Розділ 14. Спільна мелодія

 

Нічна суха бійка тривала недовго — професіоналізм та краща підготовка людей Бондарчука, які захищали власну базу, дали про себе знати. Уже за якісь десять хвилин хаотичні постріли на подвір'ї остаточно стихли, поступившись місцем важкому сичанню вогнегасників та командам Віталія по рації. Масивні двері вітальні знову відчинилися, і начальник охорони грубо за шкварник затягнув у кімнату зв’язаного чоловіка в розірваній тактичній куртці — того самого колишнього спецназівця, чоловіка Світлани, який виступав координатором нальоту.

Тимур зайшов до вітальні останнім, плавно зачиняючи за собою двері. Білосніжні рукава його сорочки були недбало закатані до ліктів, а на кісточках пальців правої руки виразно проступала свіжа, темна кров. Його погляд миттєво, ігноруючи всіх присутніх, знайшов у кутку фігуру Маші.

— Я ж тобі чітко, російською та українською мовами наказав — сидіти за корпусом піаніно й не ворушитися! — його голос знову наповнився тією самою важкою, стриманою злістю.

— А я вам ще в Броварах чітко сказала — не смійте командувати мною, я не ваш підлеглий боєць! — миттєво перебила вона його, рішуче підходячи майже впритул і уважно розглядаючи його обличчя та поранені руки. — Ви... ви самі в порядку? Це ваша кров?

Він лише коротко, заперечно кивнув головою і важким кроком підійшов до полоненого, який сидів на колінах посеред килима.

— Говори, виродку. Швидко і по суті. Хто конкретно вас сюди надіслав і дав координати мого заміського будинку? — тихо, але з убивчою загрозою запитав Бондарчук.

Чоловік похмуро мовчав, спільовуючи кров на дорогий паркет. Віталій без жодних сентиментів з розмаху жорстко заїхав йому кулаком у живіт, змушуючи полоненого зігнутися навпіл і важко захрипіти.

Маша раптом обійшла Віталія, стаючи прямо перед обличчям нападника, і спокійно, навіть лагідно промовила:

— Послухай мене уважно. Я головний бухгалтер цього холдингу, і я знаю всі фінансові проводки, якими вам платили за цю брудну роботу. Якщо ти зараз заговориш і назвеш мені реальне ім'я, я особисто знайду юридичні важелі й переконаю пана Бондарчука відпустити тебе до родини живим. Якщо продовжиш грати в героя — Піаніст почне вирішувати питання своїми звичними, підвальними методами. І повір, тобі це не сподобається.

Полонений повільно підняв свої набряклі очі на Машу, уважно вдивляючись у її холодне, впевнене обличчя, і миттєво зрозумів, що ця дівчина зараз взагалі не блефує.

— Це... це генерал-лейтенант Кравець із центрального апарату, — важко дихаючи, нарешті видавив із себе чоловік. — Він... він вимагає цю чорну флешку будь-якою ціною. Каже, що твій батько, Більцман, зібрав на нього такий пакет компромату, який потягне на довічне. І... і на Бондарчука там теж є папери. Вас обох мали зачистити одним махом.

Тимур помітно напружився, його широкі плечі під сорочкою сіпнулися, а пальці мимоволі стислися в кулаки.

Маша різко перебила загальну тишу, впевнено заявляючи:

— Генерал Кравець? Той самий корумпований чиновник, чиє прізвище йшло першим червоним списком у секретних архівах мого батька? Я так і знала!

Вона швидким рухом підійшла до столу, витягла флешку з кишені й рішуче вставила її в роз'єм ноутбука Каті, який усе ще працював.

— Дивіться сюди, пане Бондарчук, дивіться на екран усі! Ось пряме зашифроване листування п'ятирічної давнини з серверів МВС. Генерал Кравець особисто віддавав письмовий наказ своїй кишеньковій структурі організувати ту аварію для мого батька. А ви... — вона повільно розвернулася й подивилася прямо в очі Тимура, — ви з вашою новою командою були для нього лише зручним, сліпим інструментом. Вас просто хотіли цинічно підставити, списавши смерть Олександра Більцмана на ваші кримінальні розборки за холдинг!

У величезній вітальні запала повна, мертва тиша, в якій було чути лише важке дихання полоненого. Тимур повільно, наче в тумані, підійшов до свого старого піаніно Bechstein, сів на стілець і його поранені пальці знову плавно торкнулися клавіш. Але цього разу це був не Шопен. З-під кришки інструмента вирвалися важкі, темні, синкоповані акорди — щось набагато важче, схоже на марш перед початком генерального наступу.

— Віталіку, — спокійно промовив він, не зупиняючи своєї похмурої гри ні на секунду. — Забери це сміття з килима й відвези в підвал, нехай хлопці задокументують свідчення на камеру. Після цього негайно зв’яжися з нашими довіреними людьми в керівництві СБУ. Передай їм цей цифровий пакет. Генерал Кравець від цієї хвилини більше не є нашою проблемою. Його кар'єра й життя закінчилися.

Коли Віталій разом з охороною та Катьою мовчки вивели полоненого, у величезній вітальні з пошкодженими вікнами знову залишилися тільки вони двоє.

Тимур раптово перестав грати, клавіші затихли, і він повільно підвівся на повний зріст, розвертаючись до неї.

— О другій годині ночі, коли хлопці Віталія відкрили підземний хід, у тебе була ідеальна можливість назавжди втекти з цього проклятого будинку разом із флешкою та ноутбуком, Маша. Чому ти залишилася під кулями?

Маша підійшла до нього впритул, так що між їхніми обличчями залишалися лічені сантиметри, і впевнено зазирнула в його суворі очі.

— Бо я просто втомилася все своє життя бігати й боятися тіней минулого, пане Бондарчук. І ще тому... тому що ти сам там, на складі в Броварах, не відпустив мене й закрив своїм тілом. Я не звикла залишатися в боргу.

Він повільно простягнув свою гарячу руку вперед, і цього разу вона не зробила жодної спроби відштовхнути його чи відійти назад. Довгі музичні пальці Тимура акуратно, майже невагомо пройшлися по її блідій щоці, залишивши на шкірі ледве помітний, червоний слід від свіжої крові зі своїх кісточок.

— Ти — найдикіша, найупертіша й найнебезпечніша жінка в усьому моєму житті, Маша Більцман, — дуже тихо, з глибокою пристрастю прошепотів він.

— А ви — найнебезпечніший і найнепередбачуваніший чоловік у моєму, Піаністе, — так само тихо, майже губами до губ відповіла вона.

Вони стояли в цій позиції кілька довгих, нестерпних секунд, відчуваючи, як електрична напруга між ними стає набагато густішою та гарячішою, ніж дим від недавніх автоматних пострілів на подвір'ї.

Раптом з коридору знову почувся гучний, різкий голос Віталія, який безцеремонно порушив їхню уєдиненість:

— Шеф! Мені дуже шкода, але ситуація розгортається з шаленою швидкістю! Генерал Кравець уже отримав сигнал від своєї зовнішньої групи й зрозумів, що ми повністю взяли його елітну ліквідаційну команду. Наші інформатори повідомляють, що він піднімає свої офіційні спецпідрозділи під приводом антитерористичної операції. Вони висуваються сюди й будуть біля наших воріт ще до перших променів сонця!

Тимур повільно повернув голову в бік дверей, і на його обличчі знову з'явилася та сама жорстка, холодна й абсолютно впевнена посмішка лідера, який точно знає, що переможе в цій фінальній грі.

— Ну що ж, нехай приходить, якщо йому так хочеться швидше сісти за ґрати, — рішуче й голосно промовив він, знову ховаючи чорну флешку в кишеню штанів і протягуючи Маші руку. — Тепер, Маріє, ми офіційно граємо з тобою в чотири руки. І наша спільна мелодія йому точно не сподобається. Нам час зустрічати головного гостя холдингу.