Глава 27
Костянтин вдавав, що слухає результати тижневої роботи керівників відділів.
- Ти взагалі з нами? – Запитала Катерина Рубльова легко усміхненого Костянтина. – Де ти був увесь тиждень? Чула, з'явився один, у моїй сфері, каже, знайшов ліки від раку.
- Так, а в нас холодний ядерний синтез, - додав Ньютон.
- Про «генія», що створив ліки від раку, не чув, Катю, але думаю там проблем у тебе не повинно виникнути, а ось про ядерний синтез чув, і що там? - Запитав Костя.
- Вони стверджують, що реакції синтезу можуть відбуватися в хімічних, атомно-молекулярних системах без значного нагрівання робочої речовини, – відповів Віталій Чадаєв. – Якщо чесно, виглядає досить переконливо. Як каталізатор використовують паладій. «Робоче тіло», що містить ізотопи водню: тритій і дейтерій. Ньютон поки що їм не дуже вірить.
- А чого їм вірити? Крім того, можна знайти альтернативне (не ядерне) пояснення цього явища, тим більше що інформації про нейтронне випромінювання не надходило. Це може бути, наприклад, прояви властивостей кристалічної ґратки паладію, - заперечив Максим, - загалом, ми ще в процесі розслідування.
- Що з розкопками? – Запитав Костянтин історика Андрія.
- Уже як тиждень тривають, завдяки нашому фінансуванню, - гордо відповів Андрій Авдошин.
- Знайшли щось цікаве? – Запитав Костянтин, відповідь на це питання не хвилювала особливо Костю. Він взагалі прослухав добру половину розмови, відповідаючи лише «так» або «ні», тоді як присутні бурхливо обговорювали нову тему розмови. Насправді він думав про Елізабет. Це перший день, коли він залишив її саму. «Як я міг жити без неї раніше?», запитував він себе.
Якось він повертався додому ввечері й побачив маленького хлопчика з дідусем. Дідусь передав хлопчика його мамі. Мама з хлопчиком відійшли на метри два. Малюк обернувся і дитячим голосом промовив до дідуся, що стояв на самоті: - Діду, чекай на мене завтра в гостях. - На що дідусь відповів: - Обов'язково чекатиму.
Костя не знав, чому його зворушила ця маленька сцена. «Мабуть, приємно знати, що тебе хтось любить. Приємно, коли є маленька істота, що любить тебе просто так, лише тому, що ти є», думав Костя. Тепер думки про дітей почали відвідувати його дедалі частіше. Це було б єдиним, що зробило б його ще щасливішим, хоча це здається вже неможливим.
- У мене є одна гіпотеза на цю тему. Костянтине, ти мене слухаєш? – Звернувся Максим до Кості.
- Залиш його, в нього зараз надлишок серотоніну, - зауважив Рома.
Костя не став питати психолога, звідки він це дізнався, припустивши, що, найімовірніше, його видав вираз обличчя.
- Так, я слухаю, – відповів Костя, знаючи, що зараз буде якесь фантастичне, ненаукове припущення. Якщо Максим Ньютон казав, що в нього є гіпотеза, значить це якась маячня, якщо ж він казав, що в нього є теорія, то це була справді послідовна, наукова істина. Чи знав про свої обмовки сам Максим? Цілком можливо, що ні. З геніями таке часто буває, але їм усе пробачається.
- Андрій каже, що якийсь знайдений медальйон має дивний вплив на учасників експедиції. Отож…, я якось думав над подібними явищами щодо предметів. Усі ми знаємо про закон збереження енергії. Дивіться, припустімо, людина робить медальйон, витрачаючи на нього свою енергію, ця енергія, за законом, нікуди не дівається, вона передається в медальйон. Тепер припустімо, вона дарує безоплатно цей медальйон комусь іншому. Разом із медальйоном передається й витрачена на нього енергія. Суб'єкт, кому подарували цей медальйон, зберігає його, дарує йому свою увагу, тобто знову вкладає в нього свою енергію. Зрештою, якщо одна річ передавалася тисячі років у спадок, вона володітиме силою або енергією всіх тих, хто передавав цю річ із покоління в покоління, - підсумував свою гіпотезу Максим Ньютон.
Усі трохи замислилися над цим. А потім Микола Федюшин пирхнув, усміхаючись: - Чесне слово, Максиме, начебто геній фізичних наук, а іноді почуєш від тебе таке.
- Про що це ти? У мене все є у формулах, я зараз покажу, - Максим потягнувся за рукописами у своїй сумці.
- Гаразд, гаразд, не треба, ми тобі віримо, - зупинив його Антон Павліш. - А що відбувається, якщо цей медальйон не дарується, а продається? Чи зберігає він тоді якусь енергію?
- Ааа…, тут усе ще цікавіше, - продовжив Максим, попри те, що дехто з присутніх зітхнув. – Гроші теж мають у собі енергію, яка витрачена на їхнє придбання. По суті, коли одна людина міняє медальйон на гроші іншої, вони обмінюються енергіями, внаслідок чого кожен залишається при своєму. Тільки коли річ дарується безоплатно, від однієї людини повністю переходить енергія до іншої. Енергія, яка витрачена на виготовлення цієї речі, збереження або її придбання за тяжко зароблені гроші, передається лише безоплатно. Ось і все, - завершив тираду Ньютон.
Потім члени ТПЗС перейшли до важливіших питань. Костя ще повідомив, що їхні книги пора перекладати іншими мовами, а також шукати партнерів для їхнього масового поширення за кордоном. У зв'язку з цим постає питання про необхідність розширити бюджет відділу Валерії. Андрій, Микола, Сергій і Катя розповіли про найближчі свої заходи та конференції, і зібрання було завершено. Це було останнє повноцінне зібрання ТПЗС.