18

Сашко вже дописував останнього робочого листа на ноутбуці, коли до кабінету зайшла тітка Олена. Темноволоса, доглянута жінка середнього віку була вбрана в розкішну червону сукню.

— Ти досі працюєш? — вона докірливо похитала головою, розглядаючи племінника.

— Угу, — гмикнув Сашко у відповідь, швидко клацаючи по клавіатурі.

— Сьогодні ж Новий рік, — продовжувала вона вичитувати його. — Можна бодай у свято забути про справи? Тобі ще перевдягатися, а нам уже виїжджати пора!

— Та все, усе, люба тітонько, — потягнувся Сашко, розминаючи затеклі плечі. — Одягнуся я миттю. Зараз швиденько в душ, а речі ти мені ще зранку приготувала.

Він підвівся з-за столу й підійшов ближче, зацікавлено розглядаючи її образ.

— Яка ж ти сьогодні гарна, — щиро захопився він.

— А то! — вона кокетливо покрутилася, даючи змогу оцінити нове вбрання. — Ти просто звик бачити мене на роботі виключно у строгих костюмах, а вдома — у халаті. Але ж зараз ми йдемо в люди. Не хочу, щоб тобі за мене було соромно.

— Та ти в мене просто красуня, тітко Олено! — продовжував нахвалювати її Сашко. — Наче на десять років помолодшала.

— Ой, ну ти як завжди вмієш заговорити зуби, — скептично промовила вона, закотивши очі, проте на її губах з'явилася задоволена посмішка.

— Не ображайся, я серйозно, — поспішив загладити свій жарт Сашко. — Насправді я вже починаю хвилюватися. Що як мені весь вечір доведеться відганяти від тебе настирливих кавалерів?

— Іди вже вбирайся, балакуне, — вона жартома махнула на нього рукою. — Сам же наполягав поїхати до цього санаторію на Новий рік, а тепер лише час тягнеш. Я вже налаштувалася на розваги!

Сашко пішов до своєї кімнати, залишивши двері кабінету відчиненими, аби чути все, про що говоритиме тітка. Олена, яка органічно не терпіла безладу, одразу взялася прибирати папери на його робочому столі.

— Уже скільки років поспіль їздиш туди на зимові свята... Ніяк Снігуроньку свою забути не можеш. Задурила вона тобі голову, — продовжувала розмовляти сама з собою жінка, акуратно складаючи документи в теки. — Я щиро сподівалася, що цей Новий рік ти зустрічатимеш зі своєю Ілоною.

Вона прислухалася, очікуючи на заперечення чи бодай якусь репліку. Проте з чоловічої спальні не долинало ні звуку.

— Ви ж досить довго зустрічаєтеся, а ти все ніяк не наважишся на серйозні стосунки з нею, — вела далі Олена.

Вона відклала останню теку й присіла в глибоке крісло, задоволено оглядаючи ідеальний порядок, який щойно навела на робочому столі племінника.

Сашко чув кожне її слово, але відповідати не хотів. Попри те, що вони з тіткою Оленою були неймовірно близькими людьми, він часто ділився з нею потаємним, радився, а вона завжди підтримувала й допомагала мудрим словом. Власних дітей Олена не мала, тому єдиного племінника любила як рідного сина. Його мама померла вже давно, тож вихованням хлопчика займалися тітка з бабусею. Згодом не стало й бабусі, і ближчої людини у світі в нього просто не залишилося.

Саме Олена рятувала його від розпачу тоді, коли його казкова Снігуронька так несподівано зникла. Хлопець не знаходив собі місця від болю. Тітка вмовляла його не робити дурниць, коли Сашко в пориві емоцій збирався перевестися до іншого університету в місті, де мешкала Мія, сподіваючись відшукати її на тамтешніх вулицях. Вона переконала його залишитися й захистити диплом, а згодом підставила плече, коли він відкрив власну справу з ремонту медичного обладнання. Благо, електронником він був від Бога.

Зібравши команду з кількох талановитих одногрупників, Сашко за кілька років зміг відкрити філії в різних куточках країни. Тітка навіть звільнилася з колишньої роботи, аби вести всі фінансові справи його компанії — досвідчений бухгалтер фірмі, що стрімко розвивалася, був критично необхідний. Олена повністю взяла на себе паперову рутину, тож їх обох повноправно можна було вважати засновниками успішного бізнесу, який зараз приносив солідний дохід. Їхніми послугами користувалися десятки провідних медичних закладів. Доводилося, щоправда, дуже багато їздити у відрядження.

За цей час Сашко навіть устиг збудувати просторий заміський будинок, щиро сподіваючись, що колись під його дахом лунатиме дитячий сміх і там оселиться велика, щаслива родина. Ну і, звісно, тітка Олена разом із ними. Проте поки що цей дім був занадто великим для них двох. Ілону, з якою вони зустрічалися вже досить довго, він чомусь досі бачив там виключно як гостю. Щоранку, прокидаючись поруч із нею, Сашко розумів, що бачить зовсім не те обличчя, яке щоночі приходило до нього у сновидіннях. Ті сині, глибокі, наче океан, очі не давали йому спокою.

Після тієї доленосної ночі він як шалений вчився і працював, аби просто не залишалося часу на нав’язливі думки. І щороку, попри все, їхав зустрічати Новий рік у той самий лісовий санаторій. Плекав дурну надію, що Мія теж вирішить туди повернутися. Спочатку він умовляв друзів скласти йому компанію, але з кожним роком це ставало дедалі важче. Один за одним хлопці знаходили свої половинки, одружувалися, у декого вже навіть підростали діти. Цього разу поїхати з ним не зміг ніхто. Тоді Сашко й умовив тітку Олену вирушити разом, урочисто пообіцявши, що це буде останній раз. Чому він панічно боявся поїхати туди сам, юнак і сам до кінця не розумів. Можливо, після кожного чергового розчарування, коли синьоока дівчина так і не з’являлася в залі, йому просто конче необхідно було відчути поруч тепло рідної людини.

— Ти довго збираєшся, — знову почувся голос тітки, — наче на власне весілля вбираєшся!

— Я вже готовий.

Сашко стояв у дверях кабінету. Білосніжна сорочка вигідно підкреслювала його засмаглу, треновану статуру, а вишуканий костюм та дорогий парфум додавали образу особливої елегантності.

— Красень, — констатувала Олена, замилувавшись племінником.

— Щиро дякую, — він жартівливо вклонився.

— І все ж мені шкода, що ви з Ілоною не святкуватимете цю ніч разом, — засмучено зітхнула вона. — Міг би все-таки запросити її з собою, а я б спокійно залишилася вдома.

Сашко посерйознішав і підійшов ближче до тітки.

— Це останній раз, — тихо, але твердо сказав він. — Просто мені так потрібно. Обіцяю, на День закоханих я зроблю Ілоні пропозицію.

Оленині очі миттєво заблищали від сліз, що навернулися після цих слів племінника. Вона дійсно бажала йому лише добра. Її було нестерпно щороку спостерігати, як після зимових свят найдорожча для неї людина на кілька днів замикається в собі й ходить похмурішою за хмару.

— Ось побачиш, усе у вас буде добре, — лагідно обійняла його тітка Олена, піднявшись навшпиньки. — У кожного колись було незабутнє перше кохання. І у твоїй пам’яті ця Снігуронька назавжди залишиться красивим, казковим спогадом. Але треба жити й любити далі.

Сашко повільно кивнув, погоджуючись із її мудрими словами.

— І я тоді нарешті буду спокійна та щаслива за вас.

— Згоден, — він ніжно поцілував її в чоло. — Треба рухатися далі. У нас із тобою попереду ще дуже багато цікавого. А сьогодні ми просто розважимося разом.