24.ПЕРШИЙ БІЙ
Через смерть «Гепарда» виникла затримка. Тому продовження боїв відклалося на пів години. Насправді, завдяки їй, вдалося привести свої думки та емоції до ладу.
Я був надто самовпевненим. До смерті «Гепарда» чутки про можливу загибель на рингу здавалися мені абстрактними. Ймовірними, але не невідворотними. Тепер же я стояв з усвідомленням, що бійці віддають свої життя просто заради розваги господарів, яким абсолютно байдуже, хто саме це зробить.
- Шановне панство! Перепрошуємо за затримку. Вмощуйтесь зручніше, робіть ставки та насолоджуйтесь чудовим шоу. Попереду на вас чекає два непередбачуваних змагання новачків. Буду чесним, саме ці бої для мене найбільш азартні. Адже, ті, хто змагатимуться далі, з’являться на рингу вперше. Нам невідомі ані їх уміння, ані таланти. То ж кожен може довіряти лише власній інтуїції. Більше не відбиратиму вашого часу, і без вагань запрошую на ринг першу пару нових бійців: у правому кутку в чорному спортивному костюмі та масці боєць 211, а в лівому кутку в футболці із зіркою, боєць 212! Бійці, змагайтеся мужньо. Хай переможе вправніший! Перший раунд – розпочато!
«Гонг».
Навпроти мене стояв чолов’яга міцної статури та середнього зросту. Важкі кулаки загрозливо стискалися в очікуванні бійки. Гострий погляд сірих очей пильно вивчав свого суперника, тобто мене. Від нього віяло небезпекою.
На його обличчі з’явилася крива посмішка.
«Справді вважаєш мене не гідним уваги?»
Я посміхнувся у відповідь, та через маску мій суперник цього не побачив.
«Що ж, настав час випробувати себе!»
Секунди почали свій швидкий відлік. Перший раунд на рингу сприймався інакше, ніж поза ним. Я відчував хвилювання у своєму тілі, що віддавалося легкою скутістю. Мій погляд слідкував за рухами та позою суперника. Очі 212-го змінили забарвлення, налившись кров’ю.
Як і при кожному перетворенні, змінювалися лише білки, залишаючи зіниці того ж кольору, тільки більш насиченого. Так вони видавалися моторошними, неприродніми. Але не для упирів.
Руки обзавелися чорними пазурами, а великі міцні м’язи стали ще виразнішими. Він без вагань зірвався з місця.
«Хоче мене розтоптати? Чи задавити? Дідько!»
Довелося швидко відскочити, аби уникнути зіткнення. Наступні секунди бою більше нагадували доганялки, де здоровань намагався упіймати, а я всіма силами – не попастися.
Глядачі невдоволено гули. Певен, не такого шоу вони чекали. Але зараз мені було начхати на чиїсь емоції.
212-й розчервонівся від люті. Його терпіння було на межі. У переродженому стані не просто стримувати емоції. Моя увага була повністю сконцентрована на супернику. Ринг видавався затісним. Я розумів, довго втікати не вийде. В якийсь момент нам доведеться зіштовхнутися.
«Тоді цей момент маю обрати я.»
Пазурі на лівій руці з’явилися раніше, ніж сформувалася думка. Знову уникаючи удару суперника, моя рука ковзнула по лівому боці 212-го. Я опинився позаду нього. Доки здоровань обертався, з’явилася ще одна п’ятірка пазурів. І очі! Вони точно були наповнені кривавої жаги.
«Кролик? Якого дідька?»
Енергетична оболонка суперника мала довгі вуха, лапи, і навіть… куций хвіст! Кутик мого рота сам потягнувся вгору. Нога відштовхнулася від поверхні рингу. Тіло подалося вперед, отримуючи прискорення. Два швидких і, що більш важливо, сильних кроки створили достатній імпульс для ривка. В момент, коли суперник повернувся, я різко подав тіло назад, аби прошмигнути поміж його ніг. Спина ковзнула по рингу, а гострі пазурі розрізали плоть його нижніх кінцівок.
Ліва рука пройшлася по стегну, а права по гомілці, розриваючи їх внутрішні сторони. Кров бризнула, окроплюючи ринг. 212-й скрикнув.
Перекотившись, я випростався, і глянув на суперника. Він важко дихав, зціпивши зуби. В очах була лють. Два непевних кроки, і 212-й стояв обличчям до мене.
- Ти ще пожалкуєш!
- Бо? – Права брова злетіла вгору від здивування. – Я мав би боятися кроликів?
«Якого…?»
Ліва брова наслідувала праву. Певен, що навіть зіниці збільшилися. Скривавлені роздерті кінцівки суперника почали затягуватися. Я спостерігав за процесом зцілення, який був надто неприроднім.
«Ще один піддослідний?»
«Гонг»
- Перший раунд завершився. Прошу учасників розійтись в сторони.
Прямуючи в кут рингу, я не зводив погляду від суперника(довелося задкувати). Його аура більше не була схожою на кролика. Гострі вуха, пазурі, пухнастий хвіст, шерсть на масивному «тілі» і… гарчання.
«Вовк?!»
- Він – непростий суперник. – Поряд почувся шепіт наставника, - не втрачай пильності.
Я кивнув у відповідь. Ніколи не бачив, щоб біополе так швидко змінювало форму. Звісно, я знав про цей інший світ зовсім нічого! Але тривога ніяк не покидала мене, і не давала змоги розслабитись та перепочити.
- Пам’ятай про маску. Твої зуби мають залишатися в роті.
- Знаю.
«Гонг».
- Другий раунд розпочато. Вперед.
212-й хруснув пальцями, і кинувся до мене. Пів хвилини перепочинку дозволили йому повністю відновитись. Якби не рвані скривавлені штани і футболка, не було б жодних доказів існування ран.
Я не тікав. Натомість вирішив ухилятися і, по можливості, атакувати у відповідь. Та легше подумати, ніж втілити в реальність.
Перший замах я заблокував, але відступив на крок, а після другого – ще на два. Комплектація суперника по всім параметрам(окрім зросту) переважала мою власну. Відстань до канатів швидко скорочувалась.
«Блокувати удари – не вихід. Так я буду притиснутим.»
Черговий замах руки суперника. Та замість блоку, я подався вперед і вниз, спробувавши прошмигнути попід його кулаком. І мені це вдалося.
Майже.
Коли я ухилявся, 212-й повернув корпус і завдав нижнього удару іншою рукою. Його гострі кігті розідрали мій правий бік навскіс від попереку до хребта. Біль пропік спину.
Та зараз не час скиглити.
Попередній бій показував, що порятунок може бути лише після гонгу. Тож, перемагаючи біль, я продовжив рух рингом. Два-три кроки дозволили віддалитися від суперника. Тільки тоді стало зрозуміло, що 212-й не поспішав наздоганяти. Натомість він, задоволений моєю першою кров’ю, дивився на мене, злизуючи її зі своїх пазурів.
«А оце ти дарма!»
- Вже не такий спритний, так? – Крикнув суперник.
«Нічого. Мені буде достатньо цього раунду.»
Спина боліла, і я відчував, як кров стікала з ран. Залишки футболки прилипли до попереку, навіть спортивна кофта не допомогла. Кілька глибоких вдихів дозволили зібрати сили. Завдяки самовпевненості суперника мені вдалося приготуватися до наступного ривка.
Секунди швидко спливали, наближаючи кінець другого раунду. Аби встигнути втілити задумане, більше не можна було гаяти часу.
Я кинувся в центр рингу. Побачивши мої дії, 212-й криво усміхнувся, і рушив назустріч. Наші пазурі знову схрестилися.
Не без зусиль, я намагався завдавати ударів по супернику та відбивати його атаки у відповідь. Зціпивши зуби, ігнорував біль, що міг завадити моїм рухам. Чергова помилка – неприпустима. Бо могла коштувати не просто перемоги, а – життя.
Суперництво досягло своєї кульмінації. Ми кружляли довкола один одного, обмінюючись ударами. Здоровань злився, а ще морщив лоба.
«Відчуваєш дискомфорт? Нічого, це лише початок.»
Звісно, моя кров починала діяти, та її було замало. Тож зараз усе, що мені залишалося – спровокувати 212-го.
Подряпини з’являлися на наших тілах – не всі удари можна було блокувати. Інколи навіть відбиті атаки залишали сліди гострих пазурів. Я починав втомлюватися. Серце стукотіло в грудях від навантаження. Дихання щоразу норовило збитися і вийти з-під контролю.
Секунди минали дуже повільно.
Черговий удар суперника виявився надто сильним. Я не втримався, і звалився на ринг, закриваючись рукою. 212-й, не гаючи жодної миті, нахилився, і вп’явся зубами у виставлене передпліччя.
«Гонг».
- Другий раунд завершено. Прошу учасників розійтись. – Голос рефері пролунав саме тоді, коли мені було потрібно.
212-й вдоволено проковтнув мою кров і демонстративно облизав свої закривавлені губи, відступаючи до свого кута.
Рука майже оніміла, та я не зважав. Мої очі невідривно слідкували за суперником. План працював. Я підвівся на ноги і теж попрямував у свій кут.
- Що ти коїш? – Запитав Тимур.
- А в мене був інший вихід?
- Ще раунд. Впораєшся?
Перш, ніж відповісти, я знову глянув на суперника.
«Он, воно як? А ти – цікавий екземпляр!»
Оболонка 212-го знову змінилася. Шерсть зникла, як і вуха. Голова стала лисою, а хвіст – довгим і лускатим. Ікла зменшились, загострилися і з’явився довгий язик. Нарешті я бачив справжню форму суперника – ящірка.
«Ось чому він міг змінюватися і регенерувати.»
Замість відповіді інструктору, я просто кивнув.
- Тоді, вперед.
«Гонг».
- Бій шостий. Раунд третій. Учасники – змагайтесь!
Як це було у попередньому, п’ятому, бої, ми не кинулись одразу одне на одного. Кожен пильно вдивлявся у свого суперника. Тепер я не лише бачив його справжню ауру, але й те, що вона почала миготіти. Отже, отрута моєї крові діяла.
212-й теж вивчав мене. Він знав про свою перевагу у двох попередніх раундах, тому міг дозволити собі не поспішати. Принаймні, перші кілька секунд. Але його тіло погойдувалося, а очі все частіше кліпали.
«Якщо ми залишимося на місці, навіть при дії моєї отрути – я програю. Час битися!»
Я вдихнув, і кинувся до суперника.
212-й залишився на місці, широко розставивши ноги і виставивши перед собою руки. Він вирішив захищатися.
Та не я!
Спочатку права, а потім і ліва руки прорізували повітря косими дугами знизу вверх, натикаючись на блоки, виставлені суперником. Здавалося, що мої атаки були марними, але я не зупинявся. Тому, якби не захищався 212-й, він не міг уникнути подряпин.
Його руки, а далі – і торс вкривалися все новими порізами. І цього разу вони не затягувалися.
Звісно, і на мені вони також з’являлися. Через різницю в габаритах, я не міг на рівних змагатися зі своїм суперником. Він досі мав фізичну перевагу.
Минули три чверті третього раунду. І не зважаючи на мої постійні атаки, я не мав упевненості, що кількість зароблених мною очок більша від тієї, що мав суперник. Натомість сили, вичерпувалися. Рани, отримані в попередніх раундах нікуди не зникли, хіба що кровоточити стали менше – регенерація упиря все-таки діяла.
Залишалося 15 секунд до завершення бою. Але жодної ідеї, як перемогти суперника, я так і придумав.
212-й з кожною секундою теж слабшав. І він це розумів краще, за інших. В його червоних очах спочатку з’явився сумнів, а тепер – зароджувався страх.
«Боляче, мабуть?»
- Що ти зі мною зробив? – Прогарчав суперник. А тоді його очі мигнули. Червоний колір став не таким насиченим, як раніше. Збагнувши, що відбувається, 212-й зірвався з місця.
Несподіване наближення, змах масивної руки і небезпечна близькість гострих пазурів біля мого обличчя, змусили відсахнутися та відскочити вбік.
«Ледь не вмер!»
Навіть подумки вилаятися не встиг, а суперник, зрозумівши, що перша атака не вдалася, напав вдруге. Він швидко вирівняв тіло, і рушив на мене з впевненістю носорога. Не звертаючи і не зупиняючись. А його руки цього разу зімкнулися одночасно.
«Вирішив зловити мене в замок?»
Я в останню мить встиг відступити, аби не попастись. Та помилився! Спиною відчув натяг канату.
Поза рингом лунали збуджені вигуки.
«А в 212-го багато вболівальників.»
Зігнувши коліна, я шмигнув вниз. Швидко. Без зволікань. Перш, ніж здоровенні долоні не затисли мене. Одночасно, мій стиснутий кулак врізався в живіт 212-го.
Суперник зігнувся. Далі мав би бути дієвий і видовищний удар знизу в щелепу, що відправив би 212-го в нокаут. Але де я, а де видовище?
Затиснутий між канатами і суперником, не зважаючи на мою вдалу атаку, я все ж виявився поваленим на ринг. Коліно 212-го тиснуло на грудну клітку, не даючи можливості підвестися, чи хоча б вдихнути.
Думати не було часу.
Чорні пазурі швидко з’явилися, і одразу ж вп’ялися в ногу суперника, розриваючи плоть. Та 212-й не поспішав відпускати. Ігноруючи біль та кровотечу, він продовжував тримати мене притиснутим до рингу, а його міцні кулаки швидко стиснулися і по черзі врізалися в моє обличчя.
«Я програв…»
В очах темніло, кисень закінчувався, боліла щелепа і юшило з розбитого носа.
«Я помер…»
Не буквально. Не саме в цю мить. Але якщо я не доведу своєї вартості, яка тоді користь із мене живого?
«Ні! Не можна!»
Зібравши всю волю, і залишки свідомості, не зважаючи на наближення чергового удару в лице, моя рука, оминаючи кінцівки суперника, врізалась йому в живіт.
Знову.
Та цього разу не кулаком. А пазурами. На всю їх довжину. Пальцями потекла гаряча кров. А тоді мої пальці зжалися, вириваючи шмат плоті…