Думки «Liberum perceptio» (3)
Х
Життя ніколи не було солодким, швидше
навпаки – воно страждання, і завжди буде
таким. Питання тільки в тому, як не
поринути в це життя страждань і
неблагородства з головою, не втрачаючи
почуття власної гідності?
Х
Чи буде голодний задаватися питанням,
навіщо йому їсти? А коли йому
надаватимуть їжу, чи запитає він
«чому?» або «навіщо?». Ні, про це
може міркувати тільки неголодний і
тільки в міру своєї дурості. І незалежно
від його відповідей
необхідність харчуватися не зникне.
Х
Чи шкода мені минулого? Можливо, але мені
більше шкода сьогодення, яке
витрачається на жаль про минуле…
Х
Таємничий шлях життя. Усі люди
проходять один і той самий життєвий шлях. У
якому люди проходять одні й ті самі
етапи становлення. Але є різниця,
через яку нам здається, що люди
проходять різні життєві шляхи. Ця
різниця полягає в тому, що різні люди
проходять ці етапи в різному віці, а
від цього залежить гострота,
тривалість, серйозність чи несерйозність
того чи іншого етапу. Залежно
від цього і наслідки
пережитого етапу будуть відрізнятися.
Іноді люди кажуть: «Я це вже пройшов».
Можливо, але не це, а тільки щось
на кшталт цього.
Х
Що таке щастя? Все просто,
відсутність нещастя…. Але це не те
визначення, яке ми хотіли
почути. Чи є сенс взагалі
міркувати над цим питанням, якщо люди
вже знають, що стан щастя
викликає гормон «серотонін»? Але дещо
я можу ще сказати. Усі ми знаємо, що
щастя не є постійним станом
душі – це мить. Найщасливіша
мить, яка по праву повинна
називатися щастям – це та
мить, у яку досягнуто
бажаного. Ця коротка мить
щастя змінюється душевною порожнечею до
появи нового бажання. Подібно до того,
як фінал будь-якої п'єси змінюється
завісою, а потім на тій самій сцені
розігрується нова п'єса зі своїм
фіналом. Саме короткий фінал буде
тією самою миттю щастя, по обидва
боки якої – незадоволення.
Х
Усе тимчасове. І якщо хтось вважає, що
це прокляття, той не правий, це
звільнення, це дар природи, і чим
коротший момент, тим дорожчий. Уявіть
собі вічність і все, що вона принесе, а
тепер порівняйте з коротким, але
насиченим проміжком часу. І якщо
ви сказали, що вічність краща, ви
навели не ті приклади. Що буде ціннішим,
ні, я не говорю про ціну, я говорю про
цінність, хіба ми не цінуємо більше те,
що швидкоплинне, те, чим треба встигнути
насолодитися, поки воно не зникло? Хто
надасть перевагу вічності, яка
нікуди й ніколи не зникне?
Ми ніколи не цінуємо те, що дається нам
просто так. Люди не можуть цінувати
що-небудь просто так, їм треба це
купити, заплатити певну ціну.
Кінець – ціна, яку повинна заплатити
будь-яка річ, і це та сама ціна, за
яку ми починаємо цінувати цю річ. І
чим швидкоплинніше, тим цінніші минущі
події.
Але те, що минає, не зникає
безслідно. Чим цінніше для нас те, що
минуло, тим глибший у нашій свідомості
слід минулого.
Х
Життя – шахова дошка, білі фігури і
те, що ними керує – є доля,
фатум, тому що саме вона робить
перший крок. Чорні – ми і наша воля,
свобода дій. У цій грі ми маємо
всі шанси не тільки програти, але й
виграти.
Х
У цьому світі немає нічого серйозного,
нічого термінового, якщо тільки це не
пов'язано зі смертю. Але навіть перед обличчям
смерті все здається не просто
несерйозним, а нікчемним, навіть сама
смерть здається більш нереальною і
несерйозною, ніж зазвичай.
Х
Спосіб подолання скінченності буття не
полягає тільки у творчості й
народженні собі подібних. Цього
можна досягти – досягаючи великих
цілей, досягнення яких залишає
слід в історії.
Х
Час і справді лікує, але дуже
повільно і болісно. Правомірно
запитати себе, чи хочемо ми вилікуватися
саме тим методом, який пропонує
нам час?
Х
Завжди є люди, яким ми потрібні.
Почуття самотності виникає не
тому, що ми абсолютно самотні, а
тому, що є люди, які потрібні
нам, але яким не потрібні ми. Така
життєва сатира, і в центрі як завжди
людський егоїзм…
Х
Дружба між чоловіком і жінкою неможлива
з однієї причини – в неї не
вірять. Якщо хоч одна сторона цих
стосунків не вірить у дружбу – то це
просто елементарна неможливість
досягти чогось більшого…
Х
Причина печалі не друзі, не стосунки
з іншими людьми, не бідність чи ще
щось, причина печалі прихована глибше.
Все це лише тимчасово відволікає
увагу від печалі. Коли ілюзія
«гарного життя» закінчується, коли
все це перестає відволікати, тоді
життя показує, чим воно є насправді.
З цього моменту є два
виходи: або розібратися, в чому ж
проблема насправді, або знову
чимось відволікти себе, до наступного
разу…
Х
Іноді те, чого ми хочемо, не збігається з
тим, що нам справді потрібно. Наприкінці
шляху людині треба запитати
себе, а чи не це вона й хотіла. Може,
якась її частина прагнула саме до
того, чого вона й досягла?
Х
Як би не був вільний людина у своїх думках, вона
не може мислити, не враховуючи думок
своїх близьких людей, свого часу або
книг, які прочитала. І як хочеться
колись сказати не те, чого чекають від тебе
оточуючі, але щось на кшталт страху
втратити свою персону, що склалася в очах
людей, не дає цього зробити.
Х
Існують моральні суїцидники. Вони
забувають своє минуле і ховають
майбутнє. Не отримуючи жодної
насолоди від теперішнього і
розчарувавшись у минулому, вони більше
не женуться за новими відчуттями, більше
ні за чим не женуться. Вони зжили своє
життя. Різниця між фізичним і
моральним суїцидом тільки в тому, що
субстанція морального суїцидника,
яку він називає своїм тілом, ще
служить чиїмось промисловим знаряддям до
моменту повної ліквідації.
Х
Щастя – не постійне почуття. Поспішаю
розчарувати людей, які вважають,
що щастя – це життя без турбот і
печалей, ні, і не тільки через те,
що такого не існує, а ще й тому,
що людям набридає будь-який прояв
щастя. Будь-яке досягнуте щастя
автоматично переводиться в розряд
байдужості і перестає бути колишнім
щастям.
Якщо прояв щастя перетворюється на
постійність – немає нічого гіршого.
Людина почувається щасливою
тільки деякий час, тільки коли
відчуває нове і приємне, старе
приємне не приносить таких почуттів. Ми
по-справжньому щасливі тільки в
мить досягнення бажаного і лише в
цю мить.
Х
Мені казали, що я не прожив те, що
прожили вони. Так, це так, але всі
пережиті ними труднощі надавали їхньому
життю смаку. Я ж пережив їх заочно, «в
думках», я не відчув їх, не сприйняв їхній
гіркий смак. І я урочисто викладаю:
безсмаковиця життя набагато гірша за
труднощі!
Х
Коли люди кажуть, що їм цікаво,
що буде далі – це означає, що в них
є надія, надія на краще.
Колись я казав, що вона марна,
оскільки не спонукає до активних
дій, але я трохи помилявся.
Надія справді не спонукає до
активних дій, але вона не дає
опустити руки. Люди не вчиняють
суїцид, коли вони страждають, із двох
причин: це страх перед смертю і
надія… (усім іншим можна
знехтувати, коли вирують пристрасті)
Х
Сумувати за минулим… наче це називають
ностальгією. Різне минуле має свій
своєрідний відтінок, я б навіть назвав
це особливим присмаком життя. Згадувати
минуле можна в усіх подробицях:
настрої, людей, колишні погляди на
життя, присмак у роті, гіркоту почуттів,
безтурботність, дрібну тремтіння від
прохолоди, всі ці барви і звуки
навколишнього тоді світу. Коли сумуєш
за минулим, по суті, сумуєш за тим, що
відчував, сумуєш за неповторним
сприйняттям світу. Так…, це ностальгія…
але цей особливий «присмак» життя не можна
відчути в теперішньому, він
відчувається тільки в минулому часі…
Х
Життя – зміна декорацій. Темної ночі,
лягаючи спати, відчуваючи тільки свою
свідомість, уявімо: все, що було вдень
– просто чергові планові декорації.
Все це наче просто потрібний орнамент
для цілком безглуздого
спектаклю. Реально тільки наша
свідомість і диван, на якому ми лежимо,
все, що за ним – безглузді на
даний момент декорації, включаючи
роботу, освіту, свої почуття,
переживання і навіть коханих людей,
які змушують проявляти
супутні акторські навички
страждання і радості. Але зараз це все
неважливо, дубль знято – ми йдемо за куліси.
Все те, що було на сцені, вже нас не
стосується. Міцний безтурботний сон із
такою установкою нам забезпечений.
Х
Необхідна дія викликає
неприємні почуття не через неприязнь до
певної дії чи бездіяльності.
Причина незадоволення
лежить у самому усвідомленні необхідності
дії, що сковує вільну волю.
Якщо людина робить вибір на користь
тієї чи іншої справи самостійно, вона
не відчуває того неприємного почуття,
як якби вона робила її за
необхідністю.
Х
Щодо смерті. Є одна зовсім не
релігійна і не містична, але дуже
філософська думка. Про це згадував
Кант, коли казав, що час є
апріорною категорією
трансцендентальної естетики,
міркував і Шопенгауер у главі «Смерть
та її ставлення до незнищенності нашої
істоти». У моїй інтерпретації
мається на увазі, що такі категорії
як час, простір, темрява, світло
тощо є продуктом свідомості людини і
не існують поза останньою. Людина
є маленьким світом (можна навіть
згадати магію з її мікрокосмом). Якщо
час не просто сприймається
свідомістю, а свого роду є її
продуктом, то не існує об'єктивно
ні минулого, ні майбутнього, ні навіть
теперішнього – все це плід саме
нашої свідомості. Коли гине
свідомість – гине маленький світ,
більше немає таких понять як час,
простір, світло і навіть темрява.
Щоб сказати, що: «це ось темрява»,
треба володіти свідомістю, за браком
такої безглуздо говорити про
подібні поняття. У Гете в трагедії
«Фауст» Мефістофель наприкінці викладає
свій відомий монолог, який досить
точно передає цю думку, в наступних
словах:
«Зате в понятті вічної порожнечі
Двозначності немає й темноти»
Х
З різними людьми, в різному оточенні –
ми почуваємося і поводимося по-різному.
Кожна людина відкриває в нас нову
персону, нову сторону нашої особистості.
Втрачаючи людину – ми втрачаємо ту сторону
нашого я, яка проявлялася поруч із
нею, втрачаємо одну зі своїх
численних граней, частину себе…
Правомірно запитати себе: за ким ми
сумуємо більше?
Х
У будь-якій грі є тільки два головних
гравці – це той, хто грає, і той, із ким
грають. Усі інші – пішаки, за допомогою
яких гра стає можливою... але
тому, хто грає, треба бути обережним, щоб
не стати тим, із ким грають.
Х
Не варто переживати за своє ім'я. Ім'я
людини нічого не значить, нічого не
може сказати іншій людині, а
згодом забувається. Про людину
більше говорить її система поглядів,
ставлення до життя і те, що вона в ньому
створила.
Х
А: Який шлях правильний?
Б: А який шлях ти обрав?