Лука

Робота і робота і ще раз робота. Лише вона допомагала не думати про Джину. Хоча кого я обманюю, я думаю про неї увесь час. З вчора як ми в останнє бачилися. Я все гадав як зробити так, щоб знову її зустріти. Мені не хотілося знов просити Стефано. А раптом вона подумає, що сам я геть ні на що не здатний. Господи раніше мені і в голову не приходили такі думки. Я розкис від почуттів яких ніколи раніше не відчував. І в якусь мить мене це – бісить, а в іншу мить тішить. Тішить тому, що я не робот, я маю почуття, а значить не все втрачено. Чорт я ж навіть не взяв її номер телефону. От йолоп.

              Я так задумався, що не помітив як Алекс увірвався як завжди до мого кабінету, і вже стояв біля мого робочого стола.

-       Лука, досить мріяти вже про цю дівчину. Я маю для тебе пропозицію. – Ох його пропозиції ні чим не закінчуються добрим.

-       Ну викладай, що хочеш ?

-       Сьогодні відкривається новий нічний клуб, ти повинен піти з нами. – Він дивиться на мене очима повними благання.

-       Алекс, ти що геть здурів? Який клуб? Ти ж знаєш я не дуже люблю весь цей шум. – Я справді не люблю, а не просто не хочу.

-       Лука, ти мені винен! Ти обіцяв, що сходиш з нами. Тим паче ми його збудували. – Ще трохи і він почне благати мене. – Ми вже цілу вічність ні де разом не відпочивали.

-       Ми нещодавно були в барі…

-       Ні! Це була ділова зустріч, хоч і в тому барі! А це відпочинок! І я не прийму відмову! Ти обіцяв, тож сьогодні ми йдемо.

-       Ти й мертвого дістанеш. Добре, але я не на довго!

-       Домовилися. – Алекс вискочив з кабінету щасливий, а я ні.

              Ввечері ми приїхали до того клубу, Алекс заздалегідь забронював столик на балконі, аби ми могли спокійно випити. Вечір був настільки нудним, що я почав розглядати тих хто знизу танцює. І я не міг повірити своїм очам. Це ж вона! Вона танцює в самому центрі. Господи, дихання перебило, у вухах шум. Я одним рухом опустошив свою склянку з віскі, і вирішив йти до неї. Піднявся на автоматі не зводячи очей з неї…

-       Лука, ти куди зібрався? – Алекс зупинив мене, а я й забув що я не сам. – Ти що вирішив втекти?

-       Ні, я йду танцювати. – Рикнув на нього.

-       Що?? Ти? Куди ти йдеш? – Алекс був здивований не менше мого. – Ти точно мій друг?

-       Алекс, я йду танцювати. Що не зрозуміло?

              Він розгублено відпустив мене, і я пішов прямо до неї. Вона була не сама, я памʼятав, що вона не любить коли її торкаються без дозволу. Але я не міг втриматися, і я вирішив ніжно доторкнутися до неї. Навіть якщо після цього вона мене застрелить. Я підійшов з спини, провів обережно пальцями по її руці, від ліктя до зап’ястка. Вона спочатку відсторонилась, але я сплів наші руки, вона розвернула голову і побачила мене, продовжила рухатися в одному ритмі зі мною. Вона торкалася своєю спиною моїх грудей, і я божеволів від неї. Бажання наростало в мені з кожним її рухом, кожним поглядом. Я більше не належу собі, тільки їй. Музика почала затихати, довкола нас почали з’являтися пари, які танцювали повільний танець. Вона хотіла піти, але я затримав. Я притягнув її до себе та тихенько прошепотів на вухо: 

-       По танцюй зі мною красуне. – Вона трохи напружилась, але не пішла. – не чемно відмовляти, такому гарному чоловіку. – Я ходжу по лезу просто.

-       Лише один танець. – Боже який в неї мелодійний голос.

-       Ну якщо подумати, це – другий. – посмішка не сходила з мого обличчя. Я не міг відвести погляду від неї.

-       Ти що п’яний? – вона насміхалася з мене, а це забавно.

-       Якщо тільки від твоєї вроди. – в неї вибився маленький локон, я ніжно заправив його за вухо.

-       Лука, не треба… Не псуй цей момент.

              Я замовчав, так само як і вона. Я тримав її так близько до себе, моя рука була в неї на талії, і я відчував приємну м’яку шкіру. Господи я божеволію. Я хотів її просто викрасти. Відвести на самий край світу. Ніколи не відпускати. Її одна рука лежала на моїх грудях, і я був такий напружений від цього дотику, що сам не знав, що можу бути таким.

-       Що ти тут робиш? – Вона витягла мене з мрій.

-       Мій друг витяг мене сюди. Спочатку я був проти, але зараз, я вдячний йому. – Її очі стали теплішими, а вуста трохи при відкрилися.

-       Лука, ти безсоромно п’ялися на мої вуста.

-       Я знаю. Але нічого не можу з собою зробити.

              І вона теж нічого не могла з цим зробити. Я помічав, що вона так само дивилася на мене. Але я не чіпатиму її. Нехай вона звикне до мене. Я готовий чекати.

              Різко змінилася музика, Джину забрали дівчата, а я сів біля бару. Все тіло палало від її доторків. Мозок здається ось-ось вибухне від напруження, а серце вискочить з грудей. Я не відводив очей від неї, сидячи спиною до бармена, відчував як оживаю від її присутності. З боку біля мене хтось сів. Якась білявка вирішила познайомитися зі мною.

-       Красень, не складеш мені компанію? – Який же в неї неприємний голос.

-       Ні! Не цікавить. – навіть не повернувшись до неї, відповів.

-       Ну чому ж? Ти один, сумуєш. Я допоможу розвіятись. – вона поклала свою руку мені на ногу. – Можемо поїхати до тебе потім.

-       Ні і ще раз ні. Найди іншого.

              Я прибрав її руку з своєї ноги і вона розлючена пішла. Я перевів свій погляд в сторону Джи. Вона спостерігала за мною, і коли наші погляди зустрілися, вона посміхнулася мені. Вони танцювали, а я спостерігав. Мені зовсім не хотілося підніматися на гору. Що з ними там робити?

              Я повернувся до бармена замовив, коктейль для Джи і віскі для себе. Я знав що вона стомиться і захоче трохи випити. Так і трапилось. Вона підійшла до мене, я простягнув їй напій.

-       Він алкогольний? – Вона запитала, коли нахилися до мене ближче. Мене відразу окутав аромат її парфумів.

-       Так.

-       Вибач, не можу випити з тобою. Я за кермом.

-       Оу… не питання. – Я повернувся до бармена. – Хлопче безалкогольний коктейль для дівчини.

-       Дякую. – Вона по червоніла. –  Я бачу тобі тут не сумно.

-       З чого ти так вирішила? – я розумів до чого вона це.

-       Та білявка була гарна.

-       Не знаю, я не дивився на неї. – я відповів, і не брехав, я навіть не пам’ятаю як вона виглядає.

-       Та ладно тобі. – вона сміялася.

-       Я серйозно. – Мені захотілось взяти її за руку, і я не втримався. – Я дивився лише на тебе. Не має нікого гарніше за тебе.

              Вона застигла. Вона так дивилася на мене, наче я зробив їй боляче. В середині мене все похололо. Мені здалося, ще трохи і вона заплаче. Але чому? Я ж лише сказав, що дивився на неї.

-       Джи, я щось не так сказав? – Я притягнув її трохи ближче.

-       Ні, все гаразд… – вона забрала свою руку. – Вибач мені вже час їхати.

              Я не вспів навіть слова сказати, як вона зникла, і забрала частку мене. Все довкола зупинилось. Я побіг до виходу, але побачив лише як вона їде. Мене окутав жах. Я сів в машину. Хоча я жодного разу не робив цього в такому стані. Я поїхав за нею, я відчував що вона їде додому.

              Коли я приїхав, як і гадав машина стояла біля будинку. В вікнах горіло світло. Я не знав, що мені робити. Піти до неї, вона може не правильно зрозуміти мене. Та і чорт з ним. Я закрим машину і пішов до неї. Вирахував квартиру, піднявся на поверх і застиг біля її дверей. Мені було страшно, не хотілось її розчаровувати. Але я повинен був знати, як вона. Я подзвонив, спочатку було тихо, а потім я почув як вона крокує до дверей. Вона відчинила двері, на її обличчі здивування, очі заплакані.

-       Лука? – В її голосі розпач, вона розбиває мене.

-       Вибач… я хотів дізнатися, як ти? – Мені важко було сформулювати речення. Після того, як побачив заплакані очі.

-       Зі мною все гаразд. Тобі немає чого турбуватися.

-       Джи…

-       Лука не треба. Зі мною все гаразд. – вона нервує.

-       Послухай хоч мене. – Мій голос став голосним. Я не хотів підвищувати його. – Пробач… Я не хотів тебе нічим образити. Ти втекла і я розгублений. Через що ти втекла?

-       Ти в такому стані сів за кермо? – я побачив в її очах переляк.

-       Все гаразд, я не багато випив. – Вона не зводить очей з мене. – Я справді не багато випив.

-       Не роби так ніколи. – Тепер вона кричить. – Ніколи не сідай за кермо на підпитку!

-       Джи… - вона перебила мене.

-       Я серйозно! Поїхали я від везу тебе до дому, авто забереш завтра від мене. – вона взула кеди, що були біля дверей і схопила ключі. – Лука, я не жартую.

-       Окей, але для початку ти розповіси чому втекла.

-       Я… - Вона тяжко видихнула.

-       Будь ласка, я хочу знати, що тебе засмутило.

-       Я. Я сама себе засмутила. – Вона відвернулась і пішла на вихід. – Ти ні в чому не винен.

              Її відповідь загнала мене в глухий кут. Я йшов за нею, і не міг навіть представити, чому вона так себе карає. Ми підійшли до машини. Вона відчинила дверцята і сіла за кермо. Я зупинився, не знаючи як відчуваю себе. Але вона чекала, до поки я зібрався з думками. Відчинив дверцята, сів поруч і відчув як увесь салон пах нею. Він неймовірно чистий, доглянутий, так і не скажеш, що машинка стара вже.

-       Ти мабуть не звик їздити на таких старушках…

-       Вона  чудова. – я одразу перебив її. – Це одна з кращих машин. Ти знаєш чому вона так називається?

-       Знаю. На честь доньки названа. – Вона посміхається. Здається вона дуже любить цю машину. – Вона унікальна, я мріяла про неї з шкільних років.

-       Вона тобі дуже пасує.

              Ми зустрілися поглядами, і з її обличчя по троху зійшла посмішка. Мене бентежить її реакція на мене. Від неї моє серце рветься на частки.

-       Куди тебе відвести? – Перервала мовчанку.

-       Я покажу дорогу.

              Я навмисно повів її довгою дорогою, хоч ми і не розмовляли майже, я хотів довше по бути з нею. Чомусь саме з нею, я не можу бути грубим, неотесаним чоловіком. З нею я хочу бути ніжним. Я не хочу змушувати її кохати себе. Я хочу аби вона сама закохалась, якщо ще не кохає мене.

              Ми довго кружляли, і ось я бачу будівлю. Ми підʼїхали, вона зупинила машину. На її обличчі було не розуміння, що відбувається. Вона повернулась і зазирнула мені прямісенько в душу.

-       Хочеш сказати, що живеш в офісному приміщенні?

-       Звіно ні. – я розсміявся, і побачив як її вуст торкнулась легка посмішка, але вона її приховала. – Мені ще треба по працювати.

-       Як же ти доберешся до дому потім? – її цікавість мене заводила. – Твоє авто біля мого будинку, а я зараз поїду.

-       В мене чудовий диван в кабінеті.

-       Оу… зрозуміла. – вона відвернулась. – тоді гарних снів тобі Лука. І не забуть свою обіцянку.

-       Ніколи в житті. – Я мовчав, хотілось ще трохи затримати її. – Не хочеш випити кави? – Ляпнув перше що прийшло в голову.

-       Ні. – вона так різко відповіла, що я трохи розгубився. – Вибач, вже пізно, давай наступного разу.

-       Чудово, значить це не остання наша зустріч.

Вона розгубилась, не розуміючи що мені відповісти. Вона просто посміхнулась і перевернула мій світ до гори дригом.

-       До зустрічі Джина.

              Я вийшов з машини і дивився як вона відʼїзжає від мого офісу. Мене бентежив той факт, що я так і не дізнався чому вона плакала, але я дізнався набагато більше. Вона показала, що я їй не байдужий.  Значить я маю шанс побачити її знов.