Розділ 5

Розділ 5

Наступного дня Елізабет довелося прийти на роботу раніше.

Особистий секретар Тома збиралася виходити у декретну відпустку. І їй, за словами Томаса, все не вдавалося знайти гідну заміну.

Те, що всі Райкери виявилися завзятими трудоголіками, знайти їм помічників, щоб так само, як і вони, все ціло віддавалися роботі, було майже непосильним завданням.

Враховуючи ще й той факт, що більшість кандидаток прийшли шукати не роботу, а особисте знайомство із знаменитими холостяками. І на всю намагалися продемонструвати не свої розумові якості, а дари природи, чи роботу пластичного хірурга. Тут вже у кожної індивідуальний підхід.

І з усього цього хаосу їй потрібно було вибрати щось більш-менш стерпне і підготувати до роботи.

Часу для заміни Лінди залишалося дедалі менше. Бідолашна дівчина з такими успіхами і народить на робочому місці.

Їй вже давно треба було б сидіти вдома і чекати появи на світ свого карапуза, а не стирчати в офісі, шукаючи собі гідну заміну. Про що й заявив її чоловік, підвозячи ту на роботу.

Остання кандидатка мала гарне резюме та рекомендації. Лінда вже зраділа такій заміні. Але Елізабет із самого початку підозрювала, що ця особа довго не протягне. І перша ж плутанина в розкладі підтвердила її здогади.

Після прочуханки від Райкера старшого, та закрилася в туалеті і проридала там кілька годин.

Але на її захист можна сказати, що не кожен і витримає тиск від суворого боса. А Томас саме таким і був.

Елізабет теж влетіло. У такі моменти вона щиро його ненавиділа. І часто, стомлена і вимотана починала подумувати про звільнення.

І все ж таки зупиняло те, що тут гідно платили за всі її старання та стрес. А це був вагомий аргумент, щоб залишитися.

Хоча, останнім часом вони постійно сперечаються.

Сама не могла зрозуміти чому так відбувається. Але, мабуть, бажання посперечатися було в них взаємним.

А побачивши його з черговою «супутницею», так взагалі ледве себе стримувала, щоб не звернути їм шиї.

- Все, досить. Зберися. Настав час приступати до роботи. Пора вже нашу майбутню матусю відправити у декретну відпустку відпочивати та чекати свого малюка. А це означає, що потрібно добре попрацює, і знайти вже нарешті їй заміну.

Зітхнувши, посунула ближче до себе стопку файлів із досьє на кандидаток. Подумки схрестивши пальці стала ті перебирати. В надії знайти потрібну.

Так ранок плавно перейшов в обідню пору. І винагородило трьома папками більш-менш відповідних кандидатур.

Вона любила свою роботу. Відмінно керувала та організовувала роботу співробітників. У потрібні моменти спритно згладжувала гострі кути, за що й заслужила на повагу. Примудрялася знаходити вихід із, здавалося б, неможливих труднощів і зберігати роботу кадрів на високому рівні.

Чим дуже пишалася.

Обдзвонивши обраним нею кандидаткам і призначивши час для співбесіди, попрямувала до найближчого кафе, сподіваючись хоч трохи підбадьоритися та перекусити.

Бо час обіду минув. На вулицях було не так багато перехожих. Все ж таки в окрузі в основному були офісні будівлі. А обідня перерва була майже одночасно.

Елізабет попрямувала до найближчого кафе, сподіваючись обзавестися склянкою свіжої кави салатом і пирогом на виніс. Через півгодини було призначено зустріч першій кандидатці. І запізнюватися було б не пристойно.

Вона так задумалася, що не помітила хлопця, який пильно за нею спостерігав.

Підбігши, він смикнув сумочку з її рук.

Але Елізабет інстинктивно вчепилася за неї, утримуючи щосили.

З одного боку, було б розумніше ту відпустити. Цінного там майже нічого не було. Навіть гаманець та телефон вона залишила в офісі. Так пара блокнотів та кілька баксів на обід. Але чомусь не могла дозволити собі так просто здатися. І це була її головна помилка.

На жаль, вона надто пізно це зрозуміла. Її супротив хлопцеві явно не припало до душі. Він різко обернувся в її бік.

Знову смикнувши сумку на себе, з силою штовхнув дівчину і та, втративши рівновагу, полетіла на дорогу, просто під колеса машини, що мчала прямісінько на неї.

І все, що їй залишалося, так це замружиться і прийняти удар.

***

Томас із Нешем поверталися до офісу з чергової зустрічі. Жваво обговорюючи нюанси нового проекту, що виникли.

І яке було їхнє здивування, підходячи ближче до будівлі, побачити рослого хлопця, який намагається вирвати сумочку у Елізабет.

У порівнянні з нападником, та виглядала зовсім маленькою та тендітною.

Сили були явно нерівні. Той був майже на дві голови вищий за неї. І опір дівчини виводив хлопця із себе. Він хапався не лише за сумочку, а й смикав ту за руки. Своїми діями спричиняючи їй біль.

Хвиля гніву і люті немов занурила його з головою.

Як він посмів до неї торкнуться?

- Уб'ю! - Прогарчав Том, зриваючись з місця.

 

Не змовляючись з Нешем, кинулися до Лізі на допомогу.

Було страшно спостерігати всю цю картину. І бачити байдужість перехожих. Тих, хто був найближчим і міг допомогти дівчині. Але чомусь не вважав за потрібне так вчинити і втрутитися. І така бездіяльність, і байдужість до чужого горя мало не коштувала життя дівчини, яка так йому дорога.

Помітивши Райкерів, що наближалися, в пориві злості хлопець штовхає ту на дорогу. Прямо під колеса машини, що мчить повз. А сам кинувся навтьоки.

Кажуть, опинившись у безвихідній ситуації в такі моменти, за секунду все життя з дикою швидкістю проноситься перед очима.

Може, так воно й було б, якби не серце, що рветься з грудей. До болю стиснувшись у страху втратити ту, що за зовсім короткий час стала йому така дорога. Хоча сама й поняття не має настільки сильно, вона йому потрібна. А побачений страх і біль у її очах змусили серце завмерти в грудях. Адреналін і лють змусили його битися з подвоєною швидкістю.

Томасу буквально в останню секунду вдалося висмикнути її з-під коліс машини. Буквально за мить до зіткнення, встиг смикнути її за руку, падаючи на асфальт і тягнучи ту за собою і тим самим рятуючи від неминучого удару.

Він лежав, притискав дівчину до своїх грудей. Гладив по голові заспокоюючи. Сам же подумки молився і дякував Богові, що опинився поруч. І зміг її врятувати.

Він би не пережив, якби з нею щось сталося непоправне.

Перехожі стали зупинятися.

Томас підвівся, притримуючи Елізабет і допомагаючи і тії підвестися. Але дівчина була в шоці. Вона вся тремтіла. Її ноги відмовлялися тримати свою господиню і так і норовили підкоситись, дозволивши тій знову звалитися на асфальт.

Він як міг, оглянув її на наявність ушкоджень. Варто якнайшвидше показати дівчину лікарю. І що швидше, то краще. Вона могла при падінні вдаритися головою. А це вже серйозно. Та й шок від того, що сталося, ніхто не скасовував.

Підхопивши Елізабет на руки, Томас притиснув її до своїх грудей. Відчуваючи, як та тремтить усім тілом. Сльози котилися її щоками. Вона безмовно схлипувала. З силою вчепилася в його сорочку, що кісточки пальців у мить побіліли.

Шок та паніка потроху його відпускала. Чоловік починав злитися.

Чому вона не випустила ту чортову сумку? Хіба її вміст коштував її життю? Хіба можна так собою ризикувати?

Він притис таку рідну і тендітну до себе міцніше. Подумки сам себе намагався заспокоїти. Елізабет потрібна його підтримка та впевненість. Вона жива. З нею все добре. А це найголовніше.

Він її, тепер точно і на крок від себе не відпустить. І хай тільки спробує сперечатися.

До них підійшов Неш, тягнучи за собою хлопця. Той брикався. Намагався вирватися. Але шансів він не мав. Неш тримав міцно і було видно, що ледве стримується, щоб самому, власними руками не звернути тому шию.

Томас скрипнув зубами від злості.

Щойно, через це непорозуміння, мало не загинула Елізабет.

Від смерті того рятували лише люди, що юрмляться навколо них. Бажаючи дізнатися подробиці того, що відбувається.

Краще б вони з самого початку виявили свою зацікавленість до ситуації, що склалася, ніж зараз створюють видимість занепокоєння за дівчину.

Алекс вибіг їм назустріч.

- Вона в порядку? - В його голосі дзвеніла тривога. - Мені повідомила охорона про подію. Поліцію та швидку вже викликали.

- Мене лише цікавить, чому ця охорона не втрутилася в потрібну хвилину. - Прогарчав той.

Алекс відганяв роззяв. Намагаючись відкрити їм дорогу.

- Із цим обов'язково розберемося. Не сумнівайся.

Томас глянув у занепокоєне братове обличчя. Помітивши, що той був наляканий не менше за нього. Кивнув, погоджуючись.

На відстані почулися сирени машин швидкої допомоги і поліції, що наближаються.

Томас влаштував Елізабет у холі будівлі. Дана адміністратор принесла тій воді. Щоб трохи заспокоїти.

Алекс з Нешем ввели в курс події поліцейських.

Томас не відходив від дівчини ні на крок. Та досі була шокована і продовжувала тремтіти і схлипувати.

Медики, що підійшли, стали її оглядати на наявність пошкоджень.

- Міс, як Ви почуваєтеся? У вас щось болить?

Та лише заперечно хитнула головою.

- Ні, не… болить.

Ті продовжували акуратно її оглядати.

- Нам потрібна місіс Картер, щоб оформити заяву, - промовив один з офіцерів, що підійшли.

- Ми оформимо хлопця за побої, напад та спробу крадіжки, - сказав інший. – Але нам знадобляться показання міс Картер та записи з камер зовнішнього спостереження.

- Він штовхнув її під машину. - У голосі Неша дзвеніла злість.

– І з цим теж розберемося. Нам потрібні повні свідчення передачі справи до суду.

– Я привезу її до вас пізніше, – Томас продовжував притискати Елізабет до себе. – Наразі потрібно відвідати лікарню та пройти необхідне обстеження.

 

Офіцер кивнув погоджуючись і відійшов.

Елізабет не мала можливості чинити опір, це було важко. Так як Томас тримав її міцно. І якщо бути чесною з собою, то й бажання відсторонитися не було.

Буквально кілька хвилин тому, вона спокійно йшла за обідом, а потім, якась секунда і мало не втратила життя.

Нова хвиля липкого страху пройшлася її тілом.

Поліцейські почали допитувати свідків, збирати свідчення, записуючи всю інформацію.

Том наполіг на повному обстеженні в клініці, і сам супроводжував її туди.

Сидів біля дверей кабінету, чекаючи на закінчення огляду.

Чоловік був у гніві. Він навіть не намагався взяти його під контроль. Він ніколи в своєму житті не був такий наляканий, як у той момент, коли побачив Елізабет, що падає під машину. Коли той хлопець мало не загубив її заради якоїсь там сумки. Він був готовий вбити будь-кого за неї. Таку милу, гарну. Його Елізабет.

Як тільки лікар закінчив огляд і повідомив, що окрім пари синців, переляку та легкого струсу дівчині нічого не загрожує, він нарешті зміг видихнути з полегшенням.

До цього моменту і сам не підозрював, у якій напрузі він був.

Схопивши Елізабет за руку, і сам не розуміючи, що творить, затяг ту в найближчу вільну палату. Далі від сторонніх поглядів. Не думаючи, що робить і як потім усе це буде пояснювати, він припав до її губ. Його руки блукали її таким рідним тілом. Схопивши її за стегна з силою притиснув до себе. Коли він відчув з яким бажанням та пристрастю вона йому відповідає, остаточно втратив над собою контроль.

Вона цього хотіла так само, як і він. Її руки блукали по його грудях. Відчуваючи тверді м'язи під пальцями. Вона хотіла його так сильно, як не могла зізнатися навіть самій собі. Їхній поцілунок був пристрасним і жадібним. І солодким водночас. Як давно вона цього хотіла.

І тут все різко припинилося.

Чоловік притулився своїм чолом до неї. Тяжко дихаючи. І все сильніше притискаючись.

Дівчина була здивована та розгублена. Її губи все ще горіли від їхнього пристрасного поцілунку. І якби не легке їхнє поколювання, все це могло б здатися сном. Таким бажаним сном.

У голові крутилася думка одна за одною. Навіщо він поцілував її? А найважливіша, чому зупинився?

Коли жар і адреналін від їхнього поцілунку трохи стих, вона скривилася.

Томас відступив.

- Вибач. У тебе щось болить?

Вона кивнула головою. Намагаючись не зустрічатись з ним поглядом.

- Трохи рука болить. На неї я якраз і приземлилася під час падіння.

 Чоловік скрипнувши зубами, кивнув.

- Тобі виписали якесь знеболювальне?

- Так. Мені зробили перев'язку та приписали кілька препаратів.

- Добре. Тоді пішли проведу тебе до машини. Я сам усе куплю. - Він спритно забрав у неї виписаний лікарем рецепт.

Елізабет спробувала протестувати.

- Не треба. Я сама впораюсь. Ти й так стільки часу зі мною втратив.

Томас похмуро на неї дивився.

- Не варто сперечатися. Я все одно не поступлюся. У тебе струс, за тобою треба доглянути. Тож ти їдеш до мене.

– Ні. Я можу сама…

- Навіть не сперечайся. Це не обговорюється, - перебив він, - Або до мене, чи залишишся до ранку в лікарні. Повір, я можу це влаштувати. Але одна ти точно не залишишся. - Він пильно подивився їй в обличчя. - Вибір за тобою.

Елізабет незадоволено піджала губи.

- Гаразд, поїхали до тебе.

Зустрівшись з чоловіком поглядами, вона побачила в них непохитну рішучість. І зрозуміла, що зараз краще з ним не сперечатися.

Зітхнувши, пішла до машини, що чекала на них.