Розділ 30. Арешт Бараха
Три дні після тріумфу у філармонії минули у відносному спокої, хоча цей спокій більше нагадував затишшя перед черговою грозою. Катя нарешті змогла виспатися, а напруга в будинку трохи спала.
Дзвінок від Романа Плахотного пролунав пообіді. Голос підполковника, зазвичай сухий і виснажений, цього разу вібрував стриманим тріумфом.
— Ми взяли Бараха, Катерино Василівно, — без вступу кинув він у слухавку. — Вночі, під час штурму конспіративної квартири на околиці Троєщини. Намагався відстрілюватися, сучий син, дістав легке поранення в плече, але зараз уже дає свідчення під крапельницею в закритому спецблоці.
Катя сиділа на дивані у вітальні, міцно притискаючи слухавку до вуха. Ілля, який миттєво відчув зміну в її погляді, сів поруч і поклав свою важку, гарячу долоню їй на плече, мовчки даючи зрозуміти: він тут, він тримає її.
— Він уже заговорив? — запитала Катя, відчуваючи, як з душі повільно сповзає залізна обруч страху.
Роман на тому кінці дроту хмикнув.
— Поки що мовчить, удає з себе німого героя. Але це тимчасово. У квартирі ми знайшли цілий арсенал: автомати, вибухівку, підроблені паспорти й купу мобільних телефонів зі зв'язками. Цього добра нам вистачить, щоб закрити його на довічне без жодного шансу на апеляцію.
Катя полегшено видихнула, прикриваючи очі.
— А як щодо Гладкого? Він усе ще ізольований?
Голос Плахотного знову став серйозним.
— Гладкий у СІЗО. Але ви ж розумієте, Катю, такі люди, як він, не втрачають контролю навіть за ґратами. Він керує залишками своєї імперії через корумпованих адвокатів та вірних шісток на волі. Ми намагаємося перекрити йому кисень, але це непросто. Тримайтеся разом з Акімовим і не послаблюйте пильність.
Коли зв'язок обірвався, Катя повільно опустила телефон на коліна й подивилася на Іллю. На її губах з'явилася перша за довгий час слабка, але абсолютно щира посмішка.
— Бараха заарештували. На цей раз усе офіційно.
Обличчя Іллі вперше за багато тижнів розслабилося. Жорсткі зморшки біля рота розгладилися, а в темних очах зблиснув промінь полегшення. Він притягнув її до себе, міцно обіймаючи й зариваючись обличчям у її пахуче волосся.
— Один із монстрів пішов на дно, маленька, — глухо прошепотів він.
Вона притулилася до його грудей, прислухаючись до спокійного, впевненого стуку його серця.
— Але головний усе ще має зуби. Гладкий не здасться просто так.
Ілля лагідно погладив її по спині.
— Нехай спробує. Ми вибили його найкращі козирі. Скоро все закінчиться, обіцяю.
Того вечора вони влаштували маленьке, тихе свято для них двох. У каміні затишно тріщали дрова, відкидаючи довгі золотисті тіні на стіни вітальні. На столику стояла відкоркована пляшка терпкого червоного вина й два келихи.
Катя взяла віолончель, але цього разу її пальці не шукали складних, надривних пасажів Бріттена чи Шостаковича. З-під смичка полилася світла, кришталево чиста мелодія Моцарта. Музика звучала легко, радісно, наче перші весняні струмки, що пробивають товщу зимового льоду.
Ілля сидів у кріслі навпроти, тримаючи в руці келих. Він дивився на неї з ніжністю, яка межувала з обожнюванням, і вперше за довгий час просто спокійно посміхався.
Пізніше, у спальні, залитій м'яким світлом каміна, вони кохалися — без поспіху, без залишків того відчайдушного страху, який переслідував їх раніше. Це була повільна, чуттєва близькість, у якій кожен рух і кожен подих здавалися спробою надолужити весь втрачений час.
— Ми справді перемогли, Ілля? — тихо прошепотіла вона, коли вони лежали, переплітаючи пальці в темряві.
Він обережно поцілував її в лоб.
— Частково, маленька. Ми виграли важливий бій. Але війна закінчиться лише тоді, коли Гладкий отримає свій вирок.
Ранок, проте, розвіяв ілюзію безпеки з першими ж променями сонця. Знову зателефонував Плахотний, і його тон не віщував нічого доброго.
— Катерино, у нас проблеми, — без зайвих вступів заговорив слідчий. — Година тому адвокат Гладкого виходив із СІЗО після зустрічі зі своїм підзахисним. Наш оперативник зафіксував передачу записки, яку ми зуміли перехопити. Гладкий передав особисте повідомлення для вас обох.
Катя відчула, як усередині знову почала закипати холодна тривога.
— Що там написано?
— Дослівно: «Дівчина заплатить за кожну мою втрачену гривню. Концерт у Лондоні стане її останнім акордом».
Катя миттєво зблідла, а пальці, що стискали слухавку, затремтіли.
Лондон. Наступний великий і, мабуть, найважливіший виступ у її житті. Лише місяць тому вона отримала офіційне запрошення виступити сольно в легендарному Королівському Альберт-Холі. Це був пік її кар’єри, мрія, до якої вона йшла все життя. І Гладкий знав про це. Його довгі руки тягнулися навіть крізь стіни слідчого ізолятора.
Вона повільно опустила слухавку й подивилася на Іллю, який пильно спостерігав за нею.
— Він знає про Лондон, — тихо вимовила вона. — Він погрожує мені Альберт-Холом.
Ілля різко підвівся з ліжка, його обличчя знову перетворилося на сувору, безжальну маску.
— Знає. Ця тварюка має інформаторів усюди.
Катя підвелася слідом, підійшла до нього й зазирнула в його очі, у яких знову спалахнуло бажання сховати її, захистити будь-якою ціною.
— Тоді ми поїдемо туди, Ілля. Ми не скасуємо цей концерт.
Він насупився, у його голосі почулися жорсткі нотки.
— Ні, Катю. Навіть не думай. Лондон — величезне місто, там значно важче контролювати безпеку, ніж у Києві. Королівський Альберт-Хол — це тисячі глядачів. Я не можу так ризикувати тобою. Скасуй виступ. Ми зачекаємо, поки Гладкого остаточно засудять.
Катя рішуче похитала головою, її погляд був твердим і непохитним.
— Ні. Якщо я зараз зламаюся й відступлю, він переможе навіть із камери СІЗО. Він зрозуміє, що його погрози діють. Це мій шлях, моє життя. Я не дозволю злочинцю вирішувати, де і коли мені грати.
Ілля дивився на неї, відчуваючи, як його власна залізна логіка безпеки знову капітулює перед її неймовірною духовною силою. Він підійшов ближче, ніжно обняв її за талію й притиснув до себе.
— Тоді це буде наш шлях, маленька. Ми поїдемо разом. І я зроблю так, щоб Альберт-Хол став для Гладкого остаточним кладовищем його амбіцій.
Вона кивнула, ховаючи обличчя на його плечі.
Того ж дня Катя знову повернулася до виснажливих репетицій. Але тепер її музика змінилася. Вона більше не була плачем заляканої жертви. З-під її смичка летіла могутня, майже войовнича мелодія. Вона грала про арешт Бараха, про перші ковтки довгоочікуваної свободи, яка вже була так близько, і про ту темну помсту, яка все ще чатувала на них у тіні.
Ілля слухав її з кабінету, одночасно розмовляючи по телефону. Він уже розгортав масштабну підготовку до поїздки. Разом із Плахотним та британськими колегами з безпеки вони розробляли безпрецедентний план захисту в Лондоні. Кожен крок, кожен метр від аеропорту Хітроу до сцени Альберт-Холу мав бути під повним контролем.
Лондон чекав на них попереду, оповитий густим туманом невідомості. Гладкий усе ще сидів у своїй залізній клітці, вигадуючи нові плани помсти, але вони більше не боялися його тіней.
Катя відклала віолончель, підійшла до Іллі й тепло посміхнулася йому.
— Ми сильніші за них, Ілля. Тому що ми разом.
Він нахилився й ніжно поцілував її в губи.
— Разом — ми непереможні, кохана.
Вони стояли біля вікна, обійнявшись, і дивилися на вечірнє місто. Їхнє майбутнє все ще залишалося туманним і небезпечним, але тепер у них була зброя, яку неможливо відібрати — їхнє вистраждане кохання та правда, яка крок за кроком пробивала собі шлях до остаточної перемоги. Поки що.
Катя згадала знамениті слова Франкліна Рузвельта, які колись записала у своєму щоденнику: «Просто бажати недостатньо — слід запитати себе, що ти маєш намір зробити, щоб досягти бажаного».
Вона знала, що саме збирається зробити. Вона збиралася вийти на найкращу сцену світу й зіграти так, щоб стіни імперії Гладкого рухнули раз і назавжди.