Лука

Мене розбудив звук повідомлення, Алекс намагався дзвонити до мене, але телефон в авіа режимі. Я вийшов з кімнати, аби поговорити.

-       Алекс, що трапилось? – тихо питав я, аби не розбудити Джи.

-       Нам терміново треба їхати до Томаса. – мені не сподобався його голос. – І негайно!

-       Чому? Що не так?

-       Ця паскуда збирається втекти. Якщо ми зараз же не поїдемо, ніколи не заберемо грошей, чи інфу.

-       Через 10 хвилин буду в тебе.

-       Я викликав декілька охоронців, на всяк випадок.

-       Ок, чекай на мене.

Я швидко вдягнувся в зручний костюм, взяв зброю, та 2 охоронців і вирушив за Алексом. Чортів Томас, я його точно прикінчу, зіпсував мені такий чудовий ранок. Алекс сів на передне сидіння, він був стурбований та дуже розлючений.

-       Як ти дізнався, що він тікає?

-       Ти ніколи не повіриш, зателефонувала його помічниця, вона була дуже розлючена, сказала, що втрачати їй нічого і видала його план. О 10:00 годині на нього чекатиме грузовий паром, який прямує до якихось островів, він хоче втекти на ньому.

-       Ти все перевірив?

-       Звісно, навіть декілька разів.

-       От наволоч, нічого я йому зараз влаштую. – Я так сильно злився на нього, що ледь не погнув кермо в яке ухопився двома руками.

Ми доїхали максимально швидко, авто так летіло, що майже відривалось від землі. Коли ми приїхали до нього, як я і думав на нас чекали його люди, але для мене це нічого не значить, хлопці справились за лічені хвилини з ними. Томас був в своєму кабінеті, коли ми піднялись на його поверх, помічниця сиділа з задоволеним обличчям.

-       Я ж казав коханка. – посміхнувся їй і пішов далі.

Алекс трохи засміявся, але обличчя видавало тільки лють, а сміх наче щось істеричне. Я вибив двері в кабінет з ноги, Томас не чекав на нас.

-       Томі… Томі як же так? Що мені тепер з тобою робити? – я валʼяжно пройшов до кабінету.

-       Лука…  –  він почав тремтіти –  як ви дізнались?

-       Хіба це має значення? Томас я пішов тобі на поступки, дав тобі більше часу чим обіцяв, а що робиш ти? Тікаєш?

-       Ні, це лише відрядження.

-       Не бреши мені, я бачу тебе наскрізь. – Іноді я сам лякався яким тоном розмовляв.

Мої очі вже палали люттю, Алекс ледь стримувався, а Томас чекав на вирок. В голові було стільки варіантів, як я його знищу, але я зупинився на одному.

-       Верни мені борг і я піду, і навіть не застрелю тебе.

-       Лука, ти ж знаєш з грошима біда я …

-       Нащо мені твої гроші? Видай мені когось крупненького, та їдь куди хочеш. – справа ніколи не була в грошах.

Він мовчав, а я ще більше закипав від люті. Я дуже терплячий, але не в моменти коли кожна хвилина на рахунку.

Я не витримав, дістав пістолет і наставив йому точнісінько в голову. Його очі округлилися, він підняв руки, які тремтіли від страху.

-       Ні! Лука я все скажу. – Він благав мене.

-       Тоді раджу починати негайно.

Він сів, дістав папку, його обличчя було напружене, таке ж як і мої нерви. Я ледь стримувався.

-       Томас, ти змушуєш мене чекати, а ти знаєш що я цього терпіти не можу!

-       Його звати Майк, він продає в основному біля набережної, біля порту. В нього, що найменше 18 людей залучених до продажів.

-       Де знайти саме його?

-       На скільки я знаю він живе в 10 км від міста, його будинок знаходить прямо на березі моря, ти побачиш величезний паркан, він там один.

-       Бачиш і це зовсім не страшно виявилось. Скільки часу?

-       9:15 – відповів Алекс

-       Так от, в тебе ще є 45 хвилин, аби вшитись з цього міста, а от чи вдасться тобі це вже інше діло.

-       Про що ти? – він не помітив.

-       Ти видав свого, та ще й привселюдно, як гадаєш, скільки потрібно часу, аби дістатися сюди?

-       Дідько, ти все записав. – тепер тремтіли не лише його руки, а й увесь він.

-       Ні, ще краще, ти все сказав в прямому ефірі. Так що поспішай, я обіцяв, що не чіпатиму тебе, я дотримаюсь обіцянки, але за інших я не відповідаю. Поспіши Томі, якщо звісно хочеш жити.

Ми з Алексом підвелись і направились до виходу, на наших обличчях сяяла усмішка, я розпорядився дістати Майка та доставити в наш офіс, давно ми не жахали дилерів, час трохи по працювати.

Проходивши біля помічниці, мені закортіло віддячити їй. Адже якби не вона, ми б не встигли. Ця паскуда дуже ретельно підготував усе.

-       Дорогенька, тобі краще йти з відси. І негайно. – Я подивився в сторону кабінету. – Скоро тут буде небезпечно.

В неї відразу зʼявився не прихований страх в очах, але страх за своє життя, а не за Томаса, що дуже по радувало мене.

-       Мої люди можуть забрати тебе, хочеш?

Вона не відповіла, лише обережно кивнула головою. Я посміхнувся їй і наказав хлопцям, відвести її до дому.

Тільки ми покинули територію Томаса, як побачили скільки машин поїхало в його напрямку, я дуже сумніваюсь, що він залишиться в живих.

-       Лука, тримай це документи на квартиру для Джи, Любов вже вважається власницею нової. Сьогодні зранку все вступило в силу. – Алекс знав свою справу, за це я дуже поважав його.

-       Дякую Алекс, щоб я без тебе робив. А тепер скажи мені, як я маю вчинити з цими документами?

-       Тримай в себе, раптом ти передумаєш…

Алекс не договорив, я обернувся на нього з злобою в очах.

-       Гаразд ти не передумаєш. Поклади на зберігання в банк, та як головного власника зазнач Джину, впиши її номер телефону, та й все, раптом що їй зателефонують для продовження терміну зберігання і тоді розповіси їй все.  

-       Гаразд ідея не погана. Дякую, але ти все одно розізлив мене. – я навіть не уявляю, що щось змусить мене передумати.

-       Та не гарячкуй, я ж не мав поганого наміру.

Ми приїхали в офіс, там хлопці вже чекали з Майком. Я дуже здивований, що вони так швидко його затримали, треба їх порадувати грошиками. Він вже сидів пристебнутий до стільця.

-       Він щось казав поки ми їхали?

-       Окрім того, що благав відпустити його, нічого.

-       Гаразд, тоді залиште нас.

Хлопці вийшли за двері. Це приміщення було ізольоване, ніхто не почує навіть якщо він буде кричати. Я деякий час спостерігав за ним, як він намагається звільнити руки, але  всі його спроби марні, хлопці знають свою роботу.

-       Що ж Майк, прийшов час знайомитися. Мене звати Лука, поясню відразу, ти не вийдеш з цієї будівлі на свободу, але в тебе є невеличкий вибір.  – Я зробив паузу, аби він розумів всю серйозність. – Ти розповідаєш мені все, і я віддаю тебе на поселення до інших наркодилерів, і там ти сам боришся за своє життя, або ж ти покинеш це приміщення в чорному мішку.

-       Та хто ти такий? З якого дива я повинен тобі, щось розповідати? Ти ж знаєш, що я не сам працюю? Мої люди вмить тебе знайдуть.

Я дістав телефон з кишені, на ньому вже підготовлене відео, де всі його співробітники сидять в кайданках.

-       Так що ти казав, вмить знайдуть? Це я їх знайшов, і всі вони вже зробили вибір.

-       Та ти хворий виродок. – він з усією огидою сказав.

-       Можливо і так, але я завжди даю вибір. Так який вибір буде в тебе? – я нахилився і зазирнув йому в очі.

-       Я нічого тобі не скажу.

-       Гаразд, залишу тебе не надовго.

Коли я вийшов, скомандував своїм людям добряче витрясти з нього дурь. Я чекав за дверима, слухав коли ж він попросить спинитися, і я не помилявся. Через 10 хвилин він благав, щоб я повернувся.

-       Майкі, що таке? Тобі не сподобались мої хлопці?

-       Я скажу, все розкажу. Тільки в мене є умова.

-       Та що ж ти будеш робити, ви всі сьогодні вирішили ставити умови. Що тобі треба?

-       В мене є родина. Допоможи мої жінці та дочці зникнути.

-       Мені не потрібна твоя родина, я не збираюсь завдавати їм шкоди.

-       Ти ні, але ті кого я здам, ще як збираються. Я чув про тебе,

ти допомагаєш невинним, допоможи і їм, вони гадки не мають чим я займався, допоможи моїй дитині вижити.

Мене брала лють, я ледве стримувався, але я й справді розумів, що його родина не винна, що їх батько і чоловік остання мерзота.

-       Гаразд я допоможу їм.

-       Дай мені слово, що допоможеш.

-       Слухай ти не в тому становищі, аби давати мені вказівки. Я не такий як ви, мені не приносить задоволення спостерігати як страждають інші, лише через це я їм допоможу, зовсім не тому що дам тобі слово. А тепер в твоїх інтересах розповісти мені все.

Наша розмова була довга та вимотуюча, він розповів про всі свої гілки, розповів хто головний, де кого знайти і як з ким звʼязатись. Розповів скільки звичайно привозять товару, та навіть через який порт. Розповів за дружину та дочку, якого майбутнього він їм бажає. Ми втратили майже пів дня на нього. Але це був продуктивний час.

-       Гаразд, я все зрозумів.

-       Коли ти забереш мою родину? – я бачив як він хвилювався за них.

-       Вони вже тут, я даю тобі 20 хвилин попрощатися з ними та пояснити ситуацію.

-       Дякую тобі. – його очі наповнилися сльозами.

Я нічого не відповів, мені не було за що дякувати, я виконав його останнє прохання. Наступні роки він буде самотнім, якщо звісно залишиться живим, все тільки в його руках.

Жінка була заплаканою, вона не розуміла, що відбувається і дивилась мені в очі з надією. Вона побачила чоловіка і кинулась до нього, так само як і його дочка. З одного боку мені було дуже шкода дитини, але з іншого він сам обрав таке життя. Тепер час відповідати за свої вчинки. Я забрав цю родину в один із наших будинків, розповів усе що буде відбуватися, і попередив, що якщо вони надумають втекти, допомоги ніякої не буде. Вона наче зрозуміла все, але сльози не припиняли литись з її очей, як би вона не старалась.

Через 3 дні всі документи будуть готові, вони полетять до Швеції, там допоможуть з житлом, роботою та навіть з школою для малечі, я виділив певну суму для підтримання їх перші два роки. Їх чекає гарне життя і цього мені достатньо.

Коли нарешті цей день закінчився, я поїхав додому в надії, що Джина чекає мене вдома, що вона відпочила та сповнена сил та енергії. Але нажаль її там не було.

-       Валенсо, як давно Джи поїхала? – чому я сердився на неї?

-       Ще зранку Сер.

-       Чому мене не повідомили?

-       Ви цього не просили, до того ж Джи поїхала на роботу, вона не затрималась зовсім.

Боже я зійду з розуму з нею, нащо їй та робота, я ж можу її забезпечити всім, що їй тільки буде потрібно. Хоча мабуть за це я її й покохав. Я запустив руку собі у волосся намагаючись заспокоїтись.

-       Сер, вибачте що втручаюсь. – Валенсо тихо сказав – Джи не зможе без роботи, вона втратить себе. Для неї робота дуже важлива.

-       До чого ти це кажеш?

-       Ви мабуть не памʼятаєте скільки років я у вас працюю це вже…

-       Я пам’ятаю, 14 років ти працюєш.

-       Я здивований, насправді. Так ось, я можу читати по вашому

обличчі про що ви думаєте, а іноді ви навіть говорите і мною, коли трошки п’яні, а на ранок не памʼятаєте.

-       Добре, як це стосується справи?

-       Ви не втримаєте її вдома, і ви це чудово знаєте. Я не вправі давати поради вам, але підтримайте її. Вона вам віддячить своїм коханням. І якщо ми вже заговорили, я впевнений, що вона по вуха закохалася у вас.

-       Що мені робити, аби вона залишилась тут?

-       Нічого сер, поки вона сама цього не захоче, ви нічого не зможете зробити, окрім як бути поруч.

-       Дякую тобі. Ти підготував для не ключі?

-       Вже почепив на її основні.

-       Добре, ще є розмова. Підготуй трохи більше охорони будинку, на всяк випадок.

-       Добре Сер. Я маю хвилюватися?

-       Поки що, ні. Але ми повинні бути готові до всього.

Я знову один, я розумію що дуже багато від неї хочу, але я так хочу бути поруч  з нею увесь свій час. Мені стає не по собі від цих почуттів. Я ніколи не був таким, але зараз хочу бути. Напевно це – справжнє кохання. Нічого кращого я не вигадав, як поїхати  до неї на роботу.