Розділ 3

Розділ 3

Елізабет здригнулася, від наполегливого дзвінка у двері.

Було близько одинадцятої вечора. І після важкого робочого дня вона нікого не хотіла бачити.

Вирішивши проігнорувати гостя лягла у вітальні на диван, чекаючи поки настирний гість з рештою піде геть. Але той, хто дзвонив, явно не збирався здаватися.

Прикрила подушкою голову, намагаючись заглушити трель дверного дзвінка.

Голова і так гуділа від постійної музики в ресторані. Так тут і вдома спокійно подихати не дають.

Сьогодні після роботи, їй знадобилося близько години, щоб хоч трохи заспокоїтися.

Вона весь час боялася побачити Шульського чи Райкера. Хоча варто було визнати, що останнім часом Томас займав всі її думки. І коли дзвінок в двері роздався знову,  їй чомусь захотілося, щоб це був саме Райкер.

Мотнувши головою, відганяючи від себе непрохані дурні думки. Чого це вона знову про нього думає? І взагалі він не стане до неї приходити. Хто вона така, щоб зацікавити такого чоловіка як він.

Та за ним череда дівчат бігає. І варто визнати, вона їм не конкурентка.

Отже, відганяючи дурні думки, все ж попрямувала відчиняти двері. Чекаючи побачити за тою свою сусідку.

І яке ж було її здивування, побачивши в дверне вічко того самого чоловіка, що так щільно засів у неї в голові.

Дівчина шумно видихнула, зробила кілька глибокий вдихів. Руки її чомусь тремтіли, коли вона все ж таки зібравшись з силами смикнула за ручку. Двері відчинилися, а разом з тим все повітря залишило її легені.

- Вже почав думати, що ти не відчиниш.

Не чекаючи запрошення Томас пройшов у квартиру, прикриваючи за собою двері.

– Я не знала, що це ти. Якби знала не відчинила би точно. - Збрехала, не дивлячись чоловікові в обличчя. Боячись, що він здогадається про її маленьку брехню.

Томас підняв одну брову.

- Чекала на когось іншого? Чи я чомусь завадив?

Елізабет чомусь здалося, що в його голосі промайнуло щось схоже на злість.

- Зовсім ні!

Вони стояли один навпроти одного обмінюючись вивчаючими поглядами.

Томас був у дорогому костюмі, краватка була відсутня, а верхній гудзик сорочки розстебнутий.

- Чим можу допомогти? - Вона спробувала посміхнутися, не дивлячись на всю знервованість і незручність ситуації.

Томас лукаво посміхнувся.

- Хіба тобі не цікаво дізнатися навіщо я завітав? - Спитав, розпливаючись в усмішці.

Елізабет намагалася вирішити проблему. Що їй хочеться більше дізнатися причину його приходу? Але визнай вона це, те саме, що капітулювати. Чи все ж таки виставити його за двері? Тим самим змити його задоволену усмішку з симпатичного обличчя.

- Навіть не знаю. Щось мені підказує, що нічого хорошого ти мені не скажеш. Так що може не варто псувати і так не дуже гарний вечір. - Вона важко зітхнула. - Я втомилася і хочу спати.

Чоловік розправив плечі, переставши посміхатися і став прямо.

- Що ж, принаймні - це чесна відповідь. - Він усміхнувся.

Цього разу він здався їй зовсім іншим. Втомленим і… якимось вимотаним. Мов його щось турбувало.

- Я не прийшов із порожніми руками. Вип'ємо? - Усміхнувшись простягнув пляшку вина. – І поїмо? – Показав на принесений ним пакет із їжею з китайського ресторану. – Сподіваюся, ти не маєш нічого проти китайської кухні?

Райкер із неприхованим інтересом спостерігав за дівчиною.

– Люблю китайську кухню.

Вона була голодна. А від їжі відмовлятися не вічли во, прав да ж?

Схопивши пакет понесла його в глиб квартири.

Задоволений собою Томас пішов слідом за дівчиною.

Влаштувавшись за кухонним куточком, спостерігав як Елізабет спритно орудує на кухні.

Швидко переклавши принесену їжу по тарілках виставила її на стіл.

- Келихи для вина? – підказав він.

- Так! Келихи для вина!

Швидко діставши келихи, влаштувалася біля столу навпроти Томаса і приступила до їжі.

- Як ти дізнався, де я живу?

– Подивився в резюме.

Елізабет хмикнула, не відриваючись від смачної їжі.

– Зрозуміло.

Райкер відкривши вино наповнив келих Елізабет.

Пригубивши напій, дівчина задоволено примружилася.

- Вино дивовижне!

Чоловік спостерігав, як вона насолоджується вечерею і обережно попиває вино, і виглядала при цьому такою сексуальною.

- А ти хіба не збираєшся скуштувати вино? - Дівчина поглядала на нього з неприхованою цікавістю.

Заперечливо мотнув головою.

- Я за кермом.

Вся вечеря пройшла в приємній домашній обстановці. Говорили про всякі дрібниці. Томас розповідав про справи пов'язані з компанією. Намагаючись її зацікавити. Вели не нав'язливий діалог про незначні події.

Покінчивши з вечерею та вимивши посуд влаштувалися на дивані у вітальні з кавою.

- Дякую за вечерю.

Томас посміхнувся.

- Завжди будь ласка.

Повисла мовчанка.

– І так. Про що ти хотів поговорити?

Чоловік, допивши каву, поставив чашку на столик, пильно подивився на неї.

Дівчина явно нервувала.

- Щодо Шульського…

Елізабет зблідла. Чашка в її руках затремтіла.

- Я не хочу про це говорити.

- Але…

- Це тебе не стосується.

- Елізабет, я здогадуюсь, що у вас трапилося. І на жаль, ти не одна хто постраждав від його рук. Він мерзенний тип.

- Ти прийшов сюди, щоб мені про це повідомити? - Вона хмикнула - Даремно йшов, я і без тебе чудово знала, що він за один.

- Ми з братами накопали на нього великий перелік похибок. Але на жаль, жоден постраждалий від цього виродка не хоче доводити справу до розголосу. Адвокати Шульського постаралися на славу підібрати «ключик» до кожного з них.

Дівчина хмурніла на очах. Від спокою не лишилося і сліду.

- Сподіваюся ти не чекаєш, що я стану тією самою, що все ж таки піде у відкритій війні проти цього виродка?

- Ні, звичайно. З його адвокатами ти все одно з ним не впораєшся.

- Тоді навіщо все це? Навіщо ти прийшов?

Томас зітхнув.

- Чесно?

- Бажано.

Знову важке зітхання.

- Гаразд. Мені досі ніяково через ту безглузду ситуацію. Я вчинив погано і мене це тяготить. - Він подивився їй прямо в очі - Просто не хочу, щоб хтось порівнював мене з виродком таким як Шульський. А судячи з того погляду, яким ти мене обдарувала в ресторані за нашої з ним зустрічі. Ти явно мене поставила на одну планку з ним, а то й нижче. А це мені не подобається.

Томас намагався говорити спокійно та переконливо.

 А що йому ще лишалося? Не говорити ж їй правду, що не зважаючи на їхнє бурхливе і непривітне знайомство, запала йому в душу і не дає спати ночами. Що весь час чомусь думає лише про неї. Що боїться, що Шульський заявиться до ресторану, що може її образити. І нікого не буде поруч, щоб заступилися за неї. Він не міг цього допустити.

- До того ж варто визнати. Ти чудовий фахівець. А ми цінуємо хороші кадри. Якщо все ще хочеш цю роботу, то посада твоя.

Томас замовк, уважно спостерігаючи за Елізабет.

Але вона продовжувала мовчати, чим заставляла його нервувати.

- Гаразд. – Томас встав. - Не заважатиму, ти мабуть хочеш відпочити. Якщо все ж таки зважишся прийняти посаду, чекаю тебе завтра рівно о дев'ятій у себе в кабінеті. І … не запізнюйся. Не люблю цього.

Елізабет кивнула і піднялася слідом за Томасом.

- Ем… дякую за вино та вечерю. Все було дуже смачно.

Томас кивнув головою.

- На добраніч Елізабет.

Він усміхнувся дівчині, і швидко залишив її квартиру. Залишаючи Елізабет зі своїми думками наодимнці.