Розділ 9

Розділ 9

Вранці, наступного дня, Елізабет прийшла в офіс ретельно приховуючи своє хвилювання. І вдаючи ніби нічого особливого не сталося попередньої ночі.

Немов годину тому, Томас не підкинув її додому переодягнутися.

Він наполягав, щоб почекати і приїхати разом. Але Елізабет вдалося наполягти на своєму. І дістатися до робочого місця самостійно.

Не бажаючи розголошувати їхні стосунки. Хоча б до того моменту, поки вона сама в них не розбереться і не буде впевнена в чомусь.

Дівчина дуже сподівалася, що їй добре дається вдавати, ніби нічого незвичайного в її житті не відбувається. Все як зазвичай.

Проходячи повз кабінет Тома, Елізабет мало не підстрибнула від різкого вигуку його секретарки Лінди.

Вона так задумалася, що не почула, що та їй промовила.

- Вибач. Що ти сказала?

Лінда насупила свої ретельно підфарбовані брівки.

- Лізі з тобою все гаразд? Ти якась дивна?

- Я в порядку. Дякую. Просто трохи замислилась. - Протараторила все на одному подиху. І відразу зрозуміла свою помилку. Лінда ще та пліткарка. А вона зі своєю нервозністю, щойно дала їй привід засумніватися, що все якраз не так як вона хоче показати.

І реакція Лінди не змусила на себе довго чекати.

Та окинула її вивчаючим поглядом.

Не придумавши нічого іншого, Елізабет швидко дістала свій робочий блокнот із сумки. Вдаючи що записує «важливу думку», що буквально щойно їй спала. У робочий час вона постійно щось записувала, намагаючись нічого не проґавити. Дівчина сподівалася таким чином заспокоїти Лінду, що якимось незбагненним їй чином відчувала, коли колеги поводилися, на її думку, підозріло. Та хапалася за будь-яку ниточку і тягла доти, доки не з'ясовувала що власне не так. А Елізабет ой як це було не потрібно. Наразі дівчина не готова перед кимось вивертати душу. Бо сама ні в чому не була впевнена. А дозволяти пліткам розповзатися по офісу, точно погана ідея.

Побачивши, як Елізабет пише щось у своєму блокноті, Лінда усміхнулася.

- Ти як завжди. Тільки про роботу й думаєш.

Дівчина кивнула, вдаючи що продовжує щось записувати. В надії що Лінда побачивши її зайнятість відчепиться. Але та чомусь не збиралася нікуди йти. Продовжувала стояти поруч, розглядаючи свій манікюр, чекаючи коли Елізабет звільниться і зверне на неї свою увагу.

Натягнувши на обличчя задумливу маску, дівчина повернулася на секретаря показуючи, що готова приділити їй трохи свого часу.

- Вибач. Скоро нарада, от і намагаюся нічого не проґавити. Ти ж знаєш, люблю бути підготовленою.

Лінда кивнула, погоджуючись.

- Томас Райкер шукає тебе.

Елізабет застигла на місці. Дуже сподіваючись, що її обличчя, як і раніше, залишається непроникним та спокійним.

- Навіщо? - Спитала, як можна спокійніше, намагаючись зобразити байдужість.

- Я точно не знаю. Він нічого не казав. Просто дзвонив і просив, як побачу тебе, попросити зайти до нього. - Витріщилася на неї в очікуванні відповіді - Так що мені передати? Чи ти пройдеш до нього прямо зараз?

– Ні. Не треба нічого передавати. Я зайду до нього за кілька хвилин, як тільки залагоджу пару питань перед нарадою, - вона помахала своїм блокнотом, - Боюся щось забути.

Лінда кивнула. І, мабуть, не помітивши для себе нічого цікавого, попрямувала до свого робочого столу.

Елізабет мало не зітхнула з полегшенням. Але вчасно схаменулась.

Не варто привертати до себе непотрібну увагу. Поспішила до свого кабінету. Забігши, зачинила за собою двері і притулилася до тієї спинної, роблячи глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками.

Але стукіт в ті налякав її ще більше. Відкривши, вона дивилася широко розплющеними очима на чоловіка, що стояв, навпроти.

А той дивився насторожено.

- Ти в порядку? - Його погляд пройшов по ній знизу вгору. Затримавшись на її довгих ніжках, взутих у високі шпильки та обтягнутих вузькою спідницею. Піднявши погляд вище застряг у виріз її блузки, що відкривала її гладку шкіру. Яку ще нещодавно він міг пестити губами.

Томас видихнув. Намагаючись заспокоїтись, та взяти себе в руки.

Зайшов до кабінету, прикриваючи за собою двері. Сторонні, цікаві погляди їм непотрібні.

- Що відбувається? Ти мене уникаєш? Ще якусь годину тому, залишаючи тебе біля твого дому, у нас було все добре. Нині я не розумію, що відбувається?

Дівчина опустила погляд і тяжко видихнула.

- Вибач.

Томас напружився. Поганий знак. Йому не подобався її настрій. Чоловік не розумів, що такого могло статися за такий короткий термін, що вони не бачились.

- Ти шкодуєш про нашу вчорашню близькість? - Задавши запитання він завмер на місці чекаючи відповіді.

Тільки зараз він остаточно зрозумів, наскільки важлива її відповідь. Чи дасть вона їм шанс.

– Ні. -  Відповіла швидко і без вагань.

Томас зітхнув з полегшенням.

Він підійшов ближче, ніжно обгортаючи її в своїх обіймах. І не відчувши опору, припав до її губ. Вони цілувалися пристрасно, притискаючись один до одного.

- Чорт! Як же добре відчувати тебе у своїх обіймах. - Том ніжно поцілував її вушко, - Ти мене страшенно налякала дівчинко. Я подумав, що ти не хочеш мене більше бачити. Що вчорашню ніч вважаєш помилкою.

Вона підняла руки, притискаючи свої долоні до його грудей.

- Все, що було вчора, не помилка. Просто…. Просто.

– Просто що?

- Усе сталося так швидко. І… і я не хотіла б, щоб хтось в офісі знав про це. Поки що ми самі не розберемося, що між нами відбувається.

Том трохи відсторонився. Щоб подивитися дівчині в очі.

- Мила, я давно визначився з тим, що відбувається. Я лише засмучений тим, що так довго чекав і не наважувався зробити крок до чогось більшого. Ти мені не байдужа. Це я тобі точно можу сказати. Зараз все залежить лише від тебе. Чи даси нам шанс?

Елізабет зніяковіло посміхнулася.

- Я не можу думати, коли ти так мене обіймаєш.

Томас усміхнувся, нахилився і ніжно прикусив її за шию. Та тихо застогнала. Вона танула в його руках, від умілих ласк.

- Твоє тіло каже саме за тебе. Але я хотів би почути відповідь з твоїх прекрасних вуст.

- Так... Так, я хочу дати нам шанс, - вона нервово засміялася, як цей чоловік може так легко пробудити в ній бажання? - Ти мені теж не байдужий. Але я не хочу бути об'єктом для пліток в офісі.

Томас посміхнувся. Він був радий почути її слова у відповідь. Радий був отримати шанс на щось більше. І був готовий на все, щоб у них було майбутнє.

- Ми не дамо нікому судити про нас. Якщо тобі так комфортніше, то в робочий час поводитимемося, як і раніше. Наче між нами нічого немає. Ось тільки я не впевнений…, як довго зможу стримуватись, щоб бачити тебе цілий день і не мати можливості до тебе торкнутися.

Елізабет засміялася.

- А ми у вільний від роботи час будимо активно надолужувати втрачене.

– Мені подобається твій план. І сьогодні ж увечері чекаю на тебе у себе вдома. З мене вечеря.

Швидко цмокнувши її в ніс, зробив кілька кроків назад. Відступаючи.

- Якщо ми зараз не припинимо, боюся, що не зможу стримати своє слово.

- Тоді тобі краще піти та почати готуватися до конференції.

Підморгнувши, взявся за ручку дверей. Але перш ніж вийти промовив.

- І не здумай від мене більше бігати. Мої нерви і так на межі. Пошкодуй мене.

Зустрілася з ним поглядом і зрозуміла, що сама не зможе від нього нікуди втекти. Запізно відступати назад. Вона не зможе без нього.

Підійшовши, дівчина обняла чоловіка руками за шию і швидко поцілувала.

- Не передумаю. Не зможу.

Прошепотівши все прямо в губи такому бажаному та коханому, швидко виштовхала того за двері.

Боячись, що сама не стримається і накинеться на нього прямо тут, у своєму кабінеті. Прикусила нижню губу, намагаючись стримати істеричний смішок, що від нахлинувших почуттів почав рватися назовні.