Думки «Liberum perceptio» (8)
Ось так і всі люди, скорочені
варіанти себе справжніх, живих, поспішають
і поспішають, роблячи все в надшвидкісному
режимі. Кому яке діло до суті, головне —
швидкість. Усе, що ні творять ці люди, —
«це плід, якому не дали часу на
дозрівання, але вже випустили у світ».
Х
Мені «подобається» сучасний
«гуманістичний» погляд людей на
поняття «помсти». «Помста — не може бути
справедливою», де логіка? Що таке
помста? Хіба це не відплата за
завданий біль? хіба людина,
яка завдала болю, не заслуговує того
самого? Чи це негласне твердження
того, що все дозволено? А ще кажуть,
що це я іммораліст!
Х
Люди говорять про прощення, кажуть, що
треба прощати, я кажу, що прощення
дає людині те, чого вона не заслужила. Я
не хочу, щоб люди прощали —
аморально, чи не так? Але я додам: «я
хочу, щоб причин для прощення не
було!» Але ці причини існують у світі,
і прощення цих причин знищить
поняття «справедливості». Правильно
чи справедливо — не завжди морально,
іноді треба піти проти моралі й
наших бажань, щоб учинити
справедливо.
Х
Що це за заклик — будь самим собою, чи не
краще порадити людині бути
тим, ким вона хоче бути. Адже, може, це
саме та людина, яка завжди
хотіла піти від себе, та, яка завжди
хотіла забути, ким вона є,
звільнитися від тюремних ґрат
свого я і отримати можливість бути
ким хоче.
Х
Мені огидні всі посередні
характеристики: розумний, хороший,
правдивий, не ганчірка, не боягуз, не бідний,
може допомогти. Я пройнятий трепетом до
аналогічних, але доведених до
граничності якостей, якщо
«розумний», то краще геніальний, якщо
«хороший», то незамінний, якщо
«правдивий», то до цинічності щирий,
якщо «не ганчірка», то природжений
лідер, якщо «не боягуз», то такий, що зберігає
спокій і дивлячись у лице смерті, якщо
не бідний, то казково багатий, якщо
може допомогти, то готовий жертвувати собою
заради близьких… життя на межі —
завжди наповнювало мою душу захопленням,
як Кантів його моральний закон…
ХХХ
Ще раз і ще раз — усі людські
неврози, всі болісні стани
людини — від марних, по суті
безглуздих прагнень до уявного
еталону життя, прагнення до уявних
важливих цілей, установлених іншими
людьми. Візьміть, візьміть біографії
великих людей, хіба не цікаво
почитати різноманітно-насичені
варіанти життів? Де це болісне
прагнення — бути як усі? Де такі
бажання, як сім'я, хороша робота,
тихе, помірне, непомітне,
монотонне життя? Навпаки, там ви
знайдете неймовірні душевні терзання,
боротьбу суперечностей ідеалізму й
цинізму, асоціальність, тягу до життя,
величі й до руйнівного
самознищення. Знайдете все, що
виходить за межі так званого
стереотипу життя. Кожен із них створив
свій унікальний сюжет життя,
унікальний авторський фільм, яким досі
упиваються інші люди і, можливо,
сам Бог, якому, як пити дати, вже набрид
одноманітність спостережуваного. Ми не повинні відчувати
пригнічений стан через те, що не
відповідаємо якимось соціальним
нормам. Не повинні почуватися
болісно через те, що вибиваємося
з графіка досягнення суспільних
благ або нашої невідповідності
очікуванням інших. Кожен із нас
є режисером свого життя, це
наша плівка, і ми вправі монтувати її
на свій смак.