Розділ 31. Новий ворог

 

Офіційний лист із міської прокуратури прийшов несподівано — рівно за два тижні після того, як Бараха під конвоєм доставили в закритий спецблок. Катя прочитала сухі, видрукувані на бланку рядки за сніданком, поки за вікном густий липневий дощ затягував сірою пеленою київські вулиці. Це було лаконічне, але безапеляційне «запрошення на бесіду у кримінальному провадженні щодо Антона Гладкого та Іллі Акімова». Вказано дату, час і номер кабінету.

Ілля, який щойно увійшов до кухні, кинув один погляд на папір у її руках і миттєво насупився. Його обличчя знову набуло того самого жорсткого, зосередженого виразу, який Катя навчилася розпізнавати без помилок.

— Це не Роман, — глухо промовив він, забираючи лист. — Це інший рівень. Справу передали до міської прокуратури.

Вона пильно подивилася на нього.

— Хто підписав?

— Олег Кравченко, — Ілля з огидою кинув папір на стіл. — Старший слідчий в особливо важливих справах. Старий, перевірений і дуже добре прикормлений пес Гладкого. Він на його утриманні вже років вісім. Офіційно — кришталево чистий законник, неофіційно — людина, яка за правильну суму може поховати будь-яку кримінальну справу під стосами паперового мотлоху.

Катя відклала чашку з кавою.

— Він спробує закрити справу проти Гладкого?

Ілля гірко хмикнув і похитав головою.

— Гірше. Справу Гладкого він затягуватиме й розвалюватиме в суді. А от мої свідчення він спробує використати проти мене. Кравченко зробить усе, щоб перекрутити факти й перетворити мене з головного свідка на організатора або ключового співучасника. Якщо він закриє мене в СІЗО — ти залишишся без захисту.

Вона рішуче підвелася з-за столу.

— Тоді ми підемо туди разом.

Він заперечно похитав головою, роблячи крок до неї й беручи за плечі.

— Ні, Катю. Тобі там робити нічого. Це брудні юридичні ігри. Я сам піду зі своїми адвокатами.

Вона лагідно, але з непереборною силою накрила його долоні своїми пальцями.

— Разом, Ілля. Ми ж домовлялися. Ти сам сказав, що більше не граєш у хованки. Моя присутність там покаже йому, що ми не боїмося і не збираємося мовчати.

Він важко видихнув, дивлячись у її спокійні, безстрашні очі, й нарешті здався.

— Добре. Але говорити буду я.

Кабінет прокурора Олега Кравченка зустрів їх казенним холодом, важкими дубовими меблями та великими портретами видатних юристів минулого на стінах, що створювало фальшиву ілюзію непохитного правосуддя. Сам Кравченко — чоловік середнього віку, лисуватий, із неприємно маленькими, глибоко посадженими й надзвичайно гострими очима — зустрів їх упевненою, солодкою посмішкою.

— Сідайте, будь ласка. Чай, кава? — його голос лився рівно й м'яко, наче дороге масло.

Ні Катя, ні Ілля навіть не поворухнулися в бік запропонованого частування. Вони сіли на стільці навпроти його масивного столу.

Кравченко неспішно відкрив товсту синю папку з матеріалами справи й почав гортати аркуші, навмисно витримуючи довгу театральну паузу.

— Пане Акімов, я уважно вивчив ваші свідчення, які ви так поспіхом надали підполковнику Плахотному, — прокурор підняв на нього свій липкий погляд. — Мушу визнати, вони здаються мені вкрай суперечливими. Наші внутрішні джерела надають зовсім інші докази. Виглядає так, ніби ви не просто випадковий свідок, який вирішив покаятися. Ви — прямий співучасник більшості фінансових махінацій Гладкого. І закон вимагає змінити ваш статус у цій справі.

Ілля тримався абсолютно спокійно. Він закинув ногу на ногу й зустрів погляд прокурора з крижаною незворушністю людини, якій більше нічого втрачати.

— Я надав слідству повну, документально підтверджену правду, пане прокурор. З усіма рахунками, датами й прізвищами. Мої адвокати вже зафіксували факт моєї повної співпраці зі слідством. Будь-яка спроба змінити мій статус виглядатиме як очевидне намагання зацікавлених осіб закрити мені рота.

Кравченко ледь помітно примружився. Потім його погляд повільно перетік на Катю. Він сперся підборіддям на зчеплені в замок пальці.

— А ви, пані Вороніно... Ваша історія про викрадення, погрози та борги... Вона, безумовно, дуже драматична. Але чи не здається вам, що в суді вона виглядатиме дещо... вигаданою? Можливо, ви просто вирішили використати кримінальний скандал навколо відомого бізнесмена Гладкого, щоб підігріти інтерес до власної персони перед великим європейським турне? Дешевий піар на кістках, так би мовити.

Катя не здригнулася. Вона дивилася на Кравченка з легкою, майже зневажливою посмішкою художниці, яка звикла бачити фальш з першої ноти.

— У мене є реальні докази, пане Кравченко, — спокійно й чітко промовила вона. — Письмові погрози з червоними хрестами на моєму обличчі. Аудіозаписи дзвінків Бараха на мій телефон. Свідчення Марини — дівчини, яку ви так старанно намагалися не помічати в матеріалах справи. Якщо для вас це «піар» — то у вас дуже дивні уявлення про мистецтво.

Прокурор байдуже махнув пухкою рукою, відкидаючись на спинку шкіряного крісла.

— У наш час будь-які цифрові записи й папірці можна легко сфабрикувати за допомогою хорошого хакера чи дизайнера. Суду потрібні залізобетонні факти.

Катя злегка нахилилася вперед, спираючись ліктями на стіл прокурора, від чого той мимовільно здригнувся й відсунувся.

— Тоді почніть нарешті виконувати свою роботу й перевірте їх, — її голос забринів, як натягнута до межі струна. — Перевірте зв'язки Гладкого. Перевірте його закордонні рахунки. І головне — перевірте, хто з ваших колег так наполегливо намагається заблокувати роботу підполковника Плахотного. Повірте, якщо ця справа затихне — громадськість дізнається про кожну деталь нашого розслідування.

Кравченко знову посміхнувся своєю фальшивою, мертвою посмішкою, закриваючи синю папку.

— Ми обов'язково перевіримо все, пані Вороніно. Можете не сумніватися. Закон у нашій країні один для всіх.

Коли вони вийшли з важкої будівлі прокуратури під прохолодні краплі дощу, Ілля зі злості з усієї сили вдарив кулаком по даху своєї броньованої машини.

— Він грає на їхньому боці, — процідив він крізь зуби. — Він навмисно затягуватиме передачу справи до суду, вишукуючи будь-які формальні зачіпки, щоб випустити Гладкого під заставу чи домашній арешт. А мене — посадити на гачок.

Катя сіла на пасажирське сидіння й відкрила свій телефон.

— Кравченко просто так не відступить, Ілля. Тепер він — наш новий, дуже небезпечний ворог. Але ми не дамо йому часу.

Щойно вони повернулися додому, Катя з головою поринула в мережу. Разом з Оленою Кірсановою вони почали копати під прокурора. Вже за кілька годин на екрані її ноутбука почали з'являтися перші цікаві знахідки.

Катя покликала Іллю до кабінету й розгорнула екран.

— Дивись. Це фотографії з закритих вечірок у заміському клубі Гладкого п'ятирічної давності. Бачиш цього лисого чоловіка в оточенні ескортниць та з бокалом дорогого шампанського в руках поруч із Гладким? Це наш шановний прокурор Олег Кравченко. А ось — офшорні компанії, зареєстровані на його безробітну рідну сестру, куди дивним чином стікалися кошти з фірм-одноденок, що належали Акімову... тобто тобі, коли ти ще працював на синдикат.

Ілля пильно вдивлявся в документи, і на його обличчі з'явилася хижа посмішка.

— Кравченко сам себе загнав у пастку. Ці документи — бомба під його прокурорське крісло.

Тим часом популярність Каті Вороніної росла як снігова лавина. Після її грандіозного виступу у філармонії та перших публікацій про замах, преса буквально божеволіла. Її запрошували на провідні телевізійні ефіри, пропонували інтерв'ю топові європейські видання. Офіс Королівського Альберт-Холу в Лондоні ще раз офіційно підтвердив її участь, назвавши Катю «найочікуванішим музичним відкриттям року».

Вона провела велику прес-конференцію, де трималася надзвичайно гідно, впевнено й щиро. Катя стала для суспільства чимось значно більшим, ніж просто талановита віолончелістка. Вона перетворилася на символ — на жінку, яка не зламалася під тиском брудного кримінального світу, вижила в смертельній грі й відкрито кинула виклик мафії.

Журналісти писали в заголовках: «Катя Вороніна — голос правди, що звучить крізь погрози».

Олена Кірсанова підлила масла у вогонь, опублікувавши нове гучне розслідування з промовистою назвою: «Хто гальмує справу Гладкого? Чому міська прокуратура покриває кримінального авторитета?». У статті прямим текстом, хоч і з юридичними застереженнями, натякалося на корупційні зв'язки Олега Кравченка.

Інтернет буквально вибухнув від гніву громадськості. Підтримка Каті в коментарях під її постами була колосальною — тисячі людей висловлювали своє захоплення її сміливістю й вимагали чесного суду над Гладким.

Пізно ввечері Ілля увійшов до вітальні, тримаючи в руках свіжий випуск газети з її великим фото на першій шпальті.

— Ну що, моя маленька, — він ніжно обійняв її за талію, притискаючи до себе. — Ти тепер справжня зірка. Тепер вони не зможуть прибрати тебе тихо в темному провулку. Будь-який замах на тебе стане політичним самогубством для Кравченка й Гладкого.

Катя обернулася в його обіймах і ніжно поцілувала його в губи.

— Я стала зіркою лише тому, що поруч зі мною був ти, Ілля. Це наша спільна перемога.

Тієї ніч вони кохалися з шаленою, майже відчайдушною пристрастю. Це було утвердження їхнього життя, їхньої сили, яка з кожним днем ставала дедалі міцнішою. Катя гаряче шепотіла йому в темряві спальні:

— Ми переможемо цього прокурора, Ілля... Ми вивернемо його брудну систему навиворіт перед усім світом.

Він лише міцно притискав її до свого тіла, даруючи відчуття абсолютної безпеки й підтримки.

Пізніше, коли Ілля заснув, Катя тихо підвелася, взяла віолончель і вийшла на балкон. Під тихий шум київського літнього дощу вона зіграла нову, складну тему — у ній більше не було страху перед Кравченком чи Гладким. Це була сильна, впевнена й переможна пісня душі, яка нарешті здобула крила й не збиралася їх втрачати.

Ілля слухав її крізь сон і посміхався. Він знав: попереду на них чекає Лондон, попереду нові сутички з прокурором і суди, але сьогодні вони були сильнішими за будь-яке зло. Поки що.