20

Вона впізнала його. Впізнала одразу.

Коли вона забігла до зали під урочистий бій годинника, Артем із Наталею вже сиділи за столом. Мія до останньої секунди залишалася в дитячій зоні. Програма аніматорів виявилася настільки захопливою, що малий Сашко нізащо не погоджувався йти до дорослого святкового столу. Вона встигла лише підхопити келих і зустріти північ, після чого Артем одразу ж запросив її на танець, наголосивши, що хоче відверто поговорити. Мія чудово здогадувалася, про що саме. І в її голові навіть майнула думка: а може, дійсно варто спробувати? Увійти в новий життєвий етап із новими стосунками. Чому б і ні? Вони йшли крізь натовп, весело вітаючи всіх навколо. І раптом на чергове привітання вона підвела погляд.

І все. В одну мить увесь світ навколо просто перестав існувати. Усе, окрім цих проникливих сірих очей — таких рідних, що просто заворожували. Здавалося, вони дивилися прямо в її змучену душу. І цих кількох років розлуки наче й не було взагалі.

— Привіт, — тихо промовив Сашко, дивлячись виключно на неї.

— Привіт, — так само тихо відповіла Мія.

Вона більше не чула ні гучної музики, ні радісних вигуків, ні святкового гомону довкола. Стурбоване запитання Артема дівчина теж пропустила повз вуха.

— Ви знайомі? — хлопець розгублено переводив погляд із Мії на вишуканого незнайомця, який перегородив їм дорогу. Артем абсолютно не міг збагнути, що раптом сталося з дівчиною.

Наталя, яка спостерігала за цією сценою з іншого кінця зали, миттєво все зрозуміла й поспішила на допомогу. Вона рішуче підійшла й міцно взяла хлопця під руку.

— Тьомо, ходімо зі мною, мені терміново потрібна твоя чоловіча допомога.

— Зачекай, Наталю, я хочу… — спробував вивільнитися й залишитися Артем.

— Я все тобі поясню, — безапеляційно перебила його подруга. — Їм конче необхідно поговорити. Ходімо, потім усе дізнаєшся.

Вона з видимим зусиллям, але впевнено потягнула його за собою, звільняючи простір для закоханих.

Сашко продовжував стояти перед Мією, буквально поглинаючи її своїм поглядом. Те саме світле волосся, тільки тепер вишукано вкладене в красиву вечірню зачіску. Ніжна блакитна сукня замість звичних джинсів та буденного светра. І сині, бездонні очі, які дивилися на нього так, наче він був примарою. Вони так і застигли посеред натовпу, мовчки вдивляючись одне в одного, поки їх ненароком не зачепив хтось із гостей, що проходив повз.

— Тут занадто гамірно, — тихо сказав Сашко, обережно беручи дівчину за руку. — Ходімо туди, де трохи тихіше.

— Гаразд, — слухняно погодилася вона.

Він упевнено повів її крізь бурхливий потік людських веселощів. Нарешті вони вийшли з розважальної зали в коридор, а звідти Сашко провів її до невеликого затишного кабінету в стриманих шоколадних тонах. Тут музика лунала приглушено, і, головне, навколо не було жодної живої душі.

Мія зацікавлено озирнулася на м'які меблі в напівтемряві кімнати.

— Не дивуйся. За ці роки я досконало вивчив усі затишні куточки цього санаторію, — тепло посміхнувся чоловік, помітивши її здивований погляд.

Дівчина з усіх сил намагалася не видати власних емоцій. Вона вдала, ніби їй байдуже, невимушено стенула плечима й запитала:

— Ти так часто тут буваєш?

— Я щонового року чекав на тебе саме тут, — відверто відповів Сашко, не зводячи з неї пильного погляду.

Мія знову приголомшено поглянула на нього. Від цих слів на серці миттєво стало так солодко й радісно. Попри всі зусилля здаватися неприступною, щаслива посмішка сама собою розквітла на її губах. Дівчина поспіхом нахилила голову, аби сховати свої почуття, але Сашко підійшов упритул. Одну руку він лагідно поклав їй на плече, а іншою обережно підхопив за підборіддя, змушуючи підняти обличчя.

— Ти тоді так раптово зникла, — тихо докорив він, заглядаючи в її очі. — Я поняття не мав, як тебе відшукати. Тож просто повертався сюди на кожне зимове свято, вперто вірячи, що ти теж колись приїдеш.

Мія глибоко, полегшено зітхнула — наче величезна гора впала з її плечей. Він усе-таки шукав її! Як вона сама не здогадалася приїхати сюди раніше? Можливо, тоді б вони не втратили стільки дорогоцінного часу.

Його долоня, що торкалася її обличчя, була гарячою. Від цього дотику відігрівалося серце, а від його закоханого погляду тілом прокотилася м’яка, лагідна хвиля тепла.

— Тепер я тебе точно нікуди не відпущу, — гаряче прошепотів Сашко, рішуче притягуючи її до себе.