Джина

З ним я забуваю про існування інших людей в цьому всесвіті. Я розчиняюсь в ньому, кожен його доторк, кожне його слово, увесь він володіє мною. Я закохалась і шляху назад не має. Чомусь від цієї думки до очей хлинули сльози. Я швидко відігнала їх, не хотіла турбувати Луку цим.

Ми ще довго лежали, дивилися на зірки, слухали як розбиваються хвилі, він розповідав про свою роботу, про те як створив свою компанію, а я захоплювалась ним. В досить молодому віці, він зміг збудувати таку величезну компанію, яка працює майже з усім світом, це показує його з дуже гарної сторони. Він цілеспрямований, наполегливий та неймовірно розумний, я більшої частини навіть не розуміла з того, що він розповідав, але я готова його слухати, кожне його слово.

Ми просиділи майже до ранку, Лука відвіз мене додому, хоча усю дорогу вмовляв мене поїхати до нього та залишитись на весь день, але робота сама себе не зробе.

-       По обіцяй що ми скоро зустрінемось. – Він тримав мене в обіймах.

-       Лука, я обіцяю що нікуди від тебе не втечу. – і я справді не збиралася.

Він поцілував мене та поїхав, в моменти коли він йшов я відчувала самотність, але немає часу на це, я вже починаю запізнюватись.

Зібравшись я поїхала на роботу, де мене з допитом чекали дівчата, іноді я ненавиділа їх, бо вони хотіли знати все про нас, але з іншого боку я так сильно їх любила, що це вже не здавалося мінусом.

-       Джина, зайди до мене в кабінет.

Роздуми перебив голос директора нашого закладу. Мені не сподобався вираз його обличчя, щось було не так. Я швидко залишила речі та пішла до нього.

-       Доброго ранку – тихо постукавши я зайшла.

-       Доброго ранку Джина, сідай мені треба с тобою поговорити. – Він увесь напружений.

-       Добре, я вас слухаю.

-       Джина, ти дуже гарний співробітник і раніше ніколи не було потреби в розмові з тобою, але мене хвилює твоє майбутнє в нашій компанії. Я помітив що за тобою часто спостерігають, що тебе забираюсь підозрілі чоловіки. Скажи мені в тебе все добре? Тебе переслідують? Що відбувається? Ти почала зустрічатись з Лукою, і мене почало все це турбувати.

-       Це ні як не пов’язано з ним, в мене все добре, чоловік який мене забирав, мій добрий знайомий…  – Він перебив мене, що мене збентежило ще більше, він ніколи такого не робить.

-       Джина, я знаю хто той чоловік. Що вас пов’язує? – його голос став суворішим.

-       Лише робочі моменти, нічого більше.

-       Ти для нього продаєш наркотики?

-       Ні, звісно ні. Я б ніколи в житті не стала цього робити. – мене його слова вивели з стану рівноваги. Я закипала.

-       Тоді що ти робиш?

-       Послухайте, я не можу розповідати таку інформацію, це небезпечно як для вас так і для мене. Я лише можу запевнити, що за три місяці ми з ним попрощаємось і більше ніколи не будемо співпрацювати. – я видала цю інформацію з такою злістю, що ще трохи і перейшла б на крик.

-       Добре, я не маю права тебе змушувати розповідати, але будь ласка, будь дуже обережна, якщо щось станеться ти можеш на нас розраховувати, ми допоможемо усім чим зможемо.

-       Дякую, я можу піти працювати?

-       Так, гарного дня тобі.

-       Дякую, Вам також.

Коли я вийшла з кабінету, лють переповнювала мене, більш за все я не хотіла щоб про все це хтось знав. А ще більше я не хотіла щоб мене підозрювали в продажі наркотиків. Невже я схожа на баригу? Треба швидше це все закінчити, та жити спокійно своє життя. Бо такими темпами, я точно збожеволію від стриманої люті.

-       Джи, що він від тебе хотів? Йому щось не сподобалось? Він же не звільнив тебе?

-       Ні, все добре, просто робочі моменти. – я була така холодна, що можна було обпекти руку.

-       В тебе такий вигляд, наче ти зараз перевернеш з ніг на голову цей заклад.

-       Дарина, я ж кажу все гаразд.

Я намагалась відповідати як можна спокійніше, але очі видавали мене. Я швидко пішла на своє робоче місце, в голові перебирала всі можливі варіанти розвитку подій. Я повинна перемогти в кожному місяці, я повинна завершити все це за три місяці не пізніше, в жодному випадку не пізніше.

День так довго тягнувся, я мріяла втекти на тренування, аби визволити всю ту лють, що сиділа в мені.

-       Джина доброго вечора. – такий рідний голос. – Як я рада, що сьогодні твоя зміна, зовсім забула як ти працюєш, декілька разів  приходили, а тебе не було. – цей знайомий голос, вмить розслабив мене. Не розумію як, але лише її присутність мене вже заспокоює.

-       Анна, Стефано ви не повірите як я вам рада, я вас побачила в мне аж настрій піднявся. Я тобі обовʼязково відправлю свій графік роботи.

-       В тебе щось трапилось? – Анна вмить стала серйозною.

-       Ні, просто сьогодні був дуже тяжкий, довгий день. Єдиною радістю сьогодні є ви.

-       А що Лука не забере тебе?

Стефано не міг стримати посмішку. Він наш особистий купідон. Я дуже вдячна, що він познайомив нас, адже тепер я не маю уявлення, як би я була без коханого.

-       А ти наш купідон, дивлюся все знаєш.

Ми з Анною сміялися, а Стефано аж почервонів, він не знав що сказати, а мені стало трохи не зручно, що поставила його в таке становище.

-       Стефано я жартую, усе добре не переймайся. Ні сьогодні ми не зустрінемось.

-       Чому? – він справді здивований. – Я гадав ви вже живете разом. Дивлячись на Луку, мені здавалось він в перший же день тебе вкраде.

-       Ні, я поки не збираюсь переїздити, а не зустрінемось, тому що в мене сьогодні тренування і я не встигну.

-       Якщо чесно, повторюсь але я здивований, що він ще не забрав твої речі і не вкрав тебе. Він же одержимий тобою.

В мене стали підкошуватися ноги. Невже в нього такі сильні почуття? Як я могла закохати в себе такого чоловіка? По обличчях Анни та Стефано, я зрозуміла що я виглядаю наляканою.

-       Джи я не хотів тебе налякати, ти нічого не подумай він не збоченець…

-       Стеф, я нічого такого і не думала, мене це не лякає. Я не розумію чому… - він перебив мене.

-       Що чому? Чому він такий закоханий в тебе? Хіба це можна пояснити?!  - Стеф оперся об стойку, аби бути блищим до мене. – Він ледь не здурів коли вперше тебе побачив, ти не бачила як він відходив від тієї зустрічі. Я був поряд з ним, він не міг навіть дихати, бо не знав побачить тебе ще раз чи ні. Йому не важливо було хто ти, він лише хотів бути поруч з тобою. Так трапляється коли люди знаходять другу половинку. Так було і в нас з Анною, ми закохалися відразу, с першого погляду, і в цьому не було жодних сумнівів.

В мене на очах проступали сльози, Анна не витримала та обійняла мене. Мені так цього не вистачає, вона обійняла мене як мати, гладила мене по голові та щось казала, нажаль я не чула її, вона стала дуже рідна для мене за це я вдячна їй та Стефано.

Час з ними промайнув не помітно, робоча зміна закінчилася, час їхати на тренування. Мене вже чекав Лу з новою програмою. Коли я увійшла, побачила що він не один. Для мене було здивуванням, я не дуже полюбляю групові тренування, до того ж не можу зрозуміти навіщо.

-       Джина, доброго вечора. Я хочу познайомити тебе з твоєю партнеркою це Тілі.

-       Доброго вечора, приємно познайомитись. Це ваша нова програма? – я була трохи здивована.

-       Так, краще всього тобі буде відпрацьовувати майстерність з іншою людиною, а не з манекенами. Та і для Тілі це корисний досвід.

-       Добре, тоді почнемо.

Коли ми вирушили до зали тренуватися, я спостерігала за Тілі, щось в ній мене зацікавило. Висока дівчина, худорлява але видно, що сили в руках дай Боже. Вона відрізнялась від всіх, в неї виразні риси обличчя, пронизливий погляд і в неї такі гарні довгі коси. В ній щось було таке чого я не розуміла. Але кортіла пізнати.

Перше тренування було ознайомче, ми більше слідкували одна за одною, вивчали рухи, техніки та озвучували слабкі місця. Коли тренування завершилось ми зустрілися в роздягальні, мовчки перевдягнулись та навіть не попрощавшись розійшлись. Гадаю нам буде тяжко разом працювати.

Дорога до дому була важкою, усе тіло боліло сил не було навіть на вечерю. Коли я зупинилась біля будинку, помітила вазу з квітами, а в ній записка.

                                                     «Посміхнись дорогенька»

Це так не звично, я забула, що таке отримувати квіти без приводу, та й взагалі що таке отримувати стільки уваги та тепла від когось. Посмішка зникла з обличчя, мозок не свідомо повертав мене до минулого. Повертав у моменти коли я була щаслива з своїм першим коханням( тоді я і справді думала, що це кохання), а згадувати було дуже боляче, сльози наверталися на очі, а я намагалась їх стримати.

Я дістала телефон, сфотографувала квіти та подякувала Луке за таку красу. Чомусь зараз не хотілось говорити. Прийняла душ та мабуть знесилена заснула.

Декілька днів я багато працювала та готувалась до бою. Тілі так і не розмовляла зі мною, що бісило мене до чортиків. Лука декілька разів навідувався до мене на роботу, але я була така втомлена, що навіть не приїздила до нього, що мене засмучувало, та і його також, по ньому це було дуже помітно.

Настав день якого я боялась, день бою. Стів відправив мені час, та вказівки щодо авто, не можна було залишати його біля будівлі, не можна світити номера.

Коли я їхала я налаштовувала себе на перемогу, не можна було програвати, мені треба все завершити швидко. Мене провели до моєї роздягальні, на мене чекала форма та маска щоб мене не впізнали. Перед першим боєм я помітила Тілі, вона була поруч з рингом, що трохи мене заспокоювало. Хоча я й сама не знала чому. Іноді її присутність бісила мене, та виводила з себе, але іноді я навпаки почувалась спокійніше, коли вона була поруч.

Перші були мої суперники, один з них слабкий. В нього слабкі удари, техніка майже відсутня, Лу не похвалив би його.  Але  якщо б він з ним займався, цей хлопець був би не переможний. Інший навпаки, техніка на вищому рівні, точні удари, сильна рука ліва, отже права сторона більш вразлива, це добре адже в мене сильна права.

Настав час мого першого бою. Публіка шаленіє, оголосили суперників та їх покровителів, що ще більше розізлило мене. Жодних імен тільки статуси. Суперник бігав по рингу як мала дитина, я розуміла що він дає шоу людям, але ж мені це було не цікаво. Коли він опинився поруч біля мене, я стояла впевнено, в мені не було страху чи агресії, в мені бурлила нетерплячість. Він зазирав мені в очі, а потім нахилився на прошепотів на вухо:

-       Дівкам місце біля моїх ніг, а не на рингу. Ти не хвилюйся я поставлю тебе на коліна. – який бридкий в нього голос.

Цей дурнуватий вислів змусив мене сміятись, більшої дурниці я не чула. Бій виявися швидким, мій суперник сильний, але він занадто великий, а через це повільний, я скористалась можливістю, зламала йому ніс одним ударом та поставила перед собою на коліна.

-       Котику, ти ж знаєш гіпс на ніс не накладають. – Я штовхнула його і він знов повалився на ринг. – Так чиє місце біля ніг, паскудо?

Він мовчав, але я бачила як очі його набираються кровʼю. Він ненавидів мене, але мені було так начхати, що аж не зручно. Єдине про що мріяла, це швидше закінчити з цим. Після першого кола, дали трохи часу на перепочинок. Стів під біг до мене з такою надією в очах.

-       Джина, ти молодець, залишився один, зроби його.

Мені нахрін не потрібні його слова підтримки, єдине щоб мені сподобається, так це якщо б його пустили на корм рибам, така нікчема як він не заслуговує уваги, а його слова нічого не варті.

Коли я побачила на ринзі свого нового суперника, щось в ньому було дуже знайоме, але я не розуміла що. Оголосили про останній бій, ми зійшлися до середини, рефері оголосив початок бою. Мій суперник дуже відрізнявся від попереднього. Він був такий само спокійний як і я, не квапився він наче вивчав мене. Але мені хотілось швидше покінчити з цим. Я почала перша наносити удари, він був таким спокійним, що аж бісило. Його удари були дуже точні, але мої блоки захищали мене не гірше, він пропустив удар з правої сторони як я і сподівалась, пролунав гонг закінчився перший раунд. Зазвичай на таких заходах не має раундів, але ці виродки вирішили, що хочуть пограти в справжній бокс.

-       Джина, ти надто поспішаєш, ти б’єш аби вдарити, де стратегія та концентрація, вимкни емоції, тобі потрібна холодна голова, ось твоя перемога.

Я не відразу зрозуміла, що відбувається. Я зовсім не очікувала що Тілі буде допомагати мені, адже якщо я все правильно зрозуміла, вона буде наступна після мене, і зараз вона вивчає суперників. Я подивилась на силует дівчини, двічі видихнула і очистила думки. Я завжди перемагала, коли не зациклювалась на зайвих думках.

Новий раунд, я зробила все як казала Тілі, мені було все одно хто перед мною, все що мені було потрібно – це перемога. Я не зовсім розуміла чому суперник почав пропускати більше, але я не могла цим не скористатись. Останній удар і він вже лежить на ринзі, він не знепритомнів, але не поспішав підніматися, що мене трохи здивувало. Стів сидів задоволений, він вперше відчув полегшення, на нього не дивилися як на вигнанця, йому дали ще один шанс довести хто він та на що здатен.

Поки я перевдягалась, в голові був лише Лука, мені так кортіло його побачити. Поряд з ним моє тіло і душа відпочивають, тому я прагнула його близькості. Навіть не розуміючи як це трапилось, я написала йому повідомлення.

                  « я дуже скучила за тобою, не хочеш провести час разом?»

В роздягальню відчинились двері, і в середині десь стало трохи лячно. Я завмерла, поки чекала на людину яка зайде.

-       Що ж виходить я не помилився в тобі. Шкода, що ти не хочеш співпрацювати увесь час, ми б могли робити великі справи з твоїм талантом.

-       Стів, що тобі треба? – я з полегшенням видихнула.

-       Нічого особистого, зайшов віддячити своєму переможцю, в конверті 2000 тисячі, ти їх заробила тому не відмовляйся. Нехай це компенсує мою присутність.

Він пішов не дочекавшись від мене ніякої реакції, я добре розумію, що для них це зовсім не гроші, а мені вони зайвими не стануть. Телефон вібрував у руці якийсь час, а я не звернула уваги. Але коли перевела погляд, побачила його імʼя на екрані.

-       Доброго вечора. – Посмішка торкнулася моїх вуст.

-       Доброго дорогенька, так що проведемо час разом?

-       Звісно, що ти скажеш якщо за годину я приїду до тебе?

-       Я вже чекаю на тебе, ти можеш приїхати в будь який час.

-       Тоді до зустрічі любий.

Я відключилась, я вперше назвала його не на імʼя, а ще й перекривляла його. На вустах моїх посмішка, тепло розлилось тілом, втому наче зняло рукою. Серденько вилітає, руки тремтять а я лечу до нього. Дорогу до його дому я могла знайти з закритими очами, тому що там я почувала себе щасливою. Там я почувала себе вдома.