Лука

Кожна хвилина очікування, була пекельною. Вона заполонила усі мої думки, мій сон, мою свідомість. Я бачив її риси в інших дівчатах в натовпі. Здавалося, що я божеволію. Божеволію лише при одній думці про неї.  Кожну хвилину я дивився на свій телефон – чекав дзвінка від Стефано.

Єдиним рятівником виявилась робота. Хоча і на ній я вивів усіх з стану рівноваги. Господи… Я Лука Де Сантіс, мені 30 років. Я володію будівельно компанією, в день будівництво, архітектура, а ввечері темні вулиці міста, де я шукаю тих хто торгує білою смертю. Я все життя боровся з наркотиками, один з моїх друзів помер від передозування. Він спробував щось таке, що я досі не зміг розгадати. Я досі памʼятаю його холодне тіло в своїх руках. З того дня я повернувся на бажанні знищити кожного хто причетний до продажу.

Моя родина, завжди мала друзів з авторитетом. Тому мені дуже допомогли ці звʼязки. Для моєї специфічної діяльності – ідеально. Для мене було великим здивуванням, що не всі кримінальні авторитети схвалюють продаж наркотиків, а особливо коли стосується – дітей. Завдяки ним і напрацьованому авторитету, маю велике коло інформаторів.

Всі вважають мене без емоційним, жорстоким праведником, який не здатний на таке почуття як кохання. Але вона… Вона робить з мене мʼякого наче плюшевого ведмедика хлопчину, так це при тому, що я навіть не знаю її імені. Я збожеволію. Ні! Я вже божевільний.

З моїх роздумів, мене вивів дзвін мобільного.  Я вхопив його і побачив таке довгоочікуване імʼя – Стефано.

-       Ти змушуєш мене нервувати друже. – Я навіть забув привітатися.

-       Як завжди не терплячий. – Він сміється. Це добрий знак? – Ти готовий знайомитися?

-       Звісно. Я готовий вже давно. Куди їхати?

-       В бар, де вона працює. І на твоєму місці, я б поквапився вона скоро завершує роботу.

-       Вже їду.

Схопивши ключі від машини, та телефон я вискочив з кабінету. Ноги несли мене до ліфтів.

-       Марі, відміни на сьогодні всі зустрічі. – кинув я помічниці.

-       Але ж сер… там деякі дуже важливі.

-       Тоді відправ на них Алекса, він вкурсі справ. Мене сьогодні не буде. – Я не припиняв нажимати кнопку виклику ліфта. – Алекса я попереджу, не хвилюйся.

Нарешті цей клятий ліфт приїхав, я заскочив в нього з надією, скоріше побачити її. Ту хто позбавила мене можливості спати. Дізнатися її імʼя, та закохатися ще більше. Кожна хвилина здавалась мені вічністю, я був настільки нетерплячий, що не мав сил тримати себе в руках.

Сівши в машину, я щосили вдарив по газам, я летів містом, та ненавидив, що мій офіс знаходиться так далеко від неї. В голові зʼявилась думка знайти новий, ближчий до неї, аби в будь який час опинитися поруч. Усю дорогу я міркував, що ж я їй скажу як по бачу. Єдине, що приходило мені на думку, так це «Будь моєю дружино». Але ж я ще трохи дружу з головою. Розумію, що її – налякає моя так рішучість. Вона подумає, що я геть навіжений. Та ще втече від мене, навіть не давши можливості по спілкуватися з нею.

Чим ближче я був, ти швидше билося моє серце. Передчуття побачити її і потонути в її очах, зʼїдало мене. Здається ніколи я не хвилювався як зараз. Коли на горизонті побачив заклад – перехопило подих. Ноги стали наче ватні, руки пітніють, а серце ледь можу втримати в грудях. Я лишив авто по серед парковки, майже всі поїхали, тому місця було повно.

Я пройшов до бару, ще з далеку я поміти, що Стефано сидів як завжди біля стойки. Біля нього сиділа красуня, з високим хвостиком і посміхалась йому. Я бачив лише в профіль її, але вже не міг відвести своїх очей від неї.

-       Боже, дай сил не впасти – тихенько прошепотів.

Вона сміється – добрий знак. Вона так вільно почуває себе поруч з ним. Мені стає заздрісно, я б хотів аби вона відчувала себе так тільки зі мною. Заспокоївши своє дихання, я підійшов до них.

-       Сподіваюсь я не надто запізнився. – Мій голос був занадто грубим. – Стеф, дивлюсь тобі було не сумно.

Не одразу, але вона повернулась до мене. В неї такі гарні очі. Очі янтарного кольору, з великими зіницями, які сяють так, що можна потонути в їх глибинах. В її очах стільки всього можна побачити, що я аж застиг намагаючись розібратись з її емоціями. Що ця дівчина зробила і мною.

-       Ні, ти як завжди вчасно. – Стеф посміхається мені. – Знайомтеся…

-       Мене звати Лука. – Я протягнув до неї руку.

-       Джина, але можете звати Джи. – Вона не впевнено протягнула руку, а я легенько взяв і поцілував її. – Дуже приємно.

Яка  в неї мʼяка шкіра, тендітна рука тремтить від мого доторку. Вона не очікувала такого жесту, тому застигла з широко відкритими очима,  не відводила погляду, так само як і я від неї.

-       Джина… дуже гарне імʼя. Мені дуже подобається.

В неї такий наляканий вигляд, що мені стає ніяково. Хочеться захистити її, навіть якщо захист потрібен від мене. Ми зависли в тиші, я чув лише своє серце, яке гупало у вуха, і бачив її чарівну вроду.

-       Лука, нам вже час їхати. – Стеф… Я забув що він поруч. – Я і так сильно затримав Джи, її робоча зміна вже скінчилась, гадаю вона хоче відпочити.

-       Так, звісно друже. – Я перевів погляд на Джи. – Радий був вас бачити Джина. Гарного вечора.

-       Доброї ночі.

Увесь час ми не відводили погляду, вона така гарна, я можу дивитися на неї безкінечно. А ще в неї такі чудові парфуми, апельсин в поєднанні з зеленим чаєм. Вони ідеальні.

Стеф, підійшов і заключив її в свої обійми,я заздрив, що я не можу зараз підійти та обійняти її. Стефано щось сказав їй на вухо, і її обличчя осяяла посмішка. Посмішка яка буде переслідувати мене скрізь. В цей момент, я відчув трохи ревності. Я втрачу здоровий глузд через цю дівчину.

Коли ми залишили приміщення і наближалися до моєї машини, я більше не міг терпіти.

-       Стеф, я хочу знати все. – Мій голос був як у хлопчиська.

-       Який же ти нетерплячий, давай сядемо і я все розповім. – Він сміявся з мене, і я його розумію. Він знає мене геть з іншої сторони. А зараз я і сам себе не впізнаю. – Ми познайомилися з Джи, тільки но вона влаштувалася на роботу. Ми з Анною хотіли відпочити, і чому закортіло прийти саме сюди. В мене був важливий телефонний дзвінок, я залишив їх не на довго. Коли я повернувся, не впізнав свою дружину. Вона сміялась разом з Джи. Я не міг повірити, моя Анна, так просто знайшла спільну мову з цією дівчиною.

В моменті мене окутала така гордість за неї. Анна не та людина, що буде спілкуватися аби з ким. Вона любить розумних, розвинутих дівчат, різносторонніх.

-       Що було далі? – Я хотів знати все.

-       Далі, ми все частіше приходили до неї. Вираховували зміни, а потім Джи і сама надсилала графік роботи. Анна змінилась дуже після знайомства з Джи. Вона стала більш розкута, схильна до людей. Вона не боїться знайомитись з кимось новим. Я став більш спокійний. Не можу тобі пояснити як це працює. Але мені здається іноді, що доля навмисно нам її послала, вона стала нашим янголом життя…

-       І моїм янголом смерті… - тихо  я додав.

-       Лише якщо янголом смерті твоєї самотності. – Захотілось йому посміхнутися. – Тому коли ти показав її, я навіть не вагався, аби вас познайомити. Я думаю, що в твоє похмуре життя, вона принесе нові фарби.

Мені було так дико все відчувати. Захват, страх, розпач але і якесь воскресіння. Слова Стефано змусили мене замислитися, можливо вона і справді дана мені долею, можливо доля нарешті вирішила, що я вартий щастя. Хочу в це вірити.

-       До речі, це не все що я дізнався. Як я і казав вона одинока. І ми їдемо всі разом  відпочивати, і ти повинен поїхати з нами.

-       З великим задоволенням.

До поки ми їхали до будинку Стеф, обмірковували куди поїдемо, що маю підготувати, та як взагалі провернути так, аби вона не злякалась мене. За розмовою ми не помітили як опинилися біля його будинку.

-       Дякую за допомогу друже, я справді не знаю, що я робив би без тебе. – Мене тішило, що такі люди поруч зі мною.

-       Поки не має за що, до зустрічі.

Дорога до дому пройшла в неймовірних передчуттях. Невже я зможу бути щасливим? Невже я більше не буду самотнім? Стільки років, я провів одинаком, мені здавалося, що все в мені відштовхує навколишніх. Мене завжди боялися – холодного, точного, мовчазного. Але вперше за стільки років, я не впізнаю себе. Наче зовсім інша людина. Вперше – хочу комусь належати, ні не просто комусь. Хочу належати Джині, хочу кохати її, хочу подарувати увесь гребаний світ їй. Але я хочу аби вона належала лише мені, кохала лише мене, аби вона нікого не бачила окрім мене.