Лука

Вона втекла від мене. Просто втекла, не дала змоги навіть по бути трохи більше часу з нею. Подивитися в її чарівні очі, потонути в глибинах її почуттів. Мені зовсім не подобається, що вона мене боїться. Я хочу аби вона відчувала себе в безпеці поруч зі мною.

              Я стояв біла машини – чекав, що вона визирне з вікна, але вона навіть не увімкнула світло. Щось підказувало мені, що вона теж дивиться, що можливо вона не хоче показувати того, що відчуває, але це могли бути лише мої відчуття. Я не сподівався, що з першої зустрічі вона мене допустить до себе, але я так цього хотів. Мені важливо бути поруч з нею, важливо відчувати її тепло та запах. Я хочу бути увесь час поруч з нею. Слухати як вона говорить, як соромиться і відводить погляд. Бачити як червоніють її щічки, коли вона бачить мою посмішку, і як вона радіє коли з нею щирі.

              Сьогодні був неймовірний день, єдине про що я шкодую, так це про те що він так швидко закінчився. Мене непокоїла думка, що вона така зневірена в чоловіках. Але я не міг звинувачувати її в цьому. Якщо подивитися на частину мого оточення, то більша частина саме таких недоумків. Вони користувалися дівчатами, обіцяючи шалене кохання, а на справі по гралися та викидали як непотрібних ляльок. Думка про те, що так хтось вчинив з нею, виводила мене з стану рівноваги, я стиснув кермо так, що побіліли пальці, а на обличчі запульсували мʼязи.

              Таку як вона, мають носити на руках, задарювати квітами, віддавати їй своє серце і душу. Вона сама чарівність, саме слово кохання в людській подобі.

              Я здивований своїм думкам, ще ніхто і ніколи не викликав таких сильних емоцій як вона. Мені було страшно і приємно одночасно. Те що я не відчував нічого подібного, не бентежило мене. Хіба я цього хоч колись прагнув? Звісно ні. Я розумів, що всьому свій час, тому ніколи не замислювався над цим.  Прикладом кохання для мене стали дідусь з бабусею. Вони закохалися один в одного з першого погляду. І навіть зараз дід не припиняє кохати бабусю, хоч вона і давно покинула нас.

              Дорога до дому тягнулась цілу вічність, можливо через те, що мої думки займала вона. Джина. Її імʼя це тепер моє улюблене імʼя. Господи в кого я перетворююсь.

              В голові промайнуло обличчя Стіва. Я не хотів, аби він якимось чином зашкодив їй. Мені було важливо, аби він не переслідував. Якщо він її зачепе – видеру горлянку не кліпнувши оком. Я і так доберусь до нього, але всьому свій час. Але якщо він доторкнеться до неї – розчавлю як комаху. Мені терміново потрібно було зробити декілька дзвінків.

              Гудки… На годиннику одинадцята година. Іноді я буваю нетерплячим.

-       Алекс, сподіваюсь я не розбудив тебе. – чомусь мені стало не зручно в цей момент. Хоча це ж мій Алекс.

-       Звісно ні… Зачекай, а ти чого такий любʼязний?

-       Це одноразова акція. – Я сам здивований. – Мені потрібно, аби ти перевірив Стіва Хокіна. Хочу знати все, про його бізнес, чи залучає він нових людей до себе, і кожен його крок.

-       Та не питання, завтра вся інформація буде в тебе на столі. – Його голос був трохи насторожений. – Скажеш що трапилося? Ти ж не збирався його поки чіпати.

-       Все так і робимо, ми поки не чіпаємо його. Поки до нього не дійшла черга. Але ця тварюка, розпускає свої клешні до моєї дівчинки, а це не входило в мої плани. Тому я повинен знати усе.

-       Чекай…. Ти що з нею познайомився??? Чому я дізнаюсь про це тільки зараз? Після всього? Да ти знущаєшся з мене. Я перший хто страждав від твоїх бляха нервів! Це зовсім не по дружньому Лука! – Він так голосно кричав мені в слухавку, що кортіло її розбити. – Чуваче, якщо ти забув, я твій ліпший друг. І такі новини я хотів би знати першим!

-       Та досить тобі кричати. Я все розповім тобі завтра. – Мені треба було його заспокоїти, хоч трохи. – Алекс відправ завтра зранку, на мій маяк людей, нехай вони облаштують оглядову, аби там можна було сидіти.

-       Що?! Ти роками там не бував. Що з тобою відбувається… - Тиша. Коротка тиша на тому боці. – Чорт, ти все робиш для неї?

-       Все завтра Алекс. Завтра.

              Я поклав слухавку, бо розумів – він не зупиниться. Алекс мій помічник, та по сумісництву кращий друг. Ми виросли разом, навчалися в школі, а потім в одному вузі. Ми з ним не розлий вода, але іноді він така скалка в дупі. Серйозно!

Мені хотілось, аби вона частіше приїздила на маяк. Їй там дуже сподобалось. Я готовий віддати їй ключі, лише б вона бувала там. Та що там казати, якщо буде потрібно я подарую його їй. Аби вона тільки посміхнулась.

 

***

              На ранок, першим ділом я поїхав на тренування. Не спавши майже усю ніч, бо намагався зрозуміти, як мені її завоювати. Відчував себе злим і розбитим.

              Усю розминку, я бубонів незадоволений своїм результатом. В кожному моєму русі було все не так. Кожен рух – думка про неї.

До мене підійшов тренер, він насторожений. Я зривався і на нього сьогодні.

-       Лука. Зупинися. Що з тобою?  Ти наче з ціпка зірвався.

-        Не питай, довго розповідати. – Я впав на підлогу. – Все на стільки погано?

-       Та ні. Навпаки. Твої удари точніші, сильніші і більш сконцентровані. Не дивлячись на неконтрольовану лють.

-       Будь ласка, не давай мені спуску. На носі бій, я маю бути готовий до нього. І не бійся казати, якщо щось не так.

              Після тренування, я поїхав в офіс. Усю дорогу мені не давали спокою слова мого тренера. Мені треба швидше привʼязати її до себе, бо скоро я буду кидатися на людей.

               Я їхав знаючи, що Алекс не задоволений сидить в моєму кабінеті і чекає на подробиці. Я впевнений на всі сто відсотків, що він не відчепиться від мене. Його любов до мого особистого життя, бісила мене ще з нашого дитинства. Він постійно намагався познайомити мене з кимось. Коли йшов на побачення з дівчиною, тягнув мене з собою для її подруги. Я не навидів його за це.  Ми вже дорослі і він досі не відпускав ідеї звести мене з кимось, але я вже не погоджувався.

              В офісі всі працюють, ніхто майже не звертає увагу на керівника який дуже тихо намагається пройти до свого кабінету. Коли я підійшов Мері підірвалася з місця.

-       Доброго ранку сер. Що можу для вас зробити?

-       Привіт. Зроби дві кави нам з Алексом.

-       Вибачте, він у вашому кабінеті.

-       Я знаю, не хвилюйся. Чекаємо на каву.

              Я посміхнувся їй, аби вона трохи видихнула. Тільки но я відчинив двері свого кабінету, побачив незадоволене обличчя.

-       Я чекаю на тебе вже годину. – він зараз лусне від злості.

-       І тобі добрий ранок. Якщо ти забув сьогодні в мене було ранкове тренування. Ти ж знаєш мій розпорядок краще за мене. Що таке? Лють затьмарила твій розум?

-       Якщо б мій кращий друг не приховував нічого від мене, можливо я б не забув про його тренування.

-       Та досить тобі. Я просто був розгублений, тому не розповів нічого. Але розповім зараз. Я навіть попросив Мері зробити нам каву.

-       Гаразд, а тепер починай говорити.

              Я розповів йому, усе що дізнався про Джи. Все як пройшли наші з нею зустрічі. Він сидів з кавою в руках, і навіть не ворушився. Йому так було цікаво, що він мабуть і забув, що вона в його руках.

-       Твою ж … Я хочу з нею познайомитися. – Перше що видав Алекс. – Якщо вона такого сухаря як ти, перетворила на плюшевого ведмедика. Я повинен її знати.

-       Всьому свій час друже. І я не плюшевий ведмедик.

-       Звісно. – зміється з мене. – А тепер до роботи.