Від автора

Ідея цієї книги народилася у 2019 році в Каліфорнії, коли сонце океанського узбережжя раптово затьмарив біль — я втратила бабусю. Саме тоді з’явився образ Мейсона, який став втіленням химерної, але рятівної долі, та Кірбі — розгубленого хлопця, який опинився на мосту. Проте життя внесло свої корективи: шлях від задуму до завершення тривав чотири роки, сповнені втрат, які неможливо було передбачити.

Я написала цей текст, мешкаючи у Вроцлаві, куди мене привела війна, але готовність до публікації прийшла коли я знову опинилася у США. Між першим рядком і фінальною крапкою я назавжди втратила маму. Ця втрата стала найскладнішою сторінкою мого власного життя, і вона неминуче просочилася в історію Кірбі — у його роздуми про те, як це: продовжувати любити людину, якої більше немає поруч.

У книзі немає політичних маніфестів, хоча тут присутній відбиток війни — як відчуття загнаності, як тихий жах за тих, хто далеко, і як непереборне бажання знайти опору, коли весь світ навколо руйнується.

Ця історія — мій особистий щоденник проживання депресії, панічних атак та спроба розібратися у складних вузлах батьківсько-дитячих стосунків. Ми часто не бачимо любові близьких, бо вона виглядає не так, як ми очікували. Ми часто не знаємо, як відпустити тих, хто пішов, не розуміючи, що стосунки з ними продовжуються навіть після їхньої смерті — у наших спогадах, звичках та вмінні жити далі.

Якщо ви зараз почуваєтеся загнаними у глухий кут, якщо ваше горе здається завеликим для одного серця — знайте: ви не мусите бути з цим наодинці. Коли здається, що єдиний вихід — це стрибок спиною вперед, благаю, зробіть маленький крок, зверніться по допомогу.

В Україні за номером 7333 цілодобово працює «гаряча лінія» з попередження суїцидів та психологічної підтримки для ветеранів Lifeline Ukraine. Також є всеукраїнський телефон довіри 0–800–501–701 (працює у робочий час).

У життєвій бурі ми можемо ставати для себе тими, хто тримає в руках шокер або мотузку, але чим темніше перед світанком тим більше ми потребуємо власної уваги та залученості. Зробіть глибокий та повільний вдих, а потім м’який видих. Заваріть собі чашку гарячого чаю, закутайтеся у теплий плед. Включіть пісню або фільм, які вас зігріють. Зверніться про допомогу та підтримайте себе. І навіть якщо повірити у це складно — життя варте того, щоб знову навчитися дихати на повні груди.

Спробуйте.