Джина

 

                  Не дивлячись на важкий графік роботи, єдиною моєю незмінною традицією, завжди були відвідини моря. Кожного вихідного, я їздила на один і той самий пляж. Пляж Lido di Latino, сьогодні не було виключенням. Один цілий день я проводила тут, набираючись енергії, сил та тепла. Тепла сонця та хвиль. Можливо я навіжена, але завдяки морю, я перестаю відчувати себе самотньою.

                  Я завжди займаю одне й те саме місце, іноді мені здається, що воно моє, і тільки моє, хоча скоріше за все просто так співпадає. Я завжди сиджу біля величезного каміння, він омитий морем, гладенький де б не торкнулася. Я розмовляю з морем, розповідаю всі свої секрети, переживання та мрії. Знаючи, що море не розповість нікому, воно збереже кожне моє слово, кожен секрет. Ми як споріднені душі, які колись роз’єднали.

                  З самого дитинства, я була схиблена на морі. Я благала кожного року, аби ми з батьками, хоч не на довго але поїхали до моря. Воно лікувало мене, мою зранену душу і зламане тіло.

                  Над морем почало заходити сонце, як сильно я б не любила захід сонця, я ще не зовсім адаптувалась до доріг, тому намагаюсь не їздити в темряві.

                  Машина мчить по забитій магістралі, я не одна повертаюсь до міста. В салоні грає улюблений гурт « Imagine Dragons» я підспівую, як помічаю, що мій мобільний розривається. Міра?

-       Привіт люба. Щось сталося? – вона ніколи не телефоную по дурницях.

-       Ciao ( з італійської – привіт), – чую її не впевнений сміх. – Ти за кермом?

-       Так, повертаюсь в місто.

-       Дайно вгадаю. Була на пляжі?

-       Ну звісно, ти так добре мене знаєш. – Ми обидві розреготались. – Так що трапилось? Ти ніколи не телефонуєш без причини.

-       В мене сьогодні день народження…

-       Що? І ти кажеш мені це тільки зараз?

-       Нууу… Я не люблю цей день, але Дарина наполягає його відсвяткувати. – Вона казала дуже швидко, аби я не встигла перебити її. – Ти прийдеш?

-       Звісно! Куди? Та на котру годину?

-       Я тебе обожнюю. – Полегшення в її голосі, додало мені спокою. – Ми збираємось в нашому барі, через дві години.

-       Гаразд, можливо трохи запізнюся.

-       До зустрічі люба.

Ця дівчина зведе мене з розуму. Я задумалась де взяти квіти, так як подарунок я вже ніяк не встигну придбати, а з порожніми руками я не люблю приходити. Я настільки задумалась, що не помітила, в який момент мене підрізав сусідній автомобіль. Я різко повернула праворуч, та з усіх сил втримала кермо. Серце калатає до безумства. Я зупиняюсь на першому дозволеному місці, аби віддихатися, та трохи прийти до ладу. Адже один з моїх страхів – загинути в аварії. Я поклала голову на кермо намагаючись заспокоїти дихання, аж раптом хтось постукав в моє вікно, від чого мене аж сіпнуло.

Я повернулась і побачила чоловіка. Дуже гарного чоловіка. Він просив опустити скло, але я хотіла вийти. Вийти і прибити його. Дідько! Я вийшла з машини і він не зводив з мене очей.

-       Ви ледь не довили мене, до серцевого нападу!

-       Вибачте, я не знаю як це вийшло. – Та ні! Бляха який в нього гарний голос. – Мені справді дуже шкода.

-       Гаразд. – все що я могла з себе видавити.

-       Вам потрібна допомога?

Він доторкнувся до моєї руки, та крізь моє тіло наче пройшов електричний струм. Я не свідомо відсахнулась від нього. Хоча єдине чого я бажала, аби він доторкнувся ще.

-       Дякую, але мені вже час їхати.

Я швидко сіла за кермо, та дала по газам. Чорт. Що то було? Адреналін? Безумство? Переляк? Я не могла знайти відповіді, тому залишила на потім всі питання.

Поки я їхала побачила квітковий магазин, обрала букет білих троянд, з білою атласною стрічкою. Квіти готові, залишилось заїхати до дому, та переодягнутися. 

***

Коли я відкрила шафу, то відразу розгубилася. Я не мала достатньо святкового одягу, адже віддавала дань більш спортивному стилю. Тому було вирішено вдягнути, чорну вечірню сукню, з дуже гарним розрізом на спині. Спереду все закрите, але ж ця спина. Я не могла похвалитися розкішною фігурою, але мені все подобалось. Сукня вигідно підкреслювала великі груди та пишні сідниці. До сукні я підібрала чорні босоніжки, та таку ж чорну сумочку. Так, мій улюблений колір чорний, не важко здогадатися.

Я вийшла на двір і мала непереборне бажання поїхати на своєму авто. Алкоголь мені був не потрібний для веселощів, тому я навіть довго не вагалась, просто сіла і поїхала.

Музика відразу заклала вуха, я очима пройшлась по закладу, і знайшла дівчат. Вони стояли і витріщались на мене, наче привида по бачили. Я легкою ходою підійшла до них, Міра відразу кинулась мені в обійми.

-       Джи… ти така гарна. Боже тобі так личать підбори і сукні. – Вона лепетала без зупину. – Чому ти ховаєш таку красу?

-       Міра, зупинись. Взагалі то сьогодні твоє свято, а не вечір похвали для Джи. – Я засміялась, аби відволікти її. – Я не встигла придбати подарунок, то вирішила хоча б подарувати тобі квіти.

                  Тільки після того як, я сказала за квіти, вона нарешті їх помітила. Мія запищала як дитя, взяла квіти та кружляла з ними.

-       Дякую тобі, це мої улюблені. Як ти дізналась?

-       Я просто вже в твоїй голові.

Мені кортіло її обійняти, тому я не стримувала себе. Ми віддали квіти, аби їх постави у воду. Та підійшла до бару. Всі замовляли собі випивку, а я безалкогольний коктейль, всі повернулися в мою сторону і застигли.

-       Ти що за кермом? – питала Дарина.

-       Так, не хочу вживати нічого.

-       Ти впевнена? Ти можеш залишити авто на паркінгу.

-       Ні, все гаразд, я й твереза дам вам жару.

Сміх прокотився мов грім, ми всі випили декілька склянок, промовили побажання та відправилися танцювати. Музика кружляла нас так, наче довкола нас не було жодної душі. Втомившись, вирішила перепочити біля бару. Коли я підійшла побачила Бена. Красунчика Бена, мого колегу. Він чудовий як не подивися. Високий чорнявий хлопець, з янтарними очима, неймовірний бармен, ніхто не влаштовує таке шоу як він коли готує коктейлі. Люблю його.

-       Бене, я так рада тебе бачити. – Я піднялась аби обійняти його. – Як твої справи? Ти щось засмучений.

-       Моя уважна Джи, все ж ти помічаєш. – Він обдарував мене своєю чарівною посмішкою.

-       Давай я вгадаю. Ти сумний через одну неймовірно гарну дівчину? – на моєму обличчі зʼявилася посмішка.

-       Ну ні, не починай знову.

-       Як це не починати. Скільки часу ти закоханий в Дарину? Я впевнена, що не три місяці, а набагато більше.

-       Це нічого не змінює. Де я, а де вона. Ти взагалі мене бачила.

Я розкривши широко очі дивилася на нього. Мені було шкода його. Він так сильно в неї закоханий, що не бачить очевидних речей.

-       Ох… Бен ти такий дурень. – я взяла свій мохіто випила його одним ковтком. – А тепер слухай мене. Ти неймовірно вродливий, розумний і чуйний хлопець. Ти нічим не гірший за будь кого в цьому приміщені, а в багатьох аспектах навіть кращий за більшість. Не марнуй свій час, подивися як ти можеш бути щасливий з нею, а якщо ти саме той хто їй потрібен.

-       За нею стільки чоловіків впадає. І один кращий за іншого, на дорогих тачках, задарюють дорогими подарунками, а я… А я можу підвести її додому на своєму старенькому fordi.

-       Які ж ви всі… Я зараз скажу, а ти просто подумай. Їй нафіг не потрібні дорогі тачки чи подарунки, вона хоче справжнього кохання. Взаємного, безмежного та ніжного кохання. А ти можеш їй його дати. Просто подумай про це.

                  В його очах я побачила як щось промайнуло, наче прийшло усвідомлення моїх слів. Він застиг і дивився на мене. Аж поки не сіпнувся і не почав готувати щось нове.

-       А що до тебе. Чому ти самотня? – він посміхнувся, от хитрун. – ти вродлива, розумна дівчина. Італійці готові в ноги тобі клонитися.

-       Так, готові, але жоден з них не дивиться на мене такими закоханими очами як ти на Дарину. Тому я і самотня. Я не шукаю випадкових зустрічей, або сексу на одну ніч. Я взагалі не шукаю стосунків. Тому я тут, сиджу за баром і пʼю безалкогольний напій, аби бути в змозі доїхати до дому.

-       Так ти в нас романтична натура Джи. Приємно чути такі слова від вродливої дівчини.

                  Ми розмовляли, аж раптом звідки не візьмись, біля мене вже сидів власник нашого закладу. Соєр. Він полюбляв відпочивати в своєму закладі, тому не було здивуванням його тут по бачити. Але було здивуванням, що він сів поруч зі мною, та як я бачу він з наміром по спілкуватися.

-       Доброго вечора Джи. Не впізнав по цей бік стойки.

-       Соєр… і вам доброго. Можливо багатою стану.

-       Ти одна? – його цікавість трохи бісить.

-       Ні, сьогодні день народження у Міри, ми святкуємо. Я просто вирішила перепочити.

-       Не будеш проти, якщо я складу тобі компанію, та піду з тобою привітати твою подругу, та одну з кращих робітниць.

-       Звісно.

Я посміхнулась до Бена. Коли повернулась Соєр протягнув мені руку для допомоги, але мені було так не зручно його торкатися. Я натягнула посмішку, та подала свою. Він тримав міцною  хваткою, усю дорогу до дівчат. Коли ми підійшла він заключив в обійми Міру, та казав на вухо вітальні слова, дівчата помітили, що мені трохи не зручно, та закрутили мене в танці.

Здавалося, що на сьогодні незручні моменти вичерпані. Але мені не могло так пощастити. Допоки ми кружляли, і я спостерігала аби подалі бути від Соєра який до нас доєднався, я не помітила як інший хижак підібрався прямісенько до мене. Я відчула непереборний холод на шкірі, та чужі руки. Мені стало в момент бридко, я терпіти не можу коли мене торкаються без мого дозволу. А тим паче чоловіки.

Я розвернулась відкидаючи його руки, та побачила великого чоловіка, з холодними сірими очами, та хтивою посмішкою. Мене почало нудити, від того, що цей кретин вирішив, що може когось чіпати. Те що я починаю відчувати, дуже лякає мене. Непереборна лють проходить усім тілом, і я не в змозі повноцінно контролювати себе.

-       Ще раз, торкнись мене і я зламаю кожну кістку в твої брудних руках.

                  З очей летіли іскри, я з неймовірною швидкістю вилетіла за межі комплексу. Легені пече від злості, я не можу зробити глибокий вдих. Паніка підкрадається десь з далеку. Ні! Не можна дати слабину. Ніщо не повинно виводити мене. Я притулилася до холодної стіни, намагаючись налагодити дихання. Вдих. Видих. Вдих. Видих.

Моє серце гупає у вухах, цей виродок змусив минуле прокрадатися через мій захист. Спалахи в голові. Картина болю, крику та благань. Воліла б я стерти памʼять, але нажаль…

З мого стану мене вивели кроки. Я напружилась. Не вистачало аби він пішов за мною. На моє щастя, мене пішла шукати Дарина. Вона вибігла з наляканими очима. Вона бачила усе що трапилось, як би я сильно не хотіла цьому запобігти, в мене не вийшло.

-       Джи… ти… в порядку? – в її очах жах.

-       Так. – Звісно я не була в порядку, але і хвилювати її я не хотіла. – Все гаразд, мені просто треба було повітря та простір.

-       Хочеш ми прямо зараз підемо, заберемо Міру і зникнемо.

-       Ні, не треба. Вона дуже любить цей заклад нехай відпочиває. Ходімо краще до неї. Не хочу аби вона була там сама.

Коли ми повернулися, я помітила, що наша іменинниця навіть не помітила нашої відсутності. Бен завершив зміну і вкрав Дарину танцювати. Мій запал зник, я сіла біля бару, і спостерігала з далеку за ними. Вони такі безтурботні, щасливі. Мені приємно за ними спостерігати, їх щастя викликає в мене посмішку.

-       Чого ти тут одна?

Твою ж бляха. Знову цей Соєр. Мені не хотілось ні з ким розмовляти, а особливо з ним. Я не притримуюсь того, що з керівництвом треба бути в дружніх стосунках. Я завжди тримаю керівництво на витягнутій руці.

-       Ви налякали мене. – Я намагалась не вимушено відповісти. – Я просто втомилась, вирішила відпочити.

-       Я ж бачу ти засмучена. Тебе образив той чоловік?

-       Ні. – його цікавість мене вже дратує. – Просто я стомилась дуже. Був важкий день.

-       Якщо щось не так, ти скажи охорона його виведе.

-       Дякую вам Соєр, але я краще піду, вже пізно. – я встала швиденько, але він вхопив мне за руку. – Щось не так?

-       Гарного вечора тобі Джина.

Я посміхнулась, та вирішила йти. Я ступила пару кроків, як мене щось зацікавило. Щось, що зупиняло мене, і мені від цього відчуття ставало тепло і моторошно. Я повернула голову і побачила його очі. Боже які чарівні очі. Наші з ним погляди зустрілись, моєю шкірою наче знов пробіг електричний струм. Ні, так не повинно бути. Я поспішила втекти. Від цього відчуття, та від бажання підійти до того чарівного красеня.

Знайшовши дівчат, попрощалась з ними, та пробираючись через натовп пішла до своєї машини. Коли я вже була поруч, і шукала ключі. Холодні руки торкнулися моєї спини, і відчуття нудоти повернулося. Я повернулась і побачила того самого виродка.

-       А ти гаряча штучка. Не хочеш по кататися зі мною? – зновця хтива посмішка. – Я не ображу тебе, а ще й щедро обдарую.

-       А не пішов би ти. – Я підійшла до нього впритул. – Я попереджала тебе. Ти здається погано чуєш.

Я штовхнула його з усієї сили. Він гепнувся спиною об стіну. І повітря покинуло його легені. Лише на хвильку мені стало легше. Але лише на хвильку. Я швидко сіла в машину, відчинила вікно, і не втримавшись сказала:

-       Це було останнє попередження. Не підходь до мене. Козел.

Дороги, освічені ліхтарями. Мої очі печуть від не виплаканих сліз. Я не бачу швидкості, але я відчуваю, що ще трохи і я полечу. Мені терміново треба знизити швидкість, але ноги наче не слухали мене, продовжували тиснути на газ. Сльози не стримались я розревілась, закричала і поїхала до дому.  Сил ледь вистачило аби просто роздягнутися і впасти в ліжко, а далі сни, темні і похмурі сни.