19

Сашко з тіткою Оленою прибули до санаторію незадовго до початку святкової програми. На душі в чоловіка було якось щемливо й порожньо, але водночас спокійно. Він нарешті прийняв для себе остаточне рішення. Цього вечора юнак навіть не сподівався на якесь диво. Сашко приїхав сюди, скоріше, для того, щоб подумки попрощатися зі своїм красивим новорічним спогадом.

Вони неспішно прогулялися морозним подвір’ям, помилувалися ошатно вбраними лісовими красунями-ялинками й попрямували до головного корпусу. Більшість гостей уже сиділа за своїми столиками, налаштовуючись на святковий лад під дзвін кришталевих келихів. Сашко з тіткою також зайняли свої місця. Чоловік заздалегідь забронював кутовий столик у глибині зали — звідти чудово проглядалося все приміщення, велика жива ялинка та вхідні двері.

Довкола лунала весела мелодія. Вони вже встигли познайомитися із чотирма сусідами по столу — у залі був повний аншлаг, і вільних місць не залишалося взагалі. Ведучі в образах казкових героїв саме розпочали новорічну шоу-програму. Сашко повільно обвів поглядом залу. Навколо миготіли лише незнайомі обличчя. Тієї єдиної, заради якої він приїздив сюди з року в рік, серед гостей не було. Він сумно посміхнувся власним думкам і взявся розливати ігристе.

Тітка Олена, підставляючи свій келих, підбадьорливо підморгнула племінникові й змовницьки кивнула в бік їхніх сусідок. Дві симпатичні дівчини, які сиділи навпроти, дзвінко сміялися й кокетливо стріляли очима то на Сашка, то на молодого чоловіка праворуч від Олени. Вадим — як представився їхній новий знайомий — одразу взяв ініціативу у свої руки й зголосився виголошувати тости. Сашко був цьому тільки радий. Вадим, усміхаючись на всі тридцять два зуби, сипав красномовством перед чарівними сусідками. Сашко присів, підняв свій наповнений келих і зосередився на довжезній, але щирій промові хлопця.

Годинник уже відлічував останні секунди старого року, і залою пролунав гучний кришталевий передзвін, сповіщаючи світ про настання Нового року. Саме в цю мить краєм ока Сашко помітив ніжний блакитний силует, який стрімко пробіг від вхідних дверей до найближчого столика. Яка знайома витончена фігура, яке рідне світле волосся! За столом запізнілу гостю зустріли радісними вигуками та піднятими келихами. Вона підхопила свій фужер, який їй хтось поспіхом подав, і, залишаючись стояти, зі сміхом цокалася з усіма й пила ігристе.

Це була вона — його Снігуронька! Сашко застиг із келихом у руці, не вірячи власним очам. Він так палко сподівався на цю зустріч, що, нарешті побачивши її наяву, просто розгубився. Невже знову примарилося? Ні, це точно була вона. Випивши шампанське, дівчина присіла на своє місце. Сашко більше не міг звести з неї погляду. Скільки він так просидів, заворожено спостерігаючи за кожним її рухом? Жоден жест, жодна посмішка Мії не залишалися непоміченими. Юнак сидів як укопаний, не відводячи очей від своєї коханої.

— Саню, — тітка Олена лагідно торкнулася його передпліччя, — з тобою все гаразд? Ти наче під гіпнозом.

— Вона тут, тітко Олено, — хрипко відповів Сашко. Він панічно боявся бодай на міліметр відвести погляд, аби дівчина знову не розчинилася в повітрі. — Вона приїхала...

Тітка спробувала простежити за його поглядом, але серед натовпу так і не збагнула, на кого саме дивиться племінник. У залі було занадто багато людей: дехто вже щосили веселився на танцювальному майданчику, інші галасували, беручи участь у перших конкурсах.

— То чому ти досі сидиш? — тихо запитала Олена. — Чекаєш, поки вона знову зникне?

Це запитання миттєво повернуло чоловікові рішучість. Він рішуче підвівся й швидким кроком попрямував крізь натовп до потрібного столика. Проте здолавши більшу частину зали, Сашко мимоволі став уповільнювати ходу. З кожним кроком у голові злітали сотні запитань, на які він не мав відповідей. А чи впізнає вона його взагалі? Що їй сказати після стількох років розлуки? Як поводитися? І головне — чи вільне її серце?

Він пильно роздивився компанію, яка сиділа поруч із Мією. Поряд із нею була та сама Наталя, її подруга. Як він одразу її не помітив? Поруч сидів якийсь високий, худорлявий молодий чоловік, а трохи далі — жінка й чоловік старшого віку. Сашко напружився, побачивши, як цей худорлявий хлопець, невимушено поклавши руку на спинку Міїного стільця, щось шепоче їй на вухо. Дівчина тепло посміхнулася й кивнула у відповідь. Вона піднялася, а цей парубок, обійнявши її за талію, жестом показав у бік новорічної ялинки.

Побачивши ці чужі обійми, Сашко втратив контроль. В один рух він подолав відстань, що їх розділяла, і виріс прямо перед парою, навіть не збагнувши, як це сталося.

— З Новим роком, Снігуронько, — тихо, але виразно промовив він, заступаючи їм шлях.

Мія підняла на нього своє радісне, усміхнене обличчя:

— І вас так...

Привітання застрягло в неї в горлі. Щаслива посмішка повільно згасла, а її глибокі сині очі округлилися від здивування.