11

— Як здається — хреститись треба, — ошелешено дивлячись на неї, промовила подруга. — Коли ти встигла? Ти перевірялась?

— Ні. В мене просто затримка. І я так подумала, — відповіла Мія, кліпаючи очима.

— Тоді йди тести купуй і до мене. А я поки з гінекологом домовлюся, щоб тебе подивилися, — насупивши брови, відповіла Наташа та пішла назад до свого відділення.

Мія стрімголов помчала в аптеку. Благо що бігти було недалеко. Вона знаходилася на першому поверсі лікарні. Купивши одразу два тести про всяк випадок, побігла до туалету. Ці пару хвилин, поки тест покаже результат, здалися їй вічністю. Вона подивилася на дві чіткі смужки на одному і другому тесті, не знаючи, що тепер робити. Хоча на душі чомусь стало так спокійно, немов вирішилася якась дуже важлива задача. Ось так не знала, що робити. Метушилася. Чогось чекала. А потім так — бац! — і все стало на свої місця. З роздумів її вивів дзвінок мобільного.

— Ну де ти там ходиш? — пролунав роздратований голос Наташі. — Ми тебе чекаємо у двадцятому кабінеті. Мерщій сюди.

Мія, відірвавшись від своїх думок, поспішила у вказаний кабінет.

Там її вже чекали Наталя та лікарка. Невисока, пухленька жіночка в білому халаті зустріла Мію стримано. Ніхто сюсюкатися з нею не збирався. Лікарка кивнула головою в бік оглядового крісла.

— За ширмою роздягайся і лягай на огляд, — скомандувала вона, одягаючи рукавички. — Тільки, дівчата, в мене мало часу. Давайте швиденько.

Подивившись дівчину, вона вийшла з-за ширми, зняла рукавички та мовчки сіла за свій стіл і почала щось писати.

Мія вийшла з-за ширми вже одягненою та примостилася на канапку, на якій уже сиділа її подруга.

— Ось направлення на аналізи, — нарешті повернулася до них лікарка. — Будеш ставати на медичний облік у зв’язку з вагітністю.

Вона посміхнулася, дивлячись на витягнуті фізіономії двох дівчат.

— Та не переймайтеся. Вагітність проходить добре. Поздаєш аналізи, обстежишся. Станеш на облік. І десь через сім місяців народиш здорову дитину.

Дівчата переглянулися.

— Так ти що… — почала було Наталя. — Так ти тоді з ним… — вона не закінчила свою фразу. — Ну ти даєш.

Наталя дивилась то на подругу, то на лікарку. А та, розуміючи, що в дівчат є якась таємниця, не поспішала їх відправляти з кабінету. Посміхалась та слухала.

— І що ти збираєшся далі робити? — поцікавилась у Мії Наташа.

Та мовчки, все ще перетравлюючи слова лікарки, знизала плечима.

— А що тут робити? — відповіла за неї лікарка. — Не ти перша, не ти остання. Народиш та будеш няньчити.

— Так вона його один раз бачила, — не могла заспокоїтись Наташа. — І навряд чи ще побачить. Може… — вона зам’ялась. — Тобі ще навчатися. І хто тебе потім з дитиною візьме?

Посмішка зійшла з обличчя лікарки.

— Вирішуйте скоріше. У мене черга чекає, — сердито сказала вона. — Тільки попереджаю одразу, — вона розвернулась до Мії. — Це твоя перша вагітність. А після хірургічного втручання ніхто не дасть тобі гарантії, що ти зможеш завагітніти знову.

Вона взяла в руки аркуші, які кілька хвилин тому заповнювала.

— Ну що? Вирішила? — строго спитала вона, навіть не дивлячись на дівчину.

Мія розгублено дивилася на неї.

— Буду ставати на облік, — тихо проговорила вона.

Посмішка знов заграла на обличчі лікарки.

— Ну от і добре. — Вона поклала аркуші на стіл та продовжила щось писати.

— Ось направлення, — нарешті вона відклала ручку. — Після того як здаси аналізи, зайдеш до мене. Я тебе вести буду.

Дівчата покидали кабінет, думаючи кожна про своє. Наталя переймалася за подругу. А Мія ще не до кінця усвідомлювала, що тепер її життя докорінно змінилося.