Думки «Liberum perceptio» (5)
З кожним днем стає все важче
пояснювати людські вчинки –
людською справедливістю, добром
або розумом. І все простіше пояснити їх
людською дурістю і злим норовом.
Х
Коли люди плачуть на самоті, вони
жаліють себе, у присутності інших людей
– бажають викликати співчуття
оточуючих. Публічні сльози – це
прохання про жалість.
Х
Люди – жорстокі, вони на підсвідомому,
інстинктивному, інтуїтивному рівні
завдають іншим людям страждань.
Спосіб позбавлення від безпричинної
помсти один одному це перевести
підсвідоме в ранг свідомого.
Х
Людина – багатогранна істота. Думаючи
про це я завжди згадую про матрьошок,
іграшку, в якій ляльки складаються
одна в одну, в кінці виходить найменша,
а на початку найбільша.
Якщо зробити порівняння з людиною, то
найбільша – це те, що думає про
себе людина і те ким вона себе
уявляє перед іншими, а найменша
– те, що вона є насправді. Проміжні ляльки – є
ступені пізнання цієї людини.
Х
Люди можуть допомагати собі лише
за посередництвом інших людей, що робить
неможливим другий принцип
кантівського категоричного
імперативу – ставитися до людей лише
як до мети, а не засобу. Але якщо
категоричний імператив неможливий
– неможлива й сама мораль.
Х
Люди роблять висновки, часто підганяючи
факти під свої суб'єктивні
уявлення, або роблять їх
передчасно, не бачачи повної картини
проблеми. Але найчастіше вони порушують
перший закон логіки, приймаючи щось
одне за зовсім протилежне.
Х
Мільйони років еволюції, а ми як у
первісні часи женемося за
задоволенням тваринних інстинктів. І
в усіх справах що наповнюють людське
життя лежить це наше «природне»
прагнення. Нічого не змінилося крім
проявів печалі чи смутку через не
можливість задоволення
незадоволенням. Отже,
смуток, печаль, страждання є
критерієм ступеня еволюції. Той, хто
більше, сильніше і глибше сумує, той
стоїть на вищому щаблі
розвитку людини.
Х
"Статус людини" лише тоді "статус
людини", коли людина починає
співпрацювати, сприяти з іншими
людьми, тоді з'являється "високий
статус", "середній статус", "низький
статус". "Статус" поняття, яке
є плодом взаємодії із
соціумом, якщо немає цього сприяння,
немає ніякого статусу, немає взагалі
можливості становлення такого
поняття як "статус". Самітник
існує поза статусами, мені легко
можна заперечити тим, що неможливо
взагалі не взаємодіяти із
суспільством. Але я стверджую, що
сприяння із суспільством може бути двох
видів фізичним і психологічним або
моральним. Сприяючи лише
фізично, людина не вплутується в
систему статусів або загальноприйнятих
становищ у суспільстві.
Х
Я цинік і противник ідеалізму, мені
огидні поняття: сентиментальності,
високих моральних засад, доброти,
прекраснодушності, оптимізму, ідеальних
почуттів. Чому? Все просто - цих
понять не існує. Кожен говорить
про ці речі, вдаючи, що він не позбавлений
цих якостей, але це брехня. Брехня, яка
завдає болю тому, хто знає правду.
Ніколи людина не зможе бути тим, ким
хоче здаватися. Вчинки людини
абсолютно, безумовно, відрізняються від
цих ілюзорних понять. Люди часто
ображаються, коли їх звинувачують у
нещирості. Важко не піддатися
спокусі повірити їхнім словам, але ця
маленька слабкість буде величезною
помилкою, з неприємними наслідками...
Х
Озирніться, навколо вас – чужі,
думаєте, ви не самотні, з чого ви взяли?
Біля вас «свої»? – вони не біля вас, а
лише біля ваших достоїнств. Вони
одразу ж стають чужими біля вас
самих, адже ви – це не лише
достоїнства.
Х
Людина стада – людина, для якої
суспільна думка важливіша за інші
цінності честі, обов'язку, вірності,
дружби, справедливості, істинності.
Внімайте, невільники честі, своєму
розсудку – остерігайтеся таких людей…
Х
Весь людський рід такий, ну ось кажеш
людині - навіщо тобі це знати? Не
зробить тебе це ні щасливим, ні
радісним, ні умиротвореним, ні розумним,
ні багатим. Та ні ж. Дайте мені це, і
все! Знають же що «у великій мудрості
великі печалі». Але ні, знають ще, що
заборонений плід солодкий. Ось же
справді… творіння – нікуди не годиться.
Х
Іноді страждання людини –
непередавана дурість… Людина
створює собі ілюзію, картинку під
назвою «бажане майбутнє». Коли ж
приходить усвідомлення того, що це лише
нічим не обґрунтована картинка,
що це тільки мрія – людина
починає страждати. Придумала, усвідомила,
постраждала, хіба це не велика
людська дурість?
Х
Людська сутність споконвічно зла
сутність. Дикі інстинкти та
нестримні пожадання людини
перебувають поза визначеннями добра і зла.
Ця сутність дала б про себе знати, як
тільки б зникли державні
закони. Неможливо сказати, що
держава робить людей ще більш
поганими, ми б тоді не бачили у світі
навіть того хоч і ілюзорного добра, що
іноді потрапляє в поле нашої уваги.
Необхідно припустити, що закони
утримують у людині її споконвічно
злу природу. Хоча звичайно всі ці
норми поведінки, моральні та етичні
правила, лише маска, лише спосіб
ужитися в суспільстві, «легальний» спосіб
досягти своїх егоїстичних цілей,
приховуючи істинні мотиви…
Х
У питаннях чи можна довіряти людям,
навіть ступінь пізнання людини не
відіграє великої ролі. Можна знати
людину як себе, але потім постраждати
від її зради. Я песиміст і
вважаю людей прихованими, злими,
такими що діють лише для своєї вигоди.
Навіть якщо я не правий я категорично буду
дотримуватися саме цієї точки
зору. Воістину краще здивуватися
людській добрості, ніж
людському злу.
Х
Я завжди захоплювався красою
об'єктивного світу, любив спостерігати
заходи сонця, море, гори, милуватися
білим снігом або веселкою після
приємного дощу. В такі моменти я
готовий майже погодитися з тим, що
творіння природи досконаліші за творіння
мистецтв. Але природа створила, якщо так
можна сказати, ще дещо, що навіть
віддалено не нагадує щось із роду
«досконалостей». Людина біологічно
досить непогано адаптована до
навколишнього середовища, але це ще не
виключає її неблагородної сутності.
Х
Може час уже віднести егоїзм до
інстинктів людини? У ролі інстинкту
людський егоїзм не втратив би жодної
зі своїх властивостей, і схожість
вельми очевидна. Як будь-який інший
інстинкт, він завжди діє, ніколи
не дає збоїв, трансцендентно не
є ні злим, ні добрим. Швидко
змінює свою нейтральну сутність на
злу, аморальну, коли сильно
помітний у інших людей. Свій же егоїзм
завжди добрий і приємний, на виправдання
якого знайдеться багато причин: «адже
це ж сутність людини, це
справді мало не інстинкт, зрештою!»
Х
Ті що дають поради переживають лише про
дієвість своєї поради, але аж ніяк
не за людину якій дають пораду…
Х
Ми ще досі не навчилися поважати
свободу інших людей, і ще досі
судимо інших по собі.
Х
Дратують найбільше ті докори,
які, як ми відчуваємо, не позбавлені
обґрунтованості.
Х
Ми часто нічого не робимо в теперішньому,
але в майбутньому в нас виникає
марне бажання змінити щось у
минулому. Більш того, це бажання,
попри своє виникнення, дуже
рідко сприяє якимось змінам
у новому теперішньому.
Х
Бути генієм приємно... людина в статусі
генія набуває можливості
безкарно і заслужено називати
інших представників людського
роду – дурнями…
Х
Люди іноді говорять, що страждають від
своєї доброти, але це брехня. Вони страждають
від того, що їхня доброта не
винагороджується, від жалості до себе. Їхня
«доброта» це «доброта з вигодою», і
страждають вони не через доброту, а від
егоїзму та користі.
Х
Не складно відчути сутність
іншої людини, прочитати всі її
приховані за лицемірством мотиви і думки,
складніше витримати це знання,
ґрунтовно не зневірившись…
Х
Я не люблю людей, але я люблю спостерігати
за ними і переконуватися в тому, що моя
нелюбов до них небезпричинна. Їхня
недосконалість, егоїзм, низькість душі,
лицемірство, користь, меркантильність і
брехливість їхньої моралі нагадують мені про
мою правоту, але я ніколи не плекав до
них через це ненависті.
Х
Зарозумілі люди досягають менших
успіхів у житті. Їм нема до чого
прагнути, їм нікуди поспішати, вони
впевнені, що вже досконалі. До цього
додається хворобливе переживання
за своє «безцінне» життя. Дві ці
якості у своїй сукупності
забезпечують стійке
середньостатистичне життя в імлі
різного роду ілюзій.
Люди з почуттям власної
нікчемності, якщо це не переходить
меж відчаю, продовжують прагнути
до вдосконалення. Подібні
дії зрештою мають дати
свої результати. Адже недарма було
сказано Ф. Ніцше: «Величні
натури страждають від сумнівів у
власній величі». Ставлення до
життя цих людей обернено
пропорційне ставленню до життя
зарозумілих представників
людського роду. Вони впевнені у своїй
звичайності, усвідомлюють
взаємозамінність людей, проявляють
мужність і ризикованість, нехтуючи
своїм життям.
Х
Є люди, які багато часу
витратили на кар'єру, і тепер успішно
займаються своїми «важливими справами». Але
вечори вони проводять у барах. Їм близько
знайомий алкоголь, розпуста, наркотики, загалом
- усі справи притаманні вищому
суспільству. А на душі туга, все їм мало і
мало. Насправді цей шлях - це шлях
без кінця. Адже зрозуміло, що завжди
буде мало. Офісні працівники,
менеджери, банкіри, директори. Назвемо
їх усіх талановитими гвинтиками (або
черв'ячками, як кому завгодно)
соціального організму. Такі люди
завжди прагнуть туди, куди вони врешті
й потрапляють. Але хай там як
чомусь завжди залишаються
незадоволеними, так би мовити,
душевно-голодними. Така в них фішка -
«кар'єра». Але кар'єра – лише той самий
спосіб заповнити порожнечу їхню душевну,
яку щось або хтось колись їм
залишив. Це безкінечна гонитва за
ефемерним щастям.
Інша сторона цього всього, ну,
наприклад, люди, які не прагнуть
бути кращими, які руйнують себе,
можливо, займаються пропагандами або
час від часу хуліганять.
«Люди-гвинтики» на них подивляться з
презирством, а потім з гордо піднятою
головою підуть. Для них вони відкиди
суспільства, які потребують щонайменше
- співчуття. Але насправді
співчуття потребують саме ці
«люди-гвинтики». Тому що ті знають,
чого вони хочуть, вони напилися, грубо
кажучи, і все…, це те, чого вони хотіли в
даний момент. Вони живуть так, як їм
подобається, займаються тим від чого
вони отримують задоволення. Будь то Хіпі,
Готи, боти, шорти не суть… Вони знають,
чого вони хочуть! Вони не «гвинтики»,
які біжать щосили до безкінечно
вислизаючого щастя.
І з цієї точки зору чи можна
відповісти на питання - хто живе
правильніше? Якщо одні отримують
задоволення від життя, а інші ні? Хто
взагалі може мати право відповісти на питання,
як це… - «жити правильно»? Що
нормально, а що ненормально? І чи може
мати тут думка більшості хоч
якусь значимість?
Х
Суспільство, подібно до жінки, воно завжди
піде за тим, хто створює враження
непохитної цілеспрямованості та
впевненості у своїх діях. Навіть
якщо насправді він зовсім не знає, до
чого приведуть його надмірні амбіції.
І ось згадалася одна притча на цю
тему: У небі летить зграя птахів, і одна
запитує в іншої: «Чому ми весь
час слідуємо за цим дурним ватажком?».
«Я не знаю», - відповідає інша: «але я
чула, що лише в нього є карта.»
Яка карта, до біса? У кого є
карта? Покажіть мені цю істоту, і
думати, що в когось є карта – це
повна маячня. Карти немає ні в кого, але тим
не менш дехто продовжує слідувати
за Римським Папою, або Буддою, і думати,
що в цих людей є карта…
Нігілізм. Заперечення. Страждання. Не
досконалість світу.