Розділ 17. Наступ

 

Наступного ранку в заміському будинку Тимура панувала залізна, суворо контрольована бойова атмосфера. Велика вітальня, де ще вночі сипалося скло від автоматних черг, тепер перетворилася на польовий координаційний центр. Віталій гучним, рішучим голосом збирав людей, розподіляючи сектори та перевіряючи рації, Катя розставляла потужні ноутбуки прямо на великому обідньому столі, прокладаючи кабелі, а поранений Дід, затято бурчачи собі під ніс, здоровою рукою впевнено перевіряв затвори зброї. Маша сиділа трохи осторонь на дивані, повністю занурена в розкриті фінансові реєстри та зашифровані файли, які Катя крок за кроком витягувала з батькової флешки.

Тимур повільно підійшов до неї, тримаючи в руці чашку щойно звареної гарячої кави, від якої йшла густа пара.

— Ти майже не спала за цю шалену ніч, Більцман. Очі зовсім червоні, — тихо сказав він, протягуючи їй напій. — Лягла б у спальні на другому поверсі хоч на годину, поки хлопці закінчують розгортання периметра.

— Не треба мене так показово пестити й оберігати, Бондарчук, — різко й холодно перебила його Маша, навіть не піднімаючи голови від екрана, але каву з його рук усе ж узяла. — Я не кришталева ваза, яка розіб'ється від утоми. Краще скажи мені прямо, що конкретно твій аналітичний центр планує робити з генералом Кравцем? Час грає проти нас.

Тимур мовчки сів поруч із нею на край дивана, його обличчя знову стало суворим.

— Ми не збираємося пасивно сидіти тут і чекати, поки він оговтається від нічної поразки й збере нову ліквідаційну команду під прикриттям закону. Сьогодні ввечері, за дві години до заходу сонця, ми нанесемо випереджальний удар по його закритій приватній дачі під Києвом. За нашими даними, там має відбутися екстрена, неофіційна зустріч Кравця з його ключовими покровителями з Адміністрації Президента.

Віталій, почувши розмову, коротко кивнув, підходячи ближче до дивана:

— Так точно, шеф. У нас уже повністю готовий план штурму та проникнення через лісову смугу. Катя через супутник повністю зламала їхню локальну систему відеоспостереження та відключила тривожні датчики на паркані. Пройдемо як ніж крізь масло.

Маша раптово рішуче підвелася зі свого місця, закриваючи ноутбук.

— Я їду на цю операцію разом із вами.

— Категорично ні, — твердо й безапеляційно відрізав Тимур, навіть не допускаючи заперечень у своєму тоні.

— Ти знову починаєш включати свого заступника бога, Піаністе?! — вона миттєво перебила його, роблячи крок уперед і з викликом дивлячись прямо в його крижані сіро-зелені очі. — Я не буду покірно сидіти в цьому замку й судорожно чекати твого телефонного дзвінка, як якась залякана дружина мафіозі з серіалів! Це моя особиста війна теж, Кравцю потрібна моя флешка, і це мій батько загинув від його рук!

Катя з-за свого столу тихо, але дуже впевнено підтримала її:

— Вона насправді права, шеф. Якщо ми візьмемо чиновників гарячими на місці, саме її знання внутрішніх фінансових схем, офшорних проводок холдингу та кодових назв батьківських архівів допоможуть нам миттєво притиснути їх до стіни під час допиту. Без неї ми просто заплутаємося в їхніх паперах.

Тимур важко зітхнув і повільно потер пальцями скроні, де вже проступали перші ознаки сивини. Усередині нього в цю секунду вели запеклий бій два абсолютно протилежні бажання — шалений, звірячий інстинкт за всяку ціну захистити цю дівчину від куль і чітке, раціональне усвідомлення того, що без її характеру та розуму він уже просто не уявляє свого подальшого життя.

— Добре, Більцман, твоя взяла, — нарешті вимовив він, піднімаючи руку. — Але з однією залізною умовою: ти весь час перебуваєш безпосередньо за моєю спиною, під прикриттям мого бронежилета, і сама не лізеш під жодні кулі. Зрозуміла?

— Подивимося по ситуації, — гордо кинула Маша і швидко пішла в кімнату збирати свої речі та портативну техніку.

Пізнім вечором колона з трьох важких чорних позашляховиків без увімкнених фар, орієнтуючись лише по приладах нічного бачення, стрімко вирушила в бік елітного дачного кооперативу на березі Дніпра. У салоні головного Мерседеса панувала густа, напружена тиша. Тимур уперше сам міцно взяв Машу за руку, переплітаючи свої довгі музичні пальці з її тонкими долонями — і цього разу вона навіть не спробувала вирватися чи показати характер.

— Маша... якщо на місці щось раптом піде не за нашим сценарієм і почнеться серйозне оточення... — почав він глухим, нерівним голосом.

— То ми просто вийдемо з цього пекла разом, або разом підемо на дно, — впевнено перебила вона його, сильніше стискаючи його руку у відповідь. — Не треба мені тут розказувати прощальних слів чи заповітів, Піаністе. Наша спільна мелодія ще не закінчена.

Віталій з переднього пасажирського сидіння, не обертаючись, лише тихо, по-доброму хмикнув у вуса:

— Ну й парочка... Ви двоє, коли збираєтеся разом — це як чистий порох і гарячий сірник. Вибухнете так, що мало нікому не здасться.

Коли машини з вимкненими двигунами накатом під’їхали до масивних воріт генеральської дачі, усе розпочалося миттєво й жорстко. Охорона Кравця помітила професійний штурмовий загін Бондарчука занадто пізно. У нічному повітрі пролунали перші сухі постріли з глушниками. Люди Тимура спрацювали ідеально — буквально за дві хвилини вони жорстко нейтралізували весь зовнішній периметр, укладаючи охорону обличчям в асфальт.

Маша з ноутбуком у руках спочатку слухняно сиділа на задньому сидінні машини, але коли з боку головного будинку почулися гучні крики, тупі удари та дзвін розбитого посуду, вона просто не змогла всидіти на місці й кулею вискочила з салону.

— Маша, назад! Куди тебе несе?! — люто гаркнув Тимур, який якраз координував зачистку лівого флангу, але вона його вже не чула, стрімко біжучи по гранітній доріжці прямо до відчинених дверей особняка.

Увірвавшись у розкішний камінний зал на першому поверсі, вони застали генерала Кравця в компанії двох високих, гладких чиновників з міністерськими значками. На великому дубовому столі в паніці були розкидані розкриті папки з документами, пачки доларів і кілька заряджених пістолетів.

— Ви... ви запізнилися, Бондарчук, ви прорахувалися! — божевільно посміхнувся генерал, важко дихаючи й судорожно піднімаючи свій нагородний Стечкін прямо в груди Тимура. — Зараз сюди з'їдеться вся відомча охорона міста!

Маша раптово рішуче вийшла з-за спини Тимура вперед, виставляючи перед собою відкритий екран ноутбука.

— Ні, генерале Кравець. Це ви повністю і безповоротно запізнилися. Прямо в цю секунду всі копії документів про вбивство мого батька та ваші тіньові офшори вже перебувають на столах журналістів, а оригінали надійно заблоковані в одному швейцарському банку. Ваша гра закінчена.