Лука

Я не знаю як забезпечити її безпеку. Вона нестримна коли розлючена – наче цунамі: несеться вперед і не бачить жодної перешкоди. Мені здається, що в такі моменти в ній я бачу частину себе. Вона готова боротися за своє щастя –  ні, вона готова боротися за наше щастя, а це мене  тішило і лякало одночасно. Нам треба підготувати благодійний вечір, запросити багато впливових людей, аби було як можна більше журналістів. Хай всі про нас говорять. Чим більше тим краще.

Вона лежить в моїх обіймах. Чую як тихо вона дихає, як бʼється її серце, а руки міцно тримаються за мене. Вона наче маленький янгол, що спустився з небес, вона майже заснула, а я боюсь по ворухнутися, аби вона не підвелась і не зникла. Я готовий сидіти так хоч усю ніч.

Ззаду тихо відчинилися двері. Дідусь підкрався до нас тихенько, він бачив що Джи спить.

-       Приніс вам теплу ковдру. – Дідусь дуже обережно вкрив її, а вона ще більше скрутилася на моїх рука. – Скажи мені правду, все дуже серйозно?

-       Так. На компʼютері відкрите відео, можеш подивитися. – Дідусь вимкнув звук і мовчки дивився на все що там відбувалось. – Я навіть згадки не маю, хто ця жінка.

-       Ти знаєш, що маєш робити?

-       Я знаю, але мені зовсім не подобається її план дій. Я звісно зроблю все можливе, аби вона була в безпеці, але дідько, я не можу захистити її від неї самої.

-       Можливо і не треба. Будь просто з нею поруч, будь її підтримкою та опорою. Не дай її наробити дурниць вона розумна, але зараз вона діє на емоціях. – Дідусь також хвилювався.

-       Дякую тобі, і вибач нас, що ми до тебе не повернулись.

-       Не хвилюйся в нас ще буде можливість провести час разом.

Дід поцілував мене у потилицю, як робив усе своє життя, та пішов до себе. Я дуже обережно взяв Джину та відніс до нашої спальні, вона навіть не по ворухнулася коли я поклав її на ліжко. Вона така гарна, її розслаблений вираз обличчя заспокоював мене, яка ж вона неймовірна.  Накрив її ковдрою, та повернувся до кабінету – якщо ми хочемо знайти швидше цю жінку, треба діяти вже зараз. Я взяв телефон та написав Алексу повідомлення, він як завжди замість відповіті, телефонує мені.

-       Що трапилось? Ти не часто пишеш в такий час. – Голос Алекса трохи схвильований.

-       Пам’ятаєш, ти хотів зробити вечірку на честь відкриття нових філіалів? – почав я.

-       Так, пам’ятаю. Ти ще нагримав на мене, і сказав що це марна трата часу.

-       Не пригадую такого, але ладно. – з іронією сказав я. – Ми зробимо цю вечірку, але треба її поєднати з благодійним вечором. Ми не повинні просто так бездумно святкувати, давай всі зібрані кошти віддамо на лікування дітей, чи на розвиток дитячих будинків. Як тобі ідея?

-       Мені подобається, але скажи мені, що змусило тебе передумати? – недовірливо поцікавився Алекс.

-       Я подумав, що ти маєш рацію, такими діями ми можемо залучити нових клієнтів до нашої фірми. – не хотілось його вплутувати в це. – До того ж, Джи готова афішувати наші відносини.

-       Я почну підготовку негайно, коли ти хочеш провести цей вечір? – мої слова задовільнили його. – І який бюджет?

-        Мені не важливо, головне щоб все пройшло на вищому рівні, і запрошення мають отримати всі чиновники, бізнесмени. Вечір має бути грандіозним, щоб про нього говорили всі редакції газет і журналів і навіть новини. З грошима потім розберемось.

-       Ти мене лякаєш. – Здивування в його голосі, ні з чим не сплутати. – Хто вкрав Луку? Поверніть бо мені лячно.

-       Не неси дурниці! Це я! Просто треба щось робити, аби бізнес не стояв на місці. Ти ж сам цього хотів – от і отримуй.

-       Гаразд, завтра все покажу і розкажу тобі. На добраніч прибульцю.

Алекс завжди кладе слухавку не почувши від мене тих самих слів. І я кожного разу все одно їх кажу.

-       « на добраніч, Алексе»

Стою біля вікна і не можу викинути з голови ту навʼязливу думку, що все закінчиться бідою. Скільки б я не відганяв ці думки – вони повертались все знов і знов. Хотілось запобігти всьому, але я навіть гадки не мав, що в такої тендітної дівчини, будуть вороги.

Коли я прокинувся з ранку, Джи не було поруч, мене наче облили холодною водою. Де вона? Що трапилось? Чи шо вона задумала? Я підскочив з ліжка, вже біг на перший поверх. Коли я вже майже спустився, я почув як сміється дід, я не за власної волі підслухав їх розмову. Але я не був проти послухати.

-       Джина, можливо я забігаю на перед, але скажіть мені, ви любите чи кохаєте мого онука? – дідусь дуже ніжно говорив з нею, як з свою онукою.

Моє серце так швидко билося о груди, здавалося я не дихав поки чекав, що ж вона відповість. Вона мовчала лише секунди, а для мене це були години.

-       Коли я вперше побачила Луку…  –  її голос затих. –  Точніше перше, що я побачила, так це його очі. Я так сильно себе зненавиділа, за те, що відчула, – вона повернулась до вікна і знов затихла. – Я вже тоді закохалася в нього. Я відчувала його погляд на собі, і від нього по моєму тіло йшло тепло, я ніколи такого не відчувала до тепер. Я намагалася змусити себе не дивитися йому в очі кожного разу, коли ми зустрічались, але це було не можливо. Його очі взяли моє серце в полон. – На обличчі з’явилася посмішка, а в грудях тепло. –  Я тону в них кожного разу, і я хочу тонути все своє життя, лише б він був поруч зі мною. Коли Лука привіз мене до дому, після нашої поїздки з друзями до моря, я зрозуміла, що хочу аби він був самим щасливим в цьому світі, і мені буде не важливо чи зі мною він буде, чи закохається в когось іншого. Все що я хотіла, так це його щастя. Адже коли кохаєш людину на справді, зробиш усе для неї. Тому так я кохаю вашого онука, усім своїм серцем. І я готова на будь що заради нього.

Я завмер біля стіни, я не міг по ворухнутися, на моєму обличчі була посмішка, а серце билося так швидко, що я не вспівав рахувати удари. Не по волі я в голос сказав:

-       Я кохаю тебе Джина Де Сантіс.

Я не зрозумів і сам як до її імені додалось моє прізвище.

-       Знаєте Джина, я ніколи до тепер не чув, аби хтось казав такі чарівні слова. – Дідусь посміхнувся їй. – Коли моя дружина була жива, вона завжди розповідала історію нашого з нею кохання онуку, я сподіваюсь ви розповісте свою також, своїм дітям і онукам. Ти дуже подобаєтесь мені, я хочу аби не лише мій онук був щасливий, а й ти Джи, ти заслуговуєш на щастя.

Я не міг більше стояти та слухати, я вискочив за стіни так наче біг. Коли вони мене побачили посміхалися обидва.

-       А ось і мій онук, ну невже ти виспався. Ми вже зачекалися тебе. Сонько.

-       Вибачте з Джи дуже солодко спиться. – я обійняв її ззаду, та поцілував у скроню. – А що так смачно пахне?

-       Джина приготувала млинці, з медом і ягодами. Але тобі вже майже нічого не залишилось соня. – Дід сміявся з мене.

Я підійшов до столу взяв шматочок і просто розтанув, вони такі смачні, я тисячі разів готував млинці, але таких тоненьких і смачних ніколи не виходило.

-       Я готовий носити тебе на руках, аби ти тільки хоч іноді на сніданок готувала таку смакоту.

-       Лука, я можу готувати сидячи в тебе на руках.

Вона сміялась, а я закохувався в неї. Я підхопив її на руки, і поніс на задній двір, вона брикалась просила, аби я поставив її на підлогу, я лише міцніше тримав її, і сміявся у відповідь. Вона змінює мене, я Лука Де Сантіс: який ніколи нікого не носив на руках, ніколи не спав ні з ким в своєму ліжку, я людина яка посміхалась лише на свята і то не завжди щиро, я заливаюсь сміхом разом з нею.

-       А, що ще ти готова робити в мене на руках? – хотілось по дражнити її.

-       Божечки, в мої думки лізе лише розпуста. – вона легенько торкнулася моєї шиї. – Але ж ти саме для цього і запитав.

Я підійшов до басейну, та не дочекавшись жодного слова від неї, стрибнув туди. Мені хотілось освіжитися, бо я був на грані, зірвати з неї одяг хоч тут, і насолоджуватися її чарівним тілом. Коли ми виплили, я гадав вона мене задушить. Її очі блищали від здивування, але іскорки забави пролітали. Їй сподобалось, я впевнений…

-       Лука, ти, що зробив. – вона сміється, а моє серце тане від її голосу. – я ж тільки но вклала волосся.

-       Мені потрібно було освіжитися після твоїх слів. – я тримаю її таку ніжну, сонячну. – я не вигадав нічого кращого.

-       Ти навіжений.

Ми боролися в басейні ще якийсь час, але коли я помітив, що вона вже тремтить від холоду, відразу витягнув її.

-       Лука, я б не хотіла звісно тебе напружувати, але ти б не міг відвести мене до дому.  – вона дивиться на мене повними очима сліз. – Мені потрібно по годувати Тіма.

-       Звісно. Ходімо, я знайду для тебе сухий одяг.

Минулого разу, вона сказала, що в неї немає речей в нашому домі. Я вирішив виправити цю ситуацію. Підготував її особисту гардеробну, накупляв цілу купу речей, взуття та різних аксесуарів. Я хотів щоб вона без вагань приїздила ці два місяці до мене. Я рахую дні, до того як вона забере Тіма та переїде до мене. Це буде найліпший її подарунок. Я привів її до окремих дверей. Це її особиста кімната, але я не знав як вона відреагує на все це.

-       Ти тільки нічого не подумай. – я трохи запинався від хвилювання. – І навіть не думай відмовлятися, пообіцяй мені?

-       Лука, що за цими дверима?

-       Просто по обіцяй.

-       Гаразд, я обіцяю тобі.

Коли я відчинив двері, вона відкрила рота від несподіванки, ми зайшли з нею, і вона завмерла по середині кімнати. Вона в повному шоці  роздивлялася все, а я покірно чекав поки вона щось мені скаже.

-       Ти зробив цю кімнату для мене? – на її очах з’являлися сльози.

-       Так, я хочу аби в нашому будинку в тебе була своя кімната та гардеробна, аби ти не хвилювалася хоча б про речі.

Вона нічого не сказала, просто підійшла та поцілувала мене, це було краще за будь які слова. Я готовий зробити шо завгодно для неї, шкода що вона цього не усвідомлює, але це поки що, я доведу їй, що вона це єдине що цікавить мене в цьому світі.

-       Лука, дякую звісно за гардеробну, але тут одежі на суму яку я навіть за рік не заробляю. Я навіть не знаю як розрахуватися з тобою.

-       Джина, давай домовимось, ти ніколи не будеш зі мною за щось розраховуватись, ти взагалі не повинна думати про гроші. Ти мене зрозуміла?

Вона кивнула, і я відчув, як усі мої страхи на мить відступили. Я відчув, що зараз все правильно, все так як повинно бути. Вона тут, поруч зі мною, в нашому будинку, і я ніколи не відпущу її.