Джина

Дорога пройшла так швидко, що я не відразу зрозуміла як ми опинилися в Венеції. Серце билось так шалено, що здавалося  от-от вистрибне з грудей, від щастя, від того, що ми тут разом. Ми гуляли по вузеньких вулицях, каталися на гондолах. Зупинялися біля кожної сувенірної крамнички. Романтика переповнювала простір навколо нас. Лука купував так багато сувенірів, що мені стало навіть трохи не зручно. Я не звикла аби мене так балували.

Біля однієї сувенірної лавки, я зупинилась і побачила червоні браслети сплетені з червоної нитки. Руки потяглися до них. Діставши п’ять євро, я взяла два.

-       Лука дай мені свою руку. – прошепотіла я.

Він посміхнувся й протягнув руку. Я обережно наділа йому браслет і тихо, майже не чутно прошепотіла побажання.

-       Що ти робиш? Чаклуєш? – в його очах сяяли іскорки.

-       Червона нитка виступає я оберіг, коли зав’язуєш близькій людині червону нитку або браслет, обовʼязково треба бажати чогось хорошого для цієї людини.

-       І що ж ти побажала для мене?

-       Це секрет. Якщо розповім не здійсниться.

-       Тоді дозволь і мені для тебе, щось побажати. – його голос став серйознішим.

Я простягла йому свою руку, він так уважно застібав цей браслет, наче від цього залежало моє життя. Його обличчя було сконцентроване на бажанні, а я розуміла, що все що мені потрібно це він. І він зараз поруч.

-       Ну що з магією покінчено. – Лука посміхався, а в очах промайнуло, щось глибше. – Прийшов час зробити те за чим ми сюди приїхали.

-       Що ти замислив? Я гадала ми приїхали подивитися на місто.

Лука не відповів мені, а його посмішка промовляла, що він і справі продумав план перебування тут. Його очі сяяли яскравіше ніж вогонь, а моє серце завмирало.

Взявши мене за руку він повів мене за собою. Ми пройшли декілька кварталів, і мені здалось що я потрапила в казку. Перед нами стояв той самий театр Ла Феніче.

-       Лука… ми йдемо в Ла Феніче? – я так тихо це сказала, що не впевнена, що почула свій голос.

-       Так, саме туди. – він казав це так впевнено.

На його обличчі посмішка, а на моєму здивування, як він дізнався? Я ніколи нікому не розповідала, що хочу потрапити саме сюди, а йому розповіла лише коли ми їхали, але він запланував це раніше. Я не могла повірити, це відбувається зі мною, посмішка проявлялась з кожним кроком.

Який же він гарний. Я дивилася на величні колони, на статуї, на каміння, що зберігає столітню історію. Мені так хотілось, зупинити час, та залишитися тут назавжди. Біля входу було стільки людей бажаючих опинитися на балу. Від кожного віяло щастям та насолодою опинитися тут.

-       Джи, наша черга настала, ходімо в середині тебе чекає  набагато більше цікавого.

Коли ми опинилися в середині, голова йшла колом від захвату. Кожну пару зустрічали й проводжали до першого залу, нам провели екскурсію до театральної зали, в якій грала неймовірна музика й танцював шоу-балет, я не могла відвести погляду від них. Їх рухи були ідеально поставленні, синхронність неймовірна, не було жодної помарки в рухах.

Лука водив мене і розповів про кожну скульптуру, а я слухала його божественний голос і запамʼятовувала усе. Довго гуляючи коридорами цього величного будинку, ми прийшли до ресторану, на нас вже чекали офіціанти які провели нас до столика.

-       Як ти здогадався, що це моя мрія? – не витримала я.

-       Чесно?  Я не знав. – він посміхався. – Я вирішив тебе сюди привести, бо це моє улюблене місце. Я відвідую його кожного року. Я просто обожнюю цей бал. Тут я почуваю себе іншим, я відчуваю свободу та легкість, а ще мене дуже вражає їх програма, яка до речі кожного року різна.

Я дивилася на нього з таким здивуванням, такої відповіді я не чекала.

-       А я вже почала думати, що ти читаєш мої думки. – намагалася жартувати я.

-       Що ти хочеш скуштувати, їжа тут просто неймовірно смачна. – З його рук, я готова їсти будь що.

-       Я хочу червону рибу та біле на пів солодке вино.

-       Чудовий вибір.

В ресторані була така чаруюча атмосфера, що я не помітила як офіціант приніс наше замовлення, скрипалі грали неймовірні мелодії, сміх та цокіт бокалів наповнював залу, а щастя наповнювало моє серце.

-       Я ніколи в житті не їла таку смачну рибу, це ж можна зійти з розуму від насолоди. – Лука сміявся і дивився прямісінько в мої очі.

-       Ти ще не їла рибу яку готую я. – Лука посміхався. Своєю чарівною посмішкою. – Після неї ти ніколи не з можеш їсти в ресторанах.

-       Боже, пане, та ви, нахабний хвалько. –  Не зводила погляду з нього. – Але я наважусь скуштувати, якщо звісно ви приготуєте для мене.

Наш сміх лився наче ріка, а очі палали від захвату. Було так легко… і страшно одразу. Я розуміла, чим більше я в нього закохуюсь, ти болючіше буде втратити його.

-       Ходімо леді. – його голос вивів мене з роздумів. – Час готуватись до балу.

Ми пройшли до однієї з кімнат. Вона повністю в стилі вечора, захват наповнює мене, мені хотілось роздивитися кожен куточок кімнати. Я одразу помітила величезну коробку біля вікна.

-       Що там? – я боялась навіть доторкнутися до неї.

-       Там твоя сукня. І все що потрібно для вечора.

Що? Сукня? Та хто він такий? Він придбав бальну сукню особисто для мене, я підійшла до коробки і протягла руки які тряслись від страху. Я дістала сукню і втратила мову.

-       Лука… вона просто неймовірна.

-       Тобі потрібна буде допомога? – спитав він м’яко.

-       Так, було б дуже добре, а би мені допомогли з корсетом.

-       Тоді чекай я знайду експерта в цих справах. Як будеш готова виходь в головний хол, я чекатиму тебе там.

Коли зачинились двері, я не могла більше стримувати свої емоції, я пригорнула сукню до себе й кружляла з нею по кімнаті. Не стримуючи радості. Я хотіла плакати, кричати, сміятися. Це було надто схоже на сон. Трохи зупинившись я зрозуміла, що потрібно було готуватися, я відразу зробила макіяж та зачіску. В двері стукали легенько коли я закінчувала, зайшла молода дівчина, вона допомогла вдягти сукню та завʼязала корсет.

Я підійшла до дзеркала і ледве не втратила свідомість, здавалось що я загублена принцеса, а можливо і королева. Сукня чорного кольору, прикрашена золотим мереживом та перлами, чорні довгі рукавички доповнювали мій образ, а босоніжки на величезному підборі були такі зручні, що здавалось я зовсім без них. Дівчина допомогла мені вдягти маску і підправила зачіску.

 Коли я вийшла мене став пронизувати, такий страх: а що, як йому не сподобається?

Я побачила його одразу, як спустилась в головну залу, мені здається я впізнаю його будь де. В його очах було стільки різних емоцій, що я не могла вхопитися за жодну з них.

Мої ноги ставали ватні лише при одному погляді на нього, він такий гарний. Цей чорний смокінг підкреслював рельєф його тіла, він був ідеальним принцом з казок. Я йшла сходами і не відводила погляду від нього, його посмішка ставала все ширшою з кожним моїм кроком. Він простягнув руку до мене, і я торкнулася її, наче це було моя єдина опора в світі.

Ми якийсь час просто дивилися один на одного, не в змозі промовити і слова. І я знала: ось він, мій казковий принц. Мій найулюбленіший сон. Але десь глибоко в мені сидів страх : чи не скінчиться все це завтра? Я відганяла все від себе. Все що буде завтра, залишаємо на потім. А зараз я хочу бути щасливою. Щасливою з цим чоловіком. Хочу насолоджуватись, його вродою, шармом, хочу відчувати його сильні руки, торкатися його широкої спини. І повністю поринути в нього. Навіть якщо все тимчасово.