Джина

Несподівано але я зловила себе на думці, що я страшенно скучила за роботою. Мене не було 6 днів, а ніби вічність. Дівчата повернулися з міні подорожі та не могли перестати розповідати про свої пригоди.

-       Джи, обіцяй що, наступного разу ти обов'язково поїдеш з нами! І навіть не намагайся нас обдурити.

-       Дарина, я тобі обіцяю, що ми зможемо поїхати разом ще не раз. І так я вам обіцяю.

Наш сміх заповнював зал, робота вирувала. Сьогодні незвично багато було людей. Якоїсь миті я не вірила що ми впораємося. Закрилися ми трохи пізніше ніж звичайно. Коли я вийшла чорний джип чекав на мене біля виходу. Я вже ненавиджу цей автомобіль.

-       Ти готова їхати?

-       І тобі привіт. Готова. Давай швидше з цим покінчимо.

-       Мені подобається хід твоїх думок.

Усю дорогу ми мовчали. Єдине що я встигала так це ловити його погляди, що не сходили з мене. Він вивчав мене, а мене – дратувало.

-       Якщо ти хочеш щось запитати так спитай. – нарешті я порушила тишу. –  не потрібно на мене так дивитися, ти виводиш мене з себе.

-       Щось у тобі змінилося з нашої останньої зустрічі, але ніяк не можу зрозуміти, що саме і мене це дратує.

-       Тобі здається. – я намагалась перевести тему. – Просто я більш ясно виказую свою огиду до тебе.

Він сміявся, мене дратувала його присутність, його сміх, все що пов’язано з ним. Я б не хотіла його бачити ніколи, але раз вляпалася то доведеться терпіти та розгрібати все лайно. Повернувшись він щось дістав із сумки, це виявилася маска.

-       Візьми. Одне з правил поєдинку, ніхто не повинен бачити твого обличчя.

Він простягнув мені маску у венеціанському стилі, а мій мозок почав генерувати картинки як ми з Лукою танцюємо на балу, на обличчі з'явилася посмішка, яку я відразу ж приховала від цього виродка.

Ми приїхали до величезної будівлі. З вигляду вона здавалася зовсім занедбаною, але коли ми зайшли і опинилися у великому холі, в якому в самому центрі стояв ринг, я змінила свою думку, це місце ніяк не може бути покинуте. Знайшовши свої місця, я обережно озирнулася, всі як один були в масках, навіть судді.

-       Що разу всі сидять на своїх місцях, ніхто з кланів не має права займати чуже місце, це данина поваги один до одного. За кілька хвилин почнеться бій, будь уважна. Запам'ятай в одному бою тобі доведеться битися з двома різними людьми, щоб вийти у фінал і зрештою забрати перемогу.

-       Навіщо вам ці поєдинки? Що ви від них отримуєте?

-       Кожен із кланів ставить певну суму на свого бійця, якщо він виграє кожен  переможений повинен виплатити йому цю суму. Ну і звичайно нам подобається дивитися як за нас б'ються. Починається дивись.

На ринг вийшов один із суддею, він пояснив правила бою, що дуже мене порадувало і оголосив усіх учасників, але без імен, що ще більше мене тішило.

Перші два бійці були заслабкі, робили багато помилок у техніці нападу, невпевнені рухи, слабкий удар, я бачила все з погляду майстра, що давало мені перевагу у вивченні. Але один з бійців викликав у мене захоплення, мені здавалося, що я бачу себе на рингу. Ідеальна стійка, техніка захисту та нападу на найвищому рівні, точно поставлений удар, і сила, в його ударах відчувалася сила, стійкість та концентрація. Він впевнений в своїх діях, тому йому легко дається все. Його мені треба остерігатися, хоч я думаю було б дуже цікаве шоу.

Бій тривав близько двох годин з усіма оголошеннями та переходами партнерів. Переміг той красень хоч я і не бачила його обличчя, воно як і у нас усіх ховалося за маскою, але у них вона була спортивна.

-       Слухай ти хоч би представився, а то іноді почуваюся некомфортно коли хочу щось запитати. – Звісно я знала як його звуть, але йому не обов’язково знати.

-       Моє ім'я Стів.

-       Не можу сказати, що приємно познайомиться.

Стів сміявся з моїх слів, але я не вкладала нічого смішного у свої слова.

-       Ти приступила до тренувань?

-       Так, я приступила але з своїм тренером, ти ж мені не дав номер та адресу твого. Так що твій прокол.

-       Добре. Мій провтик виправлюсь.

-       Умови залишаються без змін. Три бої з перемогою і на цьому все!

-       Як скажеш, але я сподіваюся ти передумаєш.

-       Можеш бути впевнений, що ні. Хочу швидше покінчити з цим. І здихатися нарешті тебе.

Ми їхали в тиші, Стів привіз мене до роботи, де мені потрібно було забрати авто.

-       Рівно через місяць у тебе бій. Не затягуй з тренуваннями, я зв'яжуся з тобою ближче до призначеної дати, будь готова.

-       Бувай Стів.

Сівши у своє авто я попрямувала додому, треба було все обміркувати і згадати ще раз тактику бою всіх бійців, це буде дуже корисно. В мене виникало багато запитань, з приводу бою. Я сподіваюсь тренер Стіва дасть відповіді на них.

Дорога до будинку була дуже швидкою, я навіть не встигла схаменутися як ставила авто на паркінг. Вийшовши  я не відразу помітила, що біля входу в будинок стоїть Лука із величезним букетом білих хризантем. Моє обличчя сяяло від щастя.

Підбігла до нього, обняла його так міцно, ніби не бачила його вічність, я так за ним сумувала весь день, що єдине про що мріяла його обійми.

-       Чому ти не сказав, що приїдеш? – на моєму обличчі сяяла посмішка. – я б звільнилася раніше.

-       Хотів зробити сюрприз, але ти не поспішала додому. Я вже думав, що ти залишилася з дівчатками і хотів їхати.

-       Ні, було кілька невідкладних справ. Пробач що змусила тебе чекати. Ходімо приготую для тебе вечерю.

-       Ну вже ні, сьогодні моя черга тебе дивувати, даю п'ять хвилин на збори і чекаю в авто. – він жартівливо підштовхнув мене до будинку.

-       Що ти задумав?

-       Біжи збирайся, все сама побачиш.

Я побігла додому, швидко поставила квіти у вазу, а потім побігла збирати речі, додому я мабуть сьогодні не повернуся. Швиденько погодувала Тіма, не могла ж я залишити його голодним.

Мені вистачило десяти хвилин, щоб вискочити з невеликою сумочкою, і стрибнути в авто до Луки.

-       Ти готова їхати?

-       З тобою завжди готова. – і я не брехала. Я зловила себе на цій думці, і від неї мурахи покрили все тіло.

-       Пам'ятаєш я тобі обіцяв вечерю? Або обід? Чи сніданок? Як щодо того що б все відразу? – його обличчя стало серйозним.

-       Нуу дивись на вечерю я згодна, на сніданок теж, але обід на жаль доведеться пропустити.

-       Чому? – Він трохи насупився.

-       Я завтра працюю.

-       Оу ти про це, хочеш я тебе від прошу, я дуже добре знаю вашого власника.

Мій сміх заповнював простір, чому я з ним почуваюся дитиною? Це таке приємне відчуття, хочу весь час так почуватися.

-       Ти чого смієшся? – він такий гарний коли посміхається.

-       Ти якби міг змусив би мене звільнитися так? – з повною впевненістю запитала його.

-       Звичайно, але тільки для того, щоб ти займалася своїм розвитком.

-       Лука, не потрібно я так не можу. Я звикла домагатися всього сама. Я не хочу бути залежною від тебе фінансово.

-       А як хочеш бути залежною?

Його очі горіли від задоволення грати зі мною, він тихенько сміявся боючись мене образити, і дивився з питанням в очах, він хотів мене підловити.

-       Хочу бути залежною від тебе морально, душевно і фізично.

В останні слова я вклала всю себе, дивилася з вогнем в очах і в голосі, і звичайно ж доторкнулася до його стегна своєю гарячою рукою. Лука помітно зщурився, йому сподобався моя відповідь.

-       Ти знаєш як мене завести. – його голос змінився.

-       Що ти, я навіть не намагалася. – ох, я точно граюсь з вогнем. – Просто відповіла на твоє питання. 

Авто різко загальмувала біля величезного будинку. Боже який він гарний. Величезний двоповерховий будинок, з білим фасадом, навколо стільки дерев і квітів, паркан лише трохи прикривав цю красу. Весь будинок освітлювали ліхтарі, не було жодного темного куточка, я таке люблю. Я була в такому захваті, що навіть не помітила, як Лука розглядав мене, поки я вивчала будинок.

-       Як приємно за тобою спостерігати. Ходімо зроблю тобі екскурсію. – він збирався виходити з машини.

-       Ти зараз серйозно? Цей твій дім? – я була геть спантеличена. Та він живе в палаці.

-       Так цей дім мій, його будували за створеними мною кресленнями і розробленим дизайном.

-       Ти мене не перестаєш дивувати, як ти один живеш у такому великому домі?

-       Живу з надією, що ти залишишся жити зі мною. – чорт, а він не жартує.

Мої очі дивилися на нього з жахом та здивуванням. Я? Жити у такому величезному будинку? Я ніколи навіть не мріяла про таке. Я б із таким задоволенням залишилася тут, але не зараз спочатку потрібно розібратися з Стівом, а потім я готова на все, що б тільки бути поряд з Лукою.Вийшовши з авто, Лука узяв мене за руку і повів усередину. Я помітила, що будинок охороняють багато людей, всі вони дуже привітні. До нас поспішав кремезний чоловік, в нього було дуже суворе обличчя, чорне як смола волосся та такий самий костюм.

-       Знайомся –  Джи, вона тут така ж господиня як і я, підготуйте для неї ключі від будинку. Все що вона не попросить обов'язково виконувати. – Лука казав все з такою серйозністю, що мені стало ніяково перед цим чоловіком.

-       Джи, це начальник охорони Валенсо, з усіх питань ти можеш звертатися до нього.

-       Валенсо, дуже приємно з вами познайомиться. Не хвилюйтесь  я не турбуватиму вас через дрібниці.

-       Мені теж дуже приємно міс, дякую Вам за розуміння.

-       Валенсо, прошу не потрібно жодних міс, просто Джи.

Він з розумінням кивнув мені, подивився на Луку і пішов. Я стояла вся напружена. Відчувала, що всередині починає накипати злість.

-       Що ти робиш? Навіщо змушуєш червоніти перед твоїми працівниками? – злість прямо сочилась з мене.

-       Я хочу, щоб ти почувала себе тут як удома. Ні! Я хочу, аби це був твій дім.

                  З одного боку, мене дуже бісила його настирність, але з іншого я розуміла, аби не Стів, я б з великою радістю залишилась вже зараз. Мені було б байдуже хто і що подумає, байдуже скільки часу потрібно добиратися до роботи. Я б залишилась з ним будь де, аби бути поруч з ним. Він не давав мені вибору, як поставити йому умови.

-       Добре, але у мене є умова. Дай мені три місяці, я приїжджатиму до тебе, я ночуватиму в тебе, але я переїду до тебе не раніше ніж через три місяці. Дай мені час звикнути, дай час звикнути до тебе. Ти згоден?

-       Мені важко зрозуміти, але якщо ти так просиш я згоден, але ключі від дому будуть у тебе вже сьогодні, і якщо ти раптом передумаєш я чекаю тебе в будь-який момент.

Я підійшла і дуже міцно обійняла його, я була вдячна за розуміння. Коли він йде на компроміс, я все більше пересвідчуюсь, що йому не байдужа моя думка, мій стан. Я все більше починаю вірити в те, що він мене і справді кохає, від цього мої почуття стають ще більшими.

Ми увійшли в будинок і Лука водив мене по кімнатах показуючи всі принади цього будинку, ми знайомилися з персоналом який працював у нього, всі були такими відкритими, що мені ставало не по собі.

Останнім куди ми прийшли це заднє подвір'я, можу відверто сказати, що це улюблена частина цього будинку. Великий басейн що знаходиться під навісом, а навколо стоять шезлонги, маленький бар, парасольки, але найдивовижніше, я побачила дуже багато тварин, я побачила чотири собаки, одна з порід була Німецька Вівчарка, Бордер-Колі, Коргі та зовсім щеня Бультер'єр. Разом із ними бігали котики, які не боялися їх, а зовсім навпаки відчували себе у безпеці.

Як тільки ми стали підходити ближче всі собаки кинулися до нас, вони стрибали на Луку і з такою любов'ю дивилися йому в очі. Котики чомусь відразу прийшли до моїх ніг, і я не встояла від того, аби їх гладити. Я відчувала стільки тепла до них, мене переповнювали емоції,  з очей ринули сльози. Лука дивився на мене і не міг зрозуміти, що саме мене зворушило. Він обійняв мене і повів у будинок. Коли ми зайшли нікого з персоналу вже не було, ми пройшли на кухню, а там нас вже чекали підготовлені продукти, залишилося тільки приготувати.

-       Ну що ж ти розташовуйся, а я почну готувати для тебе, що ти питимеш? – господи, це не чоловік, а мрія. Якщо він готуватиме хоча б декілька разів на тиждень, я цілуватиму його руки.

-       Можна мені білого напівсолодкого вина.

-       Для тебе можна що завгодно, є переваги?

-       Я тобі довіряю.

Лука приніс пляшку білого вина виробленого в Новій Зеландії, дістав розкішні келихи та розлив вино для нас. Він готував як бог, концентрація на процесах заворожувала мене. Я дивилася на нього із захопленням, не могла повірити в те, що така людина як він, полюбив мене. Думки гріли мені душу, не втримавшись я підійшла до нього і обійняла ззаду, мої руки були настільки ніжні що передавали весь трепет, який я відчувала в той момент. Я відчувала, як він розслабився на його обличчі з'явилася посмішка.

-       Що сьогодні приготує для мене мій особистий шеф-кухар? – я легенько поцілувала його в плече.

-       Оу сьогодні ми будемо їсти сьомгу з устричним соусом і з гратеном. – я бачу як він посміхається, але навіть на мить не відволікається від процесу.

-       Звучить чудово, хто навчив тебе готувати?

Лука замовк на мить, на його обличчі проступив смуток. Мені здалося, що я вибила його з рівноваги. Стало трохи не зручно, та боляче а нього.

-       Пробач, якщо хочеш можеш не говорити, я все зрозумію.

Лука мовчав ще пару миттєвостей, за цей час моє серце розбилося в брязкіт, мені стало так боляче від того, що я зачепила його рану.

-       Коли мені було 10 років… - він наважився -  батьки часто залишали мене з бабусею і дідом, вони без кінця працювали, батько був повернутий на владі, йому ніколи не вистачало того, що є. Хоча сімейний бізнес приносив стабільно високий прибуток.

-       А як же мама? – я питала тихо, наче боялась злякати.

-       Мама страшенно любила батька, вона готова була зробити для нього що завгодно, аби він був щасливий. –  Як же я розуміла його маму, я готова зробити все для нього аби він був живий і щасливий. –  Мама завжди супроводжувала його на роботі як досвідчений помічник. Бабуся готувала як богиня, а дід нею захоплювався, коли я був у них, щоб не думати про батьків ми з нею готували, вона навчала мене всьому. Ми пекли торти, готували різні види м'яса та риби. Вона була чудовою жінкою. Так тривало кілька років, я став любити бабусю з дідом більше батьків, вони стали мені ріднішими. Але одного дня я гуляв з хлопцями на вулиці, а коли повернувся в будинок я побачив як бабуся лежить на підлозі, а над нею зігнувшись кричить від болю дід. Я застав як вона вмирала, в той момент я хотів померти разом з нею, вона була моїм промінцем серед похмурого дня. Після цього для діда завжди готував я, пробував нові рецепти і дід завжди був чесний зі мною, якщо щось було не так, я завжди починав з початку, поки не виходило ідеально.

-       А як же батьки? Вони зовсім не відреагували на твою втрату? – сльози вже підступали.

-       Мені здавалося, що їм було все одно, відразу після похорону бабусі вони поїхали в офіс працювати. Я залишився з дідом котрий намагався не показувати свій біль, але я знав що він страждає так само як і я. Я дуже вдячний йому, що він виростив мене сильним та мужнім.

-       Де зараз твій дідусь? – мені так кортіло з ним познайомитися.

-       Зараз він відпочиває в Римі, він живе разом зі мною в цьому будинку. Він з нетерпінням чекає на зустріч з тобою.

-       Зі мною? Коли ти встиг йому все розповісти?

-       Як тільки побачив тебе. Першим, що я зробив, це подзвонив йому і сказав, що закохався. Він сказав знайти тебе за будь-яку ціну і я нескінченно вдячний Стефано, що він подарував мені тебе.

-       Я така рада, що ти зі мною поділився своєю історією, мені дуже боляче, що ти пережив таку втрату.

Я обійняла його міцніше, я хотіла огорнути його своїм теплом та любов'ю. Лука тримав мене міцною хваткою, ніби боявся, що я зникну.

-       А, щодо твоїх бабусь?

Його питання пробудило в мені бурю емоцій, туга пробила моє серце миттєво. Я не знала що з ними зараз, я так сильно за ними сумувала, серце рвалося з грудей, коли я думала про них, на очі навернулися сльози. Легким рухом я змахнула їх і почала розповідь:

-       Як я тобі казала бабусі грали величезну роль у моєму житті. Вони прекрасні жінки, їх силі та стійкості можна лише позаздрити.

-       Ти така ж сильна як і вони?

-       Так. Напевно так.

-       Тоді мені дуже пощастило.

-       У мене три бабусі, одна по мами лінії і дві з боку батька, рідна і двоюрідна бабусі. Вони все життя боролися за добробут своєї сім'ї, дідусі хоч і прекрасні дідусі але жахливі чоловіки, всі троє любили прикластися до пляшки, від чого робили життя своєї сім'ї неможливим. Брак грошей, постійні скандали, але при цьому варто мені з'явитися поруч, вони становилися ідеальними. Я завжди була дідусева онука, хоча бабусі любили мене не менше. Я була жахливою у підлітковому віці, мене тягнуло на всі можливі пригоди, скільки разів мене забирали з поліції я навіть не можу перерахувати. Але бабусі завжди пояснювали мені як я повинна поводитися, жодного разу в житті вони не чіпали мене пальцем. Вони вчили мене готувати, надавати першу допомогу, все що я вмію навчили мене вони і я нескінченно вдячна їм. Завдяки бабусям та дідусям у мене було все. Все, що потрібно було для щасливого дитинства.

-       А твої батьки? – Лука так тихо питав.

-       Мама постійно працювала і налагоджувала своє життя, їй було не до виховання важкого підлітка. Тому у нас з нею завжди і були натягнуті стосунки. Батько був під боком у бабусі, він бачив як я росту але йому не було діла до мене, все що він хотів це чергова склянка горілки та закуски, ну й куди ж без гулянок, це він любив до жаху, але не мене. Я стала йому потрібна, коли виросла і стала заробляти.

-       Як це проявлялося? –Лука  дивився на мене, а в його очах поєднувався біль, злість і розчарування.

-       Коли мені було 24 роки, мій дідусь помер, для нас з бабусею це був важкий час, я не могла повірити в те, що я більше не почую як він покличе мене, як скаже що дуже любить і пишається мною, а бабуся втратила коханого з яким прожила 40 років. – Я заплакала, сльози лилися рікою і я нічого не могла зробити. –  Батько ж тільки добивав мене та її своєю поведінкою.

-       Він ображав тебе чи бабусю?

-       Він постійно мене ображав. Його улюблена фраза «ти така ж мерзота як і твоя мати» - Лука так сильно стиснув келих що той ледь не лопнув, я поклала свою руку на його і продовжувала.

-       По слухай, мені було абсолютно байдуже, що він говорить на мене, але коли одного дня я почула образи у бік бабусі і побачила як він замахнувся на неї, я більше не стримувала себе. Я кинулася на нього і била так сильно, що не могла зупинитися. Це було перше і останнє попередження йому, батька для мене не стало рівно в той момент, коли він собі це дозволив. Він намагався говорити зі мною, просити грошей, але мені вже не було до нього діла. Після цього він прожив зовсім не довго, алкоголь забрав його життя, і тоді ми видихнули спокійно, бабуся змогла жити для себе в спокої, а я більше не переживала як вона одна з ним знаходиться в квартирі.

Лука кинув все і підскочив до мене, він обійняв мене і поцілував у чоло. Його обійми були такі теплі. Я б залишилася в них на завжди.

-       Як же ти змогла пережити все це? Як ти не зламалася?

-       Я зламалася і не думаю, що зможу бути колишньою. Біль та втрата близьких убили частину мене.

-       Я не можу змусити тебе повірити мені, і в примару ідеального життя, але я намагатимусь наповнити твоє життя радістю і теплом своєї любові.

Ми говорили на різні теми, поки Лука завершував свій шедевр, вечеряти ми вирішили на вулиці. Природа та свіже повітря додавали апетит. Їжа виглядала як у найкращих ресторанах, все починаючи з ідеально підібраних тарілок та закінчуючи шикарною презентацією.

-       Лука, ти готуєш як Бог. – З кожним шматочком по моєму тілу проходили нові мурашки, я не могла насолодитися настільки було смачно. –  Я готова збожеволіти, аби ти готував для мене частіше.

Лука сміявся і спостерігав із захопленням за мною, я не залишила ні шматочка на тарілці і якби могла, їла б ще але сили вже не було. Прибравши за собою ми довго гуляли територією, ми сміялися та захоплено спостерігали за зірками. Я показувала сузір'я, розповідала звідки вони взяли свої назви, а Лука слухав з подивом, адже він ніколи раніше не цікавився зірками.

Вперше мені було так спокійно, я почувала себе вдома, цей стан повернув мене в дитинство, в голові спливали теплі спогади, пов'язані з мамою. Чомусь згадалося як мама плакала коли я випускалася зі школи. Я так сильно не хотіла йти на випускний, що готова була залишитися вдома, не дивлячись на куплену сукню і зачіску з макіяжем. Вона захоплювалася мною, ніхто до Луки не захоплювався так мною як моя мама. З теплом у душі і від тепла тіла я поринула в сон, сама того не помічаючи.

***

Його зранене тіло в моїх руках. Я бачу як життя покидає його. Він не зводить очей з мене. А я не можу припинити кричати. Біль розриває мене з середини. Я не можу його втратити. Я не хочу. Будь ласка…

-       Живи Лука! Живи прошу тебе!

Я кричала так сильно, що сльози заливали очі, а голос хрип. Я повторювала собі що це сон цього не може бути.

-       Джи! Джи! Прокинься це всього страшний сон. – я чулаголос й бігла на нього

Я підскочила, кілька секунд я не могла зрозуміти де знаходжусь, побачивши злякані очі Луки згадала що знаходжусь у нього вдома, але обстановка була іншою, він приніс мене до спальні. Я повернула погляд до нього і з очей з новою силою ринули сльози. Лука притиснув мене до себе і гладив по голові.

- Що тобі наснилося? – він збентежений, руки тремтіли разом з моїми.

Я не могла відповісти, груди стискало від болю та полегшення що це був сон, але я ніколи його не забуду. Уві сні я була на рингу, мій противник як і всі був у масці я не бачила його обличчя, ми атакували один одного, і я завдавала удар за ударом, поки не збила маску з його обличчя, побачивши що це Лука я відскочила, зняла з себе маску і дивилася як його шоковані очі дивляться на мене. Рефері кричав про продовження бою але я відмовилася так само як і він, а слідом пішов звук пострілу, це був Стів він дотримався обіцянки він убив його. Сльози підступали зрадницьки, а Лука чекав на відповідь.

-       Мені наснилося, що я втратила тебе, що ти помирав у мене на руках, – я ледь видавила з себе ці слова, - я не змогла врятувати тебе.

Від болю стає важко дихати, я дивлюся на нього і бачу людину, заради якої я готова на все. Я згодна померти, аби тільки він був живий.

-       Іди до мене.

Лука притискає мене до своїх грудей, я вдихаю улюблений аромат його парфуми, я готова залишитись у його в руках на завжди.

-       Ти ніколи не побачиш як я вмираю, я буду жити заради тебе, заради того, аби ти посміхалась, заради того щоб ти чекала мене що вечора в нашому домі. Ти і є моє життя, я помру тільки якщо тебе не буде поруч зі мною.

Я слухала його і хотіла що б все було саме так, занурившись у думки я заснула. На ранок Лука відвіз мене додому, він вмовляв мене залишитися вдома, але я не могла, робота – дисципліна, а дисципліну треба дотримуватись. День був швидким, так як сьогодні зміна була всього півдня, перед тим як їхати на роботу я підготувала сумку на тренування.

Приїхавши за новою адресою до тренера, я здивувалася наскільки великий комплекс мені доведеться відвідувати. Швидко переодягнувшись я не стала витрачати час, розім'яла м'язи і знайшла свого тренера, який звичайно ж вже на мене чекав.

-       Джина, дуже радий тебе бачити, я чекав нашої зустрічі, я Лу.

Лу чоловік років 40, з приємною посмішкою, статною фігурою, помітно, що все життя він присвятив спорту. Мені дуже сподобались його очі. Серед мороку в який я не нароком себе загнала, він був наче краплиною світла.

-       Привіт Лу, рада знайомству.

-       Давай почнемо тренування мені вже не терпиться подивитися що ти вмієш. Ти розім’ялася?

-       Так звичайно.

-       Відмінно, тоді підемо на ринг, подивимося на твою техніку бою.

Величезний ринг, він нагадував ті, на яких я виступала на змаганнях, але ніяк не очікувала побачити у спортивному залі. Лу поставив мене в перший спаринг, хлопчина не протримався і трьох раундів, другий був стійкіший і протримався п’ять раундів, але третій не вистояв і першого.

-       Джина я захоплений, давно я не бачив такого бійця. Я в розгубленості ти можеш скласти конкуренцію навіть мені.

-       Дякую, але давай підготуємо програму тренувань щоб розуміти до чого готуватись.

Лу кивнув і ми пройшли в його кабінет, ми довго спілкувалися і підлаштовували під мій графік, цікаво було послухати про його перемоги та поразки.

-       Лу, розкажіть мені про бої, я повинна розуміти в що мене втягли і чого чекати в кінці.

-       Що ж це я можу. В нашому місті є чотири клани, кожен з них відповідає за свою територію, бої це гарний спосіб заявити права на частину території, або на гроші, нажаль в нашому світі всім правлять гроші, і навіть цими впливовими людьми. З усіх є тільки один винятковий клан, їм не потрібні гроші, вони бʼються за інформацію, і кожного разу лише один боєць. В інших же постійно різні бійці, голови кланів не намагаються виростити бійця, вони хочу знайти готового, тому я гадаю, що Стів і привів тебе. За увесь час його бійці одержали перемогу лише один раз, а йому це не подобається, бо від цього його суперники припиняють його поважати, та все частіше забирають частину території, Джи ти остання його надія, в нього залишилось дуже мало влади.

-       А в кого найбільше території і влади?

-       В тих хто майже не женеться за нею, ті що вимагають інформацію.

-       Ти ж звісно не скажеш хто за що відповідає та чим займається?

-       Вибач, але моє життя мені ще потрібне.

-       Зрозуміло, що ж тоді до зустрічі.

-       До зустрічі.

Лу, майстер своєї справи, що ж його тримає з ними? Гроші чи шантаж? Я довго думала на цей рахунок, але більше не намагатимусь врятувати когось стороннього, зараз треба врятувати себе та своїх близьких. На дворі вже було зовсім темно, я пробіглась до авто, увімкнула телефон та побачила дуже багато повідомлень від Луки. Він сумував за мною, я всім серцем хотіла кинути все та поїхати до нього. Думки перебив дзвінок телефону.

-       Дорогенька, ти від мене ховаєшся?

-       Та ні, вибач в мене було тренування, я звикла вимикати телефон, щоб не відволікав.

-       Тобто ти ще й спортсменка? – скільки здивування в голосі.

-       Зовсім трошки.

-       І чим ти займаєшся?

-       Трохи боксом, трохи тягаю залізо, все по трохи.

-       Зі мною проведеш тренування?

-       А ти в нас боєць?

-       Зовсім трохи. Скажи які в тебе плани на вечір?

-       Сьогодні їду з дівчатами відпочивати, а потім до дому.

-       Тоді напиши якщо треба буде тебе забрати.

-       Добре, дякую тобі.

Я не дочекалась поки він відповість, я знала що не витримаю та відміню всі зустрічі і поїду до нього. Дарина та Міра вже чекали мене біля дому, куди вони зібрались так ніхто й не повідомив мені.

-       Джи ти чого так довго, ми вже зачекались.

-       Вибач не могла визначитись, що вдягнути.

-       Ти завжди чудово вдягнута, поїхали нас чекають пригоди.

-       О ні тільки не це. – я майже заричала на цих словах.

Дівчата сміялись, я відчувала що вечір буде веселий. Ми приїхали до спа-комплексу, дівчата забронювали 5 годин насолоди. Перевдягнулись та всі зустрілись біля басейну.

-       Джи, а ти нічого не хочеш нам розповісти? – Міра заходила з далеку, як завжди.

-       Так, кажи прямо  що трапилось?

-       Я краще покажу. – Чому вона так посміхається?

Міра дістала телефон та відкрила статтю де ми з Лукою на балу. Я відразу почервоніла. Як таке можливо, туди заборонено вхід для журналістів. Я читала, що написано і це все ще більше вводило мене в ступор. « Відомий холостяк, вже не холостяк» ці заголовки, це взагалі що таке. Боже я ж я не хотіла щоб хтось про нас знав, хоча б поки я не здихаюсь від Стіва. Що я наробила, в моїх очах зʼявився страх, а цього допускати не можна було.

-       Так, що ти на це скажеш подруго?

-       Що сказати, ви й самі все бачите.

-       Джина Стоун, якого дідька ти від нас приховала, що зустрічаєшся з Лукою, всі його знають, як взагалі це трапилось? Як трапилось так, що навіть власник видання яке сфотографувало вас, видалив увесь тираж, та оприлюднив вибачення, що висвітив життя Луки і його подруги?

-       Дівчат, все так швидко трапилось, що я сама звикнути до цього не можу, а так співпало, що ви ще поїхали на відпочинок, і я зовсім заплуталась. Я взагалі не бачила жодної статті, я навіть не могла подумати, що навколо нас такі інтриги.

-       Гаразд мать його так з тими газетами, скажи як ви познайомились?

Міра не могла заспокоїтись, в мене не залишилось вибору як все їм розповісти, вони сиділи приголомшені, ніхто навіть не задавав питання. Їх інтерес в очах трохи бісив мене, але коли я про нього розповідала я закохувалась ще більше, лише від спогадів. Я пропала.

-       Так ти справді не знала, що він самий бажаний холостяк ? – В їй очах стільки здивування, що аж бісить.

-       Ні, я знала що його звати Лука і в нього своя будівельна компанія. Мені не треба було знати ще щось, я закохалась в нього коли навіть імені його не знала, про що ви кажете, про холостяка. Ви ж знаєте що я за цим зовсім не слідкую.

-       Я в захваті, і як зараз складаються ваші відносини?

-       Це складно, я дуже звикла бути самотня, мені важко повірити в те що він справді мене кохає, але я намагаюсь. Сьогодні він хотів мене забрати до себе, але я навіть не дослухала його, сказала, що їду з вами і поклала слухавку, бо розуміла що я не зможу втриматись і відмовлюсь від усього, лише б по бути з ним. Він чудовий, він так смачно готує, іноді здається що він готовий носити мене на руках, аби я тільки була поряд. – мене накрили почуття. – Ви колись бачили, щось гарніше за захід сонця над безкрайні морем? – Дівчата переглянулися, але мовчали. – Я бачила. Його очі. Очі які змінюють колір. Зараз вони блакитні як безкрайній океан, а за хвилину зелені як тихий ліс. Коли він розлючений, його очі відливають янтарем. А коли вони дивляться на мене, всі три кольори поєднуються в один. – моє обличчя сяяло посмішкою, коли я думаю про нього. – Якщо б мені дали вибір, я б усе життя дивилася в його очі.

-       Ти любиш його? – Міра запитала з обережністю.

-       Ні. Любити можна все на світі, а кохати лише його. Кохати більше за життя.

-       Ти скажи мені, ти зовсім з розуму зійшла?

В перше за всю розмову Дарина заговорила, вона дуже уважно мене слухала, але не зараз. Вираз її обличчя став суворий та дуже настирний.

-       Тому що закохалась в нього?

-       Ні Джи, тому що ти  тут зараз з нами, а повинна бути з ним. Ти зрозумій одну річ, ти повинна берегти своє щастя, щоб не трапилось ти повинна зробити усе, аби бути з ним. Такі сильні почуття ніколи не виникають просто так, Джи це справжнє кохання.

-       Дарино, я розумію. Я так боюся розчинитися в ньому, я боюся, що злякаю його, що він відвернеться від мене, я боюся що стану йому не цікава. – мені було аж боляче від цих слів.

-       Поглянь на себе, ти не можеш бути не цікава. Ти красива, самодостатня розумна дівчина, в тебе стільки талантів. З тобою можна розмовляти годинами, вся справа в твоїй не впевненості, перебори її, дозволь собі бути щасливою. Ніхто окрім тебе, не зможе зробити його щасливим, невже ти цього не бачиш?

-       Як я повинна це побачити? Я навіть не можу до кінця повірити в те, що він закоханий в мене.

-       Ти повинна вибратися з свого кокона і трошки ширше подивитися на світ. Джина, він самий бажаний холостяк самої Італії, не міста, а Італії. Його намагалися зацікавити тисячі дівчат. Ніхто ніколи не міг його змусити навіть кави з ними випити, а заради тебе він готовий перевернути світ до гори дригом, а ти кажеш як побачити, ти просто зайди в інтернет і введи його імʼя, ти сама все зрозумієш.

-       Невже я насправді на стільки відстала від життя, я б ніколи навіть не подумала, що все настільки очевидно. Я намагатимусь все виправити і зрозуміти. Дасте мені трохи часу? Хочу побути сама.

Дівчата розуміли, що я зараз не в кращому стані, тому не суперечили. А я і справді була розгублена. Я не могла навіть уявити на скільки я сліпа. Я не могла повірити, що серед всіх дівчат він вибрав саме мене, мене переповнювала радість від осмислення цього. Але все не так просто як здається. Я й справді не впевнена в собі, саме в цьому питанні. Боже я можу покласти на лопатки дорослого чоловіка, і не одного, а прийняти кохання не можу. Дурепа!