Глава 21

Магістр Константин увійшов до конференційної зали, де за довгим овальним столом на нього вже чекали всі керівники відділів ТПЗС.

— Щось холодно, ви не знаходите? — З цими словами Магістр підійшов до конвектора позаду свого столу й увімкнув його. Він став за своїм столом і урочисто промовив: — Щотижневі збори Товариства Представників Здорового Скептицизму відкрито.

Деякі керівники відділів наукових галузей, у яких було зроблено нове відкриття, прокоментували його по черзі. Після цього збори підбили підсумки наукової діяльності за місяць.

— Чесно кажучи, ми швидко рухаємося вгору, — проговорив, встаючи зі свого крісла, Константин і, починаючи рухатися по залі, продовжив: — Ну гаразд, це все добре, а що там у нас із тим приїжджим ілюзіоністом-англійцем, який лякає людей, стверджуючи, що викликає справжніх духів? Максиме, це ти начебто ним займався, — звернувся Магістр до фізика.

— Так, я й Антон, та нічого там такого немає. Він, зізнатися, досить переуспів у розділі фізики «оптика», але не більше, — ніби само собою зрозуміло відповів Ньютон.

— Плюс він непоганий інженер-механік, — додав Антон, — правда, якби не Валерія, ми б не розібралися, він же по-нашому абсолютно не говорить.

— Добре, закінчуйте з ним, і звіт мені на стіл, — звернувся він до Макса й Антона, потім глянув на Валерію, промовив з усмішкою: — А вам, Валеріє, окрема подяка.

— Нема за що. Завжди рада допомогти розбити людську надію на існування ментального світу, — іронічно пролунала відповідь Валерії.

Валерія з'явилася десь на четвертих чи п'ятих зборах ТПЗС. Її привів Олександр Рогатюк. Константин не перервав тоді зборів, не став з'ясовувати, хто ця раніше незаявлена незнайомка. Він терпляче дочекався закінчення зборів, хоча Олександр явно відволікався на свою приведену супутницю, що Костеві дуже не сподобалося. Після зборів він покликав до себе спершу Рогатюка:

— Хто ця панянка, дозвольте поцікавитися? — Приховуючи роздратування, негучно проговорив Константин.

— Це Валерія, я думаю, вона буде корисна нам, окрім того, вона моя дівчина, — спокійно відповів Рогатюк.

— То вона буде корисна нам чи тобі? Хто вона ще, окрім того, що твоя дівчина? — Ще тихіше запитав Костя.

— Вона обдарований філолог. Чудово володіє кількома іноземними мовами, — гордо відповів Олександр. Константин був змушений погодитися, що така людина потрібна. Іноземні мови були й залишалися його слабким місцем. Він не знав їх не тому, що не міг вивчити, він просто не хотів їх вчити, ця антипатія була в нього ще з дитинства.

Згодом Валерія очолила відділ з іноземних мов, гостра необхідність у якому виникла лише нещодавно. Ця дівчина була висока, світла, приємної зовнішності з креативним мисленням. Вона одна з усіх представників здорового скептицизму продовжувала вірити в можливість прояву надприродного. Одного разу Константин помітив у неї татуювання на нозі. «Спробуй здогадатися, то чи сувора вчителька англійської мови, то чи розпусна дівиця», — розмірковував він над дилемою, що постала перед його поглядом.

Сьогодні Валерія сиділа далеко від Олександра. «Невже вони розійшлися», — подумав Костя, нічим не видаючи своєї останньої думки.

— Ну, якщо це все, то можна в принципі закінчувати, — запропонував Костя.

— Ні, є ще одне, — взяв слово Генрі, — там з одного села… Мігово називається, надійшов анонімний дзвінок. Там типу щось дивне відбувається, звуки з одного закинутого будинку чутно, навіть кажуть, що люди там зникають. Місцеві наляканi до смерті, а я вважаю, що коли люди зникають — це погана прикмета, — жартівливо закінчив новину Генрі.

— Гаразд, треба перевірити. Хай на розслідування підуть тільки ілюмінати. Давай Євген, Ніна, Сергій і ти, Генрі, може, когось ще вам дам, згодні? — Звернувся Константин до людей, яких щойно назвав.

Після згоди уповноважених на розслідування ТПЗС Константин закінчив збори словами: — Ну тоді це все, дякую за увагу, до наступного тижня.

— Валеріє, я хочу попросити вас залишитися на хвилинку, — несподівано звернувся Костя до Валерії, коли половина представників товариства вийшли із зали. Олександр злісно подивився на Магістра, але заперечувати не став.

— Що у вас з Олександром? Ви зазвичай сидите поруч, а тут навіть не дивитеся одне на одного. Ви не подумайте, я просто хочу знати, чи це не вплине на вашу роботу, — темнив Константин, коли всі інші вже вийшли.

— У нас із ним нічого, вже давно. Може, ви просто не помітили, але ми вже давно не разом, — відповіла Валерія.

— Ну тоді я змушений ризикнути й запросити вас до ресторану сьогодні ввечері, — промовив Костя і після маленької паузи додав: — У суто ділових інтересах.

— Ну так, звісно, — з часткою сарказму зауважила Валерія, — я згодна, тільки тепер переходимо на «ти».