Розділ 2
Розділ 2
Елізабет
- Елізабет прийми замовлення з п'ятого столика.
Бармен знову спробував шльопнути їй по попі.
- Шон припини негайно. Ти мені заважаєш працювати.
Дівчина постаралася як найввічливіше його відшити. Втім, вона займалася цим вже два тижні. Два прокляті тижні її роботи офіціанткою в цьому елітному ресторані.
Після той провальної співбесіди, вирішила змінити свою професію.
Варто визнати, що її колишній бос попрацював на славу. Їй всюди відмовляли у роботі за фахом. Простіше кажучи, вибору просто не залишилося. Грошей майже не було. Тож довелося піти в офіціанти.
Дівчина все ж таки продовжувала себе тішити надіями, що все це тимчасово. Рано чи пізно, її колишньому тирану босу набридне з неї знущатися, чи може він якимось зовсім прекрасним ранком про неї взагалі забуде.
Про це вона могла поки що лише мріяти.
Але все ж таки опускати руки не можна. Потрібно якось жити далі.
Зібравшись з думками, натягнувши на обличчя якомога привітнішу усмішку, пішла в напрямок зазначеного столика. Обслуговувати чергового мажора.
І якого було її здивування, коли перед нею сиділи обидва її нічні кошмари власними персонами.
Колишній бос Данило Михайлович Шульський і… Томас Райкер.
Чорт, це ж втілення її найжахливішого кошмару.
Проковтнула в'язку слину.
На ватяних ногах, зібравши всю волю в кулак, все ж таки підійшла до столика. Вибору не було. Не втікати ж їй через чорний вхід. Хоча?
Зробила кілка вдихів, заспокоюючись, підійшла і якомога чемніше заговорила. Намагаючись щоб голос не тремтів.
- Добрий вечір. Що бажаєте замовити.
Варто їй було заговорити, як відразу відчула на собі два погляди. Від яких одразу мороз пройшов по шкірі.
Шульський розплився в задоволеній усмішці. Окинув її своїм хтивим липким поглядом. Залишилось тільки слини пустити.
Фу. Елізабет пересмикнуло.
Томас навпаки, помітивши реакцію свого співрозмовника на дівчину мовчав і спостерігав. Ну… дякую хоч не брав приклад зі свого товариша.
- О, люба, радий тебе бачити.
Дівчина лише сильніше зіщулилася.
А той продовжив. Незважаючи на чоловіка, що сидить, навпаки.
- Як я подивлюся ти досі упираєшся? - Він лукаво хмикнув. - А твоє місце за тобою досі зберігається. Тобі лише треба стати трохи зговірливішою. І ти одразу ж повернеш собі своє життя.
Елізабет взявши себе в руки все ж таки змогла вимовити.
- Дякую. Але мені й так нормально.
Той факт, що ці двоє знайомі і явно ведуть якісь спільні справи, був доказом того, що, відмовившись від пропозиції молодшого брата Райкера в роботі, вона вчинила правильно.
Усі вони однакові. Зарозумілі кобелі та козли.
Шульський солодко посміхнувся.
- Ти у цьому певна?
Він простяг руку і спробував шльопнути її по попі.
Та в свою чергу встигла в останню секунду відійти у бік. І тут, як би не старалася її нерви підвели.
- Вибачте, Вас зараз обслужить інший офіціант.
І не давши нікому заперечити, швидко зникла за ширмою для персоналу. Вона розуміла, що вчинила нерозумно, показала свій страх і слабість. Втекла. Але і стояти там і далі, вислуховувати нові образи в свою адресу вже не могла.
Боялася зірватися, і цього разу на голову Шульському, а можливо і Райкеру прилетіло би щось твердіше за каву.
Вона нічого не могла з собою вдіяти. Вона втомилася. Її руки тремтіли, видаючи усі емоції. Непролиті сльози з-а несправедливі образи застилали очі.
За що? За що їй це все?
Відшукавши свою напарницю Наталі, натягла на обличчя посмішку і попрямувала до неї.
- Нат, там за п'ятим столиком двое заберпеченних чоловіки. Поступаюся тобі їхній столик.
Знаючи бажання дівчини знайти собі «друга» як, вона любила висловлюватися, постаралася вдати, що сама не охоче віддаю таких хороших клієнтів.
А що? Нехай не думає потім, що я залишуся їй винна, якщо вона все ж таки зробить мою роботу.
Сама ж попрямувала збирати свої речі.
Робоча зміна добігла кінця. Тож можна сміливо йти додому. А там уже й поплакати над своєю нелегкою долею. Без сторонніх очей.
Томас
Томас ледве стримувався, щоб не набити морду Шульському.
Так, він згадав дівчину. І судячи що він почув з односторонньої розмови, вона працювала на цього недоумка, і він мав нахабство до неї чіплятися.
Та ще, не соромлячись його вирішив принизити Елізабет, давши чітко зрозуміти, що не ламайся вона і ляж під нього, поверне їй її роботу. А судячи з резюме, яке він читав, вона чудовий фахівець. Але Шульського це зовсім не цікавить. Він хоче її, а на все інше йому начхати.
Жирний нахабний мерзотник. Руки самі стиснулися в кулаки.
Якби цей придурок не був посередником між великим клієнтом і його компанією в цю ж секунду, навіть не замислюючись зламав би йому щелепу.
Про те, який Шульський виродок знали багато. Він не гребував чинити підло і бити, коли жертва й так уже на землі.
І сам цим пишався.
Завдяки своєму батькові, що досяг багато чого в бізнесі і в тому числі потрібними зв'язками і знайомствами, просто успішно всім цим користувався.
Шульский не соромлячись присвоювати собі заслуги рідного батька. Не бачачи в цьому нічого мерзенного і соромного.
Цим ще більше розпалюючи ворожість Райкера.
Томас помітив, що дівчина виглядала дуже втомленою. І це не давало йому зосередитись на робочих моментах.
Райкер весь час подумки повертався в день їхньої першої зустрічі, і розумів, що поводився як ідіот.
І коли вона відмовилася від посади, запропонованої його братами, вірніше не відмовилася, а просто взагалі не стала їх слухати, він вважав, що таким чином дівчина набиває собі ціну.
Але зараз розумів, що вона вчинила так не для того, щоб привернути увагу. Вона просто порахувала його ще одним виродком на своєму шляху.
І варто визнати її не варто звинувачувати за таку думку про нього.
А варто продумати план і все ж таки заманити до себе на роботу.
А придурка Шульського варто провчити. І був упевнений, брати йому з цим з великою радістю допоможуть.
Але спочатку. Спочатку потрібно зробити так, щоб міс Картер почала працювати під керівництвом родини Райкер. Так вони принаймні зможуть забезпечити її нормальною роботою, і їй не доведеться ходити з підносом між столиками. Вона заслуговує кращого. І відмінне резюме Елізабет тому доказ.
***
Алекс збирав інформацію про Шульського. І досить швидко з'ясував, що той зловживав своїми повноваженнями.
Випливло чимало скарг про некоректну поведінку і домагань. Але з якихось причин не було проведено жодного службового розслідування.
А до поліції так взагалі жодної скарги так і не дійшло.
Алекс глянув на годинник, до наступної зустрічі залишалося трохи більше пів години. Для розмови з Томасом цілком достатньо.
***
Томас підвівся з-за столу і простяг братові руку.
- Ну що? Вийшло щось нарити окрім чуток та пліток?
Алекс досить посміхнувся.
- А ти як завжди не марнуєш час даремно. Що навіть випити не запропонуєш? Відразу до діла?
Брати посідали в крісла навпроти одного.
Алекс розклав стос паперів, принесених із собою.
- Якщо мене не підводить пам'ять, а вона мене точно не підводить, у тебе ще призначено зустріч. І на ній бажано бути в тверезому розумі.
Алекс дзвінко засміявся.
- Я ж не казав, що питиму. Але запропонувати з ввічливості все ж таки міг би.
- Досить тобі нудити. Викладай що нарив.
- А нічого гарного. Цей ублюдок дошкуляв не одній дівчині. На жаль, Елізабет не стала винятком. І судячи з усього, завдяки зв'язкам папаші успішно зам'яв усі скандали, що виникали згодом. А їх повір було не мало.
- І що, жодна заява до офіційної справи не дійшла? Цей придурок домагався дівчину прямо в мене на очах. І той факт, що я все чудово чув його взагалі ніяк не збентежив. З іншими він, напевно, поводився подібним чином.
Брати замовкли.
- У нього чудова команда адвокатів. І більшість із протестувальників взяли відступні, а на тих, хто не спокусився на пристойну суму, вплинули по-іншому. Деяким банально загрожували. А когось і шантажували. І як ти розумієш, якщо досі не однієї офіційної заяви в поліції немає… методи чудово діють.
Томас стиснув кулаки від злості.
- Виродок.
- Я з тобою згоден. Але тієї інформації, що у нас є недостатньо для того, щоб схопити його за яйця.
- Ти спочатку зроби так, щоб міс Картер працювала тут. Цей виродок знає де вона працює зараз. І вже точно не впустить свого шансу дошкуляти дівчині.
Томас глибоко зітхнув і потер рукою підборіддя.
- Згоден. Він на ній сильно зациклився.
- Давай вчинимо так. Ти переговориш із дівчиною, запропонуєш їй роботу. І якщо вона тебе пошле в далекі далі, то тоді підключимося ми з Нешем.
Райкер старший зітхнув з полегшенням. Принаймні йому є на кого розраховувати.
Він не знав чому він сам зациклився на міс Картер. Чому його турбують її проблеми. І бісить той факт, що якийсь жирний недоумок не дає їй проходу.
Він запевняв себе. Що така зацикленість просто жаль про те, як він з Картер вчинив. І не більше.
Ось допоможе їй, і його думки знову прийдуть у норму. І він перестане постійно про неї думати.
Або може це через те, що в нього давно не було коханки, і тому Елізабет засіла в нього в голові?
Чомусь був впевнений, вона не така, як усі. Висловлювалася відкрито. Хоч її думки і сказані слова в його адресу не зовсім йому подобалися. Але треба визнати він їх заслуговував.
Вона яскрава та енергійна. Навіть певною мірою можна зрозуміти зацикленість Шульського на дівчині. Вона наче той магніт притягує. І міцно засідає у голові.
***
День був насичений. А ввечері після ділової вечері Райкер планував поговорити з Елізабет.
Залишаючи свій кабінет, чоловік із великим задоволенням пропустив би цю зустріч і попрямував би прямо до неї.
І за годину, коли зустріч все ж таки закінчилася так і не досягнувши логічного завершення, нарешті дістався потрібного йому місця.
Зайнявши столик біля вікна, почав спостерігати.
Коли нарешті побачив її минуло майже пів години очикування. Дівчина виходила із кухні. На ній була формена сукня. Вона проходила між столиками, приймаючи замовлення.
І тут він помітив, як молоді люди за столиком неподалік відпускають недоречні жарти в її бік.
Дівчина вся щулилася, наче від холоду. Було помітно, як вона втомилася. Темні кола залягли під її гарними очима. Личко трохи змарніло.
Виникло нестерпне бажання притиснути до себе і дати впевненість, що все буде добре. Не знаю звідки взялося таке бажання, але відмовлятися від нього не збирався.
Йому вистачило миті, щоб ухвалити рішення і опинитися поряд з нею.
- Добрий вечір.
Райкер став так, щоб закрити своєю спиною Елізабет. І коли дівчина, прийнявши його допомогу, сховалася за ним, наче відчув полегшення.
Томас суворо оглянув компанію, що зібралася. Ті явно були вже не тверезі.
- Якісь проблеми?
Його голос так і дзвенів від неприхованої люті.
І треба віддати хлопцям належне. Ті швидко зрозумівши, що їм тут нічого хорошого не світить, перепросивши, змінили тему конфлікту і почали щось між собою обговорювати.
Томас повернувся до дівчини. Махнувши рукою пропонуючи їй слідувати за ним до його столика.
Та, похнюпивши голову, зробила так, як її просили.
Райкер оглянув її пильним поглядом.
- Ти сьогодні їла?
Елізабет, яка чекала будь-чого від цього чоловіка, але ніяк не турботи про себе, що від несподіванки дар мови втратила.
Вона дивилася на нього ошелешеним поглядом продовжуючи мовчати.
Томас хмикнув.
- Я так розумію, що відповіді нема.
Та змогла лише хитнути головою, підтверджуючи його здогад.
На секунду Райкер замислився.
- Повечеряй зі мною - скомандував він.
Від здивування її очі стали ще більшими.
- А… Пробач що?
Томас знову хмикнув.
- Нам потрібно поговорити. А зробити це під час вечері, погодься буде набагато приємніше.
Елізабет, зібравшись із силами схрестила руки на грудях. Наче відгороджуючи.
- Якщо ти не помітив, то я зараз на роботі та не можу приділити час на розмови з тобою.
- Але поговорити все ж таки доведеться.
Томас не збирався здаватися.
Дівчина насупилась ще більше.
- Гаразд. – Цю незрозумілу розмову треба закінчувати. Нічим хорошим для неї це точно не закінчитися. - Ти ж не відчепишся?
Погоджуючись Томас кивнув головою.
Дівчина тяжко видихнула.
- Добре. Давай мені свою візитну картку, і я як знайду час, обов'язково тобі зателефоную.
Томас замислився на кілька секунд.
– Ні. Так річ не піде. - Похитав він головою - Ти мені не те що не передзвониш, так ще й мій номер в чорний список внесеш, щоб і я до тебе не додзвонився.
Помітивши приголомшений вираз обличчя дівчини, розсміявся.
- Я ж правий?
Та лише скривилася. Але все ж таки була з ним згодна. Вона не передзвонила б йому.
- Допустимо. Але ... Можливо і не правий. Хтозна. – Розвела руками в різні боки.
Бачучи, що Елізабет явно неналаштована, зараз на розмову, Томас все ж вирішив зараз відступити.
Він, похитавши головою, сунув руку в кишеню, витягаючи білу візитну картку. Простягнув її їй.
- Я готовий посперечатися, що ти мені не наважишся передзвонити. - Подразнив він, точно знаючи, як її зачепити. І підштовхнути у потрібний йому бік.
І не схибив.
Вона взяла картку, встаючи з-за столу, і швидко попрямувала у бік кухні. Кинувши йому наостанок.
- Подивимося.
І це єдине слово давало надію, що розмова все ж таки відбудеться.
Принаймні вона його не послала далеко і на довго, і все ж таки прийняла візитівку.