14

Роботи перед новорічними святами завжди чимало, тож Мія частенько затримувалася в офісі допізна. Не став винятком і цей вечір. Раптовий дзвінок мобільного змусив її нарешті відірватися від екрана комп’ютера.

— Так, Наталю, — Мія втомлено потерла рукою очі.

— Ви з малим ще довго на своїй роботі сидітимете? — пролунав у слухавці суворий голос подруги. — Я вже у твоїй квартирі господарюю, вечерю готую.

— Та ні, ми вже скоро теж приїдемо.

Мія з ніжною усмішкою спостерігала, як її трирічний син завзято допомагає складати надувні кульки Світлані. Дівчина навчалася на першому курсі педагогічного університету й підробляла в їхній команді. Вони напрочуд легко знайшли спільну мову з маленьким Сашком і чудово ладнали.

— Свєто, уже час збиратися додому, — гукнула її Мія. — А то я сама тут засиджуюся до ночі й тебе тримаю.

Світлана — невеличка, струнка першокурсниця з густим каштановим волоссям, зав’язаним у високий хвіст, та глибокими шоколадними очима — відволіклася від гри з малюком.

— Та мені тут дуже подобається, — щиро відповіла вона. — Якби ще гуртожиток так рано не зачинявся, я б залюбки побула довше.

— А поїхали з нами! — запропонувала Мія, вимикаючи комп’ютер. — Наталя якраз вечерю готує. Місця в оселі на всіх вистачить.

— Якщо можна, я з радістю! Мені так подобається у вас залишатися, це набагато краще, ніж тулитися чотирьом в одній кімнаті, — охоче погодилася дівчина, допомагаючи Сашкові взуватися.

— Та в мене теж майже гуртожиток, — розсміялася Мія, натягуючи теплу куртку. — Наталя в мене практично живе, бо їй звідси до лікарні значно ближче. Ми з Сашком, ти...

— Зате у кожного свій власний куточок! — засміялася у відповідь Свєта. — Усе одно це небо і земля порівняно з гуртожитком.

— Твоя правда, місця вистачає. От тільки собаку ніяк завести не можу, бо ми постійно на роботі, — підсумувала Мія, беручи сина за руку.

Вони вже були повністю вдягнені, коли до офісу зайшов Артем.

— Привіт, дівчата! — весело привітався він.

— І хлопці! — дзвінко вигукнув малий Сашко.

— Ну звісно, і хлопці, — розсміявся Артем і простягнув малюкові руку.

Той із гордістю потис її у відповідь.

— Ви вже додому? — Артем перевів зацікавлений погляд на Мію.

— Так, Артеме. Наталя вже телефонувала, чекає на нас із вечерею, — відповіла дівчина.

Світлана, помітивши, що колега хоче поговорити з Мією наодинці, швиденько взяла Сашка за руку.

— Ми підемо поки таксі знайдемо, — промовила вона, квапливо виходячи на вулицю разом із хлопчиком.

Мія з Артемом залишилися удвох.

— Уже за кілька тижнів Новий рік, — почав чоловік, переминаючись із ноги на ногу. — Ти вже вирішила, де будете святкувати?

Мія опустила очі, замислено перебираючи зв’язку ключів у пальцях.

— Напевно, із сином до батьків поїду, — тихо відповіла вона. — Там зараз сестра з чоловіком та дітьми гостює. От усією родиною і зустрінемо.

— А я хотів запропонувати зустріти Новий рік разом, — він підійшов ближче, обережно забрав із її рук ключі й затримав її долоню у своїй.

— Вибач, Артеме. Я поки що…

— Не відповідай одразу, — м'яко перебив він її, заглядаючи в очі. — Подумай. Час іще є.

— Гаразд, — погодилася Мія. — Я подумаю.

Вона делікатно, але впевнено вивільнила руку з його теплих долонь.

— Мені час бігти. Свєта з Сашком, мабуть, уже в машині чекають. Зачиниш офіс?

— Так, звісно, усе зачиню, — кивнув Артем, неохоче відпускаючи її.

Розвернувшись, він крізь прозоре скло спостерігав, як Мія сіла в таксі до Світлани й сина, і машина рушила з місця. Артем неспішно обійшов офіс і затримався біля стіни зі світлинами. Він розглядав фотографії, згадуючи, як кілька років тому вони починали цю справу зовсім крихітною компанією. Його сюди запросив колишній Олин бойфренд — дівчатам тоді катастрофічно потрібна була чоловіча сила, а йому самому гроші ніколи не були зайвими.

Артем добре пам'ятав, як уперше зустрівся поглядом із цією блакитноокою красунею. Тоді в Мії вже помітно округлився невеликий животик, і він щиро вважав, що в її особистому житті все чудово. Згодом вони міцно потоваришували, і спільна справа перетворилася на другу родину. Разом святкували перемоги, сперечалися до хрипоти, щиро раділи успіхам одне одного й підтримували у скрутну хвилину. Оля невдовзі розірвала стосунки з його другом, а Мія народила Сашка. Коли вони всією компанією забирали молоду маму з пологового будинку, Артем і дізнався, що в житті цієї дівчини немає чоловіка. Наталя, коли розповідала про це, імені батька так і не назвала. Саме тоді Артем уперше пошкодував, що весь цей час тримався відсторонено, боячись порушити чужі кордони.

Потім пішли нові проєкти й масштабні замовлення. Він дедалі дужче прикипав серцем до своїх колег. Тепер з усмішкою згадувалося, як дівчата, розкладаючи по кімнаті аркуші зі сценаріями та планами — столу їм завжди бракувало, — кумедно повзали й сперечалися просто на підлозі. Гарячкували, вигадували щось неймовірне. Були й сльози Олі через розбите серце після розриву з черговим залицяльником, і їхні гучні жіночі посиденьки в нічному клубі, після яких він особисто розвозив подруг по домівках. А згодом — новий, бурхливий роман Олі з Єгором та їхнє розкішне весілля. Усі ці події назавжди застигли на знімках, нагадуючи про те, як тісно переплелися їхні долі.

Артем затримав погляд на одній з останніх фотографій. Вони всією командою проводжали Олю з чоловіком у весільну подорож. Мія тоді забарилася, довго розмовляючи з клієнтом телефоном, тому на вулицю, де всі фотографувалися, вискочила в одній легкій сукні. На тлі інших співробітників, тепло вдягнених у зимові куртки, вона виділялася як ніжна рожева квітка серед засніженого поля. Саме тоді він накинув їй на плечі своє пальто, а вона, вдячно всміхаючись, затишно закуталася в нього. В ту саму мить він до нестями захотів обійняти її й зігріти у своїх обіймах. Проте так і не наважився. Натомість просто заварив їй гарячого чаю й не відходив ні на крок, поки вона не випила все до останньої краплі. А вона лише дзвінко сміялася й повторювала, що він — її справжній і найнадійніший друг.

Артемові дуже хотілося, щоб вона погодилася зустріти цей Новий рік із ним. Для нього це стало б символічним початком їхніх майбутніх стосунків. Він щиро сподівався на взаємність і мав серйозні наміри наполегливо домагатися прихильності дівчини.

Тим часом Мія, їдучи в таксі, замислилася. Вона, звісно, чудово розуміла, чому колега запропонував їй святкувати разом. Артем сподівався на щось більше, ніж просто дружба. Дівчина ніжно глянула на сина, який дрімав поруч. Малюк був неймовірно схожий на свого батька: таке ж темне, жорстке волосся зі смішним, непокірним вихором на потилиці та такі ж виразні очі. Тільки замість проникливого сталевого погляду — глибока небесна блакить. Хоч щось синочок узяв від неї. Та й характер у хлопчика був більше материнським — допитливий, непосидючий і лагідний. Малий Сашко теж завжди намагався уникати конфліктів.

Утім, характер його батька Мія тоді навіть не встигла до ладу пізнати. А це маленьке, непосидюче нагадування про ту далеку новорічну ніч досі відбивало в неї будь-яке бажання впускати у своє життя інших чоловіків.