21.ПІВНЯЧІ БОЇ. ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Публіка шаленіла.

На боксерському ринзі зійшлися два упирі. Жінка з тілом борця та двометровий силач у чорних шортах. Чорноволоса суперниця була одягнута в тренувальний костюм фіолетового кольору та білі кросівки. А її білявий коротко стрижений суперник стояв босоніж.

На них були спрямовані не менше двох сотень пар очей та з півтора десятка прожекторів. Але вони бачили лише свого суперника. І слухали вказівок своїх інструкторів.

- Шановне панство! – Голос рефері, і за сумісництвом, розпорядника боїв, вловлений мікрофоном на комірці, лунав з численних динаміків. – Вітайте четверту пару сьогоднішнього вечора. Зліва від мене, вродлива і небезпечна Фаїна «Орхідея», праворуч, міцний горішок, Юрій «Кувалда». Обидва бійці були неодноразовими переможцями боїв. У цьогорічному рейтингу вони посідають восьме та одинадцяте місця. - В підтвердження слів ведучого, на екранах, що знаходилися над рингом висвітився рейтинг із двадцяти імен, два з яких підсвічувались червоним. Біля кожного імені можна було побачити загальну кількість боїв, кількість переможних очок, а також фото бійця. - Ще раз нагадую, що всі сьогоднішні бої відбуваються за єдиними правилами. Кожен бій триває три раунди по одній хвилині. За результатами яких, визначається переможець бою. Нарахування очок відбувається кваліфікованими суддями. Більше не забиратиму вашого дорогоцінного часу. Знаю, кожен із вас має свого улюбленця і з нетерпінням очікує побачити його чи її уміння. Тож, раунд перший!

Над ареною пролунав звук гонгу. Жінка та чоловік наблизилися до центру рингу. Вони дивилися одне на одного в очікуванні, хто першим рушить з місця.

Глядачі вигукували їх імена та заклики до бою, адже їм нетерпілося видовищ, а найбільше – забрати виграш від зробленої ставки. Усе-таки, боксерський ринг був частиною казино, як можна було просто прийти, і дивитися шоу?

Та це ніяк не стосувалося мене. Що я міг поставити на кін? Сьогодні я вперше на «півнячих боях», і лише у якості спостерігача.

З моменту нашої розмови з Іларіоном минуло трохи більше тижня. Я продовжував свої тренування із Тимуром. Лабораторні тести припинилися, але мене нікуди не переводили, тож це, мабуть, явище тимчасове. Моє харчування залишалося незмінним – один раз на добу, не більше 200 мл упирської крові, невеликими порціями, аби контроль за процесом перетворення став довершеним.

А сьогодні опівдні з’явилися «брати Санта Клауса» із незмінним мішком.

- Привіт, хлопці, сумували за мною? – Мовив я, сидячи у своїй камері. – Бо я дуже. Прямо кожен день плакав, і хвилювався, як там мій улюблений мішок. Ви його хоч випрали? Із кондиціонером?

Здоровані мовчки скреготали зубами і почісували кулаки, але камери в лабораторії і ґрати між нами трохи їх стримували.

- Переодягнися. Ти їдеш із нами. – Буркнув «брат Миколи». В руках він тримав комплект чорного спортивного одягу, кепку і такі ж чорні кросівки. На них не було жодних знаків чи написів.

Я довго не барився, все-таки, хоч якась різноманітність у моєму монотонному існуванні. Окрім того, я здогадувався, куди саме мене хочуть відвезти. Тож цікавість брала своє.

Як виявилося згодом, в авто на мене чекав інструктор. Дорогою на «півнячі бої» Тимур коротко розповів про хід боїв, а також турнірну систему. Бої проводилися протягом трьох днів. Кожного дня відбувалося по сім боїв, два із яких віддавали новачкам. Тобто, щомісяця до системи додавалося шість новачків. Скільки вибувало учасників, залишалося для мене невідомим. Протягом року формувалася турнірна таблиця. Переможці отримували нагороди та привілеї. Декотрі ставали особистими охоронцями своїх господарів, хтось, новими інструкторами або командирами силових підрозділів. Але були й ті, хто залишався лише учасниками боїв, бо їм подобалася слава і гроші, які приносив цей рід занять.

Я ж сприймав «півнячі бої» як ще один життєвий етап, який я маю подолати. Принаймні зараз, я не мав наміру ставати частиною цього.

Сьогодні був перший день боїв. Три спаринги уже минули. Серед учасників, що виходили на ринг, були ті, хто входили до рейтингової таблиці, але дотепер жоден із них не займав місця, вище десятої позиції. Усі бої були беззбройними, і як визначалися переможці, особисто для мене залишалося загадкою. Жодного нокауту, чи іншої ситуації, яка б однозначно вказувала на переможця досі не виникало. І от, настав четвертий бій, і перший учасник, чия позиція з числа кращої десятки. Має бути цікаво. Принаймні, я на це сподівався.

Фаїна та Юрій одночасно вивільнили пазурі та ікла. Їх очі стали червоними. Завершальна стадія переродження дозволяла використовувати усі здібності упиря на повну. Суперники продовжували ходити по колу, але до певного моменту. Не знаю, що саме відбулося, але однієї миті вони зірвалися зі своїх місць. І поки я встиг бодай щось розгледіти, над рингом розлетілися бризки крові.

Крики публіки хвилею пронеслись по комплексу, заполонивши його до країв. Дещо стриманіше було поряд із рингом. Саме там розташувалися VIP-зони, де за круглими столами у розкішних м’яких кріслах сиділи господарі змагань – чистокровні вампіри. Виглядали вони, наче аристократи, усі такі причепурені, манірні. Чоловіки у смокінгах та ділових костюмах, а жінки у дорогих вечірніх сукнях та діамантах. Усі вони були різні за віком, зростом і статурою, але дві речі їх таки об’єднували. Це блідість шкіри і пиха. Пихи у кожному жесті, слові та погляді було настільки багато, що в моїй голові зародились лише два слова: «цьотки» і «пихунці».

«Сподіваюся, ніхто з них не вміє читати думок, інакше, що жив, то – дурно.»

Після першого ж обміну ударами, обидва суперники отримали пошкодження. На грудях Юрія рожевіли чотири криваві смуги, а от Фаїна виявилася більш спритною, вона обійшлася лише двома незначними подряпинами на руці.

Різниця в позиціях рейтингу стала явною одразу.

Бійці відступили на крок для того, щоб за мить знову зійтись у спільній атаці. Гострі кігті прорізали повітря, блокувалися, відводилися в бік, і повторно спрямовувались до цілі. До атаки додалися удари ногами, підніжки та стрибки. Суперники рухалися по рингу, намагаючись дістати або уникнути атаки одне одного.

Секунди спливали, закінчувалась перша хвилина.

Міцна рука Юрія полетіла вниз, у спробі задавити суперницю своїми силою та зростом, попередньо відтиснувши її в кут рингу. Та Фаїна знову виявилася спритнішою. Її тіло відхилилося вліво, опустилося вниз і прошмигнуло попід занесеною рукою нападника. Права нога ковзнула по внутрішній дузі, і вже за мить, жінка опинилася позаду свого суперника. Вона випросталася, і спокійно зупинилася в очікуванні гонгу, що пролунав тієї ж секунди.

Здалося, наче нічого не відбулось. Важка атака і спритний відступ. Та коли «Орхідея» опустила праву руку і зробила крок від свого суперника, який досі стояв спиною до неї, усі побачили, що лівий бік «Кувалди» був закривавленим.

- Перший раунд закінчився. Суперникам розійтись по своїм куткам. – Мовив рефері. – У вас тридцять секунд на відпочинок.

Глядачі знову вигукували емоції захоплення та розчарування. Одні з нетерпінням очікували перемоги, а інші – сподівалися, що два наступні раунди не закінчаться поразкою.

Оскільки мені було байдуже до виграшів, я міг спокійно зосередитися на вивченні технік учасників змагань. Їх швидкість та бойовий досвід були явно більшими, ніж мої, та зараз у мене була нагода навчатися завдяки спостереженню. Сьогодні я не був учасником боїв, тому хвилювання мене теж не відволікало.

Пів хвилини минуло, і над рингом знову пролунав звук гонгу.

- Раунд другий. Почали.

«Орхідея» та «Кувалда» не гаяли часу. Після вигуку рефері, вони одразу ринулись до середини рингу.

Міцні босі ноги Юрія гучно відбивали прямолінійні грубі кроки по твердій поверхні, і сильно контрастували з м’якими, граційними і майже беззвучними кроками Фаїни. Це стосувалося і решти рухів. Сильне, міцне та натреноване тіло «Кувалди» горою насувалося на тендітне та гнучке тіло «Орхідеї».

Груба сила проти ніжної спритності.

Так могло здатися недосвідченому глядачу, або людині, далекій від тренувань та боїв. Я ж дивився на цих двох, і бачив змагання двох стихій: грубої прямолінійної землі проти мінливої і цілеспрямованої води. У такому протистоянні перемагає лише витримка і наполегливість.

І зараз я, зосередившись, з нетерпінням очікував моменту злому. Та якби я не напружував свої зір чи слух, не міг встигнути за рухами бійців на ринзі. Тож і шансу зловити потрібний момент у мене практично не було.

Юрій та Фаїна обмінювалися ударами. Їх гострі пазурі розсікали повітря у спробі досягти своєї цілі. Другий раунд виявився більш насиченим та динамічним. З кожною секундою на рингу з’являлося усе більше крові. Сидячи неподалік нього, я вже починав вловлювати її аромат.

«А може спробувати…»

Гонг.

- Другий раунд завершено. Прошу розійтись по кутам рингу. – Голос рефері перервав мою думку, але не скасував її. – Тридцять секунд для перепочинку.

«Комусь перепочинок, а іншим – підготовка.»

Я зітхнув, заплющив очі, і подумки почав зворотній відлік.

«30, 29, 28, 27, … 5, 4, 3, 2, 1.»

Гонг.

- Раунд третій. Фінальний. Почали.

Лиш почувши кроки бійців, я розплющив очі. Але теперішній мій погляд відрізнявся від нього ж пів хвилини тому. Мої зіниці стали червоними. Усе тому, що ті тридцять секунд я не просто лічив, а вловлював запах пролитої на ринг крові.

Зір упиря відрізнявся від людського. Він більш гострий. Реакції упиря теж швидші, завдяки чому, тепер я не боявся, що щось пропущу, або не встигну розгледіти рухи та переміщення бійців.

Фаїна та Юрій знову зійшлися в боротьбі за першість. Гострі кігті продовжували неухильно розривати повітря. Ноги були швидкими та спритними, кроки – впевненими і відточеними у тренуваннях та попередніх боях. «Кувалда» досі поступався «Орхідеї» своєю швидкістю, проте після двох раундів його натиску, жінка починала втомлюватися. Досі її явна перевага тьмяніла. Було зрозуміло, одна необережність чи помилковий рух Фаїни, і перевага буде в Юрія.

- Орхідея програла. – Не знаю чому, але цю думку я прошепотів.

- Що? – Поряд пролунало запитання наставника.

Та я не встиг відповісти. В один момент, якого я чекав ще з попереднього раунду, ситуація кардинально змінилася. Чи то через виснаження, чи з необережності, а скоріш за все, за холодним розрахунком Юрія, Фаїна, ухиляючись від чергової атаки, поковзнулася на кривавій плямі, що вкривала підлогу рингу.

«Кувалда» скористався тимчасовою заминкою суперниці і одразу ж завдав удару кулаком. Його сили було достатньо, аби «Орхідея» відірвалася від підлоги, врізалася в канати рингу, і сповзла донизу.

Крок, другий, і Юрій уже нависав над суперницею, яка ще не встигла підвестись. Його кулак розтиснувся, і пальці обзавелися гострими пазурами. Різкий упевнений рух, і… чорні кігті зупинилися в міліметрі від обличчя жінки.

- Я переміг.

Гонг.