Джина

Хіба таке можливо? Я звичайна дівчина, яка опинилася на балу, на якому мріяла по бувати, ще з дитинства, стала королевою цього балу. Та ще й з ким? З самим омріяним холостяком. Який тримає мене, наче я крижана і розіб’юсь прямо в його руках.

-       Я не вірю, що це трапилось з нами, Лука ми наче в казці. Здається я прокинусь, а цього немає. – в мені все палало від захвату.

-       Це все завдяки тобі, ти зачарувала всіх своєю вродою та людяністю. – його голос проникав в кожну мою клітину. Мені не хотілось бути серед людей, тільки з ним вдвох.

-       Як ти дивишся на те, щоб втекти прямо зараз в будинок який нам подарували. – в середині прокинулось таке нестримне бажання.

Лука дивився на мене, а в очах палав вогонь, він не очікував такої пропозиції. Але я бачила схвалення, в його погляді.

-       З тобою хоч на край світу, моя королева.

Він підняв мене на руки і пішов в бік виходу, усі аплодували нам, але нам вже це було не цікаво. Біля виходу нас чекала карета, уся прикрашена квітами. Через приблизно 20 хвилин ми опинилися на порозі неймовірного будинку. Це був цілий палац і лише для нас двох.

Лука провів мене в будинок, ми оглядали його з цікавістю, він тримав мене за руку, а мені було трохи дико, незвично. Все було таке неймовірне і здавалось, що дуже крихке. Ми знайшли речі які підготували для нас, вирішили сходити в душ щоб привести себе до ладу. Я була така рада, що в цьому будинку декілька ванних кімнат, адже я не готова була опинитись в одній ванній з Лукою.

Коли я завершила, я знайшла Луку на терасі яка виходила до моря. Мені не хотілось сидіти окремо від нього, тому нічого кращого не придумала як сісти біля нього та закинути свої ноги на нього. Я не могла знайти зручну позу, і Лука вирішив допомогти мені. Від одним рухом підняв мене та посадив собі на коліна. Моя рука сама направилась до його волосся, таке мʼяке і ще трішки вологе волосся.

-       Джи, ти зводиш мене з розуму. – він шепотів ці слова як мантру. –  Мені так тяжко контролювати та стримувати себе коли ти поруч.

Я присунулась ближче до його вуха, так щоб усім тілом його торкатися. Я не знала чи я знущаюся над ним, чи над собою. В одно час мені було страшно від того що трапиться, я здавалось цілу вічність боюсь чоловічих доторків. Але я готова була перебороти свій страх з ним.

-       Не стримуйся. – я сказала тихо та видихнула.

Його очі палали полумʼям пристрасті та бажання. Стало зовсім не важливе все, що було довкола, більше було не важливо, що ми майже не знайомі, що ми віддалися почуттям які захопили нас в полон, важливим був лише цей момент.

              Його поцілунки були схожі на полум’я, яке поступово охоплювало мене зсередини. Лука торкався обережно, ніби боявся зламати щось крихке в мені, та водночас у його дотиках жила пристрасть, здатна спопелити. Я відчувала, як тремтить моє тіло, і не знала, чи від страху, чи від бажання.

              Його пальці ковзали по моїй шкірі, наче малювали невидимі візерунки, змушуючи забути про все на світі. У його обіймах не існувало ні часу, ні простору, лише наш подих, що змішувався в єдине. Лише серце, яке гупало так голосно, що я боялась, він почує, як воно зрадницьки видає мене.

              Я хотіла відштовхнути його, зупинити, бо в моїй пам’яті ще жили тіні минулого. Але коли він притиснув мене ближче, його тепло розчинило мої страхи. Там, де раніше була холодна порожнеча, народжувалося щось нове – довіра. Я вперше відчула, що віддаватися іншому може бути не приниженням, а свободою.

-       Джина… -  прошепотів він, торкаючись моєї щоки. Його голос звучав так, наче він вимовляв молитву. – Ти навіть не уявляєш, що робиш зі мною.

              Я заплющила очі, дозволяючи собі ковток слабкості. Його вуста знаходили нові шляхи на моєму тілі, але кожен поцілунок був не просто бажанням – це була обіцянка. Він не квапився, не брав силою, лише відчиняв двері, які я сама могла зачинити в будь який момент.

-       Я боюсь… - тихо зірвалося з моїх вуст.

-       Я з тобою, - відповів він одразу. І цього було досить, щоб я припинила тремтіти. Я не можу пояснити цього. Але не тільки я впливаю на нього, але і він на мене.

              Усі ті роки, коли мене ламали, коли мої крики губилися в порожнечі, коли я звикла жити з тінню страху… усе це відступало, бо зараз я відчувала себе живою. Лука наче повертав мені те, що я давно втратила. Віру в себе і в те, що близькість може бути ніжною. Він рятував мій світ.

              Його погляд був таким глибоким, що я потонула в ньому, забуваючи як треба дихати. У цих очах не було жадібності, лише вогонь, який запалював мене зсередини. І коли ми зрештою розчинилися одне в одному, це не було про тілесність – це було про єднання, якого я не знала ніколи.

              Я відчувала, як моє серце б’ється у такт його серцю. І кожен рух, кожен подих ставав частиною мелодії, яку ми створювали удвох. Я дозволяла собі бути вразливою, відкритою, бо вперше в житті не боялась. В перше в житті я відчувала, що я жива. Не та зламана Джина, яка виживала в цьому світі. А сильна, вольова Джина, яка може бути різною, з чоловіком якого до безтями кохає.

              Після цього Лука не відпустив мене. Його руки тримали міцно, але не як кайдани, а як захист. Він торкався мого волосся, гладив мою спину, ніби намагався заспокоїти і водночас переконати мене, що ніколи не відпустить. І я вірила йому.

-       Ти моє диво, -  прошепотів він, взяв мою руку і поцілував, ніби боявся, що я зникну. – Я не дозволю більше нікому тебе зламати.

              Я дивилась на небо, а в моїх очах стояли сльози. У голові виринав образ з моєї юності: холодна кімната, байдуже обличчя, руки, які приносили біль, а не тепло. І тепер, коли Лука торкався мене так ніжно, я відчувала, наскільки велика прірва між моїм минулим і тим, що він дає мені. З ним я мала надію на воскресіння.

-       Ти не знаєш, що я пережила… - прошепотіла я, бо мовчати більше не могла. - Ти не знаєш, скільки разів я клялася, що ніколи не дозволю чоловікові так близько підійти. Я клялася, що ніколи в житті не буду кохати.

-       Тепер я знаю, - тихо відповів він, притискаючи мене до себе. – І я зроблю все, щоб стерти твої страхи. Стерти кожен поганий спогад, і замінити його щасливим.

              Я не знала, чи можливо це. Минуле не відпускає так легко. Але зараз, слухаючи його серце, я вперше відчула, що можливо я не приречена. Можливо доля, буде добрішою до мене, і дозволе бути щасливою.

              -     Лука… ти небезпечний для мене,  - зізналася я, ковтаючи сльози, і стримуючи схлип. – Бо я вже не уявляю життя без тебе. – Він усміхнувся, але в його очах була серйозність.

-       Ти єдине, заради чого я живу.

Я закрила очі й видихнула. Минуле все ще тримало мене, мов кайдани, але тепер у мене з’явився хтось, хто готовий розірвати їх. І хоч завтра мені доведеться знову боротися з реальністю, сьогодні я дозволила собі слабкість бути в його обіймах. Бути коханою і щасливою.

-       Тепер я зобов’язаний одружитись з тобою. – він сказав так несподівано.

-       Що? Ти про що взагалі?

На його обличчі грала посмішка, а моє серце забувало битись від цієї краси.

-       Як справжній чоловік та джентльмен, я не можу дозволити щоб ти була чиясь ще. Я повинен зробити все, щоб насолоду ти отримувала тільки від мене. – мої щоки залив рум’янець. – до того ж я цього хочу.

-       Лука, шлюб це дуже важливий крок, до цього слід прийти, а ми майже нічого не знаємо один про одного, а раптом я серійний вбивця?

-       Тоді я помру від твоїх рук. – він казав такі речі, так просто, що здавалося, що він жартує. –  Послухай мені не важливо ким ти була в минулому, навіть якщо ти вбила тисячі людей. Мене цікавить тільки наше майбутнє. Я не пропоную одружитися прямо зараз, я розумію що це не правильно. Але я хочу щоб ти знала в майбутньому я бачу лише тебе в ролі моєї дружини.

Я не знала що відповісти йому, тоді я легко його поцілувала та пішла у ванну кімнату. Я була дуже вдячна, що Лука не пішов за мною. Я не можу забути минуле і як бачу воно не хоче забувати мене.

Лежачі в гарячій ванній я не могла не згадати мамині слова, вона завжди попереджала, що бої до добра не доведуть, та помилки які я роблю завжди мають наслідки, і вона як завжди була права. Наслідки минулих рішень, здогнали мене навіть в іншій країні. І тільки я повинна вирішити їх, Лука не заслуговує на страждання, через те, що я була зухвалою. В ванній я пролежала близько години, з неї мене витяг аромат чогось смачного. Вдягнувши лишень халат на голе тіло я пішла на кухню. Лука готував щось неймовірно смачне і не звичне, але я так хотіла скуштувати.

-       Що ти готуєш? Цей аромат зводить з розуму. – боже на ньому лише легкий фартух. Я зараз зомлію.

-       Це Каччукко, суп з морепродуктів, приготований на рибному бульйоні з додавання червоного вина і томатного соку. Ти ж любиш морепродукти? – яка ж гарна в нього посмішка.

-       Обожнюю, а особливо креветки, це просто моя любов і пристрасть, я можу їх їсти увесь час.

-       А я? Я гадав що я твоя пристрасть. – та він насміхається.

Його сміх наповнив будинок і мене, коли він сміється я почуваюсь щасливою. Здається, що він завжди був поруч. Я підійшла до нього ззаду, його спина така широка, мʼязиста, по декуди покрита родинками, вона зачаровувала мене. Я обійняла його, та прийнялася руками блукати по оголеному торсу, кожен його мʼяз напружувався.

           -       Дорогенька Джи, якщо ти не припиниш…  –  його голос зривався – я не втримаюсь і візьму тебе на цьому столі прямо зараз.

-       Не зможеш. – мені було дивно, що я сама йду на таке.

Мої слова лунали для нього як виклик. Одним рухом я опинилась на столі, навіть не помітивши коли він виключив плиту та повернувся до мене. Халат полетів на підлогу, я оголена на мармуровому столі і а ні трішки не соромлюсь. Його очі палають, дихання стає частішим, я не можу ні про що думати лише про його руки на моєму тілі. Лука не тороплячись вивчає моє тіло, а я схожу з розуму від бажання. Його обличчя осяяла посмішка, я бачила як йому подобається знущатися на ді мною.

Я закинула ноги йому на стегна і відчула його бажання, тверде наче камінь, який пульсував від збудження. Його поцілунки були палкі та ніжні, покусуючи мою шкіру він опускався з шиї, потів груди і в одним момент його вуста доторкнулися ніжної ділянки.

-       Я не можу насолодитись тобою, ти зведеш мене з розуму. – він тихо звертається до мене. Його голос окутує мене, і я ще більше падаю в прірву.

Я не можу дихати, збудження доходить до свого піку, і мої стогони заповнюють кімнату, але він не зупиняється, і я відчуваю насолоду та знесилення одночасно.  Він підкорим моє серце, мій розум, відібрав моє тіло. Я здурію якщо він зупиниться.

-       Ти спровокувала мене, тепер я хочу насолоджуватись як ти звиваєшся, як твої руки сильніше стискають стіл, а твій стогін перетворюється на крик.

                                                                           ***

Ми лежали поруч, я дивилась на нього і не розуміла, чому я не зустріла його раніше. Думки не давали спокою, ніч здавалась нескінченною чому я дуже була рада, саме зараз я почуваю себе живою та щасливою, ніщо не робило мене щасливою по справжньому, ні друзі, ні нове місце проживання, ні гроші, лише він.

Наступний день ми провели разом у ліжку, розмовляли про море, любов до нього та пляжів, я поділилась як вперше зрозуміла що хочу жити біля моря, а Лука розповів як сильно ненавидів його до певного часу.

-       У дитинстві батьки привозили мене в маєток, я ненавидів це. У нашому домі була традиція кожен день народження відзначати саме там. Ми завжди готували святкову вечерю та накривали біля моря, я не розумів для чого це і дуже злився на батьків. Мені хотілося провести день народження із друзями у забавних іграх. Насправді, для мене і зараз це загадка.

-       Ти ніколи не питав батьків?

-       Я питав кожен рік, кожен день народження я благав маму залишитися вдома. Але вони ніби не чули мене. Одного разу мама сказала, що ця традиція передавалася з покоління в покоління і нічого не захотіла пояснювати, що дуже мене розлютило. Саме того дня я пообіцяв собі, що моя сім'я не буде такою як мої предки, мої діти матимуть щасливе дитинство. Я влаштовуватиму найшикарніші свята, з безліччю дітей та розваг. Я пообіцяв собі що моя родина буде краща у всьому. 

-       Я впевнена ти будеш чудовим батьком, а твої діти будуть щасливі. – я справді в це вірила.

Притулившись до нього, я хотіла плакати, адже розуміла що все це майбутнє може бути без мене.

-       А яке у тебе було дитинство?

Його питання повернуло мене в вир болю і холоду, серце завмерло, а сльози підступали все ближче, але я розуміла що повинна йому розповісти, я не зможу приховувати все вічно.

-        Моє дитинство, знаєш, я б воліла забути його, але на жаль не можу. – сльози підступали до очей. – Мої батьки одружилися коли дізналися, що мама вагітна, хоча тато стверджував, що любив маму. Бабуся і дідусь з маминого боку були проти їхнього весілля і проти їхнього союзу, але моя мама була надто впертою. Вони одружилися на третьому місяці вагітності, переїхали жити до татових батьків під приводом, що мамі потрібна буде допомога. Батько почав пити не просихаючи та бити маму. У її день народження він напився до того стану, що вигнав її в під'їзд знаючи, що вона на дев'ятому місяці, а на вулиці зима.

Лука підвівся і дивився мені в очі, намагаючись зрозуміти як я можу спокійно про таке говорити.

- Лука це тільки початок. – затамувавши подих, я намагалась заспокоїтися, все марно. –  Через десять днів вона народила мене, ні в чому не винну, малу. Повернувшись додому нічого не змінилось батько так само пив, а мама ховала мене коли я плакала і отримувала за те, що заважає йому. Одного дня дідусь побачив, як батько б'є маму. Звичайно ж дід не витримав, бо дуже любив мене і маму. Він побив майже до смерті свого ж сина, і сказав, що сина в нього більше немає. З того дня дід жодним словом не обмовився з батьком. Бабуся поїхала до батьків мами і попросила, щоб вони нас забрали, вона розповіла все що дізналася, бо мама завжди мовчала і нікому не говорила як батько з неї знущався. Батьки мами забрали нас і довгий час ми жили з ними. Мама знайомилася з чоловіками, так як була зовсім молода, і їй хотілося тепла і щастя, я не засуджую її, і ніколи не зможу засудити. Я проводила більшу частину часу у бабусь, переважно у тата батьків. Я була дідовою онукою, найбільше у світі я любила діда. Він мене виховував як принцесу, він не тільки балував мене, але й багато чого вчив. Завдяки йому я така як є. Але настав час школи і мама забрала мене повністю жити з нею, а бабусі лише у вихідні. І тут почалося моє пекло. Я не потрібна була ні мамі ні вітчиму. Я боялася всього. Боялася принести погану оцінку, боялася не зробити все, що мені скажуть зробити по дому. У 7 років я вміла приготувати їжу на всю сім'ю, прибрати в будинку і при цьому підготуватись до школи. Я не була відмінницею, я не мала на це часу. Друзі знали частково, яка ситуація була в моєму житті і насміхалися, мене повністю забезпечувала бабуся та дідусь, одягали та обували, купували все що потрібно для школи, повністю все що було у мене давали бабуся з дідом. Мені було жахливо соромно говорити, що мені щось потрібно. – з кожним словом мені було все болісніше. – Так були і хороші моменти, коли я стала старшою і мама мудріша, вона почала розуміти, що я потребую її і її тепла, але її завжди вистачало не надовго. Я росла сама по собі, ні мама ні вітчим не знали про мої проблеми, я завжди викручувалась сама. Час минав і найбільше я мріяла про те, що закінчиться ця довбана школа і я поїду вчитися подалі від будинку. Але життя випробовувало з кожним роком мене все сильніше. Кілька разів мене рятували зовсім чужі люди, коли мене намагалися зґвалтувати, поки я поверталася з танців додому. Скільки разів мене обкрадали я навіть не можу порахувати, при цьому били до жаху, мама нічого краще не придумала як забрати мене з танців, бо вітчим не хотів мене забирати. Якщо я хотіла їхати на море, мене завжди забирала чи бабуся з боку мами, чи бабуся з боку тата оплачувала всю подорож. Коли мене вперше привезли на море я закохалася в нього, бо я відчувала спокій і умиротворення, весь той біль, образу і злість море забирало в мене, а давало тепло і комфорт. Я просилася що року, я благала аби мене звозили до моря. – Лука схопив мене і притиснув до себе, в його очах були сльози, а руки тремтіли коли він торкався мене. З моїх очей ринули сльози але я не зупинилася я хотіла розповісти як я вирвалася з цього. –  Час йшов, я закінчувала школу і знала що хочу вступити на юрфак у трьохсот кілометрах від будинку. І я це зробила, я втекла від цього життя, коли я поїхала я вдихнула на повні груди чисте і вільне повітря, я знала що з того моменту я стала сама господинею свого життя.

- Джи, як тобі вистачило сил впоратися з усім? Ти все життя боролася за себе. Ти надзвичайно сильна дівчина. Я захоплююсь тобою. Я хочу подарувати все чого тобі не вистачало в житті, я хочу зробити тебе найщасливішою, я хочу щоб ти більше не боролася, а раділа життю і я зроблю все для цього. Але скажи, як твоя мама? Як склалися ваші стосунки зараз?

-       Моя мама померла коли мені було 22 роки. Вона дуже хворіла і лікування було марним. Останній рік свого життя вона провела зі мною. Вона хотіла налагодити все, хотіла дати мені те, чого не давала в дитинстві, вона була гарною людиною і коли її не стало, частина моєї душі пішла з нею, частина моєї любові, доброти, тепла і навіть щастя. Кожного разу коли я щаслива я згадую її та сподіваюся, що вона відчуває те саме що і я, я знаю що вона завжди поруч зі мною та, що вона мене захищає. Я не можу сказати що я віруюча, але я хочу щоб це було так. Що разу, коли мені потрібно прийняти рішення, я прошу у неї допомоги, вона у всьому, іноді я думаю що вона живе в мені.

-       Пробач, мені дуже шкода що так сталося, я не хотів аби ти знов все переживала. Я дуже щасливий, що ти поділилася зі мною своїм болем. Маєш фотографії мами?

- Так, вони завжди зі мною.

Ми довго розглядали фотографії і сперечалися на кого я більше схожа на маму чи дідуся. До цього дня я нікому не розповідала навіть частину цієї історії, хоча це навіть не половина всього життя і болю.

Дні пролетіли настільки швидко, що ми навіть не встигли схаменутися, як треба було повертатися до звичайного життя. Як же я боюся цього, я боюся, що ми провели чудові вихідні і на цьому все, а ще я боюся, що завтра приїде цей виродок і мені потрібно буде поїхати з ним на бій. Як я хотіла відійти від цього і як я знову влізла в це все?!

Дорога додому до мого щастя тривала вічно, ми їхали слухали музику та Лука слухав мій жахливий спів.

​- Я знаю можливо я поспішаю, але як ти дивишся на те, що б переїхати до мене? Ти можеш відразу не відповідати, просто подумай.

Мої очі видавали мій шок, а серце вилітало з грудей.

-       Лука, я не думаю, що це хороша ідея, давай трохи почекаємо. – Лука з розумінням кивнув головою, і решту дороги ми мовчали.

У моїй голові було багато думок. Чому він так швидко захотів зі мною жити? Раніше я вмовляла сама жити разом, а тут все так просто, захотів, значить час. Для мене це все дико.

Коли ми приїхали на мене напала туга, так не хотілося прощатися, з огляду на те, що невідомо коли ми знову зустрінемося.

-       Лука, я напевно піду. – в голосі було стільки печалі, що я аж здригнулася.

-       Давай я тебе проведу.

Ми вийшли з автівки забрали мої речі, досі не можу повірити, що в мене є така чудова сукня. Ми попрямували до мого будинку, по моїй шкірі бігали мурашки, мене кидало то в жар то в холод. Я нікого не приводила до себе додому, одразу почала згадувати, чи не залишила я безлад  вдома, що б не червоніти потім.

Відчинивши двері ми потрапили в просторий передпокій кольору хакі, світло в нім завжди приглушене і від цього робить його похмурим. Лука йшов за мною не сказавши ні слова, що ще більше мене виводило зі стану рівноваги.

-       Ось і мій дім , не палац звичайно але мій. – я переминала руки від хвилювання.

-       У тебе чудова квартира, це твоя чи в оренді?

-       На жаль я ще не заробила на покупку, тому поки орендую.  Але я хотіла б її викупити з часом якщо власники цього за хочуть.

-       Джина, я думаю у тебе все вийде, а я можу допомогти якщо тільки ти за хочеш. – о ні будь ласка, не кажи такого.

Якоїсь миті в мені прокинулося дике бажання поцілувати його, адже ніхто не вірив ніколи в мене, а він знає мене зовсім небагато, але вірить. Не в змозі тримати себе в руках, я підійшла і накинулася на нього з поцілунками, я почула, як сумка впала на підлогу, тим самим звільнила його руки.

Він схопив мене за талію і притяг до себе, його пальці блукали по моєму хребту, викликаючи додаткову хвилю бажання, я нічого не хотіла так сильно як в цей момент його.

Його сильні та водночас ніжні руки підхопили мене і я обвила своїми ногами його талію. Руки Луки впивалися в мої стегна, стискаючи і погладжуючи їх одночасно, знявши взуття він відніс мене до спальні, де кинув на ліжко і не відриваючись від моїх губ почав знімати з мене одяг. Першим що він зняв – сорочку оголивши мої груди, слідом за сорочкою полетіли штани та трусики. 

- Ти мене роздягнеш чи я сам? – його голос був таким глузливим.

 Підійшовши до нього я повільно знімала з нього футболку, цілуючи кожен шматочок оголеного тіла, штани злетіли в мить ні він ні я не встигли навіть зрозуміти. Але я не зупинялася, я вивчала його шикарний торс, кожен вигин кожну западину я відчувала як він напружується, і від цього отримувала задоволення.

Різко він підхопив мене і поніс у ванну, тропічний душ охолоджував нас, не даючи збожеволіти. Намиливши один одного ми не поспішали змивати піну, щоб довше насолодитися доторками.

Після всього, що трапилось, ми лежимо не кажучи ні слова, ми просто не можемо дихати, а в моїй голові лише одна фраза "Джина ти не можеш його втратити"

Я не хотіла щоб Лука йшов, але я розуміла що так буде правильно. Я повинна була все обміркувати так само як і він, я знаю що ми з ним тепер пов'язані на завжди. Я не зможу відмовитися від любові до нього, що б я не робила, не хочу більше тікати, настав час жити тут і зараз, не тікати від проблем, а вирішувати їх.

Мені треба було зрозуміти, як не дати своєму минулому, зруйнувати все. Я відчула такий спектр емоцій з ним, як ніколи не відчувала ні з ким. 

Я змінююсь поряд з ним, і мені до біса це подобається.