Нудотний компроміс
Повідомлення в месенджері все не дає йому спокою.
«Ти знову за старе?» — висвічується на дисплеї телефону.
Кірбі хмикає. Вона набагато гірша за його сестру.
«Не знаю, що тобі відповісти», — набирає, перечитуючи те, що вона написала п'ятьма хвилинами раніше.
«І як мені це сприймати? Надішли селфі, якщо не хочеш, щоб я зараз же з'явилася на твоєму порозі. Хочу переконатися, що з тобою все гаразд».
Чортихнувшись, Кірбі сміється. Тепер і він помічає неоднозначність своїх слів. Ідея миттєво спадає на думку, і він кидається на кухню, щоб хлюпнути на тарілку кетчупом і кинути поруч дерев'яний ніж. У нього якраз завалялися столові прибори після вчорашньої доставки.
За хвилину на екрані її телефону висвічується трагічна картина: залита томатним соусом тарілка і ніж.. А знизу напис: «Боюся, ми прийшли занадто пізно. Я — доктор Хаус, і вашого знайомого вбив вовчак».
Відмиваючи тарілку, Кірбі чує вібрацію від вхідного повідомлення.
«Ідіот».
І слідом:
«Я розумію, тобі треба обміркувати мою пропозицію, але думай швидше. До речі, твоя сестра обіцяла мені манікюр, тож у суботу ми маємо бути в Мелісси».
Кірбі зводить очі до неба й усміхається.
«Ти вирішила вкрасти в мене сестру?»
«Можливо. Ти її не гідний. Дивись, що вона придумала для мене минулого разу».
На екрані з’являється фотографія нігтів, вкритих срібним лаком із наклеєними голографічними сніжинками. Як завжди — жахливо й унікально.
«Напевно, ти вже забула, але....» — набирає Кірбі, надсилаючи їй фото у відповідь. Фіолетові нігті з дрібними синіми блискітками. — «На роботі я був суперзіркою».
«У неї є стиль, ти не можеш цього заперечувати», — відповідає Крістін.
Минуло трохи більше двох років відтоді, як Кірбі познайомився з родиною Прістлі, і лише рік тому ця колючка знайшла його профіль у соціальній мережі. Кірбі підозрює, що насправді вона розшукала його набагато раніше, просто вирішила почекати, поки він оговтався після того, що сталося. Знаючи її теперішню і те, якою нетерплячою вона ставала, коли її охоплювала чергова «архіважлива» ідея, він не раз дивувався: як вона взагалі примудрилася вичікувати так довго, перш ніж написати йому?
Він тоді швидко відгукнувся на її пропозицію про зустріч.
По-перше, хотів зрозуміти, навіщо їй усе це потрібно. По-друге, він частенько згадував їхню розмову тієї ночі. Не самі слова, а почуття, які вона в ньому викликала. Це було зовсім не схоже на буденний обмін репліками, настільки ж звичний, наскільки й безглуздий. Ніби серед незліченної кількості живих манекенів він нарешті зустрів когось справжнього.
До того ж, знаючи, що вона пережила, Кірбі добре розумів її сльози і ту печаль, що ховалася в її невисловлених фразах. І йому чомусь хотілося виправдати себе в її очах, показати, що зараз він став набагато, значно міцніший.
Їхня зустріч не виправдала жодного з можливих сценаріїв, які він малював у голові від моменту її першого повідомлення і до самого дня «Ікс».
У затишній кав'ярні неподалік від його будинку вони розташувалися за кутовим столиком і за горнятками американо та лате базікали без угаву, легко й весело, доки в її животі не забурчало, наче в самотнього кита в безкрайньому океані. Тоді він купив їй сендвіч, і судячи з її ситого й задоволеного виразу, той був вельми непоганий. Кірбі досі пам'ятає ту гримасу, коли посеред розмови Крістін раптом замружилася, подивилася на нього одним оком і спитала, чи далеко його будинок і чи може вона скористатися там вбиральнею.
Проклинаючи свою непереносимість лактози, вона окупувала його ванну кімнату, а він залишився стояти за дверима власної квартири, бо вона благала його не наближатися. За той час, що вона була всередині, він встиг збігати в аптеку й знайти сорбент, але донести його до каси завадив телефонний дзвінок.
— Ти де?
Кірбі сторопів від її наказового тону.
— В аптеці. Тримаю в руках сорбент.
— А я хіба просила?
— Я вважав це необхідним на випадок, якщо вирішу повернути собі свою квартиру.
Крістін гикнула.
— Мені, загалом, стало набагато краще, — у її голосі відчувалося збентеження. — За це я вирішила зводити тебе в кіно. Не знаю, що там зараз іде, але сподіваюся, це спокутує мою провину.
— Про що ти? Щоб спокутувати таке, ти маєш водити мене в кіно цілий рік, — посміхається Кірбі.
— Значить так. Або похід у кіно, або я залишаюся тут і не пускаю тебе додому.
— Там нічого їсти, рано чи пізно ти вийдеш.
Йому здається, що вона насупилася.
— Я зараз почну думати, що ти не хочеш зі мною нікуди йти.
Тієї ж миті в телефонній трубці задзеленчав дверний дзвінок.
— До тебе хтось прийшов. Якщо це твоя дівчина, я почну обурюватися, чому ти нічого їй про мене не сказав.
Коли двері відчинилися, на порозі стояв сам Кірбі. Стояв і посміхався, як дурень. Як не дивно, до кінотеатру вони так і не дісталися. Ні, вони вийшли з дому, сіли в авто й рушили в бік торгівельного центру, але варто було їм вибратися з машини, як вони наткнулися на Райана і Зоуї. Ці двоє, підступно перезираючись, потягнули їх до бару.
Того вечора Райан не виступав — просто хотілося розвіятися, і Кірбі подумав: «Чому б і ні?». Насправді, навіть якби він був проти, в очах Крістін уже запалився той азартний вогник, і він просто не зміг би переконати її відкласти ці плани на якесь там «потім».
У барі виявилося повно знайомих, і, на мить відвернувшись, Кірбі втратив Крістін з поля зору. Пізніше він знайшов її в компанії Ембер. Крістін захоплено чіпала її світле волосся й реготала, тицяючи в Кірбі пальцем. Ембер дивилася на неї, як на маленьке грайливе кошеня, що дражнило дорослу кішку, і Кірбі до нестями кортіло дізнатися, про що ж ці двоє розмовляють. Але він вирішив триматися на безпечній відстані.
Час пролетів так непомітно, що він і не зчувся, коли Крістін встигла випити більше, ніж слід. Та, згадавши власні студентські роки, Кірбі лише похитав головою і повіз її до гуртожитку. Майже всю дорогу вона дрімала, привалившись до вікна, але щойно авто зупинилося, Крістін залилася сльозами. Вона бурмотіла п'яні вибачення за події того вечора. За батька, який повівся як божевільний. За те, що сама не допомогла йому звільнитися. А потім Крістін полізла у свою сумочку і дістала кілька фотографій.
На першому знімку — нескладний худорлявий хлопець із несміливою усмішкою. На його руці повисла Крістін, а Бенджі гамселив м'яч у напрямку його стегна. На наступному — Дейв, зовсім малий, років сім-вісім. Гордо тримає величезну рибину. Крістін пояснила, що вони спіймали її разом із батьком. Мейсон пишався, що його син намагався втримати вудку до останнього, а коли зрозумів, що от-от випустить її, попросив про допомогу. Разом їм усе вдалося. Крістін витерла сльози й зауважила, що Кірбі справді нагадує їй брата, хоча вона й розуміє — вони зовсім різні.
Було видно, як їй важко говорити про це, але вона все набралася сил і зізналася: брат був для неї всім. Він підтримував її в школі, допомагав з уроками, розповідав про хлопців — на кого дивитися не варто, хто подає надії і стане хорошим чоловіком, а хто — безнадійний бовдур, який ніколи не зміниться. Девід розумів її. А коли його не стало, її світ ніби зупинився.
Кірбі тоді лише й зміг видавити, що ніколи не зможе замінити їй брата. Між ними запала довга, гнітюча пауза. Та Крістін просто потягнулася до нього й обійняла. Він відчув, як під вагою його рук вона почала заспокоюватися, як її дихання поступово вирівнялося, а він м'яко змахнув її сльози.
Її голос, такий тихий і спокійний, твердив, що вона все розуміє, але їй би дуже хотілося з ним подружитися. У відповідь він легенько стиснув її долоню — і йому стало напрочуд спокійно.
Перед тим, як піти, вона засміялася і згадала Ембер, яка цікавилася, ким Крістін йому доводиться.
— Я сказала, щось на кшталт зведеної сестри, і мені здалося, що Ембер після цих слів розслабилася, — лукаво зізналася вона. А потім порадила Кірбі не зволікати з цією дівчиною: — Вона навіть занадто гаряча для тебе, але з якихось причин зовсім не звертає уваги на інших хлопців.
Як же йому кортіло ляснути її згорнутою газеткою і він нагадав собі діда, коли той роздратовано ганяв мух влітку. Але вона лише розреготалася, показала йому язика, а потім вислизнула з машини та сховалася за дверима гуртожитку.
Відтоді в його житті і з'явилася постійна скалка в дупі, позбутися якої було не так уже й просто. Щоправда, він і не намагався.
Їй дуже хотілося, щоб він прийшов на їхню передріздвяну вечірку. Саме про це йшлося в тому повідомленні.
Кірбі уявляв, як знову побачить Мейсона і Джуді, а ще її молодшого брата Бенджі, і йому ставало не по собі. Хоча з Бенджаміном він уже стикався і навіть допомагав йому із завданнями для коледжу, загалом він і досі не мав уявлення, як ці люди так щільно вплелися в його життя. Відштовхувати їх не хотілося. Приходити — теж.
Два роки тому він таки подав на Мейсона позов. Судовий процес швидко перейшов у торги щодо мирової угоди і закінчився не зовсім так, як Кірбі сподівався. З цією сімейкою завжди все йшло шкереберть. Як з'ясувалося, після загибелі сина, Мейсон став активним учасником організації, що підтримувала батьків, які втратили дітей через суїцид. Він боровся зі своїм горем як міг. Жертвував значні кошти в профільні фонди. Завдяки цьому він домігся того, щоб замість стандартної моральної компенсації оплатити Кірбі повноцінний рехаб. За його словами, саме спроба Кірбі зістрибнути з того мосту стала тригером до всіх подальших подій.
Майже як помсту, Кірбі зажадав тих самих заходів для Мейсона, плекаючи надію, що сума за лікування виявиться непідйомною для містера Прістлі. Але він помилився. Мейсон не відмовився.
— Нудотний компроміс, Кірбі, я пам'ятаю, — сказав тоді він, простягаючи долоню для рукостискання.
Кірбі коротко кивнув, потай радіючи, що містер Прістлі отримав судову заборону підвозити сторонніх людей і з’являтися біля того самого рудого мосту. Кірбі вважав, що це піде чоловікові на користь, хоча сам Мейсон виглядав тоді глибоко нещасним.
«Мені точно не варто туди їхати», — думає Кірбі, перебираючи речі в шафі й розмірковуючи, що б таке вдягнути. Він остаточно розуміє, що абсолютно не готовий до неминучої зустрічі з родиною Прістлі.