Думки «Liberum perceptio» (6)
Х
Песимізм – еволюція думки. Покажіть
мені людину, яка прийшла до
оптимізму через песимізм. Не буває
такого в реальному житті. Тільки
оптиміст, розчарувавшись, може стати
песимістом. Еволюція наближає до
досконалості, еволюція думки
наближає до істини. Отже,
істина в песимізмі.
Х
Шлюб – це спосіб вирішення своїх
проблем за допомогою іншої людини.
Жіноча стать більш слабка, більш
підвладна страху, а тому хитріша і
знає більше методів вирішення своїх
проблем. Їй підвладні витончені
емоційні стратегії. Це, власне, і
пояснює, чому вони завжди поспішають
з'єднати свої узи з іншою людиною.
Х
На захист безглуздості
існування. «Чому ти живеш, якщо
в тебе немає сенсу життя?» - цілком
безглузде питання. Мабуть живу
тому, що в мене є така
можливість. Тому, що мене кинули в
життя без моєї згоди. Відсутність
сенсу життя не виключає самого життя.
Це ж ясно як двічі два.
У житті сенсу немає, але людина…
людині властиво адаптуватися, у
неї є мета, яку вона називає
сенсом життя. Але мета людини не
сенс життя. Життя не має і не може
мати об'єктивного сенсу.
У людей є й спільна одна на всіх мета…
ця мета, знають вони чи не знають,
коріниться глибоко в їхній підсвідомості. Ця
мета – насолода. Ось до чого
прагнуть люди, намагаючись приховати це під
різними сенсами життя, такими як
любов, дружба, сім'я, альтруїзм,
самопізнання… і тому подібне.
Х
Чому Нігілізм? Тому, що
можливість ідеалістичної філософії
обмежується лише можливістю
дати надію людям, які її мають.
Ідеалістична філософія може
зробити щасливими лише тих, хто й
так не зовсім нещасний, але сенсу в
цьому немає. Завдання моєї філософії більш
важливе. Вона спонукає до дії тих
людей, які вже давно втратили свою
надію. Вона переслідує мету зробити
життя стерпним для тих, хто безмірно й
безутішно сумний. Через розуміння
безглуздості існування та
усвідомлення загального, необхідного
людського страждання людина
приходить до душевної незворушності
властивої лише великим мудрецям.
Але щоб моя філософія стала
ліками треба перетерпіти її гіркий
смак!
Х
Якщо логічні міркування приводять до
нігілізму, отже, ми повинні усвідомити й
прийняти цю сувору дійсність.
Хоча, на думку багатьох, краще заплющити
очі й просто жити. Я завжди говорив,
що колись очі їхні відкриються, і
вони жахнуться від того, куди привели
роки блукання із заплющеними очима. Це
точно такий самий крижаний жах, як
коли випадково піднятий погляд у небо
відкриває безсилля людства перед
вічністю.
Х
Експозиція: «Етика і мораль, це
лицемірство і фарс. Страждання різко
домінують над насолодами життя. Від
брехливих релігій немає ніякої користі,
навпаки вони шкідливі, оскільки приховують
вище благо, що зветься істиною! Час
існує в силу своєї суб'єктивності
і не більше. Чи то в житті все
наперед вирішено чи все випадково від
людини майже нічого не залежить, можна
розслабитися, хоча ми особливо й не
напружувалися... Любов - абсолютно
марне, тотально безглузде і
неіснуюче поняття. Життя
безмежно-безглуздий абсурд.
Об'єктивне знання неможливе в силу
обмеженості людського розуму.
Істинної доброти не існує, все це
сліпе слідування правилам і уникнення
покарання за їх порушення. У цьому світі,
що б не говорили, люди живуть для себе і
заради насолоди, яку приносить
володіння. Людина за природою хижа
тварина, в якій укорінився егоїзм,
і керують нею пристрасті та страхи.
Потойбічного життя не існує, будь-який
вид потойбічного життя був би пеклом для
страждаючої людини. Немає нічого кращого за
безмежний спокій. Життя ніколи не
стане кращим. Упродовж життя людину не
полишатиме почуття
незадоволеності. Що б не мала
людина у своєму розпорядженні,
істинного задоволення вона ніколи не
пізнає. Але люди навіть не хочуть про це
чути…
Х
Найсмішніше в нашому світі те, що в ньому
немає нічого смішного. Хіба коміки не
роблять смішним те, що насправді не
смішно? Наш світ, те над чим треба плакати
і треба стати комедіантом, щоб зробити
з нього те над чим будуть сміятися. Світ
настільки невдалий, настільки злий і
дурний, ніби спеціально створений для
глузування.
Х
Якщо люди позбудуться безглуздої
віри в сенс життя, розумність
існування, позбудуться наївного
оптимізму, лицемірної доброчесності, то
знайдуть істину і думку без обмежень,
а як наслідок – свободу…
Х
Чого варта смерть? – нічого. Чого варте
життя? – біль, страждання. Життя
цілком безглузда затія, без
визначених цілей з масою
розчарувань і відчаїв. Нам
подають його як подарунок, але з
часом ми повинні скуштувати цей
подарунок і зрозуміти, що не такий
він уже й солодкий, швидше навпаки він
жахливо огидний. Релігія, для того,
щоб хоч якось виправдати страждання у
світі, вказує на те, що життя
покарання за гріх, що прожити життя –
це єдиний спосіб позбутися
його тягаря. Але що це за гріх, хто
згрішив? Чому йому дозволили
згрішити? І чому ми повинні за це
відповідати? Картина світу повинна
змінитися... Ми живемо у світі страждань
не для спокутування гріхів, а заради… заради
нічого…
Х
Слабкі люди не можуть визнавати
присутність «звіра», не можуть дивитися
йому в очі, для них це нестерпно. Їм
легше гіпнотизувати себе установкою,
що «все добре». Але філософам треба
чітко усвідомлювати реальність життя,
бачити її справжнє обличчя, не прикрите
брехливими фарбами оптимізму. Звернути
свій погляд на щось інше, на щось
краще – означає, невиправдано
прикрасивши істину, приховати її від себе.
Х
Все що робить людина, все до чого б вона
не прагнула, призначене лише для
того, щоб хоч якось відволіктися від
безглуздості життя. Саме ці
дії і заважають нам побачити щось
справді істинне. Будь-яке діяння –
лише спосіб відволікання уваги від
страждання, а не спосіб позбутися
його.
Х
Киньте на підлогу і розтопчіть жалюгідні
ілюзії, якщо ви нічого не зробили в
цьому житті ви «ніхто» в повному сенсі
цього слова. Ніхто не цінує людину
заради самої людини. Людина — це те,
що вона зробила, робить і зробить як
інтелектуально, так і фізично.
Х
Зверніть увагу на будь-яку сучасну
релігію. І ви дізнаєтеся, що в кожній із них
страждання життя різко переважають його
радощі. Хіба не християнство говорить,
що страждання є перевіркою
християнина Богом на його віру.
Покарання Господнього, сину мій, не
відкидай і не обтяжуйся викриттям Його;
бо кого любить Господь, того карає
і прихильний до того, як батько до сина
свого. Біблія. Книга Приповістей
Соломонових. 3:11-12. Блаженні, хто плаче
нині, бо засмієтесь. Біблія.
Євангеліє від Луки. 6:21. У буддизмі взагалі
все життя — це сансара, тобто страждання. І
єдиний спосіб досягти спасіння —
це нірвана, стан відчуження від
світу сансари. А. Шопенгауер, який
захоплювався філософією буддизму, з
упевненістю підтверджує
перевагу страждання над щастям.
Щоб бути більш-менш щасливими в
цьому житті, усім нам доведеться
вистраждати це, своє, маленьке
щастя.
Х
За допомогою релігії неможливо досягти
якогось щастя чи
задоволення. Фанатична віра у
спасіння душі штовхає на нечувані,
невиправдані злочини, і якщо я
колись говорив про те, що зло буває
виправданим, то зло від надто
релігійних людей не може бути
виправданим. Жалюгідний, дурний, не
розсудливий злочин,
скоєний через страх перед чимось
невідомим — це просто
огидно. У цьому немає і не може
бути ні величі, ні якоїсь
естетичної краси. Не можна не
визнати той цікавий факт, що чим
сильнішими були релігійні почуття
протягом того чи іншого періоду історії,
тим більшою жорстокістю був відзначений
цей період. Я можу прийняти
самопожертву через свої
власні омани. Але приносити
інших у жертву через свій страх —
це низько, тут мета не може бути
виправданням засобів. Прості забобони
так само, може, не в таких масштабах, але
приносять нещастя у світ, ставлячи табу на
деякі цілком нешкідливі
людські вчинки, обмежуючи
свободу особистості. Щодо того, чому
люди не можуть іноді вийти з-під
впливу цих вірувань, то все
полягає в гіпнозі або нав'язуванні
суспільством своїх переконань, які
через свою авторитетність приймаються
на віру. Потім кермо бере страх, що й
слугує замком для темниці оман.
Особисто мені не приємна жодна річ у світі,
в основі якої просочується
людський страх.
Х
Усіх нас називають невротиками, але
чому ж? Тому що ми бачимо світ і
відчуваємо його вплив гостріше? Ми
чуємо його сумну музику
виразніше? Ми сприйняли його таким,
яким він є, не прикрашаючи його
хибними, невиправданими цінностями?
Світ ілюзорний, існує лише
людина, яка намагається вийти з
кола страждань, що в неї не
виходить, через хибну,
небезсторонню, суб'єктивну
інтерпретацію життя. Вона заперечує
справжню природу себе й навколишнього
світу. Не розуміючи, що все, що відбувається, —
помилкове, ігноруючи і продовжуючи
бездіяти, все йде до занепаду й
морально-духовної загибелі. Бруд
існуючої моралі досягне
останніх чистих і щирих куточків
світлої душі…
Х
Спільність — це ілюзія, самотність —
реальність. Нам не вийти за межі
свого я і не злитися з іншим. До чого
смішні всі ці жалюгідні, марні
спроби знайти опору в собі подібних.
Ми народжуємося на самоті, живемо
на самоті і помираємо на самоті.
Ми можемо побути разом з іншою
людиною, можна також «потусити» в
компанії і вдати, вдати цей
жалюгідний вигляд якоїсь спільноти, вигляд того,
що ми не самотні. Але це брехня. Ширма ця
миттєво впаде, щойно ми
пройдемося ввечері у повній тиші. Ось
тут-то й треба зрозуміти, що ось це
реальність… ось ця тиха, холодна
самотність і є ми, а все інше
просто принадна ілюзія…
Спільність не єдина ілюзія, є
ще любов, але чи варто говорити про
це? І про те, що не любов, а егоїзм —
реальність? Адже насправді ми можемо
любити себе, і тільки себе, іноді навіть
за допомогою інших. Або ось ще одна
ілюзія: «щастя». Усі ми наслухалися про
цю прекрасну швидкоплинну мить,
може, навіть хтось відчував це на собі, але
що може бути ілюзорнішим за цей міраж,
цей короткочасний дурман?
Пригадався вірш Пушкіна:
«Хто щастя знав, уже не знатиме щастя.
На короткий миг блаженство нам дано:
Від юності, від ніг і солодострастя
Залишиться смуток один…»
Ні, безперечно щастя — це не
реальність, це та сама ілюзія, як і
спільність, і любов, і серйозність
людських справ, так само як і цінність
людського життя. Усе це ширма тієї
жахливої реальності, того жаху,
яким почасти є й ми самі.
Страждання — це реальність, це саме
та сутність життя. Щохвилинне,
щосекундне страждання, яке
ховається під ілюзіями, і є
реальність. Страждання — реальне так
само, як і хвороби, як смерть, як
безглуздість існування…
Від болю неможливо піти, неможливо
весь час ховати його за ілюзіями,
можна лише випити його до кінця,
відчути на собі його смертельно гіркий
смак.
Х
Усе продається і все купується, правда,
не завжди за допомогою загальноприйнятого
номінального еквівалента, дещо
має незвичайну ціну… як
людське страждання.
Х
«І що? А? як себе почуваєш, де твій
відблиск оптимізму?» — це питання можна
поставити в майбутньому будь-якому оптимісту. Адже
насправді у світі немає місця
оптимізму, будь-яка насолода, якою б вона
не була, веде врешті до страждання. І
страждань у ньому набагато більше,
ніж насолод. Справжній песиміст час
від часу запитує себе: як люди не
розуміють, що справжньої насолоди не
існує? Існують лише
неприємності, смерть, втрата, нудьга,
душевна порожнеча, а все інше — це
так, перерви між стражданням.
Х
Нігілізм як метод… Причина будь-якої
діяльності людини — потреба,
необхідність. Щоб змусити людину
щось робити, треба змусити її
відчувати потребу в цьому. Якщо ми
хочемо встановити нові цінності — ми
повинні зруйнувати старі, змушуючи
людей, які вже відчувають у цьому
потребу, — шукати новий сенс
того, що відбувається…
Х
Люди, які говорять про оптимізм,
ідеалізм та інші прекрасні речі у
світі, просто бояться прийняти світ таким,
яким він є насправді. Вони просто
не зможуть жити з цим паралізуючим усі
їхні органічні функції жахом. Ці
люди не бачать іншого виходу з
безпросвітної темряви песимізму й
нігілізму, крім того, як створювати
навколо і всередині себе ширму ілюзорного
задоволення. Тоді як самі ці
поняття можуть бути способом саме
вирішення, а не втечі від страждань…
Х
По суті, хоч би ким була людина — вона
нічого не значить. І хоч би як це не було
жорстоко: я можу назвати лише одну
важливу функцію, яку ми виконуємо у
світовій системі — удобрення!
Х
Будь-яка дія виправдана, все
дозволено, ніхто не карає і ніхто
не заохочує на метафізичному рівні.
Ми є тими, хто визначає
цінність будь-якого вчинку.
Х
Був день, і було сонце, була природа,
всесвіт і всі ті незліченні зірки,
але я раптом усвідомив… що мене… немає… я
і моє життя — це миттєва мить
на долоні вічності. З висот тисячоліть
ніхто не підозрюватиме про цю
мить. З висоти тих висот і в очах
вічності — мене ніколи й не було, мене
не було до цього моменту, мене не
стане й після. «Я» — це мить…
миттєвий пучок сприйняттів. Мене не
було й не буде, чи варто наполягати в
судженнях, що я є, якщо в майбутньому не
зможу довести іншого? Якщо мене немає, то
що говорити про мої думки, почуття,
старання, життєву боротьбу, злети й
падіння? Цього всього теж немає, це
міраж, ілюзія, дим, пшик!
Х
Нігілізм — розчарований ідеалізм,
але внутрішня надія на його
існування у світі, так само як і
скептицизм — розчарований
містицизм, але внутрішня надія на його
існування.
Х
Усвідомлення страждання у світі — найвище
усвідомлення реальності. Це і є та
сама всепоглинаюча істина
невкритого ширмою буття. Це не
«раптом усе втратило сенс», це «раптом
прийшло усвідомлення безглуздості
споконвічно безглуздого
існування».
Причина смутку — не друзі, не стосунки
з іншими людьми, не бідність чи щось
інше, причина смутку прихована глибше,
це сама есенція життя. А друзі,
гроші — це все лише відволікає від
істини життя, а саме від нескінченного й
безмежного страждання.