15

Таксі під’їхало до під’їзду, і вони веселою компанією піднялися до квартири. Наталя якраз завершувала чаклувати над плитою.

— О, ви якраз вчасно! — зустріла вона їх на кухні.

Накриваючи кришкою страву в каструлі, яка напрочуд смачно пахла на всю оселю, вона суворим жестом указала гостям на ванну кімнату. Готувала Наталя дійсно неперевершено, тож, добре повечерявши, кожен заглибився у свої справи. Світлана з малим Сашком затишно вмостилися на килимі у вітальні, будуючи складні замки з дерев’яних кубиків. Наталя відпочивала на дивані, ліниво поглядаючи в телевізор та допиваючи каву. А Мія, скрутившись у кріслі поруч, перевіряла робочу пошту на ноутбуці.

— Ти знову за роботу? — незадоволено скривилася Наталя. — Нікуди вона від тебе не втече, завтра доробиш.

— Та я просто не встигаю в офісі переглядати всі листи, — пробуркотіла у відповідь Мія. — Раптом хтось надіслав нове замовлення чи залишив важливий відгук.

— Тобі точно треба взяти додаткового помічника, поки Оля у відпустці.

— Ми й так уже запросили кількох нових аніматорів та фотографа. А ще Артем пропонує орендувати сусідній склад і облаштувати там кімнати для квестів. Поки що думаю над цим.

— Артем — хороший хлопець, — Наталя поставила філіжанку на кавовий столик і відкинулася на м'які подушки.

— Так, він дуже відповідальний, — погодилася Мія, утомлено потираючи лоба.

— І це все?

Подруга багатозначно насупила брови, вичікувально дивлячись на неї.

— Він запропонував зустріти Новий рік разом, — здалася Мія, відповідаючи на німе запитання.

Вона чудово знала, що Наталя вважала Артема ледь не взірцем справжнього чоловіка. Їй неабияк подобалися його стриманість, надійність та невміння кидати слова на вітер, тому майбутня медичка вже неодноразово радила Мії звернути на колегу увагу.

— А ти що? — продовжувала допитуватися Наталя.

— Сказала, що ми з Сашком поїдемо до батьків, — дивлячись у нічне вікно, тихо відповіла Мія.

— А як же я? — Наталя обурено підвищила голос.

Мія здивовано глянула на неї.

— Не зрозуміла, — щиро здивувалася вона. — Ти ж збиралася зустрічати свято зі своїм лікарем. До речі, ти нас із ним так досі й не познайомила.

— Уже немає з ким знайомити, — різко відрізала Наталя. — То ти пропонуєш мені залишатися в новорічну ніч на самоті?

Вона з викликом дивилася на подругу.

— Тоді поїхали з нами до моїх батьків, — стенула плечима Мія.

— Ні, — Наталя заперечливо похитала головою. — Ти й так щороку їздиш до батьків. Треба врешті десь розвіятися, змінити атмосферу. А пошукай-но краще щось цікавеньке на цю ніч. Може, якийсь ресторан?

З цими словами вона підсіла ближче й зазирнула в монітор. Мія не стала сперечатися. Вони разом переглянули всі місцеві пропозиції для святкування у веселій компанії, проте вибору практично не залишилося — усе розкупили заздалегідь.

— О, поглянь! — Наталя раптом тицьнула пальцем в екран ноутбука. — Залишилися вільні місця в тому самому лісовому санаторії. Пам’ятаєш його?

— Ну ще б пак я його не пам’ятала, — буркнула у відповідь Мія. — Його «нагадування» в мене щодня перед очима сопить у ліжечку й нові іграшки просить.

— Та я ж не про твого випадкового кавалера, — відмахнулася Наталя. — Я про сам заклад. Там тоді було справді непогано, і кухня чудова.

Мія похнюпилася, замислено дивлячись на екран.

— Я не хочу залишати малого самого. А в санаторії для дітей немає жодної програми, синочкові буде просто нудно.

— То вигадай що-небудь! Ти ж у нас професійно займаєшся святами, — Наталя комічно надула губи, увімкнувши весь свій арсенал переконання. — Я ж твоя найкраща подруга, і зараз мені критично потрібна твоя підтримка. Мені конче необхідно розвіятися після болісного розриву!

— Гаразд, — здалася під натиском її вмовлянь Мія. — Завтра зателефоную туди й про все дізнаюся. Можливо, вдасться щось придумати.

Вони ще трохи погомоніли на кухні й нарешті розійшлися спати.