Афоризми (2)
Якщо немає сенсу в житті, то немає його й у
смерті.
Хто мав крила, той ніколи не
змириться з їх втратою.
Чим менше в людини друзів, тим
більше вона їх цінує.
Люди здатні на більше, ніж їхні Боги.
Не малу роль у причинах страждання
відіграє — людське небажання
думати.
Якщо думку називають дурною або
жорстокою — це ще не доказ її
помилковості.
Сентиментальність — це лише спосіб
досягти своїх цілей.
У кожного філософа є своя справжня
причина його скорботи, що ховається за
пізнанням…
Вельми легко бути самотнім без бажання
перебувати в компанії.
Той, хто бажає вічного життя після
смерті, той недостатньо страждав.
Якщо ми не вважаємо себе догматиками, то
ми повинні будь-якої миті бути готові
відмовитися від своєї старої теорії на
користь нової, кращої…
Відкидати помсту — це все одно, що
відкидати покарання за злочин,
але цього чомусь не розуміють так звані
«моралісти».
Сила і справедливість рідко межує зі
співчуттям.
Питання, яке приходить разом із
містичним забарвленням навколишнього середовища
— це питання: «хто я?»…
Нерозсудливо повністю віддаватися
нашим бажанням і особистим благам, тобто
тому, що підвладне мінливостям
часу.
Обурює не життєві страждання, а їх
невиправданість.
Сутність, почуття і саме тіло філософа
вловлює нове знання швидше, ніж
воно дістанеться до його мозку…
Вплив ззовні на наші думки і вчинки
— неминучий…, але прикро те, що за
всі ці нав'язані речі відповідати
доводиться нам…
Коли людина стверджує, що сенс
життя в кожного свій, вона мимоволі
погоджується з тим, що його немає, і кожна
людина повинна собі його вигадати сама.
Усі люди зазнають страждань, і всі
люди мстять за ці страждання, неважливо
кому і коли, важлива лише помста. Людям
важливо змусити відчути інших
те саме, що й вони.
Я люблю життя, але ненавиджу те, що з ним
зробили люди.
Колись я вважав, що любов це
хвороба, але пробачте мені мої дитячі
пріоритети, тепер я точно знаю, любов
— це лише симптом…
Чим більше ми перебуваємо в оточенні
певних людей, тим сильніший їхній
вплив на нас.
Люди мучать нас дуже рідко, більше це
робимо ми самі, тільки за допомогою цих
самих людей.
Ми хочемо позбавити близьких від інших
проблем лише для того, щоб потім
знову обтяжувати своїми…
Найлегше прощання, коли впевнений у
тому, що зустрінешся знову.
Будь-які теорії повинні будуватися на
фактах, навіть теорії скептиків.
Якщо вважати смерть — одним із
варіантів виходу, тоді вихід є
завжди.
Життя завжди показує приклад, як нам
чинити.
Людина може звикнути до всього, навіть
проти своєї волі, але звикнути не
означає не бажати чогось іншого.
Можна судити людину за її зовнішністю,
словами, вчинками, соц. становищем тощо,
але насправді людину
характеризує лише той вибір і ті
рішення, які вона приймає.
Щоб почати творити, треба лише
налаштувати свій приймач на глибинні
рівні творення.
Питання про цінності лежить за межами
сфери знання, це радше питання про
людські смаки.
Людину завжди переслідує божевільна
думка, що якщо вона робить щось важливе,
то вона це робить не для себе.
Яких би збитків зазнав би наш світ,
якби бажання нещасних
здійснилися?
Якщо обирати шлях легший, яка в цьому
заслуга?
Причина всіх людських вчинків і
переживань позначається лише однією
літерою «Я».
Людина може не тільки брехати самій
собі, але й щиро вірити в цю брехню.
Нам не потрібні поради, як поліпшити
настрій. Ми всі самі знаємо, що б
нас розвеселило, саме це в цю
мить і вводить у відчай.
Є добро, є зло, а є пристрасть до
досконалості, що по той бік добра і
зла…
Було б бажання — причина знайдеться.
Час страждання — це час дорослішання,
становлення до чогось великого.
Щоб пізнати щось велике — треба
стати чимось великим.
Справжня ідеалістична любов —
це коли навіть страждати хочеться лише
через одну людину.
Передумова вірності — довга
самотність. Хто не був самотній — не
може бути вірним.
Відповідь знаходиться сама по собі, варто
лише правильно поставити запитання.
У кожного своя передчасна смерть.
У найжорстокішому імморалісті більше
моральності, ніж у напищених
брехливих моралістах.
Навіть якщо людина вірить у те, що
чинить благородно або
ідеалістично, це ще не означає, що
її вчинки і є саме такими.
Вільний вчинок — це вчинок,
який не має минулого (причини),
найчастіше такі вчинки називають
божевільними.
Люди часто бувають обурені тим, що ми
відбираємо в них можливість робити
помилки.
Протягом життя нам доводиться
робити вибір, але що б ми не обрали,
іноді ми будемо жалкувати про свій вибір.
Лицемірство приносить страждання тим, хто
бачить його.
Я не хочу, щоб людина прощала! — я
хочу, щоб причин для того, щоб
прощати, не було.
Прощення приносить благо тому, хто його
не заслужив.
Є лише одне бажання, досягнувши
якого, ми перестанемо бажати ще
чогось — це смерть.
Смерть і любов — це єдині
поняття, на яких будується
людська трагедія…
Якби філософ міг змінити своє
життя, яке тоді б йому було діло до
життя людства?
Люди інтелектуальні свої думки не
стверджують, а доводять.
Мистецтво, всі ці книги не покликані
позбавити людей від страждання, вони лише
доводять його існування. Все це
покликане радше полегшити
існування творчої людини…