10

Мія після тієї новорічної ночі перший час ходила як у воду опущена. Вона всіма силами намагалася заповнити кожну вільну хвилину. Ще до свят дівчина підробляла аніматоркою на дитячих заходах у вихідні дні — студентам зайві гроші ніколи не завадять, — а тепер охоче погоджувалася проводити ще й дорослі бенкети. Головне, щоб голова була постійно чимось зайнята. Навчання та підробітки вже третій місяць поспіль змінювали одне одного, наче ніч і день. Подруги навіть ображатися почали, що вона вічно відмовляється від спільних розваг.

— Ти взагалі розумієш, що мені потрібен повноцінний відпочинок? — вичитувала її Наталя.

Вона сиділа на кухні з філіжанкою кави й спостерігала, як Мія повзає по підлозі, розкладаючи якісь аркуші з нотатками. Дівчата й надалі винаймали квартиру разом — так було і веселіше, і дешевше. Щоправда, Оля ще місяць тому переїхала до свого коханого, тож тепер двокімнатна оселя залишалася в повному їхньому розпорядженні.

— Ти ж знаєш, яка в мене відповідальна професія, — продовжувала Наталя. — Медицина — це тобі не твої стрибалки з дітворою на іменинах. Я за здоров’я та життя людей відповідаю!

— Ти ще тільки вчишся, — відрізала Мія.

— То й що? Натомість я беру багато практичних занять.

— З дітьми теж непросто стрибати, — заперечила їй Мія, продовжуючи впорядковувати план заходів на наступні вихідні. — Якщо їм щось не сподобається або стане нудно, я просто залишуся без замовлень.

— Усе одно це несерйозно. Так, забавки, — зневажливо махнула рукою Наталя. — Тобі треба шукати якусь стабільну роботу. А для різноманітності могла б і мені влаштувати вихідні як справжнє свято.

Мія підвела голову й уважно подивилася на подругу.

— А що? Це ідея! — із запалом вигукнула вона. — Дива люблять не лише діти, а й дорослі.

— Так ти ж і без того корпоративи ведеш.

— Ні, це зовсім інше, — відмахнулася Мія. — На корпоративах що? Погуляли, побешкетували, а потім соромляться показувати одне одному фотографії. Треба інакше… — вона мрійливо звела очі до стелі. — Треба, щоб свято залишалося в самому серці. І щоб коли згадуєш про нього — на губах з'являлася щаслива усмішка.

— Ех, ти просто невиправна мрійниця, — заперечливо захитала головою подруга.

— То й що? — весело розсміялася дівчина. — Будемо втілювати мрії в життя!

Наталя допила каву і, зателефонувавши комусь, пішла на чергування в лікарню — вона якраз підробляла в терапевтичному відділенні. Мія залишилася сидіти на підлозі, міркуючи над планом заходів. Вона перекладала свої нотатки з місця на місце, ретельно вибудовуючи послідовність конкурсів для наступного свята. Думка про те, що можна влаштовувати особливі події з будь-якого приводу і для дорослих, ніяк не покидала її. Потрібно лише правильно розрекламувати такі послуги.

Як красиво можна було б організувати, наприклад, освідчення в коханні! Як романтично його обіграти, скільки теплих і щемливих спогадів залишилося б у закоханих після цього вирішального кроку в їхньому житті. І якими щасливими вони були б у цю мить...

Мія й не збагнула, як підсвідомо почала приміряти ці солодкі мрії на себе та Сашка. На свою незабутню новорічну пригоду. Як би вона хотіла, щоб саме він освідчився їй! Дівчина уявляла, як знову тонула б у його глибоких сталевих очах і танула в теплих обіймах, шепочучи заповітне «так» у відповідь. А навколо них дерева спалахували б яскравими вогнями, розганяючи темряву літнього вечора. Дедалі більше й більше мерехтливих ліхтариків — під синхронний стукіт їхніх сердець. З кожним ударом пульсу займався б новий вогник. У тиші звучала б ніжна, ледь чутна мелодія, під яку вони почали б свій повільний танець. А стежка, усіяна крихітними світлячками, вела б їх звивистим шляхом до вишуканого, накритого білою скатертиною столу з фруктами та ігристим шампанським. Усе це відбувалося б під невагомим повітряним шатром... А може, під цим накриттям краще облаштувати затишну гойдалку для них двох? Або ж перенести все в човен посеред тихого озера?

Мія раптом схлипнула. Увесь цей час вона щосили гнала спогади про Сашка зі своєї голови, намагаючись не думати про нього взагалі. А тепер... Щойно в пам'яті виринули його палкі поцілунки та ніжні обійми, дівчина розревілася вголос. Усе, що накопичувалося всередині за ці місяці очікування та гнітючої невідомості, раптом вилилося в нестримний потік сліз. Їй до нестями захотілося себе пожаліти. А ще... бутерброд з оселедцем.

Мія витерла сльози й попрямувала до ванної, аби вмитися холодною водою. Стало трохи легше, але бажання з'їсти оселедця нікуди не зникло. Вона відкрила кран. Раптом її погляд ковзнув на гігієнічні засоби, що рівними рядами лежали на полиці. Дівчина подивилася на власне відображення в дзеркалі — заплакане, з надутими губами — щиро жаліючи свою незавидну долю. І в цю мить страшна здогадка прошила її, наче спалах блискавки.

Сині очі в дзеркалі округлилися й стали схожими на два великі блюдця. А коли в неї взагалі востаннє були місячні? Мія кинулася гарячково шукати свій особистий календарик. Швидко підрахувавши дати, вона заціпеніла: затримка тривала вже третій місяць. У душі ще жевріла слабка надія, що збій міг статися на нервовому ґрунті через виснажливе навчання, але серце підказувало інше.

Дівчина поспіхом зібралася й вибігла на вулицю. Куди бігти, вона до ладу не знала. Чи насамперед в аптеку за тестами, чи одразу на прийом до лікаря? Зрештою Мія вирішила мчати до Наталі в лікарню — можливо, майбутня медикиня заспокоїть її та щось порадить.

Влетівши до терапевтичного відділення, вона поглядом розшукала подругу й потайки викликала її в коридор, подалі від сторонніх вух. За той час, поки Мія бігла сюди, вона встигла прокрутити в голові сотні найжахливіших сценаріїв і тепер стояла, переступаючи з ноги на ногу від нервового напруження. Наталя, завершивши невідкладні справи, нарешті вийшла й щільно зачинила за собою двері ординаторської.

— Що сталося? — стурбовано запитала вона, помітивши покусані губи подруги, її тремтячі руки та абсолютно розгублений вигляд.

— Мені треба… Я маю перевірити… — плутано залепетала Мія. — Я просто не знаю, що робити!

— Невже досі не придумала, як організувати мені наступні вихідні? — спробувала розрядити обстановку Наталя й лагідно всміхнулася.

— Ні, — Мія розпачливо похитала головою. — Я, мабуть…

— Та кажи вже, не тягни! — не витримала її буркотіння подруга.

— Мені здається, я вагітна, — нарешті вичавила з себе Мія.