Розділ 18

Розділ 18

Бажан, Грай, сестри та їх тітка Калина з сином пробули в знищеному Куліжі ще один день та ніч, а наступного ранку вирушили на південь. Вони були втомлені та у вкрай пригніченому настрої. Навіть невгамовний Грай притих, тільки іноді щось стиха бурмотів про себе. Єсеня довго прощалася з містом, все оберталася назад, аби запам'ятати рідні місця, поки скарбошукач, який вів коня за повід, не запропонував їй сісти в сідло задом наперед. Дівчина образилася і закопилила губи.

Древна ж не прощалася. Вона чомусь відчувала, що повернеться сюди. Обов'язково повернеться. Ділянка міської стіни, під якою заховався підземний хід, ще стояла і манила її нерозгаданою таємницею. А поки треба дякувати богам, що вся родина залишилася живою, і вони прислали до Куліжа білих карликів і південців з повідомленням про пророцтво...

В післяобідній час подорожні дібралися до становища, де їх зустріли схвильовані Шумило, Тріпака та Байко. Жрець вже почав лаяти їх за затримку, але на півслові замовк. По вигляду куліжанок, Грая та Бажана він зрозумів, що непоправне таки сталося, і при тому з великим розмахом. Всі мовчали, і тільки скарбошукач скупо розповів про побачене та пережите.

Попутники разом почали ладнатися в дорогу. Коні відпочили, їх рани трохи затягнулися, але їх вирішили ще кілька днів поберегти і не змушувати везти вершників. Жінок знову посадили на здорових коней, Шумило ж взявся правити возиком з віслюком. Чоловіки пішли пішки.

Під вечір мандрівники дібралися до поселення, в якому нещодавно побували, поспішаючи до Куліжа. Осла з возиком вирішили таки збути, і Древна вже цьому не заперечувала. Та Бажану з Шумилом прилаштувати віслюка та прикупити воза не вдалося. Добре, хоч ночувати довелося не просто неба, а в добротному заїжджому дворі.

Наступного дня, приблизно опівдні, на шляху подорожніх трапилося село, де таки поталанило продати осла, возика і придбати великого воза. На ньому розмістилися жінки зі Славником та навіть Шумило. Поранених коней, що вже достатньо оклигали, теж вирішили використати. Байко, як найбільш легкий з усіх чоловіків, першу половину дня мав їхати на одному, другу — на іншому. Бажан, Грай та Тріпака поїхали верхи. У такий спосіб вдалося рухатися набагато швидше. Бажан звіряв дорогу з картою, вибудовуючи шлях таким чином, щоб не спати надворі.

Поступово в гурті поверталися розмови та інколи навіть посмішки. Розговорився і Грай.

— І все таки мене гризе думка про те, що ми мало зробили. Треба було більше... Кричати, галасувати, привернути увагу... 

— Еге ж, — буркнув Бажан, — і згинути в порубі. Зараз би лежали під купою каміння десь на дні прірви...

— Ти дуже обнадійливий. Треба було посадника притиснути до стіни...

— Ти зміг би протистояти всій міській варті Куліжа? — глянув на нього купець.

— Ну хоча б у полон його взяти і тоді вимагати свого... — не вгавав скарбошукач.

— Це теж уявити складно. Ми зробили все, що могли в межах розумного... Але як згадаю, скільки людей до Супокою відправились... — Бажан помовчав, а потім додав: — От якби у нас були переконливі докази майбутнього потрясіння, то все б могло скластися інакше.

— І то правда, — погодився Грай. — Однак взяли б ми книгу з собою, то й що? Помахали б нею перед носом у посадника? Хто б прочитав таємне письмо, яким вона написана?

— Одним богам відомо, чим би ця затія закінчилася. По-перше, книгу могли забрати, — почав загинати пальці Бажан, — по-друге, нас могли б допитувати, де ми її дістали, по-третє, могли вийти на Дичина. Хто ще, крім нього, може читати таємне письмо, якщо братчики розкидані по світу, а залишилася їх жменя? Швидше б за все і з книгою на руках ніхто нам не повірив. Ми самі сумнівалися до останнього. З іншого боку — могло б і подіяти. Хоча теж виникає питання: чи звернув би увагу Гута, який очікував шинорів, і чи повірив би старий п'яниця Скалозуб?

— Ти говориш, як... братчик, — посміхнувся Грай.

— Я розмірковую. Недарма ж я в них вчився, — тихо відповів купець і оглянувся: чи ніхто не чув?

— Може б Дичин всіх переконав? — мовив скарбошукач. — Але ж він прикутий до ліжка.

— Він би поплатився життям, — кинув купець. — А хто вирахує другий поштовх?

— Це теж вірно, — зітхнув Грай. — Досадно і несправедливо.

— А ти не думав, що за будь-яких обставин ми б не допомогли куліжанам? — спитав Бажан.

— Це ж чому?

— Бо за нашими відомостями землетрус мав статися через тиждень, а відбувся на другий день.

— Авжеж, ти правий. Що ж, тільки Дичин зможе розгадати цю загадку...

Грай відволікся на розмову з Тріпакою, купець знову оглянувся, чи ніхто не слухав.

Та за їх розмовою уважно стежила Древна. Калина з Єсенею, сидячи на возі, затягли якусь пісню. Старша сестра робила вигляд, що дрімає, обпершись спиною об клунок з речами. Допитлива від природи, вона хотіла більше дізнатися про своїх вимушених супутників. І про Бажана. «Отже, цей Дичин, якого час від часу всі згадують, належить до Братства Істинного Знання», — зробила висновок дівчина. А він... цей купець–південець, вчився у братчиків? Оце вже цікаво!

Древна кинула на Бажана швидкий, короткий погляд. Купець занурився в себе, похитуючись в такт руху коня. Вона згадала ту мить, коли він кинувся втішати її біля зруйнованого міста, і серце зрадливо сіпнулося. Тоді Древна встояла тому, що оперлася на це сильне плече. Але після Куліжа Бажан поводив себе відсторонено, мовби нічого не сталося. «А нічого й не скоїлося. Щось я надумала собі, та викрутила не в той бік. Досить, Древно, нісенітницями голову забивати», — сказала собі дівчина.

На одній з наступних зупинок вона почула, як Грай кепкував над купцем, що той нібито до дітей поспішає. Бажан же тільки тепло посміхнувся, і Древна чи не вперше побачила його посмішку. «Так у нього і діти є?» Всередині розплився легкий холодок. Якщо є діти, то є і... дружина. Дівчина легенько поляскала себе по щоках: мовляв, отямся! Купець вже не юнак, чому би йому вже не обзавестися сім'єю? Він має свій дім, не те, що цей Грай, який по світу тиняється... «Які дурниці йдуть у голову...» — подумала вона та заходилася лагодити одяг, аби чимось себе зайняти.

Так в дорозі минуло три дні. Четвертий день теж не був чимось примітним. Світило сонце, повітря було теплим і запашним. Дорога петляла через світлий молодий лісок. Раптом Шумило, який правив возом, різко натягнув віжки:

— Стій! Тпру!

Потім братчик вголос залаявся. Грай, який їхав позаду воза, закричав йому:

— Що там сталося? Колесо зламалося?

— Та ні, колесо ціле, — обернувся назад Шумило. — Там людина! — він показав пальцем в бік кущів. З зарослів на дорогу виглядали чиїсь босі ноги.

— Байку! Ти проїхав вперед і не помітив? І чому я тебе вчив? — гримнув братчик.

Байко, який рухався попереду всіх, розвернув коня, зіскочив на землю та пішов глянути на невідомого. Всі спішилися, жінки злізли з воза. Шумило жестом показав, щоб поки що ніхто не підходив.

— Це чоловік, і він ще дихає! — гукнув Байко. Він з Шумилом витягли з кущів знайду та вклали його на дорозі. 

Всі скупчилися над чоловіком. Він виявився молодим парубком, худорлявим, зі світлим сплутаним волоссям. На маківці запеклася кривава рана. На обличчі темно-синіми патьоками розмазалися кілька синців, в кількох місцях на шкірі червоніли смуги подряпин. Бліді губи, в ранках, взялися білою кіркою. На невідомому з одягу були біла сорочка та спідні штани, трохи пошматовані, з плямами крові. Верхнього вбрання та взуття бракувало. Відкриті частини рук та ніг покрилися саднами. 

— О боги, хто ж це його так? — скрикнула Калина. Вона нахилилася над пораненим, перевіряючи його дихання та наявність небезпечних для життя пошкоджень. Єсеня, хоч і зблідла, але також присіла біля невідомого.

— Схоже, його пограбували, — зробив припущення Грай. — Прибрали до рук верхній одяг та чоботи. Добре, що хоч не вбили.

— Сорочка у хлопчини з дорогого полотна. Не кожен в Посередку собі може таке дозволити, — мовив Бажан.

— Та перепало йому знатно, — Шумило похитав головою. — Треба бути обережними, можливо поблизу є розбійники.

— Цікаво, цього парубка сюди підкинули, чи він сам прийшов? — запитав Тріпака. — Байку, ходімо роздивимося на сліди. 

— Ми не можемо його лишити на дорозі. Древно, — Бажан вперше за тривалий час звернувся до неї прямо. — Підготуй місце у возі.

Дівчина кивнула та разом зі Славником взялася перекладати речі так, щоб пораненому було зручно. Купець зі скарбошукачем перемістили його на воза. Тепер місця всім там не вистачало.

— Поїдеш з малим на одному з коней Байка. Вони вже майже одужали, — сказав Древні Бажан.

— Добре, — вона не сперечалася.

Поки Калина з Єсенею клопоталися над пораненим, Грай підходив і з різних боків його роздивлявся.

— Я десь його бачив... Я звідкись його знаю... Зуб даю... — бубонів він.

Тим часом повернулися Тріпака та Байко.

— Там слід такий, неначе цей хлопчина через кущі ломився, — махнув рукою кривулянин.

— Щоб там не було, поїхали вже краще звідси, — Шумило насупився і почесав бороду. — Не подобається мені це місце. — Братчик несвідомо намацав під дорожнім плащем метальні ножі.

Тут Грай несподівано вдарив себе по лобі.

— Ну звісно... Він схожий на княжича Світолика.

Це ім'я прозвучало як грім серед ясного неба. Всі дивилися на приголомшеного своєю здогадкою Грая.

— Ти впевнений? — запитав Бажан.

— Так, — махнув головою Грай. — Тепер впевнений. Я зустрічав Світолика кілька разів. Все сходиться...

— Що саме? — уточнив Шумило.

— Пам'ятаєте, як ми в Кливень приїхали? У Гути був препоганий настрій. А потім несподівано виявилося, що саме князь зібрався одружитися на нареченій сина. Щось зі Світоликом тоді сталося...

—.Так, судячи з його дорогого одягу, це може бути княжич, — звів чорні брови купець. — Можливо, він втік зі столиці, або на нього напали. Ми дізнаємося, коли він оклигає. Але це все мені не подобається...

— Мені теж, — буркнув Шумило. 

— Але ж ми не можемо його покинути, — почухав потилицю Грай. — А що, якщо він стане для нас певним захистом?

— Що ти маєш на увазі? — спитав Бажан.

— Я думаю, що Гуті вже відомо про те, що сталося з Куліжем. І, можливо, про наші пригоди в цьому місті теж. Ну, Громовина з Кривомежі ніхто не знайде, а от моє ім'я у справі з пророцтвом засвітилося. Доставимо князю спадкоємця, він і забуде про все.

— Так, діло не жарти, — погодився Шумило. — Це не аби-хто, а сам княжич. Якщо ми зоставимо його в небезпеці, то наразимося на неї самі.

— Друзі, будемо з цим Світоликом обережними. Нічого зайвого не говоримо. Про Куліж не згадуємо. На північ їздили у справах. Нехай поменше про нас знає, ціліші будемо, — застеріг усіх Бажан.

— Вірно, — погодився Грай. — Людина він, за чутками, ненадійна.

— Почекайте, — замахав руками Тріпака, привертаючи до себе увагу. — А якщо він по дорозі крякне?

Всі переглянулися. Грай звернувся до Калини:

— Що ви про це думаєте?

Тітка зблідла і закліпала очима. 

— Ми зробимо все, що зможемо. Крім удару по голові, значних пошкоджень не бачу. Ребра цілі, кістки також. У лісі він би помер. До Кливеня, у всякому випадку, має протягнути. При князеві, напевно, є досвідчені цілителі. Нехай вони його і лікують.

— Якщо з княжичем щось станеться, тоді полетять наші голівоньки, — сказав Грай. — Вся надія на богів і гарних знахарок. Пропоную не заходити всім вкупі в поселення, хіба що когось відправити по харчі чи необхідні речі. Принаймі щоб віз з пораненим людям на очі не потрапляв. У вас є ще є запас лікарських трав?

— Трав для однієї людини має вистачити, хоча після Куліжа наші припаси значно зменшилися, — запевнила Калина. — Треба тканина для перев'язки.

— Ми вам пару своїх сорочок запасних дамо, — пообіцяв Грай. — Тоді відправляємося.

Бажан осідлав коня для Древни і мовчки подав їй руку, а коли дівчина влаштувалася в сідлі, допоміг забратися до неї Славнику.

Нарешті коні рушили з місця. Всі були схвильовані. У купця на серці поселився неспокій, він перебирав пальцями повіддя. Шумило уважно оглядав хащі, вдивляючись, чи не причаїлися де підозрілі люди. Грай оглянувся на Єсеню, яка схилилася над пораненим Світоликом, і йому це не сподобалося.