Розділ 7

Розділ 7

Наступного дня мандрівники добралися до Кливеня. Сонце стояло вже високо і добре пригрівало. Як і було домовлено, Байко та Тріпака пішли першими. Грай, Шумило та Бажан здалеку спостерігали, як вони увійшли до міста. Тоді рушила й їхня трійця. Біля міських воріт того ранку на диво було дуже людно, і Бажан звернув на це увагу попутників. Але ця обставина зіграла на руку. Сторожа не встигала ретельно перевірити всіх бажаючих потрапити до Кливеня. Оглядали побіжно, запитували причину прибуття, з торговців брали податок. Грай багато говорив ні про що, кинув вартовим по монетці «промочити горло», загалом поводив себе звично та невимушено. Бажан відмовчувався, здавався трохи затиснутим. На Шумила ж сторожа дивилася з відкритою огидою. Братчик, як і обіцяв, прикрасив себе псевдобородавками, які змусили бувалих воїнів гидливо опускати очі та стиха згадувати духів-охоронців.

Коли огляд був завершений, мандрівники нарешті в'їхали до міста. Їх відразу вразила багатолюдність. Велика кількість бажаючих відвідати столицю впала в око ще біля воріт, але цьому не надали великого значення: та мало чого люди сьогодні зібралися до Кливеня, може, співпадіння яке. Але тепер було очевидно, що у місті готуються до якогось свята чи великої події. По вулицях снував різнобарвний натовп, що складався з людей усіх станів, статі та віку. Було дуже шумно: кричали торговці, попід ногами бігали та верещали зграйки дітей, виступали вуличні музики...

Грай дав монетку першому ж хлопчаку, який ледь не потрапив під копита його коня, і з'ясував, що сьогодні має прибути княжна Стужі Ліпослава, щоб вийти заміж за княжича Світолика.

— Он як! — вигукнув Грай. — Та тут у нас династичний шлюб і політичний союз! То може й ми на весілля потрапимо?

Через юрбу до «Щедрої печі» добиралися довше, ніж планували. Тріпака та Байко вже були на місці. Вони навіть змогли зайняти окремий стіл для всієї компанії. Щоправда, кімнати замовити не вдалося, бо всі вже були зайняті. Коли нарешті попутники розмістилися на лавах за столом, Шумило замовив грибний пиріг та по кухлю пива кожному.

— Якось ми не вчасно прибули до Кливеня, вам так не здається? — зауважив Грай та відкусив добрячий шмат пирога.

— Точніше і не скажеш, — буркнув Шумило.

— Місце для ночівлі знайти буде складно, якщо взагалі можливо, — у Тріпаки був дещо збентежений вигляд. Він почесав потилицю і розгублено дивився на вихід з зали.

Здається, тільки Грай не втратив бадьорості духу.

— Ну що ж, вибору у нас немає. Якщо це весілля княжича, то триватиме днів зо три. А нам навіть переночувати ніде. Треба йти до князя зараз. Пройти то я пройду, але чи будуть мене слухати, це інше питання. Тому побажайте мені удачі і чекайте мене тут.

   Грай піднявся, допив пиво з кухля, витер рукою рота та вирушив у бік дверей. Решта ж залишилася на місці та похмуро переглядувалася між собою.

   Тим часом скарбошукач взяв свого коня та відправився людними вулицями до княжого двору, обдумуючи план дій. Великий двір, як і годилося, стояв на підвищенні. Це була порівняно нова резиденція князя, збудована за останніх років правління діда Гути, стара ж стояла закинутою та мала дурну славу. Великий двір відзначався міцними укріпленнями, високими стінами, але мав, на думку Грая, занадто хаотичну та хитромудру внутрішню забудову. Молодий чоловік зліз з коня та назвав себе сторожі. Вартові його не пропустили, сказавши, що князя вдома немає, оскільки він перебуває за Мимохідними воротами в очікуванні князівни Ліпослави. 

   «А Гута серйозно налаштований, раз аж за ворота виїхав. Невже старому лисові так важливий цей союз? Він ще не знає, з ким зв'язується. Хоча може Бронибій і Гута один одного вартують?» — подумав Грай і іронічно посміхнувся.

   Мимохідні ворота розташовувалися на північній околиці міста. Ця назва закріпилася за ними здавна, відколи Кливень ще був невеличким поселенням, і подорожнІ просто проїздили через нього, не зупиняючись. Нині ж вулиці, якими мала прослідувати князівна зі Стужі, були ретельно прибрані від нечистот, прикрашені гірляндами та квітами. Тут скупчився величезний натовп людей, які бажали на власні очі побачити в'їзд нареченої до столиці. За воротами зібралися знать та ближні князя, було поставлено кілька яскравих наметів. Грай пробирався через юрбу багато, святково одягнених людей та слуг, які снували туди-сюди, до шатра, біля якого височів штандарт князя Гути. На ньому майорів візерунок з химерно переплетених ліній, увінчаних шершнем. Очевидно, що Ліпослава та її супровід ще не прибули, тому скарбошукач вирішив, що князь зможе приділити йому трохи часу.

   Намет Гути по колу був оточений воїнами-дружинниками. Грай підійшов до одного, назвав себе і сказав, що має для князя важливі відомості, на що отримав різку відмову. Вартовий повідомив, що їм заборонено пускати до князя будь-кого. Грай обурився і наголосив, що він не аби-хто, і що йому потрібно до правителя у важливій справі. Дружинник знову відмовив, посилаючись на наказ. Грай, імпульсивний за своєю природою, підвищив голос, а воїн відреагував тим, що схопився за меча. Надійшов командир варти, який ввічливо, але твердо попросив Грая забиратися геть. Краєм ока скарбошукач помітив, як полог князівського шатра відхилився і звідти виглянув високий чоловік, закутаний у темний просторий одяг.

   Невідомо, чим би закінчилася сварка з дружинниками, якби до Грая несподівано не надійшла допомога в особі Всевида. Управитель саме проходив мимо і не міг не втрутитися в суперечку. Він впізнав Грая і відвів його в бік, легенько потягнувши за рукав.

— Велика несподіванка та удача вас тут побачити, княжичу Малку. Чим завдячуємо відвідинам? — м'яко запитав Всевид.

— Хіба сьогодні не привід засвідчити пошану князю Гуті? — посміхнувся Грай, звузивши очі. — Вся знать з'їхалися до Кливеня, щоб у радісну годину бути поряд з володарем.

— Не жартуйте, ви знаєте, що я мав на увазі. Наскільки я знаю, ви дуже рідко буваєте в столиці і постійно зайняті... — управитель на мить замовк, підбираючи слова, — власними справами. Тому приношу вибачення, якщо запрошення на весілля до вас не надійшло.

— Ніби його хтось надсилав! — пирхнув Грай. — Давайте не будемо кривити душею: я не та людина, яку дуже хотіли б бачити в якості гостя на князівському весіллі. Та я все розумію і не тримаю на вас зла.

Всевид полегшено зітхнув і тихо промовив:

— Це дуже благородно з вашого боку. Але все ж ви тут і сваритесь з охороною князя. Напевно, у вас до нього є якась нагальна справа?

— Так, я прибув до Кливеня сьогодні в надії зустрітися з князем Гутою, та не знав, що сьогодні він перебуває в очікуванні такої знаменної події і дуже заклопотаний. Та все ж хотів його попередити про дещо, що стало мені відомо, та не очікував, що вони, — Грай кивнув на вартових, — будуть проводити себе так грубо.

Почувши натяк про якісь відомості, відомі гостеві, управитель помітно оживився, злегка заморгав, але багаторічна звичка допомогла йому стримати себе.

— Прошу вибачення від імені цих славних дружинників. Вони тільки справно виконували наказ. Князь справді наказав нікого до себе не пускати. І якщо новини, які ви принесли, не мають першочергового значення на сьогодні, ви не зможете з ним зустрітися. Надіюся, ви зрозумієте і не будете гніватися. Про що ви хочете попередити князя? Я можу йому передати, і, можливо, він виявить бажання з вами зустрітися.

Грай знав, що Всевид був довіреною особою Гути, тому приховувати щось від нього і домагатися особистої зустрічі з князем не бачив сенсу.

— Напевно, ви дещо чули про мою нинішню діяльність. Так от, нещодавно мені трапилося... одне пророцтво, яке виглядало досить страхітливо і налякало моїх друзів. Я сам не дуже вірю в такі речі, але цього разу чомусь звернув увагу і вирішив попередити князя.

— І що за пророцтво ви почули? — дещо напружився Всевид.

— Воно говорить, що приблизно через два тижні місто Куліж має бути знищене землетрусом.

Уваги Грая не минуло те, що управитель помітно розслабився, а вираз його обличчя змінився на розчарований. Очевидно, він очікував почути дещо інше повідомлення.

— Мушу вам сказати, що в своєму житті я чув чимало пророцтв, і ні одне не збулося. А скільки таких пророків приходили до князя Гути? Що ж вас так збентежило, що ви вирішили прийти до князя особисто?

— Я розумію, до чого ви хилите, — усміхнувся Грай. — Я не такий легковірний, як ви могли подумати. Я почув пророцтво від одного навіженого старого, слід якого був втрачений. Але мене досі не полишає відчуття, що його слова можуть бути правдою. І мої супутники, люди, які в житті також бачили всіляке, також дивно себе відчувають. Знаєте, мені подобається мати чисту совість. Нехай те пророцтво виявиться суцільною брехнею, але краще все ж попередити правителя та людей. Принаймі я потім спатиму спокійно.

— Княжичу, я думаю, вам варто заспокоїтися та не думати про подібні речі. Вельми похвально, що ви турбуєтеся про людей та маєте добрі наміри. Не сумнівайтеся, я передам ваші слова володарю. Але від всього серця прошу вас більше не намагатися вдертися до князя. Це моя добра порада вам. 

Всевид замовк, але потім дуже тихо, майже пошепки, сказав:

— З князем зустрітися у вас сьогодні не вийде. Він дуже заклопотаний зустріччю князівни Ліпослава та весіллям спадкоємця. І, як часто буває, великі справи не робляться без труднощів. У князя сьогодні дуже поганий настрій. Навіть якщо ви зустрінетеся, то, знаючи його запальний норов, чи стане він вас слухати? Ви тільки зіпсуєте з ним відносини. Якщо би був звичайний день, і князь був би в доброму здоров'ї, ви б випили по келиху вина, поговорили би про те, як живе ваш народ, та тоді б і згадали поміж іншим про пророцтво. У цьому випадку ці відомості би дійшли до вух правителя. Але сьогодні це неможливо, вже повірте мені, старому слузі.

Грай хотів заперечити, що про населення Куліжа теж потрібно подумати, але слова застрягли на язиці. Він розумів, що Всевид правий. Те, що він розповів, в очах управителя виглядає дурницею, що вже говорити про самого Гуту. Якщо князь зустрів якісь перешкоди на шляху до бажаного династичного союзу з Північним князівством, то поки це питання не вирішиться, про щось інше і мови не йтиме. Грай схилив голову і промовив:

— Пообіцяйте хоча би, що якось ненароком скажете князеві про те, що почули від мене, — він витягнув з-за пояса невеликий гаманець з монетами та вклав його в руку Всевида.

— Ну що ви, княжичу, не варто, — пробурмотів управитель, швидко озираючись в різні боки. — Ваш слуга і так би виконав ваше невеличке прохання, — але мішечок непомітно зник у нього за пазухою.

— Це моя вдячність вам за вашу послугу. Я знаю, як непросто вам мати справу з князем. Тому хочу наперед подякувати та відшкодувати ваші душевні переживання в разі, якщо правитель розгнівається.

— Не хвилюйтеся, я попереджу князя, — Всевид злегка вклонився. — Прошу залишити в таємниці те, що я вам сказав.

— Звісно. Передайте також мої щирі вітання князю та княжичу Світолику, — Грай махнув на прощання рукою, розвернувся та рушив до конов'язі. 

Але скарбошукач не був би собою, якби по дорозі не пристав до гурту заможних, злегка захмелілих молодиків, у яких слово за слово йому вдалося витягти дещо цікаве. Як виявилося, Ліпослава їхала до Кливеня з братом Чудославом. Вони вже мали б прибути, але чомусь затримувалися. Князь Гута не показувався з намету і, за чутками, дійсно пребував у кепському настрої. Світолика теж до сих пір ніхто не бачив. Грай відмахнувся від запрошення випити і вже через деякий час сидів за столом у «Щедрій печі».

Вся компанія дивилася на нього з надією, але водночас відчувалося й напруження. По виразу обличчя Грая було зрозуміло, що йому не вдалося здійснити задумане.

— Ви зустрілися з князем Гутою? — нарешті не втримався від цікавості Шумило.

Скарбошукач тільки похитав головою.

—.Він за містом, за Мимохідними воротами. Там зібрався натовп — чекають на наречену. А Ліпослави до цих пір ще немає. У Гути щось сталося, говорять, він дуже злий, не виходить з шатра. Мене не пустили дружинники. Коротше кажучи, до князя зараз не пробратися, та й слухати непевні, непідтверджені історії про пророцтво він зараз не буде, — похмуро відповів він.

— А щоб тобі... — вилаявся Шумило, вдаривши рукою по столу.

— Може, князю листа якомось чином передати? — зауважив Тріпака.

— Я розмовляв з Всевидом, управителем Гути. Він передасть краще за всілякі листи, — буркнув Грай.

— Так це ж добре! Справу зроблено! — зрадів Байко.

— Гута його послухає, але увагу навряд чи зверне. Повторюю, у князя щось пішло не так, як він розраховував. Союз зі Стужею для нього важливий. У Гути є вороги і всередині Посередку, і зовні. Світолик же... не всі хочуть бачити його спадкоємцем, скажімо так. Тому князь так чіпляється за цей династичний шлюб. Йому якісь розмови про пророцтво здадуться маячнею. Він і слухати не буде про це. Все дуже невчасно.

Бажан мовчав, дивуючись з того, що Грай розуміється в політичній ситуації в Посередку. В глибині душі його гризли певні сумніви щодо скарбошукача. А що, якщо він веде свою гру, і до князя він зовсім не їздив, а навіщось їх дурить? Але невдоволення та розчарування Грая здаються такими щирими... «Може, я занадто підозрілий? Нікому не можна зараз вірити. Що я взагалі знаю про цього хлопчину? А майже нічого», — думав купець. Йому захотілося опинитися вдома, обійняти дітей, поїсти смачних наїдків тітки Гостини... Але Бажан розумів, що це все доведеться відкласти на певний час. І якщо історія зі змієм не вигадка, то постраждають люди, в небезпеці діти, такі ж маленькі і беззахисні, як його Радечко та Дарічка. І тоді він висловив думку, яка, здавалося, зависла в повітрі, але ніхто не наважувався її озвучити.

— Що ж, здається, нам доведеться самим поїхати в Куліж.

   Запала довготривала тиша, яку порушив Шумило.

— Ех, що буде, те буде! Ми вже зайшли далеко, не відступати ж напівдорозі.

— Згоден. Здійснимо невелику поїздку до Куліжа, — повільно промовив Грай, втупившись поглядом в одну точку.