Лука

В перше за всі свої роки я розумію, що моє життя було казкою. Моє дитинство було ідеальним, як би я не жалівся. Як в неї вистачило сил та терпіння, усе це витримати? Вона така тендітна, неймовірно добра, чутлива не дивлячись на те, що над нею знущались усе її життя.

Мені так хотілося, щось зробити для неї, аби вона справді повірила, що тепер вона не сама, в неї є я. Хотілось увесь клятий світ покласти до її ніг, аби тільки цей біль відпустив її. Я готовий перевернути увесь її світ, і я зроблю. Вона ніколи не буде відчувати себе не потрібною, не коханою. Нічого кращого не вигадав, я вирішив зателефонувати другу.

-       Алекс привіт, я надіслав тобі адресу й номер телефону власника квартири, домовся про зустріч. Бажано на завтра.

-       Добре…ти вирішив переїхати? – знов цей здивований голос. – Квартира і ти, речі не сумісні.

-       Ні. Хочу зробити подарунок.

-       Що ти хочеш зробити? Давай я здогадаюсь для кого? – Алекс знав як вивести мене з рівноваги, варто було включити глузливий тон. –  Невже для нашої чарівної Джини?

-       Так. Для неї. І що з того?

-       Ти геть з глузду з’їхав. Ти її налякаєш. – він переходив на крик. – Чуваче якщо вона така як ти мені її описував, вона тобі цю квартиру поверне у той самий час, ви занадто мало знайомі.

-       По-перше ще раз назвеш мене чуваче, я зламаю тобі шелепу. По-друге що ти мені пропонуєш?

-       Якщо ти так хочеш, ти можеш купити цю квартиру, і навіть оформити на неї, але не лети до неї з документами як навіжений і не показуй, дочекайся підходящого моменту.

-       Гаразд. Ти мене переконав. – я тяжко видихнув. –  Але все одно я хочу зробити це завтра. Чим раніше тим я спокійніший.

-       Прийняв чуваче. Завтра буде зустріч, уточню по часу напишу тобі.

Іноді мені здається, що без Алекса я без рук, він так багато робить роботи, а ще вислуховує мої скарги. Але це його «чуваче» виводить мене вже стільки років. Треба мабуть дати йому премію і піддупника.

Завтра відбудеться знову бій, мені вже не терпиться, в мені стільки емоцій, що я суперника розірву як ганчірку. Треба лише дочекатися. Коли я доїхав сил майже не було, втома взяла гору на ді мною.

***

Я прокинувся як завжди о 6:00 ранку, на телефоні вже світилось повідомлення від Алекса.

                                                     «Зустріч в 11:00  в офісі.»

Ідеально. Все зробимо зранку, залишиться час підготуватися до бою. В Офісі як завжди панує гармонія і тиша, обожнюю коли всі працюють, не треба нікого ганяти. В кабінеті мене вже чекає Алекс, я знаю це бо його не має на місці, лише йому дозволено заходити до мого кабінету в мою відсутність. Не встиг я зайти, як він вже почав волати.

-       Лука, я зійду з розуму з тобою.

-       Що знову?

-       Ти був у Венеції. І не сказав мені. – Чорт і справді забув.

-       Та звідки ти знаєш? І чому я маю тобі казати?

-       Звідки? Ти зараз серйозно? Ваші фото на перших сторінках. «Лука Де Сантіс і його таємна обраниця.»

-       Чорт! Чорт! Це закритий вечір блядь…

-       Ти ж знаєш, що за гроші туди впустять і чорта.

-       Ну і начхати, хай усі знають.

-       Ти готовий показати її суспільству? – чомусь Алекс був здивований, я гадав він зрозумів усю серйозність моїх намірів.

-       Я готовий з нею на все, хоч на місяць полетіти…

-       А вона готова, що її побачить уся Італія? – він перебив мене.

-       Дідько про це я не думав. Зʼєднай мене з власником цього видання. – хрипко кинув я.

Алекс пішов геть з кабінету, а я починаю закипати від злості, я не хочу доставляти її неприємності. Телефонна лінія світиться значить він вже чекає.

-       Доброго дня Лука, чим можемо бути корисні? – головний редактор говорив так спокійно, що я злився ще більше.

-       Доброго кажеш, скільки я маю тобі ще платити що б ти не показував мене на своїх виданнях? Невже я багато вимагаю? – Я переходив на крик бо сил стримуватись вже не було.

-       Про що йде мова?  - Його голос змінився.

-       Ти випустив в тираж, журнали та газети на яких я з своєю таємною обраницею. Як ти це допустив? Через тебе проходить вся інформація. Ти гадав я не спитаю з тебе за це? Ви зможете виставляти її лише тоді коли вона дозволить. Тобі все ясно? Я більше повторювати не буду!

Злоба заволоділа мною, я кинув слухавку, не маю наміру слухати його вибачення і відмазки. Мені терміново слід заспокоїтись, мені ще приймати власницю квартири через пів години, не хочеться лякати її своїм виразом обличчя.

Дуже захотілось написати Джині, щоб хоч трошки зникла злість. Взявши телефон я знайшов відразу її номер.

                     Л: Дорогенька, як твій настрій сьогодні?

                     Д: Дуже не звично, що ти мені пишеш. Все добре засумувала за роботою та за дівчатами, як твій день?

                   Л: Багато роботи зібралось за наш маленьку відпустку, немає вже сил від неї, вирішив дізнатись як ти. Стало трохи краще як побачив відповідь від тебе.

                     Д: Вибач я зараз зайнята потім поговоримо, добре?

                     Л: Гарного дня дорогенька.

У двері тихенько постукали. Зайшла жінка років пʼятидесяти, не високого зросту з сріблястим волоссям. Вона вся тремтіла.

-       Доброго дня, ви хотіли зі мною зустрітися? – її голос такий тихий і знервований, що я відразу відчув провину.

-       Так, проходьте, присядьте. Чай чи кава?

-       Каву, якщо можна. – вона так сильно стискала ручку сумки, що аж по біліли кісточки на пальцях.

-       Дві хвилинки, і я до вас повернусь.

Я вийшов з кабінету нічого не розумівши, відправився до Алекса. Я вже зрозумів, що її стан залежить від нього. Він мабуть перегнув палку як завжди. Я знайшов Алекса на кухні.

-       Слухай, що ти сказав цій жінці, що вона така налякана? – я трохи штовхнув його в плече.

-       Нічого. Сказав, що ти хочеш терміново з нею зустрітися, вирішити питання щодо квартири.

-       Ти йолоп Алекс, попроси щоб нам принесли дві кави.

-       А чого я йолоп?

-       Бо налякав жінку, що вона вся тремтить бідна. – я на кричав на нього. Спочатку відчув провину, але це в мить минуло.

Я повернувся до кабінету, не знаючи як розрядити обстановку. Жінка сиділа і навіть не ворушилась. Вона застигла від очікування.

-       Підкажіть, як я можу до вас звертатися? – Я зробив максимально любʼязний голос.

-       Мене звати Любов. – Вона підняла на мене очі, вони трохи сяяли від виступаючих сліз.

-       Любов, по-перше я хочу вибачитись за свого помічника, він іноді буває дуже грубий. Розслабтесь будь ласка, я не маю ніяких поганих намірів на ваш рахунок.

-       Ви вибачте, просто я ніколи не стикалась з такими впливовими людьми як ви. А тут так відразу і швидко попросили приїхати.

Алекс заніс каву самостійно, на його обличчі виднілась тривога, та смуток. Він зрозумів нарешті, що накоїв.

-       Вибачте, що заважаю, але я маю перед вами вибачитись, що трохи некоректно повів себе. Вибачте я зовсім не хотів вас налякати.

Обличчя жінки розслабилось та вона навіть трохи всміхнулась. Алекс виглядав як малий хлопчисько, що накоїв шкоди.

-       Не хвилюйтесь усе добре. – Вона занадто добра до нього.Алекс розслабився та залишив нас.

-       Що ж Любов повернемось до справи. У вашій квартирі проживає дівчина чи не так?

-       Так, щось трапилось? Вона дуже порядна дівчинка

-       Ні, ця дівчина це моя майбутня дружина. Вона дуже полюбила вашу квартиру, я хочу її викупити у вас, що ви на це скажете?

-       Це дуже несподівано…  Зрозумійте мене правильно я живу лише завдяки орендній платі, тому для мене це важке рішення.

-       Скільки ви берете за оренду?

-       600 євро в місяць.

-       Дивіться ваша квартира по оцінці коштує 28 тисяч євро, я готовий заплатити вам 50 тисяч, на ці кошти ви зможете придбати нову квартиру, якщо треба я навіть вам допоможу з пошуками нової квартири та з оформленням документів. Ви залишитесь з квартирою та ще з грошима.

Любов дивилась на мене очима повними сліз. Я збентежив її своєю пропозицією. Я взяв серветки та пляшку води та підійшов до неї.

-       Вибачте, що я вас так збентежив, але мені справді потрібна саме ваша квартира. Джи так про неї розповідає, наче це її фортеця від всього навколишнього світу.

-       Я все розумію. – вона поклала свою руку на мою, аби заспокоїти. –  Мене зворушило, що є ще такі чоловіки, які готові йти на таке заради кохання, це велика рідкість.

-       За ради неї я готовий піти на все. Але в мене є невелика умова, не кажіть їй хто придбав квартиру. Дайте їй новий рахунок для сплати оренди, а вона буде зараховувати свої кошти сама собі. Коли прийде час я подарую їй документи.

-       Вибачте, а документи на кого ми будемо оформлювати?

-       Всі документи будуть оформленні на неї, але вона не прийматиме участі в цьому.

-       Тоді я згодна на такі умови.

-       Я дуже радий, що ми знайшли спільну мову з вами. Тоді наші юристи підготовлять всі документи і ми з вами звʼяжемось для підписання.

-       Добре, успіху вам Лука, дуже приємно було з вами по спілкуватись. Сподіваюсь ви будете щасливі в тій квартирі.

В моєму серці стало тепліше, така приємна жінка, відчуття наче поговорив з рідною людиною, хоча давно я цього не робив. Вона нагадала мені бабусю, та також була дуже чуйна та добра в її очах я завжди був вартий кращого, вона виховувала мене так, щоб її було не соромно за мене, а я завжди боявся розчарувати її. В одно час на душі було тепло і приємно, а в інший біль проймав серце, я сумую за нею, і ніколи не зможу перестати. Бабуся замінила мені рідну матір. Матір ніколи не цікавилась моїми інтересами. Не батько ні матір, не мали навіть поняття, що я хочу від цього життя.

Бабуся з дідом, підтримували мої дитячі бажання, мрії та прагнення. Я не знаю, ким би я став без них. Після смерті бабусі, дід був цілком сконцентрований на мені. Він був першим хто дізнався про мої, будівельні вподобання. Він знав, що я хочу займатися архітектурою, я спроєктував першим наш з ним будинок.  Якби не він, можливо я б не добився всього, що маю зараз.