Лука

 

                  Як ніколи я поспішав на зустріч з Стефано, я терпіти не можу запізнюватися, тому був трохи не уважний. Підрізав дівчину, на аварійній ділянці дороги. Мені випадково пощастило, що вона встигла відреагувати. Але я налякав її, так сильною, аби  вона не була в ступорі, то точно по била б мене. Хоча це не найцікавіше. А от цікаво те, що я не можу викинути її образ з голови. Ми сидимо пʼять здорових чоловіків, а я думаю про дівчину, яку вперше бачив.

                  На справді мені було зовсім не цікаво з ними, але для бізнесу це корисно. Я час від часу розвертався до бару та танцювального майданчику, для чого і гадки не маю, але мені цього кортіло.

-       Лука, друже, що з тобою сьогодні? Ти на себе не схожий.

Цей уважний чоловік, мій друг. Стефано, він дуже добре мене знає, аби помітити зміни в моєму настрої. З одного боку я дуже радий, але з іншого я не можу від нього нічого приховати.

-       Здається, я збожеволів. – Тихо відповів я.

-       Ходімо подихаємо?

Ми підвелись пройшли на терасу, де стало не так гучно. Я набрав повні легені повітря, і розповів що ж трапилось на дорозі. Я розумів це безглуздя, не можливо отак закохатися в першу ліпшу дівчину.

-       Чекай Лука. Вона сіла в машину і поїхала, а ти стояв і дивився? Ох… Ти точно закохався. – він почав всміхатися.

-       Стеф, я і сам не зрозумів, як все сталося. Вона щойно вийшла, я наче опинився в трансі, а коли доторкнувся до неї, геть втратив змогу відчувати, що небудь окрім її тепла.

До поки я розповідав, мій погляд прикипів до барної стойки. О ні. Та це ж вона. Вау… Боже яка вона гарна, як вона тут опинилась? Хто той чоловік який поруч з нею? Їй з ним не зручно. Як же їй пасує ця сукня. Все в мені стиснулось, я не дихаю. Вона заволоділа моїм диханням, лише своєю присутністю…

-       Лука! Ти слухаєш мене? – Стеф розгублений.

-       Це вона. Біля барної стойки. Це вона…

Він повернувся і почав посміхатися. В цей момент вона підвелась, а чоловік схопив її за руку. В цю мить в мені прокинулась лють до нього, я сіпнувся аби підійти до них. Він не має права її торкатися, ніхто більше не має права. Вона відсахнулась від нього, повернувши голову, ми зустрілися поглядами. Все. Я помер. Я більше не зможу жити без цієї дівчини. Один її погляд знищив усі мої стіни. Вона швидко втекла, я навіть не встиг зрозуміти куди.

-       Ну друже, вважай, що сьогодні твій щасливий день.

-       Що ти маєш на увазі? – Він посміхається? Я нічого не розумію. – Стеф, не знущайся.

-       Я знаю хто вона.

-       Та не жени… ти не жартуєш? – я знов почав дихати.

-       Ні. Жодних жартів. Якщо я правильно памʼятаю вона одинока. Хоча чоловіки за нею пачками впадають.

-       А вона? Вона не звертає на них увагу?

-       Ніякої. Вона їх наче не бачить. Тому з цим в тебе можуть бути проблеми. До речі вона ж тут працює. На барі.

-       Стеф, я благаю познайом нас. Я буду благати якщо ти не погодишся.

-       Не треба, я все влаштую. Слід тільки дочекатися її робочих змін. Тільки обіцяй не на лажати.

-       Все що завгодно. – я відчув полегшення.

-       Домовилися.  А тепер ходімо.

-       Ти йди я тебе наздожену.

Стеф пішов з посмішкою, я ж вирішив прогулятися до машини. Мені було не спокійно, хотілось трохи тиші. Я вийшов на паркінг і помітив картину, яка мені геть не сподобалась. Ця Дівчина, вона відштовхнула Стіва коли той намагався схопити її, і той вдарився спиною в стіну. Вона щось крикнула йому і зникла. Лють яка прокинулась в мені, не дала змоги стояти осторонь. Я ривком пішов до нього.

-       Стів. – мій голос прогримів над ним. – Я бачу тебе відшили.

-       Йди своєю дорого Де Сантіс. – крізь зуби він сказав.

-       Я то піду, але послухай. Ще раз ти до неї наблизишся і я переламаю кожну з 208 кісток в твоєму клятому тілі.

-       Ахах ви не родичи з нею? Погрожуєте однаково.

-       Моя справа попередити. Ти знаєш на що я здатен, не змушуй мене пригнічувати тебе не тільки на рингу.

                  Вираз обличчя в нього змінився в одну мить, і мені цього було достатньо. Зараз достатньо. Я все одно знайду можливість його покарати.  Я повернувся в середину. Стеф обговорював якісь справи, але мені вже було не цікаво, я хотів аби цей вечір швидше закінчився. Я не міг зосередитись хоч на чомусь окрім її очей в моїй памʼяті. Божечки що вона зі мною зробила. Я дорослий чоловік, а сиджу і як хлопчисько мрію про її очі, про її пухкі вуста. Я мрію про неї. Все в мені хоче відчути її, скуштувати її вуста на смак. Я хочу володіти нею, повністю, не тільки тілом, а й душею. Я зійду з розуму, без неї. Хоч би Стеф швидше нас познайомив.