ІІ Замовлення з доставкою
Глорі не одразу зреагувала, почувши своє ім'я. Вона саме сортувала папки зі справами минулих років, коли одна з колег покликала її.
- Глорі, тобі посилка.
Жінка підвела очі, прибираючи пасмо волосся з обличчя і дивуючись почутому.
- Мабуть, це щось особливе. Тільки особисто до рук, - колега посміхнулася, поки за її спиною топтався молодий курьер, тримаючи в руках невеликий пакет.
- Такі правила, - тихесенько промовив хлопець, наче невдоволений тон голови відділу Клер Донсон зачепив його за живе. - Вам треба підписати документи про отримання, - він протиснувся між Крел та одним з робочих столів, перебіжками зупиняючись біля робочого місця Глорі.
Дивлячись на те, як інші жінки з їх відділу переглядаються та тішаться таким правильним юнаком, Глорі відклала вбік реєстр, з яким працювала останні кілька годин. Вона швиденько залишила свою закарлючку у відповідному полі та перейняла пакет із рук курьера, який знову топтався на місці, наче жіночі погляди лоскотали його спину. Він легко поклонився, а потім майже вибіжав з кабінету, через що жінки розсміялися йому вслід.
- Ти диви який правильний. Мабуть тільки влаштувався. Вони - молоді - завжди такі поціновувачі формальностей. Роблять усе аби тільки затриматися в КейДі, - Клер сміялася надто голосно і, мабіть, її веселощі чув не тільки той бідний хлопець, а й увесь підземний поверх архівного відділу. Вона зробила кілька кроків уперед, щоб заглянути в пакет принесений для Глорі, а потім швидко оглянула інших коллег, намагаюсь збагнути чи були вони так само зацікавлені.
У їхньому кабінеті, окрім Глорі та Клер, сиділо ще п'ятеро людей - усі співробітники архівного відділу. Вони працювали в одному незмінному колективі останні кілька років, тому, нехай і не вважалися близькими подругами, але були хорошими приятельками. Це було неминучим, адже жінки проводили на роботі вісім годин свого життя кожного робочого дня з понеділка по п'ятницю, а в такій обстановці хочеш не хочеш доводиться комунікувати одна з одною, щоб підтримувати нормальну робочу атмосферу.
Клер Донсон була старшою в їхньому відділі, і саме вона виступала за дружню атмосферу, вважаючи, що це підвищує ефективність і сприяє роботі. Їхні функціональні обов'язки не були складними, хоча й вимагали уважності, тому жінки дозволяли собі перемовлятися час від часу, обговорюючи новини, пліткуючи про інших колег або вдаючись до спогадів про минулі дні.
- Обзавелася таємним шанувальником? - Клер лукаво усміхнулася, зачіпаючи Глорі у властивій їй манері. - Чи то твій чоловік передає тобі таємні передачі під виглядом важливої пошти?
Вона завжди була прямолінійною і часом надто відвертою, що не заважало їй залишатися привабливою для інших людей. Клер мала яскраву зовнішність, що посилювало її вплив і робило однією з найбільш життєлюбних людей, яких Глорі коли-небудь зустрічала. Її світле пухнасте волосся завжди було начесане і тримало форму не без допомоги кількох шарів лаку. Очі були маленькими та темно-зеленими, і Клер любила підкреслювати їх за допомогою коричневої підводки та великих нарощених вій. Ще однією невід'ємною рисою Клер були довгі нігті із загостреними кінцями. Загалом цей образ був незабутнім і досить зухвалим, особливо для стереотипно мислячих людей, які уявляли працівниць архівного відділу як когось сірого та тихого. Правду кажучи, Глорі могла описати так кожну другу колегу, але Клер була не такою.
- Ну, ти збираєшся відкрити пакет? - Клер знизала плечима, а Глорі посміхнулася, швидко оглядаючи великий кабінет. Ця подія чомусь стала надто цікавою для всіх довкола, ніби ніхто з них ніколи не отримував іменної кореспонденції.
- Я надто зайнята, - Глорі спробувала жартувати, але все ж таки розірвала стрічку та глянула у середину пакету. - Нічого особливого, ще один запит на пошук інформації.
Вона витягла невелику папку з пакету, роздивляючись заповненний бланк і наче спеціально підіймаючи його вище потрібного, щоб запевнити коллег.
- Не знала, що хтось ще користується цими паперовими бланками, - розачоровано промовила Клер, явно очікуючи чогось більш захоплюючого. - Мені здавалося, що вже всі перейшли до Агенту Кей, - вона знизала плечима, говорячи про єдину програму в якій працювала вся корпорація. - Хоча, будь моя воля, я би повернулась до паперів. Ці розумні комп'ютери мене трохи лякають, - це було її спробою пошуткувати, бо останнім часом КейДі намагалися автоматизувати все, що було можливим. І за подібними жартами про "погані комп'ютери" Клер ховала свої страхи. Вона явно боялася, що всіх їх через кілька років зможе замінити якась новомодна програма, яка виконуватиме всю роботу архівного відділу по клацанню пальців.
- А взагалі щось давно тій чоловік не заходив до нас. Скажи йому, що ми скучили за його дотепними жартами щодо нашого підземелля, - Клер підморгнула Глорі, розвертаючись на підборах і голосно тупаючи до свого столу, де лежала ще ціла купа нерозібраної кореспонденції. - Доречі, хтось чув, що містер Патріс обзавівся новою подружкою? - не минуло й хвилини, як Клер перескочила на іншу тему, а Глорі похитала головою, помічаючи, як швидко її колеги підхоплюють нову плітку.
Її завжди дивував той факт, як сильно люди люблять балакати про подібне і якими абсурдними часом бувають такі розмови. У їхньому кабінеті плітки звучали так часто, що Глорі в якийсь момент втрачала суть розмови, не розуміючи, про кого саме йшлося. Вони могли почати з обговорення знайомого кур'єра, який розносив пошту між відділами, і закінчити обговоренням Мартіна Оддалена, якого Рада КейДі нещодавно висунула на посаду голови корпорації. Буквально будь-хто міг потрапити до жіночого списку для обговорень.
Глорі знову глянула на бланк, майже не слухаючи розповідь Клер. Вона знову взяла його до рук, тепер розглядаючи наповнення і за одну секунду поринаючи надто глибоко в себе.
“Запит на отримання інформації № 13568_2028_К. Предмет запиту: Уейд Лютер.”
Її перетрусило, наче замість паперів вона тримала в руці якийсь невідомий артефакт, а потім зиркнула глазами на коллег. Все тіло пробрало якесь дивне тремтіння, а в животі всі внутрішні органи скрутилися, наче зажовані у центр виру.
Вона ще раз перечитала бланк, не вірячи своїм очам і не помічаючи ніяких розпізнавальних знаків. Ніяких зворотніх адрес, або ім’я того, хто очікував на зворотні документи. Някої печаті, взагалі нічого, що прийнято було залишати при відправці подібних документів. Тоді Глорі витягла з відра для сміття пакувальний пакет, розуміючи що і на ньому не було зворотної адреси. Тільки дані отримувача.
«Глорі Келлоу. Відділ забезпечення безпеки та обліку документів. Канцелярія архівосховища № 4»
Такий опис свідчив, що пошта була сформована всередині корпорації, бо її відправник знав номер та повну назву її відділу. Цей висновок ще більше розбурхав жінку, через що в пам’яті промайнули спогади недавньої зустрічі з тим самим Уейдом Лютером. Мабуть,її зустріч не залишилася непоміченою і теперь хтось вирішив пограти з Глорі, дізнавшись про цю таємницю.
Вона швидко подумала про Комітет Безпеки і Головну Раду, перебираючи в голові хто саме міг таким чином задирати її. Але в кінці кінців думки зійшлися на одній людині - на тій, чиє ім’я було написано на листі.
Безперечно, якщо б хтось с Ради або з наближених до членів КНБ дізнався про зустріч, Глорі вже була би на допиті. А от загравати з людськими переживання було в дусі Алонзо.
Жінка дістала з пакету все, що було там. Вкладена папка була заповнена пустими листами, але коли Глорі витягла їх, на стіл впала невиличка жовта наліпка.
“Для уточнення запроту зверніться до адресата. Можемо обговорити деталі, там де й минулого разу”.
Глори розірвала жовту наліпку і кинула її до смітника, туди ж відправляя бланк. В неї майже не залишалося сумнівів, що це послання було направлене від Алонзо, але такий спосіб був надто зухвалим. Якщо б курьер не був таким правильним, якщо б хтось подивився у бланк замість неї.
Вона знову і знову прокручувала в голові різні варіанти подій, якщо б усі ці “якщо” сталися, ще дужче заганяючи себе у кут. Алонзо і раніше передавав її всілякі посилання. Використовуючи інших людей, але вперше він робив це прямо під наглядом всієї корпорації. Він як завжди був впевнений у собі, або ж надто впевнений в своїх агентах, працюючих на дві сторони.
Насправді, після того, як Зол знову вийшов на неї після стількох років, їй слід було доповісти про це комусь із Комітету Безпеки, або хоча б розповісти про це своєму чоловікові. Але після всього, що вона дізналася, Глорі так і не наважилася заговорити про це з кимось. Вона ще не до кінця вірила, що все сказане Уейдом було правдою, але знала, що він ніколи не брехав їй. Лютер міг бути потайливим, але він завжди відповідав на її запитання і ніколи нічого не приховував. Іноді його відповіді могли бути розмитими і неточними, але він ніколи не брехав Глорі, тож і цього разу вона більше схилялася до того, що Уейд був чесний із нею.
Прикривши очі, жінка приклала руку до чола, відчуваючи зародження нової мігрені. Останні кілька днів головний біль став частішим і болючішим. Іноді вона засинала і прокидалася з одним і тим самим тупим болем у скронях, який короткими імпульсами ніби здавлював череп і раз у раз на мить позбавляв Глорі можливості розумно мислити.
Вона глянула на годинник, що висів під стелею над робочим місцем Клер, а потім перевела погляд на Донсон, спостерігаючи за її захопленою розповіддю. Клер здавалася такою безтурботною та веселою, ніби нічого й ніколи не хвилювало її, а головними проблемами були залежність від солодкого та незароблена квартальна премія. Глорі намагалася згадати, коли востаннє переймалася через такі речі. Усі її проблеми здавалися більш глобальними, можливо, тому вона не могла з такою легкістю жартувати чи пліткувати з ранку до вечора.
До кінця робочого дня залишалося всього кілька годин, але цей час здався Глорі вічністю. Вона постійно дивилася на свій телефон і здригалася щоразу, коли хтось заходив до їхнього кабінету. Нервозний стан посилився, коли Глорі опинилася у своїй машині, повідомивши чоловікові, що має затриматися сьогодні, і тільки після цього опустила руки на кермо.
Вона вела машину надто повільно, ніби спеціально відтягуючи момент призначеної зустрічі, бо все ще сумнівалася, чи чинить правильно і чи не було це перевіркою відділу безпеки. Останнім часом Глорі була все більш недовірливою і вразливою, думаючи, що всі навколо ось-ось розкриють її таємниці. І насправді вона не була впевнена, яка з них найнебезпечніша.
Те, що в її організмі присутній вірус кейгу? Можливість того, що Фаун, швидше за все, стала піддослідною в лабораторії? Чи той факт, що в її житті знову з'явився Уейд Лютер? Це було лише тим, що в першу чергу спадало на думку, але якщо замислитися, таємниць було значно більше, і кожна з них здавалася все більш лякаючою.
Жінка, як завжди, зупинилася недалеко від провулка, де ховалася від очей оточуючих. Зазвичай вона чекала кілька хвилин, оглядаючись на всі боки, а потім майже бігом прямувала до темного простору між будинками, але цього дня зволікала, не в силах вийти з машини. Вона міцно стискала кермо, ніби готувалася будь-якої миті рушити з місця, дивлячись прямо перед собою.
Вона гадала чи правильно розгадала загадку Алонзо, чи поступала правильно самовільно шукаючи зустрічі з цим чоловіком. Тому все ніяк не могла наважитися, щоб вийти на вулицю. Замість якихось рішучих дій свідомість Глорі потонула у старих спогадах, коли вона була молодшою, а Уейд, чи Зол, як вона тоді його називала, був її сім’єю.
Тоді, у її спогадах, його волосся було довшим і майже сягало плечей. Він збирав його в низький хвіст, під час зборів Клану або відвідування важливих зустрічей. Але в її товаристві він найчастіше залишав волосся розпущеним, і цей жест здавався Глорі особливим. Алонзо начебто довіряв їй те, що приховував від інших. Поруч із нею він був розслабленим і спокійним, чого ніколи не траплялося під час його публічних виступів. Тоді Лютер надавав своєму обличчю суворості й рідко показував емоції, але коли вони залишалися наодинці, він ставав м’якшим.
Глорі здригнулася й потягнулася до ключа запалювання, коли двері з боку пасажирського сидіння відчинилися. Вона все ще була готова тієї ж секунди завести машину і втекти, хоч і надто заглибилася у власні роздуми, але вже за мить її тіло розслабилося, коли вона впізнала Уейда.
Він, як і минулого разу, був одягнений у легкий плащ, що закривав більшу частину його довгого тіла. Чорна маска закривала нижню частину обличчя, але світле волосся видавало його, будучи своєрідною візитною карткою Алонзо. Глорі ніколи не бачила людей із таким від природи світлим волоссям, тому впізнати старого знайомого було надто легко.
- Добрий вечір, Глорі, - Уейд навіть не глянув у її бік, складаючи руки на колінах, ніби йому було незручно всередині салону або він був замалий для його довгих ніг. - Вирішив, як завжди, зробити перший крок. Певно, ти отримала моє посилання, але не збиралася зустрічатися зі мною.
- Я просто задумалася, - Глорі все ще дивилася на нього, спостерігаючи, як рухається легка тканина маски, коли він говорить. - Я збиралася вийти за кілька хвилин.
Чоловік усміхнувся, розправляючи плечі, через що його тіло зайняло ще більше місця в салоні, а Глорі від цього захотілося, навпаки, стиснутися. Як і минулого разу, його присутність поряд тиснула на жінку, змушуючи напружувати всі м’язи й чекати чого завгодно.
- Не хвилюйся, мій друг потурбувався про камери, - Уейд похитав головою, помічаючи, як Глорі знову й знову кидає погляд на камеру на одному з дальніх стовпів вуличного освітлення. Вона не могла бачити їх напряму, і це було явним прорахунком КейДі - залишати такі сліпі зони посеред вулиць. Але камера все ж могла фіксувати перехожих та проїжджаючі машини. - У нас є небагато часу, доки система перевантажується. Тож розслабся, ніхто з твоїх друзів у КейДі нічого про тебе не дізнається. Ти ж не віриш, що камери займаються лише скануванням стабільності твого вірусу?
Глорі не відповіла, бо не хотіла визнавати, що не довіряла КейДі навіть після всього, що вони для неї зробили.
- Твоя витівка з поштою була зовсім дурною, - після короткої паузи Глорі все ж таки знайшла в собі сили щоб заговорити, пропускаючи минулі слова. Вона почула тихий сміх Алонзо, а потім спостерігала за тим, як він хитає головою. - Це надто ризиковано. Хіба ти не знаєш, що всі посилки перевіряють?
- Тільки якщо вони проходять через пропускний пункт, - як ні в чому не бувало відповів Уейд. - Але якщо її оформили всередині КейДі, хіба хтось перевірятиме її? Це всього лише невинна заява на пошук інформації.
Глорі проковтнула і підібгала губи, дивуючись таким висновкам.
- Я ж казав тобі, що маю знайомих усюди. Не переймайся, ніхто тебе не буде переслідувати. Я багато чому навчився за цей час, а головне - не залишати ніяких слідів.
- То Клан і справді знову в силі? - знову пропускаючи половину слів, Глорі відвернулася, тепер дивлячись на датчик руху, який застиг і взагалі не рухався.
- Не те щоб я був готовий афішувати це, - знову похитав головою чоловік. - Але не приховуватиму, що я знову обзавівся корисними контактами в Карусі. Мене завжди дивував той факт, як легко КейДі наживає ворогів. Якби ти тільки знала, що зараз діється всередині так званої еліти. Їм не потрібен зовнішній ворог - вони й самі здатні розколотися і зжерти одне одного живцем.
Він ще сильніше відкинувся на сидіння, вперше за всю розмову повертаючись до Глорі. Його майже безбарвні очі ковзнули по ній, починаючи блукати обличчям, ніби в пошуках чогось особливого. Врешті-решт Уейд знову посміхнувся і відвернувся.
- Розслабся вже, я не збираюся робити нічого жахливого з тобою. Мені лише потрібна твоя допомога в одній справі.
- Я не можу працювати з тобою, Зол, - Глорі випалила це не подумавши, називаючи його так, ніби вони все ще були близькі. - Я не наражатиму себе на таку небезпеку.
- Гаразд тобі, - він ніби не почув її попередніх слів, реагуючи надто буденно й ліниво, а потім махнув рукою, ніби відганяв набридливу мушку. - Ти ж не думаєш, що я прийшов із порожніми руками? У мене є щось для тебе. Скажемо, що це плата наперед за ту роботу, яку я хотів би тобі доручити.
Його голос, сповнений неясних емоцій - чи радості, чи захоплення - звучав у вухах жінки надто зловісно. Вона швидко озирнулася, оглядаючи вулицю і кілька порожніх машин, припаркованих вздовж дороги. А коли знову глянула на співрозмовника, він уже простягав їй невеликий пакунок із кількох аркушів паперу.
- Візьми, тут є дещо цікаве.
Глорі опустила очі до його руки, а потім невпевнено перехопила папери, повільно розгортаючи їх і не відразу розуміючи, що саме в них може бути цікавого.
- Це виписка з історії хвороби Фаун, - знову без тіні емоцій сказав Уейд, спостерігаючи, як кілька пішоходів проходять повз машину, а датчик руху все ще не працює. - Там описано кілька останніх маніпуляцій, які провів із нею добре знайомий тобі доктор Фарді. Прочитай, а потім повернемося до мого прохання.
Глорі затамувала подих, не вірячи, що саме тримає в руках. Вона повільно опустила очі до зім’ятих аркушів, намагаючись зосередитися на тексті.
«Пересадка шкірного покриву… відторгнення трансплантата»
«Переливання крові людини в тіло кейгу… похибки під час гемотрансфузії»
«Помірно виражене гостре ураження легень»
«Простежуються ознаки жовтяниці після чергового гемолізу… різке зниження артеріального тиску… блювання»
Глорі читала один висновок за іншим, не в змозі повірити, що все це відбувалося з Фаун. Вона приклала руку до губ, дивлячись на дати і розуміючи, що всі ці маніпуляції проводилися протягом останніх місяців. А отже - скільки ще всього вона пережила за попередні два роки.
У якийсь момент Глорі здалося, що вона не може дихати, ніби горло стягнуло тугою мотузкою, перекриваючи потік повітря. Вона прибрала долоню від рота й стиснула шию рукою, судомно вдихаючи через ніс. Її сльози були неконтрольованими, а яскраві образи з’являлися перед очима, мов слайди кривавої презентації.
- Хіба ти не почуваєшся зрадженою? - згодом запитав Уейд, і його голос відбився у підсвідомості Глорі. У відповідь вона метнула в нього такий божевільний погляд, ніби це він був тим, хто знущався над дитиною останні кілька років. - Думаєш, Рада не знає, що відбувається за зачиненими дверима лабораторій? Думаєш, Чарльз зміг би провернути всю цю виставу поодинці?
Глорі дихала важко й переривчасто, відчуваючи, як гнів піднімається її тілом угору, мов розпечена лава в жерлі вулкана. Залишки самовладання кричали їй заспокоїтися і взяти себе в руки, але Глорі була надто вражена тим, що дізналася. Вона відчувала, як тремтить її тіло, і бачила, як розширюються чорні зіниці в очах Уейда. Він опустив свою маску вниз, і тепер ні тіні посмішки не було на його обличчі. Він усе ще здавався відстороненим, але його рот раптом скривився, а тіло нахилилося вперед.
- Я допоможу тобі повернути Фаун. Давай разом закінчимо це.
Глорі хитнула головою, заплющуючи очі, щоб не бачити Алонзо. У неї майже не було сумнівів, що його слова були правдою, а папери в її руках - справжніми, але, незважаючи на це, Уейд збирався маніпулювати нею. Вона знала це, тому що він завжди чинив так - використовував слабке місце, щоб отримати зиск.
- Я не змушую тебе йти проти КейДі, - він ніби читав її думки або ж побачив сумнів у погляді, перш ніж жінка встигла відвернутися. - Усе, що я хочу, - це допомогти тобі.
- Я не збираюся брати участь у твоїй війні, Зол, - вона більше не боялася і була з ним нарівні, без страху використовуючи старе прізвисько.
- Я не прошу тебе це робити.
- Тоді навіщо збираєшся допомогти? Яку роль цього разу ти мені довіриш?
Старі спогади тепер здавалися як ніколи болючими, адже Глорі одного разу вже була частиною протистояння між Кланом та КейДі. Але тоді вона обрала інший бік.
- Я просто збираюся допомогти тобі, Глорі. Ми ж сім'я. Фаун також частина моєї сім’ї, - він нахилився ще нижче, опускаючи руку на плече жінки, і вона здригнулася всім тілом, почувши таку заяву. Вона все ще пам’ятала, як майже шістнадцять років тому він проклинав її за те, що вона вибрала бік чоловіка, за те, що зрадила Клан. Але тепер він розмовляв з нею так, ніби їхнє минуле було забуте або взагалі не було правдою. Але Глорі дуже добре знала Уейда - він був злопам’ятний і розважливий, і тут довіри йому не було.
- Вона моя дитина, - рішуче проговорила Глорі, а Уейд лише похитав головою. - Ти не маєш до неї жодного відношення.
- Невже? - Глорі стримувала себе з останніх сил і в якийсь момент нахилилася вперед, але пасок безпеки зупинив її, повертаючи на місце. - Годі, я зрозумів. Не треба таких емоцій. Певен, той датчик уже працює, - чоловік видихнув так, ніби вся ця сцена його забавляла. - Я допоможу тобі витягти твою дитину з того пекла, в якому вона опинилася. Ти не впоралася зі своїми обов’язками матері, а тепер мені знову доводиться допомагати тобі.
- Мені потрібен час, - пропускаючи його останні слова, жінка відвернулася, але Алонзо промовив суворіше і несподівано схопив її за плече.
- У тебе його немає.
Глорі відчувала силу в його пальцях навіть крізь щільну тканину куртки, повертаючи голову, коли хватка стала сильнішою.
- Фаун не може чекати. У нас не так багато часу, щоб допомогти їй.
Він знову тиснув на болючі теми, і тепер йому навіть не потрібно було торкатися жінки, щоб зробити їй боляче. Його важкий погляд усе сильніше тиснув на неї, і тепер вона розуміла, що не зможе втекти без відповіді. Він хотів отримати її рішення прямо зараз, і ця зустріч була запланована саме для цього - щоб Глорі знову обрала бік.
- Я допоможу тобі поїхати, коли все скінчиться. Ти зможеш забрати дітей і позбутися уваги КНБ та Головної Ради, - Уейд говорив те, що Глорі хотіла почути. Вона знову прикрила очі, намагаючись зібратися з думками, але чоловік був надто вправним гравцем, не залишаючи її наодинці ні на хвилину. - Ти зможеш жити так, як завжди хотіла. Я допоможу тобі покинути Карус, виїхати звідси якнайдалі. Ти зможеш почати все з чистого аркуша зі своїми синами та з Фаун. Її життя може бути іншим. Ти можеш зробити його іншим, якщо зважишся прямо зараз.
Глорі стиснула зуби, стримуючись з останніх сил. Їй треба було розповісти все Дарренові з самого початку. Якби вона зробила це, вони змогли б протистояти Уейду разом, а зараз вона була майже безсилою проти його натиску. Єдине, що зупиняло її, - це розуміння, що може зробити КНБ, якщо Глорі піде проти них.
У Глорі було двоє синів, які стільки років жили під захистом КейДі, але також у неї була Фаун, яку КейДі не захистили. І тепер їй слід було зробити вибір - залишити все як є і знову втратити Фаун або спробувати врятувати її, тим самим підставивши під удар інших дітей.
- Вони продовжать катувати її, поки вона не помре. Чи ти готова знову втратити її? - Уейд дав Глорі всього кілька хвилин, а потім навалився з новою силою, використовуючи слова як метод нематеріального тиску. Його голос опустився до протяжного шипіння, що надавало словам ще страшнішого забарвлення і діяло на Глорі сильніше. - Що, якщо вони попросять тебе віддати Кайла чи Ейдена, як це було з Фаун? Ти так само дозволиш Фарді забрати їх?
Останнє речення стало вирішальним, і Глорі нарешті розплющила очі, дуже різко повертаючись до Уейда. Чорна туш розмазалася під очима через сльози, а її обличчя було рум’яним від хвилювання і напруження. Усе тіло на секунду напружилося, зібралося для вирішальної відповіді, і тоді Лютер прибрав руку з її плеча. Він ніби прочитав відповідь у її очах, перш ніж жінка озвучила її, відкидаючись назад, але все ще дивився на неї.
- Добре, - ледь чутно промовила Глорі. Вона проковтнула і стиснула в руках аркуші паперу, спостерігаючи за тим, як розтягується переможна усмішка на обличчі Уейда. - Що я маю зробити?