23.ІСКРА
Я з нетерпінням очікував наступного дня. І все для того, аби зрозуміти, що сподівання не завжди збуваються, чи краще сказати, майже ніколи. І ні, я зараз не про свою участь. Її якраз ніхто не відміняв. А от видовище, яким я хотів насолодитися, у мене відібрали.
Чомусь я вирішив, що, як і вчора, зможу спокійно наживо поспостерігати за змаганнями професіоналів, поряд із рингом. Але, як тільки ми прибули на місце, мене одразу повели через службовий хід, коридорами, до кімнат учасників.
Виявилося, що учасники боїв, до того, як вийти на ринг, мають чекати на свій бій у спеціально відведеному місці, і за жодних умов не полишати його. На щастя, кімнати були з телевізорами, які транслювали події на ринзі. От тільки трансляція не могла передати того, що бачив наживо.
Знаючи, що мій бій відбуватиметься в кінці вечора, можна було трохи заспокоїтися і поспостерігати за іншими учасниками. В кімнаті зі мною залишався Тимур і «брати Санта Клауса».
«Може запитати хоч, як їх звуть? Чи нащо воно мені?»
- Ти вже сьогодні постарайся. – Раптом порушив мовчанку один із охоронців. – Маю п’ятисотку, поставлю на тебе. Але якщо програєш, будеш мені винен.
- Звісно. Хоч у доларах?
- Розігнався!
- А я поставлю на нічию. – Мовив його «брат-близнюк». – Двісті.
- А такі ставки взагалі приймаються? Не соромно?
- Ти б краще на рингу був таким же спритним, як зараз на язик.
- Ваші ставки – ваші проблеми. Не заважайте дивитися бій.
Може ці двоє не такі вже й погані, але мішок, що лежав біля крісла мене в цьому не переконував, від слова «взагалі». Тому й спілкуватися з цими двома якось бажання не було. Від кого хотілося б щось почути, то це від інструктора, але той мовчав.
Завершувався четвертий бій. На рингу боролися два чоловіки. Особисто мене жоден із них нічим не зацікавив. Крім того, наближався час мого бою, і я починав хвилюватися.
- Випий. – Інструктор дістав із сумки порцію крові. – Додаткові сили не завадять.
Я не відмовився. Не часто буває шанс, отримати додаткову порцію. Зазвичай, мене позбавляли і того мінімуму, що мали б давати. То для чистоти експерименту, то ще з якоїсь «дуже важливої» причини. Гаразд, якби хоч звичайну їжу принесли, але ж ні.
Якби там не було, зараз я без вагань узяв запропонований харч, і поки ніхто не передумав, швидко його проковтнув.
- Дякую.
- Не забувай стримувати жагу. Ти маєш перемогти, але пам’ятай про зуби.
- Як я можу забути, якщо на мені буде маска? Крім того, за два дні боїв я лише двічі бачив, як використовували ікла.
- Так, але у боях новачків таке трапляється частіше, оскільки є так званим ритуалом посвяти. А ще, через викид адреналіну від публічного виступу, часто втрачається самоконтроль.
- Я зрозумів.
Поки ми розмовляли, четвертий бій закінчився. Переміг «Лось», хоч мені це ні про що не говорило. А от наступна пара учасників, неабияк зацікавила.
- У п’ятому двобої сьогодні зійдуться «Іскра» та «Гепард», які у рейтингу займають шосту та десяту позиції. – Голос рефері прозвучав із динаміків телевізора, а на його екрані з’явилися дані майбутніх учасників.
- О, наш хлопець! – Вигукнув чорнявий.
- Ага, я на нього теж поставив. – Приєднався його бородатий «брат».
- Кажеш, наче міг зробити інакше.
- Іларіон? – Виявилось, учасником на шостій позиції рейтингу, він же «Іскра», був саме цей малий. – А чому «Іскра»?
- Здогадайся. – Відповів Тимур.
- Через свою швидкість.
- Саме так.
- Цікаво буде глянути.
- Не тут. Нам час іти.
- Тобто?
- Ти – наступний. А бої тривають не так довго, як здається. Ходімо ближче до арени. Маску прихопи.
«Як усе раптово. Наче ще був час, і цілий вечір попереду, а він сплив так непомітно, що вже мій вихід.»
Я підхопився з крісла, одягнув маску, і побіг за інструктором.
Ми йшли тьмяно освітленим коридором, минаючи з десяток дверей, що розташовувалися по обидва його боки. З кожним кроком наростав шум арени, а серце починало тріпотіти.
«А от цього не треба!»
«Візьми себе в руки!»
«Це просто бій!»
«Ти нікого не знаєш, і на всіх тобі байдуже!»
«Лише перемога, і більше нічого!»
«Це твій шанс жити далі…»
«От останнє взагалі було зайвим. Що це за мотивація така?»
- Агов! Ти що заснув?
Голос інструктора витяг мене із власних думок. І тільки тепер, я зрозумів, що ми прийшли.
Стоячи під рингом я міг спостерігати за боєм між Іларіоном та Яном, він же «Гепард». Поки ми рухалися коридорами, перший раунд та перерва минули. Не знаю, що відбулося за цей час, але на тілах обох бійців уже були подряпини. А глядачі, затамувавши подихи, не відривали очей від рингу, аби не пропустити переможної миті.
«Невже вони обидва настільки швидкі?»
Мої очі слідкували за Іларієм. Він ані на мить не зупинявся, кружляючи довкола свого суперника. Швидкі рухи ніг та рук, дозволяли завдавати небезпечних ударів, і вчасно відступати, у разі контратак. «Гепард» теж не поступався ні швидкістю, ні спритністю, а окрім рук, він частіше від досі бачених мною учасників, використовував удари босими ногами. Я прослідкував за черговим його ударом, і мої очі збільшилися від здивування.
- І таке можливо? – Прошепотів запитання на вухо інструктору, - уперше бачу кігті на ногах.
- Інколи таке трапляється.
- А що ще? – Шепочу я, не відриваючи погляду від битви. – Чи є ще щось, що мені варто знати перед виходом на ринг?
- Ні. Зосередься на собі, цього буде досить.
Я мовчки кивнув.
Залишалися останні секунди другого раунду. Швидкість рухів обох бійців тільки збільшувалася. В один із моментів «Гепард» здійснив сальто назад, наносячи удар ногою. Гострі пазурі пройшли поряд з обличчям «Іскри». Хлопець ледве встиг відхилитись. Але на щоці таки залишилася подряпина від пазура. Крапля крові виступила на поверхню, а тоді потекла до підборіддя.
- Он як?! – З викликом, запитав парубок. – Хочеш по-дорослому?
Іларіон зірвався з місця. Два швидкі та спритні кроки миттю скоротили дистанцію, що з’явилася завдяки зворотному сальто. А тоді на рингу зародилася вибухова комбінація з кругового удару ногою, наступального кроку і підсікання. «Гепард» стрімко відступав та ухилявся, намагаючись уникнути ударів, а також нагоди бути притиснутим до канатів чи кутка рингу.
Не даючи змоги супернику передихнути, «Іскра» змінив атаки ніг на напади руками. Гострі пазурі швидко замиготіли у повітрі. Здалося, наче за ними, мов за літаком залишаються видимі сліди у формі примарної «Х».
«Гонг».
- Другий раунд завершено. Пів хвилини на перерву. Учасникам розійтися по куткам.
Публіка не затихала, а коли бійці розійшлися, уважні глядачі помітили на тілі «Гепарда» свіжі подряпини.
«Отже, в кінці раунду, Іларій таки зумів дістати суперника. Молодець.»
- Не надто відволікайся. – Голос інструктора змусив відвести погляд від рингу. –Ти не можеш програти. Господар зробив на тебе ставку.
- Багато?
- Триста.
- Сподіваюся, не гривень, як ті двоє?
- Справді вважаєш, що благородні вампіри для хизування своїм статусом використовують людські папірці?
«Та хто їх знає?!»
Мій погляд ковзнув по VIP-місцям. Як і минулого разу, вони були зайняті справжніми господарями. І мова не лише про сьогоднішній вечір, а про кожного присутнього. Усі ми були їхньою власністю, не залежно від статі, віку чи соціальної ролі. Спостерігаючи за ними, за аурою величі, багатства та пихи, що витала довкола них, я вже й сам засумнівався, що для ставок вони використовують просто гроші. Але мої прізвиська для них нікуди не зникли! Вони вперто сиділи в моїй голові.
- Третій раунд п’ятого бою починається. Ви ще можете зробити ставку, підтримавши вашого улюбленого бійця. – Голос ведучого вихопив мене з роздумів.
«Гонг».
«Іскра» та «Гепард» наблизилися до центру рингу. Глядачі вигукували їхні імена, поки увага обох бійців була прикута до їхніх суперників. Одягнутий у біле, що в даний момент багровіло плямами крові, Іларіон не зводив пильного погляду від подертого вигляду Якова. Його одяг теж давно втратив монохромність жовтого. Кривавих плям на ньому було значно більше.
Звісно, я мав берегти сили для власного поєдинку, але мені надто вже кортіло побачити справжню сутність обох бійців. Тому, не вагаючись, скористався поглядом упиря. Мої очі стали червоними (звісно, я цього не бачив, але мій зір загострився), також проявилися кігті і різці. Інколи так траплялося, що використати лише одну трансформацію не вдавалося, тим паче, коли хвилювався.
Хоча «Іскра» та «Гепард» досі не ворухнулися, справжня боротьба уже тривала. Вона була не фізичною. Я відчував, і навіть «бачив» як два напівпрозорі силуети, що лиш віддалено нагадували людей, грізно нависли над головами бійців. Вони скалили свої гострі великі ікла, розчепірювали лапища з довгими пазурами і свердлили одне одного вбивчими поглядами червоних очей. Це нагадувало протистояння диких звірів. Чий дух вистоїть, той і переможець! В якийсь момент мені навіть почувся їхній рик. Хиже гарчання лунало в моїй голові настільки голосно, що я озирнувся довкола. Але ніхто інший його не чув.
«Здалося? Може зі мною щось не так?»
Обличчя тренера, що стояв поруч, теж було спокійним. Але його погляд не відривався від рингу.
- Що скажеш? – Не повертаючи голови, запитав мене Тимур.
- Минуло двадцять секунд, а вони досі стоять. Та насправді, зараз визначається переможець. Ще кілька секунд, і один із них програє.
- Он як? – Інструктор наче здивувався, - з чого такі висновки?
- Їх внутрішній бій от-от завершиться. Звірі над їх головами на межі.
Не знаю, чи зрозумів мене інструктор, та я більше не дивився в його бік.
Гучний звіриний рев владно пронісся над рингом, змусивши суперника покірно схилити голову.
Як тільки це сталося, Іларій зірвався з місця. Його ноги здійснили два швидкі кроки, тіло змістилося вбік, а ліва рука кігтями розтяла повітря, доки не наблизилися до шиї суперника. Ян відступив на крок і виставив блок правою рукою… майже…
«Гепард» майже встиг перехопити руку «Іскри», йому практично вдалося зупинити стрімку атаку суперника, але… рівно за мить до цього, його дух програв битву. Цей момент став сумнівом, страхом, невпевненістю – миттю, якої неможна дозволяти собі під час бою.
Ян спізнився на кілька міліметрів. Відстань, якої вистачило, аби пазурі Іларія розірвали його горло. Кров бризнула фонтаном, заляпуючи суперника і ринг довкола.
Світ замерехтів, розплився і згас.
Уся арена завмерла. Навіть дихання глядачів перервалися від несподіванки. Одна єдина атака, і перша за два дні боїв смерть.
Я стояв поряд із рингом, здається, шокований, не менше за решту. Адреналін бурлив у моїй крові, адже за два метри від мене щойно убили… упиря. Я знав, що «Гепард» програє, але що його слабкість стане летальною – навіть не міг подумати!
Мої очі забігали між Іларіоном та наставником. На обличчі Тимура не було жодних емоцій: ні здивування, ні роздратування. Як і на обличчі Іларія. Складалося враження, що я розглядав емоційне дзеркало. Наскільки несхожими вони були ззовні, настільки ідентичними здавалися всередині.
- Третій раунд завершився. Переміг «Іскра» - Голос розпорядника звучав професійно, без емоційного сплеску та заминок. – «Гепард», нажаль, покидає «півнячі бої». Основна частина сьогоднішнього вечора завершена. Рейтингова таблиця наразі має наступний вигляд. – На екранах над рингом висвітлились дані з результатами боїв. А розпорядник почав їх озвучувати. – Перше місце займає…
Його голос, я впевнений, продовжував звучати як і раніше, та для мене він перетворився на шум. А все тому, що моя увага повністю була прикута до духа Іларіона. Напівзвір стояв на одному коліні, а його рука торкалася опущеної голови. Він віддавав шану супернику. Шану, яка потрібна не мертвим, вона потрібна для живих. Шану, яка дозволяла залишатися людиною, навіть коли тебе перетворили на звіра.
- Що ти коїш?
Голос наставника вирвав мене з задуми, і змусив озирнутися.
- Контролюй себе. Зараз же припини.
- Га? – Тільки тепер до мене дійшло, що я досі знаходився у перетвореному стані. Пазурі у стиснутих кулаках вп’ялися в долоні настільки, що з них стікала кров, а мої очі, я впевнений, досі були червоними. – Це не через кров. Я це зробив свідомо.
- Тоді так само свідомо зупинися, - повільно вимовив Тимур, - перетворення поза межами рингу у присутності господарів…
- Я зрозумів. – Тієї ж миті повертаючи собі людський вигляд. – Наче шпіц може зашкодити бенгальському тигру.
- Запитай у зоозахисників, у кого більше шансів вижити, а тоді говори.
- Так, інструкторе.