Джина

Це не робочий день, а пекло. Сьогодні великий концерт, кожен хоче відпочити, по танцювати, випити щось смачненьке, але мені це смачненьке ще довго не захочеться, ми підрахували, що за 4 робочі години зробили 134 коктейлі, це прямо занадто.

В такій кількості людей я не помітила, як за бар сів Стів. Господи чого ж йому ще треба від мене.

-       Що бажаєш? Може зникнути з мого життя? – я як завжи язва з ним. – Гадаю – чудова ідея.

-       Ти дуже дотепна, нічого лишнього, я просто прийшов сюди

відпочити. Я не намагатимусь тебе діставати. Хоча трохи хочеться запитати. Як твій новий хлопець дивиться на те, що ти працюєш зі мною?

-       Стів, він нічого не знає, і не дізнається ніколи. Навіть коли я піду від тебе! – він може вивести мене за лічені секунди.

-       Цікаво - цікаво. Ти ж зовсім нічого про нього не знаєш, хоча не бери в голову, так навіть краще буде.

Я поглянула за Стіва і побачила як Лука спостерігає за нами, та не тороплячись йде до нас. Всією своєю ходою він випромінював впевненість, силу і неймовірну чарівність. Всі дівчата довкола, роззявили роти на нього. Вбила б кожну.

-       Стів, що змусило твою сраку піднятися з стільця і припхатися сюди? – Лука не соромлячись осунув при всіх його.

-       Не закипай я вже йду, мій коктейль готовий тому не маю наміру затримуватись. – він посміхнувся й подивився на мене.

Лука схопив його за лікоть, мені здалось я чула як тріскались його кістки. О ні, тільки не це, будь ласка. Мені не потрібні ці проблеми та ще й на роботі.

-       Не підходь до неї, не змушуй мене порушити домовленість.

-       Вона мені не потрібна, я не доїдаю за іншими.

-       Обережніше з словами, ти знаєш на що я здатен.

Стів посміхнувся і вислизнув від нас. На моєму обличчі було здивування, та якась гордість, мабуть, він заступився за мене, хоча нічого не трапилось, якщо правда не згадувати той факт, що Лука гадає що мене чіпав Стів. Гаразд з цим потім розберемся.

-       Лука, я гадала ти працюєш. Як все пройшло? – я намагалась перевести тему.

-       Успішно, навіть дуже, я сьогодні дуже вдало провів зустрічі. Мені цікаво інше. Чому ти втекла? Я гадав приїду, а ти ще вдома.

-       Мені треба було працювати. До того ж вдома був голодний Тім. Я не можу залишати його так на довго.

-       Ти могла поїхати від мене, а ще краще я міг сам тебе привести, і заїхати до кота.

-       Лука, ми вже про це говорили, я в тебе не живу, в мене навіть одягу в тебе немає. Як я по твоєму повинна була зібратись на роботу?

-       Справедливе зауваження, виправлюсь.

Лука перекинувся через барну стійку та поцілував мене у всіх на очах. Сказати що я була цим спантеличена, це не сказати нічого. Я зашарілась від його доторків. Хоча з іншого боку, я була задоволена, що всі довкола тепер знали, чий цей чоловік.

-       О котрій ти закінчуєш? – з посмішкою запитав мене.

-       Взагалі о 20:00, але можливо затримаюсь, дуже велике навантаження.

До нас підійшов директор нашого закладу, я трохи напружилась, після останньої нашої розмови, мені трохи не по собі. Не хочеться знов пояснювати йому, хто ким є.

-       Лука, скільки років не бачились. – Соєр посміхнувся. – Ти все такий самий красень, як і раніше.

-       Соєр, я тебе зовсім не впізнав. Багатим будеш, хоча куди ще багатшим. – Він що вдає любʼязність?

-       Ти як завжди. Розповідай як твої справи? Як бізнес? Признавайся як зачарував нашу Джи?

-       Та бізнес успішно, розширяємось, відкрили два нових

філіали. Все стабільно як завжди. А це великий секрет, насправді і для мене. Але можу сказати, що це не я її зачарував, а вона мене.

-       Це і не дивно, вона зачарувала всіх нас. – Соєр перевів погляд на мене. – Я вітаю тебе, справді дуже радий, що в тебе все гаразд. Як Алекс? Ви все так і не розлий вода?

-       Звісно, ти ж пам’ятаєш, ще з дитинства ми розуміли, що будемо усе життя разом. Працює як завжди, він і робота це одне ціле.

-       Зрозумів, гаразд не буду тобі заважати відпочивати, але постарайся не дуже відволікати Джи, у нас дуже велике навантаження.

-       З твого дозволу я б міг їй допомогти на барі.

-       Звісно, якщо є велике бажання я навіть буду вдячний. Ти ж все пам’ятаєш?

-       Ти мене ображаєш, хіба я міг забути наші улюблені напої?! – Нічого не розумію.

-       Улюблені напої? – Запитала я?

Вони сміялись, а я стояла в повному шоці, Соєр нічого йому не сказав, це мене хвилювало більше за все. Доки я була в роздумах, Лука зайшов за стійку, зняв з себе піджак, вдягнув фартух, і ми прийнялись за роботу. Я не могла не радіти, з ним все йшло так швидко, що за годину вже став не такий великий потік людей. Ми влаштовували вже шоу, з перекидання пляшок, кидання один одному фруктів і льоду. Це не зміна, а просто мрія кожного бармена. Він був зі мною увесь робочий день. Ми навіть затримались щоб допомогти іншій зміні. Я ніколи не відчувала себе такою наповненою як зараз. Соєр прийшов та простягнув нам всім по конверту, це була премія за обʼєм роботи, ми зробили план який ставився на місяць, а це означає, що все було не дарма.

-       Джи, я зароблені Лукою гроші поклав тобі, він усе одно їх не візьме.

-       І правильно зробив, ти занадто добре мене знаєш.

Вони відійшли поки я завершувала роботу, я не чула про що вони говорили, але чомусь мені здавалось, що про мене. В середині все переверталось, я не знала на скільки Соєр придав значення моєму спілкуванню з Стівом, але мене це напрягло.

Лука підійшов ззаду поклав свої руки мені на талію, та притягнув до себе, в його обіймах так тепло.

-       Що будемо робити? Я домовився за тебе.

-       Що ти зробив? Про що ж ти домовився?

-       Завтра в тебе вихідний, я хочу познайомити тебе з дуже важливою людиною в моєму житті.

-       Дідусь повернувся?  - я одразу повернула голову до нього.

-       Ні, але приїде завтра після обіду, він вже не може дочекатися коли познайомиться з тобою.

-       Лука, це дуже важливий крок, ти впевнений, що цього хочеш? – в середині все переверталось від хвилювання.

-       Джина, я готовий кричати на увесь світ, що ти моя, як ти гадаєш я готовий тебе з ним знайомити?

-       Хмм… Навіть не знаю, гадаю що так.

Він всміхався і притягував до себе сильніше. Лука допоміг мені вдягнутися, забрав свій піджак і ми пішли геть. Вже було біля опівночі, але на диво спати зовсім не хотілось.

-       Як ти дивишся на те, щоб прогулятися пішки? – вирішила запропонувати я.

-       Знаєш, прозвучить дико, але я ніколи не з ким не гуляв пішки.

-       Так це ж чудово, отже я буду перша.

Я взяла його за руку і повела по далі від наших автівок. Ми йшли вузенькими вулицями міста, я розповідала як вперше гуляла по ним, а Лука розповідав як ненавидить ці вузенькі дороги, по ним зовсім не можливо їздити. Ми почувалась як звичайна пара, яка вирішила провести час разом. Ми слідкували за автомобілями, за людьми які так само як і ми насолоджувались прохолодою ночі.

-       Чому ти вирішила обрати саме Італію?  Ні навіть не так, чому ти обрала Латіна?

Якийсь час я мовчала, намагалась згадати період коли я обирала куди мені їхати, згадувала всі за та проти коли порівнювала міста.

-       Я насправді не можу дати точної відповіді. Чому я обрала Італію, не знаю, вона завжди мені подобалась. Ще в школі я полюбляла розглядати світлини різних міст, мене захоплювала архітектура, та як я вже казала, море. А Латіна, тому що тут є все поруч, місто не курортне, є багато варіантів роботи, дуже гарне, воно наповнене якимось шармом, який так і манить до себе.

-       Цікаво, я завжди хотів втекти з Італії. В дитинстві це постійне навчання, тренування. Я нічого не бачив майже, а хотілось по бувати у всіх містах, можливо мені б десь сподобалось.

-       Ти ніколи не подорожував?

-       Чому ж ні, подорожував, але це були робочі поїздки, а це геть інше, в мене не було часу, та якщо чесно кажучи і бажання, самому десь лазити.

-       Тепер в тебе є я, ми обійдемо всі міста в яких ти не був. Я покажу тобі всі чарівні провулки, кожен оглядовий майданчик, якщо ти звісно за хочеш цього.

-       Я хочу все, що повʼязано з тобою. – він міцніше стиснув мою руку. – Тепер твоє бажання – моє бажання.

-       Тоді ходімо пити каву, там здається ще відкрито.

Ми підходили до закладу, а з відти долина музика, це не звичайний заклад. Це щось схоже на караоке, але без алкоголю, люди які хочуть заспівати просто записуються в чергу, та співають. Плюс в тому, коли людина починає співати, в залі не горить світло, проміні прожектора освічують лише сцену, так набагато спокійніше. Поки ми замовляли каву, на сцені зʼявилась дівчина, включилась музика і мене щось так причарувало, що я не могла відвести погляду від сцени, я не одразу впізнала її. Це була Тілі, я стояла і слухала, в неї такий неймовірний голос, все тіло вкривали мурахи від її голосу, я не могла піти не дослухавши. Я знала шо вона унікальна людина, але щоб настільки, я не могла навіть подумати.

-       Хочеш заспівати? – запитав Лука.

-       Оо ні, просто знаю цю дівчину. Я ніколи не могла подумати, що вона так гарно співає.

-       Можливо вона так не вважає, або соромиться показати іншим свій талант.

-       Можливо, добре ходімо, не хочу аби вона мене тут бачила.

Ми так довго гуляли, що не помітили як почало світати. Такий неймовірний світанок. На небі жодної тучі, перші проміні торкаються обличчя, обожнюю зустрічати світанки. Але часу обмаль, треба підготуватися до зустрічі з дідусем Луки.

-       Лука, мені час додому, треба підготуватися до вечері з твоїм дідусем.

-       Якої вечері? Ти поїдеш зі мною його зустрічати.

-       Що? Лука мені треба підготуватись, переодягнутися як мінімум. – я в шоці, що він собі думає?

-       Поїхали до нас додому, підготуєшся там.

-       Лука, до тебе додому, це твій дім.

-       Ні! Це наш дім. – його голос водночас стає грубим і благаючим. – Він став наш відколи ти вперше увійшла туди.

-       Ти геть вже здурів. Скажи чесно, якщо б ти міг, ти б прямо зараз  вкрав мене і перевіз мої речі до себе?

-       Ну… на справді речі це не дуже важливе, а ось тебе і котика я б забрав і повіз додому. – він так спокійно це каже і забирає в свої обійми.

-       Бачиш ще одна причина чому мені потрібно додому, там голодна дитина.

-       Гаразд поїхали, я почекаю на тебе і поїдемо в аеропорт від тебе.

Я не сперечалась, розуміла що це марна трата часу, до того ж я не була б проти по бути з ним довше.

Ми повернулися до автівок, я відразу не зрозуміла, що не так з моєю автівкою. Коли ми підійшли ближче, я побачила, що в мене розбиті всі вікна, а на капоті на дряпали слова:

                                          « Ти не заслуговуєш на щастя з ним, тікай бо я знайду тебе»

Ноги стали наче ватні, ні, не від страху, від люті. Кому я перейшла дорогу, я зовсім не розуміла. Лука дивився на мене і викликав поліцію. Я майже не чула що він казав, лише почула, що він викликав Соєра. 

Лука обережно підійшов до мене, поклав руку мені на плече та намагався мене обійняти. Тільки я не могла в цей час контролювати своє тіло. Я застигла наче кам’яна статуя. Нічого не могло заспокоїти мене, хоча з вигляду я була дуже спокійна. Не знаю кому я заважаю, але я ніколи не залишу цього.

-       Я знайду цю паскуду, і вона відповість за те що зробила з моєю автівкою! -  не усвідомлюючи я промовила.