8

Сашко прокинувся й розплющив очі, але Мії поруч не було. З надією, що вона просто у ванній, він зазирнув туди, проте кімната виявилася порожньою. Мрійлива усмішка миттєво зникла з його губ. Хлопець швидко одягнувся й поспішив до головної зали, де вони вночі зустрічали Новий рік.

Персонал санаторію вже потихеньку прибирав приміщення. За окремим столом усе ще сиділи найстійкіші гуляки, серед яких Сашко помітив і своїх друзів. Він швидким кроком підійшов до компанії.

— Ви не бачили Мії? Світловолоса дівчина, з якою ми вчора познайомилися, — стурбовано запитав він у Валерія, який здавався трохи тверезішим за інших.

— Ми багато з ким учора знайомилися, — зауважив той у відповідь, ліниво крутячи в руках келих.

— З тією, що з’явилася з подругами на бенкеті останньою! Ну, як Снігуронька — у джинсах і білому светрі зі сніговиками. Світленька така, Мія.

— А-а-а, та, від якої ти не відходив ні на крок цілий вечір?

— Так!

— Вони вже поїхали, — Валерій безтурботно махнув рукою в бік виходу й знову підняв наповнений келих.

— Як поїхали?! — Сашко аж змінився в обличчі, відчуваючи, як усередині все обірвалося.

Друг поставив наполовину порожню склянку назад на скатертину.

— Ось так, — розвів руками товариш. — Зібралися з подругами та й рушили в дорогу.

— А ти чи, може, хтось із хлопців випадково брав хоча б у когось із них номер телефону? — з палкою надією в голосі запитав Сашко.

— Та ні, — знизав плечима Валерій. — Та висока, Наталя, виявилася занадто зарозумілою. В Олі, як з'ясувалося, є хлопець. Ну, а від Мії ти сам нікого не підпускав. Тож…

— Зрозуміло, — похмуро процідив Сашко. — Я зараз.

Він вибіг із зали й помчав на вулицю в палкій надії, що дівчата якимсь дивом затрималися на виїзді. Проте дива не сталося. Оббігавши весь майданчик для паркування, Сашко так і не знайшов їхньої автівки. Юнак стояв посеред двору й з розпачем дивився на порожню дорогу. Його казкова Снігуронька зникла, навіть не попрощавшись. Розтанула, наче її й не було. Може, усе це взагалі йому наснилося? Але долоні досі пам’ятали тепло та шовковистість її шкіри, а вуста — п’янкий присмак її губ.

Він повернувся до корпусу й розшукав нічного адміністратора, сподіваючись, що в базі даних залишилися бодай якісь зачіпки. Проте й тут на нього чекало гірке розчарування. Як з'ясувалося, дівчата не купували квитків заздалегідь, а просто заблукали й приїхали спонтанно. Через те, що вони з’явилися перед самісінькою північчю, персонал не став витрачати час на формальності, тож у реєстраційних записах не було ні їхніх імен, ні номерів телефонів.

Сашко був розлючений і водночас спустошений. Він поняття не мав, як тепер шукати дівчину, яка так раптово увірвалася в його життя і назавжди оселилася в серці.

Валерій зустрів друга вже в коридорі.

— Ну що, знайшов якісь контакти? — запитав він.

Та, помітивши похмурий вигляд товариша, усе зрозумів і без слів.

— Ні, — буркнув Сашко.

— То, може, вона тобі якусь записку в номері залишила, а ти й не помітив?

У душі хлопця знову зажевріла тендітна надія.

— Я зараз збігаю перевірю! А ви тим часом збирайте речі. Якщо поспішимо, можливо, я ще наздожену їх на трасі.

Він стрімголов помчав назад до номера. Кімната зустріла його пусткою. Сашко ретельно передивився все довкола: зазирнув на тумбочки, перевірив стіл, але так нічого й не знайшов. Хлопець розгублено завмер посеред приміщення. Невже вона йому просто примарилася? Він підійшов до ліжка, яке досі зберігало сліди їхньої шаленої ночі, і лагідно погладив подушку — вона все ще тонко пахла її парфумами. Ні, Мія точно була справжньою.

Хлопець безсило кинув подушку назад на ковдру й скрушно вилаявся. Потім похапцем згріб свої речі й поспішив до друзів. Треба було якнайшвидше забиратися звідси й вирушати до міста, у якому жила Мія, щоб спробувати перехопити її автівку на трасі.