Лука

Любий? Вона справді так мене назвала? Це було дивно, але неймовірно приємно.  Моя машина летіла наче навіжена, мені не хотілось аби вона приїхала, а мене немає. Я чекав на неї, не в змозі стримувати посмішку. Бій був запеклий, але цей новий боєць трохи ускладнював ситуацію. Він не схожий ні на одного попередника, з тим зауваженням, що це була дівчина, і достатньо молода дівчина. В неї хороший, сильний, чіткий удар, але було помітно, що вона не зацікавлена в самому поєдинку, вона хотіла скоріше завершити бій, тому робила помилки.

Я почув як під’їхало авто Джи, руки тремтять, після сильної втоми та він хвилювання. Кожного разу як я її бачу серце пропускає удар, а кров по моєму тілу закипає. Я вийшов на подвірʼя зустріти її. Вона була в такій гарній сукні кольору неба, волосся як завжди спадало їй на плечі, а на обличчі сяяла неймовірна посмішка, вона була ідеальною і вона була моєю. Я ніколи її не відпущу, вона моє кохання, вона моя пристрасть, та вічне бажання.

-       Ти така гарна. – я прошепотів їй у волосся.

-       Дякую.

Вона почервоніла, вона завжди червоніє від компліментів, і це мені подобається.

-       Я привезла вечерю. Сподіваюсь ти голодний?

-       Я дуже сильно голодний, я завжди голодний насправді.

-       Тоді ходімо.

Вона взяла мене за руку і повела до кухні, я не міг думати ні про що, тільки аби вкрасти в неї цілунок.

-       Я привезла Лазанью та Капрезе, ти ж їси Лазанью?

-       Обожню, а з твоїх рук тим паче.

-       Дуже смішно, ти навіть не знаєш як я готую.

-       Джина, навіть якщо ти не готуватимеш ніколи, я не перестану тебе кохати, я готовий усе життя готувати для тебе.

Вона дивилась в мої очі, а потім не витримала підійшла і поцілувала, її поцілунок був сповнений вдячності. Я схопив її за талію та притиснув до себе, я хотів щоб вона завжди була в моїх обіймах, хотів щоб вона була частиною мене. Так я схиблений на ній і мені не соромно.

-       Лука, спершу вечеря. – Вона легко відсторонилася від мене.

-       Так Дорогенька, як ти скажеш.

На її обличчі засяяла посмішка, а в очах вогники. Вона зводила мене з розуму, все про, що я думав, так скоріше б обійняти її.

Вона розклала все по тарілках, подала все до столу, це так смачно пахло, я вже знав, що мені сподобається. Перший кусочок і я втратив мову.

-       Боже, це так смачно. Джина я ніколи не їв такої смачної Лазаньї. Де ти навчилась так смачно готувати?

-       Моя бабуся навчила, вона кухар-кондитер за освітою. Вона завжди готує як богиня.

-       Ти повинна познайомити нас, я хочу особисто сказати її дякую.

Тільки но я це сказав, вона засмутилась, опустила очі, та намагалась приховати сльози. Мені стало не спокійно, від не розуміння ситуації.

-       С тобою все добре? Ти засмутилась, з бабусею щось трапилось?

-       Ні, все гаразд, просто я дуже скучила за ними.

-       Якщо хочеш ми можемо полетіти до неї хоч зараз.

-       Ні, ні все гаразд, не треба.

Щось не подобається мені її відповідь, але я розумію, що скоріш за все вона не готова розповісти мені.

Ми по вечеряли, вона наполягла на тому, щоб прибрати все, та помити посуд, я підкорявся кожному її слову.

Поки я розкладав посуд, вона підійшла до мене зі спини, поклала свої холодні руки мені на груди, в мене забилось серце частіше, а дихати ставало важче. Вона вивчала моє тіло ніжними дотиками і легкими поцілунками. Я намагався тримати себе в руках, але коли вона опустила руки на нижню частину мого тулуба, я відчув неймовірну потребу в ній. Вона заводила мене навмисно і я це розумів, бо спиною відчував як вона посміхається. Я розвернувся і підняв її, вона закинула ноги мені на стегна, і почала вкривати поцілунками мою шию, Боже хіба можна від такого стриматись. Я поніс її нагору до нашої кімнати, я не міг назвати це своєю кімнатою, бо все що належало мені, належало і їй.

Вона опустилася на ноги і я повільно роздягав її, але зупинився коли доторкнувся до її спини і вона здригнулась наче від болю, хоч вона і намагалась не видати себе, я все одно помітив.

-       Що з твоєю спиною? – Стурбованим голосом я спитав.

Я розвернув її до себе і побачив синець, це був дуже великий синець, наче її вдарили. В мені все похололо. Я не міг дивитися на її спину, я розумів що їй дуже болить.

-       Звідки в тебе такий синець? Хто це зробив?

Моя лють проявлялася на обличчі, ще трохи і зламаю собі пальці на руках від сили з якою стискаю кулаки.

-       Джина, хто це зробив?

-       Ніхто, я впала на тренуванні. – вона ледь промовила. Я бачив, що вона почала мене боятися.

-       Ти ж розумієш, що я бачу, що ти мені брешеш?

-       Я кажу тобі правду, ніхто мене не чіпав, це було лише тренування. – А тепер вона почала злитися.

-       Я можу відрізнити падіння, від точного удару, ти повинна мені сказати хто зробив це  з тобою.

-       Лука, я тобі вже сказала, що я впала. – вона відійшла від мене по далі. – Навіщо ти ускладнюєш?

-       Ускладнюю?  - та ні дорогенька, я ще навіть не починав. –

Мою кохану дівчину якась наволоч вдарила, а ти мене питаєш чого я ускладнюю? Ніхто не має права тебе чіпати, ніхто! Мені не має різниці хто це зробив, йому не місце на цій землі!

-       Ти себе чуєш? Немає за що!

-       Я не розумію чому ти не хочеш сказати хто це зробив!? Чому ти мені не довіряєш?

Вона мовчки дивилась мені в очі, а я сходив з розуму, в своїй голові я перебрав всі можливі варіанти смерті цієї наволочі. Я знайду його все одно, і мені не важливо скільки часу це займе!

-       Це зробив Стів?

-       Що? Ні. З чого ти взагалі взяв таке?

-       Тому що він міг це зробити! Ця наволоч ніколи і нічого нікому не прощає. Скажи мені правду!

-       Лука, будь ласка заспокійся, я не можу сказати нічого.

-       Чому? Чому ти не можеш мені сказати хто тебе скривдив?

-       Тому що я сама вина у всьому. – вона почала зриватися на крик, разом зі мною. – Ти нікого не маєш за це кривдити. Зрозумій будь ласка, якщо хтось мене образить я обовʼязково тобі скажу.

-       Ти ж розумієш, що навіть якщо ти винна ніхто не має права тебе бити! Ніхто і ніколи, я знаю що ти не скажеш, ти будеш хвилюватись аби я не втрапив в халепу і все замовчиш.

-       Лука, досить! Я нічого не скажу тобі.

Мене наче вдарило струмом, тепер я впевнений що її били. Я не витримав, вийшов з спальні і пішов на двір, я не хотів зараз з нею розмовляти, я був надто сердитий на неї, а ще більш сердитий на себе, що не заслужив її довіру, що вона не може мені розповісти все. Я сів біля басейну, здавалося що я палаю безкінечним полум’ям. Я не міг заспокоїтись, тому що, все що мене заспокоює, так це – Джи! А вона зараз сидить в порожній кімнаті зовсім одна, і я не можу повернутися до неї, точно не в такому стані.

Все в мені кипіло, якщо це й справді зробив Стів, я повільно роздеру його на шматки. Навіть оком не поведу. Що відбувається в її житті? Чому вона приховує від мене?

Стільки запитань крутилось в моїй голові. Я не міг дати відповіді навіть на половину. Як я допустив все це? Мені не слідувало її слухати, я мав одразу забрати її речі та привезти в наш будинок. Тут поруч зі мною, вона завжди була б в безпеці. А що тепер? Я повинен витягати з неї клішнями відповіді. Ненавиджу все це.

Я ліг на прохолодну траву і вдивлявся в небо, я намагався найти спокій в розмірному миготінні зірок. Але натомість знаходив лише розчарування в собі та в цьому всесвіті.

Не маючи сил терпіти, повернувся до будинку. Я не хотів залишати її одну, адже вона теж злилась. Коли я зайшов до кімнати, побачив як тихенько вона скрутилась клубочком на моїй половині ліжка. Вона була така спокійна, ніжна, чарівна. Кожен її вдих відзивався мурахами на моєму тілі. Я сів на підлогу біля неї, та легенько провів пальцями по її шоці, вона навіть не поворухнулась. Як вона, така тендітна береже стільки таємниць в собі. 

Я розумів, що сну мені не чекати. Вийшов з спальні, тихо зачинив двері, та вирішив збити свою тривогу та злість в тренуванні.