Джина

Моє серце стискалося від болю. Навколо так багато кохання, в кожному фото на стінах, в кожній деталі цього маєтку, але водночас – так багато болю і втрати. Я навіть не уявляю, як можна пережити таку втрату. Як би я вчинила в такій ситуації? Не впевнена, що змогла б прожити життя без коханого.

Не дивлячись на все, що турбувало мене з історії цього маєтку, в моїй голові було все більше питань щодо мене. Чому він привіз мене сюди?  Чому саме мене? Та ні… Я не вірю в це. Це ж не казки і не любовні романи. Цього не може бути. Він не міг закохатися… в мене. Та ми й знайомі зовсім небагато…  Але ж я то закохалась в нього.

-       Лука, навіщо ти привіз мене сюди? Це спроба довести, що справжнє кохання існує? – я боялася почути відповідь.

Він мовчав, стояв дивився на фото і мовчав. Здавалось, що він вже нічого не скаже, що він просто повезе мене додому і на цьому все скінчиться. Але… Лука підійшов, взяв мою руку, погладжував мої пальці, подивився в очі та не очікувано заговорив.

-       Я привіз тебе сюди, тому що я ніколи не відчував того, що відчуваю зараз. – його голос був серйозний і в той же час лагідний. – В той день коли я вперше тебе побачив, мій світ змінився. Моє серце стиснулося так що, я не міг дихати… ні, я не хотів дихати. Я більше не хотів дихати без тебе. З того самого моменту, ти стала моїм повітрям. Коли наші погляди зустрілися, я відразу згадав свою обіцянку. Вже тоді  знав: я хочу прожити усе своє життя тут з тобою. Я не знаходив собі місця поки знов не побачив тебе. Ти стала моєю повінню. Ніхто і ніколи не викликав в мені стільки емоцій. Я тону в них, тону в кожному твоєму погляді, і мені це подобається. Той день біля маяка. Я ніколи не любив те місце так, як коли ти була там. Те відчуття коли я доторкнувся до тебе, наче струм пройшов моїм тілом. Мені було так важко тримати себе в руках, аби не доторкнутися до твоїх вуст. – З кожним його словом, я все більше і більше тремтіла. – Коли я тримав тебе за руку в тому клубі, моїм тілом розходилось таке тепло, таке дике бажання, що я ледь стримував себе, аби не викрасти тебе. А коли ти втекла, я відчув пустоту, страх і відчай. Ти стала моєю залежністю… Ти можеш сказати що я божевільний. Сказати, що я нічого про тебе не знаю. Але я хочу дізнаватись тебе щодня. Хочу аби ти відкрилась мені. Впустила в свій світ та своє життя. Я готовий кохати тебе усю, з усіма твоїми недоліками та рисами які роблять тебе саме тобою. – Я задихалась від його слів. Здавалось, що ще трохи і я впаду. – З першого дня коли я тебе побачив, я хотів привезти тебе сюди, та ніколи більше не відпускати. До тебе моє життя було порожнім. Ніщо не робило мене щасливим. Але ти…ти можеш одним поглядом змусити мене посміхатись. Мої думки повністю присвячені тобі. Ти неймовірна. В тобі поєднується так багато тепла і в той час сили. Твоя доброта до інших змушує мене ставати кращим. Ти наче сам янгол який зійшов з небес на землю. Мені здається, я чекав тебе усе своє життя. Я бачу тебе всюди: у випадкових перехожих, в своїх снах, а я хочу бачити тебе поруч. Хочу бути твоєю стіною і підтримкою, я хочу подарувати тобі увесь світ, усе щоб ти була щаслива. Я готовий віддати тобі своє серце, тому що… Джина я покохав тебе повністю і безповоротно, і я нічого не можу з цим вдіяти.

Я забула як дихати. З моїх очей ріками потекли сльози. Господи чому він сказав все це зараз. Всередині я боролася з усіх сил. Між страхом і бажанням забути все, та опинитися в його обіймах. Але я не могла цього допустити. Я можу стати загрозою для його життя. А він стояв і нічого більше не казав, лише дивився в мої очі, і іноді обережно витирав сльози.

-       Я не можу… я так довго боролась щоб нічого не відчувати…

Я втекла. Знов втекла. Вибігла з будинку, холодний вітер опік обличчя усе мокре від сліз. Очі пекли, а серце просило «повернись до нього». Я сіла на скелі, зовсім близько до краю.

Я потребувала допомоги, поради. Але  сьогодні море мовчало, я сама мала зробити вибір. Серце кричало так, що вуха закладало. Сльози переходили на крик. Я не можу заспокоїти своє серце. Та що там серце, я не можу заспокоїти навіть дихання.

Не знаю скільки я так сиділа. Аж раптом… я почула такий рідний, теплий мамин голос, він линув з тиші « Ти завжди повинна боротися за своє щастя. Не впусти його».

Ці слова привели мене до тями, чому я не памʼятала їх раніше? Сльози зникли, але зʼявився страх: а раптом він не став мене чекати? Я вбігла в маєток, але його там не було, я шукала і знайшла на задньому дворі. Він сидів на газоні. Сам. Голова схилена, руки стиснуті в кулаки. На його обличчі я бачила біль. Мені здалося, що він говорить сам до себе. Ледве чутно, але я змогла розібрати:

-       Якщо ти не повернешся, я все зрозумію. Але я нікого більше, ніколи не впущу в своє серце. Бо воно вже твоє.

Я завмерла. Не сказавши жодного слова, я сіла поруч з ним.

-       Пам’ятаєш ти питав, хто мене скривдив? – Я трохи замовчала, а Лука подивився на мене. – Все моє життя я потерпала від насилля. Деколи фізичного, а деколи морального. Аж поки не зустріла його. – Мені стало боляче від самої згадки, про своє життя. – Колись я гадала, що була закохана. Він був людиною яка подарувала мені свободу вибору, чоловіком який навчив мене поваги до себе. Він дістав мене з абʼюзивних відносин. Заспокоїв, і довів що я варта кращого. – Я посміхнулась сама до себе. – Здавалося, що нарешті я знайшла свою людину і своє щастя. Але… Було велике але.  Він зраджував мені. Брехав, розповідав, що ніколи не зустрічав таких як я. Якій не потрібні його гроші, таких щирих і відкритих. А потім зраджував, в надії що я не дізнаюсь. Але життя така річ непередбачувана. Він зламав мене знову. Зламав тому що я любила його і люблю за те, що він зробив мене мною. Зате, що я змогла виховати в собі стійкість, впевненість і любов до себе. Але я ніколи не кохала його.

-       Але…

-       Зачекай будь ласка, я не закінчила.

На мої очах виступили сльози, мені було боляче все згадувати, а ще й ділитися з кимось цим болем. Для мене це вперше.  Я розвернулася до нього, і він зробив те саме.

-       В той вечір, коли ти ледь не вбив мене, насправді ти врятував мене. Від одного твого доторку, моє тіло збунтувало. Серце забилось частіше, а душа розквітла. – Я перевела подих. Мені важко зізнаватися в цьому. – В барі, я була розбита. Злість, розчарування переповнювали мене. Але я відчула тепло… тепло очей які дивилися на мене, в той час мене наче вдарило током, я обернулась і побачила тебе. – мій голос зрадницьки тремтів. – В першу чергу твої очі. Я зненавиділа тебе, але тільки від того як сильно закохалась. – Лука мовчав, не зводив з мене очей, а я не могла дивитися в них. – З тієї ночі я втратила спокій, я бачила тебе всюди. Що б я не робила, ти був в моїх думка. Після того як Стефано нас познайомив твій голос переслідував, я готова була віддати все, аби почути його ще раз. Я так сильно себе карала за те, що закохуюсь в тебе все більше. Коли ми стояли на оглядовій, я хотіла кричати усьому світу, що кохаю тебе. – В його очах зʼявились сльози, які з моїх лились давно. – Після тієї ночі в клубі. Я вся тремтіла, мені так сильно хотілось відчути твої руки на своєму тілі. Боже, я жодному чоловіку в клубах, не дозволяла себе торкатися так, як це робив ти. Коли та дівчина підійшла до тебе. Мені здавалося ти підеш з нею, і яким здивуванням було коли ти їй відмовив. Я не вірю у взаємне кохання,  тому що мене не кохали ніколи по справжньому. Не кохали таку яка я є. Але якщо я відмовлюсь від можливості спробувати довіритись тобі, навіть якщо в кінці я буду помирати від болю та розбитого серця. Я ніколи не пробачу собі, що не спробувала. Я хочу бути з тобою. Я хочу бути твоєю. І мені не важливо де це буде, в маєтку чи на краю прірви, я хочу розділити своє життя з тобою.

Лука притягнув мене до себе, його руки тримали мене так міцно, що емоції взяли верх. Я вперше за довгий час, я відчула тишу в собі. Я відчувала як його серце вилітає з грудей. Він довго не відпускав мене з обіймів. Увесь світ зупинився  поки ми тримались один за одного.

-       Я дуже боюсь. Лука, я не вмію бути щасливою.

-       Ти навчишся!

-       Але я розбита...

-       Я полагоджу тебе. – він притиснув мене сильніше. – Благаю тебе, дозволь мені показати тобі,  що таке справжнє кохання, дозволь віддати тобі своє серце. Я знаю що ти не зможеш довіритись відразу. Але я зроблю усе щоб ти була щаслива.

Я не могла відповісти йому, я не могла по обіцяти того, в що сама ще не вірила.

-       Я хочу спробувати. –  шепотіла. – Я не знаю, що з цього вийде, але я цього хочу.

Я прижалась до нього і поцілувала. Лука не очікував цього, тому я відчула секундний шок. Лише на мить зупинилась і подивилась в його неймовірні очі, здавалось що зараз в них палає вогонь. Лука поцілував мене і цей поцілунок видавав усі емоції, що він зараз відчуває. Цей поцілунок не був породженням пристрасті, він був породженням кохання. Єдиного і нескінченного кохання. Не хотілось щоб цей день звершувався, але я маю все обдумати і прийняти, все на що я зараз погодилась.

-       Лука мені потрібно повернутися додому. На мене вдома чекає кіт, сподіваюсь ти любиш тварин.

-       Обожнюю  і котів, і собак. Не можу їм відмовити ні в чому. Ходімо, я підвезу тебе додому.

-       Але моя автівка… Вона ж залишилась біля маяка, а вона мені завтра потрібна.

-       Не хвилюйся, мої люди привезуть її під твій дім.

Це мене не аби як потішило. Сідати за кермо в такому стані – погана ідея. Дорога до дому зайняла нажаль так мало часу. Мені хотілось по бути з ним довше, але в той же час я так цього боялась як вогню. Ми майже не розмовляли всю дорогу, поринувши кожен в свої думки.

Лука зупинився біля мого будинку і як справжній джентльмен, відчинив дверцята та провів до дверей. Наші погляди зустрілися і він поцілував мене. Я притиснулась до нього що сили, в цей момент моє тіло відмовлялось функціонувати, ще трішки і я б втратила свідомість. Поцілунок був наповнений пристрастю, ніжність і надією. Надією на щось краще, на краще життя.

Коли за мною закрилися двері, сльози лилися градом. Навіщо я втягла його в це?  Боже якщо з ним щось станеться я ніколи собі не пробачу. Я металась по кімнаті, не знаходячи собі місця. В голові суцільний хаос. Коли страх змінив біль та ненависть, я твердо вирішила: щоб то не стало, я нікому не дозволю зруйнувати наше життя і кохання.

Мені не дуже хотілось починати нове життя з брехні. Але і правди розповісти  я не могла. Можливо, коли все скінчиться я зможу розповісти йому все про своє життя. Прийнявши рішення знесилена я заснула.

***

Дзвінок телефону привів мене до тями, на годиннику 9:00 ранку. Кому я так потрібна?

-       Джи, вас сьогодні чекати на тренуванні?

-       Ох, пробачте! Я трохи спізнююсь, хвилин 10 і я буду.

-       Все гаразд. Я вже злякався, що ви вирішили змінити тренера. Чекаю вас на розминці, тебе чекає штрафне коло.

Як навіжена підірвалась з ліжка, я була така щаслива що зал знаходиться поруч. Швидко зібравшись я відчинила двері своєї квартири, а на порозі мене зустрів величезний букет білих хризантем з конвертом. В конверті ключі від моєї автівки та запрошення. Я занесла квіти до квартири, як добре, що вони вже були у вазі з водою, забрала конверт і рушила на тренування.

Тренер сьогодні вижав з мене все життя, давно я не відчувала такої напруги в мʼязах, я ледве дійшла до авто. На сидінні лежало запрошення яке я так і не встигла роздивитися.

Відкривши конверт я побачила ідеальний почерк, кожна літера була ідеально виведена, почерк успішної людини. Та він у всьому ідеальний.

«Люба Джина, чекаю тебе сьогодні біля центральної площі

о 12:00 нічого з собою не бери, про зовнішній вигляд не турбуйся тебе чекає сюрприз.»

Дивлячись на запрошення серце билось сильніше, як він знав що я вихідна сьогодні?

В мене так мало часу.  Залетівши до дому я відправилась в душ, хотілось привести себе до ладу, хоча я і не розуміла для чого. Все шо мене турбувало в одну мить зникло, я побачу його. І що може бути краще?

В животі літали метелики, на обличчі посмішка, кожна хвилина була нестерпна, я так хотіла швидше до нього. Він моя слабкість і мій порятунок, я тону в почуттях до нього.

Я так боялась запізнитись, що зібралась швидше. Вирішила випити кави перед побачення, в улюбленій кавʼярні був день скрипки. Сівши на терасі я насолоджувалась грою музиканта. Звуки скрипки повертали мене в дитинство, до шкільних років. Я навчалась в музичній школі, і коли нам запропонували вибрати інструмент на якому ми хочемо грати, я вибрала чомусь гітару. Хоча звуки скрипки торкаються самої душі. Відразу стає так спокійно, закривши очі я бачу як сиджу в величезному залі, грає скрипка, а разом з нею віолончель, труба, саксофон, як же я люблю оркестр.

Час їхати, я неслася на зустріч пригодам, на зустріч коханню. Площа була наповнена людьми, здавалось що вся Італія зараз тут. Я не розуміла де мені шукати Луку.

По моїй шкірі пробігли мурахи, його рука доторкнулась до моєї так ніжно, не помітивши як моє дихання почалось збиватись я обернулась, тіло трясло від задоволення в моїх венах закипала кров. Його очі відразу знайшли мої, той вогонь зводив мене з розуму, доки ми стояли і дивились хтось з натовпу штовхнув мене і я опинилась в його обіймах. Кожен його мʼяз напружився, наші обличчя були так близько, а наші вуста майже злилися в поцілунку. На мить здалось, що ми одні на площі і увесь світ зупинився довкола нас.

-       Мені подобаються такі зустрічі. – Не відсторонюючись від мене Лука промовив.

-       Я також рада тебе бачити. – щоки заливало краскою.

-       Ти готова провести цей день і ніч разом?

-       Що ти задумав?

-       Тобі сподобається.

Він взяв мене за руку і повів за собою. Ми довго пробирались через натовп до його авто.

-       Тобі сьогодні не знадобиться твоє авто, дай будь ласка ключі мої люди доставлять його під твій дім.

Не вступаючи в суперечку я віддала ключі, але в моїй голові стільки питань. Куди ми їдемо? Що взагалі відбувається? Ми їдемо з міста? Дуже дуже багато питань. Автівка  рушила і на навігаторі я побачила маршрут.

-       Венеція? – я була дуже здивована.

-       Помітила все таки.

Його посмішка змушувала посміхатися і мене, він так сильно мене причарував, що я згодна їхати з ним хоч на край світу.

-       Завжди мріяла там по бувати, особливо в одному місці, там де проводять що року бал-карнавал.

-       Карнавал? Дуже цікаво, жодного разу не був там. Я люблю

Венецію за її архітектуру, людей. Люди там особливі, вони володіють якимсь не звичним шармом, ну звісно не туристи.

В якусь мить ми зірвались на сміх, так як ми були саме тими туристами.

-       Ти не проти якщо я увімкну музику?

-       Ти можеш робити, що тобі заманеться. Але за однієї умови.

Я дивилася на нього, і так боялась що він почне запитувати про минуле. А саме зараз я не мала бажання псувати цей день.

-       Скажи мені звідки ти приїхала?

-       А я бачу ти не забув, що я тобі не відповіла. Добре я тобі розповім про свою країну, але не буду називати її.

-       Згоден, гадаю це буде чесно.

-       Моє місто знаходиться на річці Трініті. Місто концентрації банків, страхових компаній та бізнес-структур. А раніше було центром сільськогосподарської торгівлі.  Мені продовжувати?

-       Ні, не треба я знаю що ти з Далласу.

-       Але звідки, ніхто не знає звідки я приїхала. – я справді була здивована, мало хто знає його в такому ключі.

-       Коли ми разом їхали минулого разу від моря, в тебе заграла пісня, ти співала, і я почув знайомий акцент.

-       Тоді чому ти спитав?

-       Я хочу щоб ти все розповідала сама. Я зрозумів, що для тебе це не дуже приємна тема, тому і не став перепитувати той раз. Для мене немає різниці звідки ти, я покохав тебе і більше мені нічого не потрібно.

-       Дай мені трошки часу.Я розповім те що можу, і намагатимусь розповідати інше, але трохи часу.

-       Мені не важливо що було раніше, головне що ти зараз поруч. Головне, що ти тепер моя.