таки було не приємно бачити, як ця курка на тобі висне.

Том міцніше притиснув до себе дівчину цілуючи ту в макушку. Зітхнув з полегшенням. Яка вона прекрасна. Розумна, добра, рідна.

Потім різко відсторонився дивлячись у вічі коханій.

- Ти знаєш, адже я серйозно з приводу нареченої. - Він видихнув, хвилюючись. - Я кохаю тебе більше за власне життя. Хочу бути тільки з тобою. Хочу дітей, сім'ю. Хочу в старості ходити з тобою за руку по парку та грати з онуками, а не шкодувати про те, що так і не наважився сказати найважливіші слова коханій жінці.

Том відсторонився, стаючи на одне коліно. Дістав оксамитову коробочку та демонструючи в тій обручку з розсипом діамантів.

- Елізабет Картер, чи ти зробиш мені честь, і чи станеш ти моєю дружиною? Обіцяю любити тебе та бути вірним чоловіком. Обіцяю оберігати та прикласти всі сили, щоб зробити тебе найщасливішою жінкою у світі.

Сльози покотилися по щоках дівчини. Та схлипнувши кинулася в обійми коханого.

- Так. Так. Так. Я… Я теж дуже тебе кожаю.

Надягнувши обручку на пальчик коханої, Томас підхопив дівчину на руки, став закружляв по кімнаті.

За їхніми спинами пролунали оплески. Наречені завмерли, дивлячись на задоволених Алекса і Неша, що стоять у дверях.

- Ну нарешті - Неш підійшов і стиснув парочку в тісних обіймах - Давно час. А то ми все думаємо, коли ж ви наважитеся і зізнаєтеся в почуттях один одному.

Алекс наслідував прикладу брата також тісно стискаючи їх у кільці своїх рук.

– Вітаємо. Коли весілля?

Елізабет зніяковіла. Ховаючи почервоніле обличчя на плечі Томаса.

А той у свою чергу почував себе найщасливішою людиною на землі. Він тримає в обіймах кохану жінку, яка також його кохає та дала згоду на шлюб.

Рідні та близькі поряд і підтримують його.

Він щасливий. Чого ще бажати?

Хіба що…, стати татком. Ну, а це вже потім. В недалекому майбутньому. Принаймні Томас докладе до здійснення цієї мрії всі свої сили.