12

Наталя залишилася допрацьовувати зміну, а Мія вийшла на вулицю. Березневий вітерець лагідно перебирав її волосся першими теплими потоками. Надриваючись від сирості, повітря все ще залишалося прохолодним, але навколо вже виразно відчувалося трепетне дихання весни. Сонце лагідно зігрівало промерзлу землю, крок за кроком пробуджуючи її від зимового заціпеніння. На вкритих бруньками гілочках весело щебетали птахи, ніби заохочуючи природу якнайшвидше прокинутися. Мія повільно йшла стежкою через парк, прислухаючись до світу, який розквітав та оживав прямо на її очах, і глибоко вдихала насичений аромат весни.

Вона виразно відчувала власне серцебиття. Тепер її серце битиметься за двох — за неї та за маленьку людину, яку Мія так несподівано носила під серцем. Світ навколо звузився, і все в ньому стало одним на двох.

Дівчина неспішно йшла алеєю й подумки планувала майбутнє. Розраховувати на чиюсь допомогу вона точно не збиралася. Те, що вони колись знову зустрінуться з батьком дитини, здавалося малоймовірним. Її батьки та сестра жили в іншому місті. Вони, звісно, приймуть своє непутяще дитя, але кидати навчання Мія категорично не хотіла. Проте робота, яка зараз її годувала, була непоганим підробітком для студентки, а от для самотньої мами з немовлям на руках потрібно було підшукати щось стабільніше. Необхідно добре попрацювати ці кілька місяців. Зрештою, вагітність — це ж не назавжди. Тож вона твердо вирішила: до пологів слід усе чітко розпланувати та підготувати — і з університетом, і з заробітком. Потім, із малям, багато не набігаєшся. Та й із великим животом аніматоркою на святах теж не дуже пострибаєш. Треба було терміново щось вигадати.

Увечері, коли Наталя повернулася з чергування, Мія вже чекала на неї вдома. Вона прекрасно розуміла, що подруга засипле її запитаннями. Дуууже багатьма запитаннями. Так воно й сталося. Розмова видалася непростою, але свого рішення Мія не змінила — дитину вона залишить. Згодом до обговорення долучилися Оля з Рітою, які вже теж були в курсі її делікатного стану — мабуть, Наталя встигла їм усе розповісти. Подруги завітали якраз тоді, коли дівчата на кухні перебрали вже купу варіантів щодо працевлаштування. Мія поділилася своїми планами на майбутнє. Вона все ж вирішила ризикнути й розвивати власну справу, пов’язану з організацією святкових програм. Оля палко підтримала подругу й навіть пообіцяла допомагати з транспортом там, де справа потребуватиме коліс: щось привезти чи перевезти. А от розробка ідей, проведення заходів та переговори з клієнтами залишалися суто на Мії.

Наталя лише скептично махнула рукою. Вона щиро сумнівалася, що ці задуми принесуть бодай якийсь прибуток. Сама морока й копійки, це ж несерйозно. З цими словами майбутня медичка пішла відпочивати, адже завтра їй знову на зміну. А її професія, на відміну від усяких забавок, вимагала колосальної відповідальності. Це вам не людей розважати, це — лікування.

Ріта, послухавши палкі суперечки, теж зібралася додому. Вона в цьому геть нічого не тямила. До того ж на розкрутку такого проєкту потрібні були чималі кошти, а де їх узяти? На прощання вона тонко натякнула, що їй, мабуть, доведеться поговорити з Андрієм — хлопцем, який останнім часом намагався залицятися до Мії, — і пояснити, що дівчині тепер точно буде не до побачень із ним.

Залишившись на кухні вдвох, Мія та Оля знову занурилися в папери, детально розписуючи, що саме потрібно встигнути зробити насамперед. І плани у них були справді наполеонівські.