Розділ 16. Перелом
Генерал-лейтенант Кравець кілька секунд важко, уривчасто дихав, пильно вдивляючись у палаючі очі дівчини, а потім зробив ледве помітний знак рукою. Його люди в бронежилетах слухняно й трохи розгублено відступили на пів кроку назад, опускаючи стволи автоматів до землі.
— Добре, Більцман... — Кравець хрипко процідив крізь зуби, намагаючись повернути собі колишній упевнений тон. — Ти виявилася такою ж ненормальною й упертою, як і твій покійний батько Олександр. Але твій курячий мозок просто не здатний прорахувати наслідки. Якщо вся ця інформація з флешки вийде назовні, у пресу — у цій системі полетять голови не лише мої. Миттєво полетять і твої нечисленні друзі. І твій цей новий... кримінальний покровитель теж піде на дно першим.
Тимур рішуче ступив на одну сходинку вперед, повністю закриваючи Машу своїм широким корпусом від погляду генерала. Його великі пальці з розбитими кісточками мимоволі зі страшною силою стиснулися в кулаки.
— Закрий свій рот і навіть не думай погрожувати їй у моєму будинку, Кравцю, — з убивчим спокоєм процідив Піаніст.
— А ти, наш великий і чистий Піаністе... — Кравець раптом зневажливо й голосно засміявся, закидаючи голову. — Невже ти справді свято вірив, що зможеш так легко вийти з нашої спільної гри, просто купивши собі цей білий холдинг? Ти ж сам від самого початку був частиною цієї кривавої фінансової схеми! Згадай свій перший великий, серйозний наказ у столиці... той самий, після виконання якого тебе всі в кримінальному світі почали поважно називати «Піаністом». Це ж саме я через своїх посередників дав тобі той закритий контакт і забезпечив повне прикриття по лінії МВС!
Маша після цих слів різко, наче від удару струмом, повернулася до Тимура. У її розширених зіницях промайнув такий глибокий, нестерпний біль і розчарування, якого він не бачив ніколи раніше.
— Це... те, що він каже... це правда, Тимуре? — її голос здригнувся, падаючи до шепоту.
Тимур не відвів свого важкого погляду, хоча всередині нього в цю секунду руйнувалося все.
— Так, Маша, це правда, — глухо відповів він. — Але я присягаюся тобі: на той момент я поняття не мав, що це був твій батько і що його прибрали заради холдингу. Я дізнався всі деталі цієї брудної підстави набагато пізніше.
— І ти весь цей час... ти просто знав це і мовчав, коли брав мене на роботу?! — голосно перебила вона його, і її голос затремтів від гніву й запізнілих сліз.
— Я мовчав виключно тому, що хотів спочатку сам усе перевірити й повністю захистити тебе від цих вовків! — гаряче відповів він, намагаючись перехопити її погляд.
Кравець на подвір'ї знову задоволено засміявся, потираючи руки:
— Яка висока драматична романтика в кримінальних нетрях! Але час дитячих казок закінчився, дівчинко, пора вибирати, на чиєму ти боці в цій грі.
У цей самий момент масивні двері будинку знову відчинилися, і на ґанок швидким кроком вийшла Катя, тримаючи перед собою відкритий ноутбук, на екрані якого швидко бігли рядки цифрового завантаження.
— Пане Бондарчук! Генерале Кравцю! — голосно й тріумфально закричала Катя, демонструючи екран усім присутнім. — Щойно процес синхронізації повністю завершився! Я успішно відправила повну копію всіх архівів Більцмана на три незалежні закордонні захищені сервери в Швейцарії та на анонімну пошту провідному розслідувачу міжнародного журналу. Якщо з нами або з цим будинком протягом наступних сорока хвилин щось станеться — весь цей компромат автоматично вийде у відкритий доступ по всьому світу!
Генерал Кравець миттєво, на очах, зблід, а його самовпевнена посмішка буквально сповзла з обличчя, залишивши лише маску старечого переляку.
Маша повільно підійшла до Тимура ззаду і дуже тихо, так, щоб чув лише він один, прошепотіла йому в потилицю:
— Я ще нічого тобі не пробачила, Бондарчук, і ми обов'язково повернемося до цієї розмови. Але зараз... зараз ми справді в одному човні під обстрілом.
Тимур коротко, вдячно кивнув головою і впевненим, сильним рухом узяв її за руку. Відкрито, демонстративно, прямо перед стволами автоматів усього спецназу.
— Генерале, — голос Тимура знову став абсолютно спокійним, але в цій тиші він звучат страшніше за будь-який постріл. — Негайно забирайте своїх псів і забирайтеся геть із моєї приватної території. Сьогодні ви повністю і безповоротно програли цю партію. А завтра... завтра ми з Марією самі офіційно прийдемо по вашу душу.
Кравець дуже довго, важко дивився на них обох, його щелепа судорожно ходила з боку в бік. Потім він різко, злісно махнув рукою своїм бійцям:
— По машинах! Свертаємося! Але запам'ятай, Бондарчук, це ще далеко не фінал цієї п'єси.
Коли три важкі броньовані машини генерала нарешті з диким свистом шин зникли за крутим поворотом лісової дороги, Маша з силою вирвала свою долоню з його руки.
— Тепер ти прямо зараз сядеш і все мені розповіси. Абсолютно все, до найменшого слова про мого батька, — зажадала вона, важко дихаючи.
— Я розповім тобі кожну деталь, Маша, обіцяю, — тихо й втомлено відповів Тимур. — Але не зараз, коли ворог ще на підході.
Він повільно повернувся до вітальні, підійшов до свого чорного піаніно Bechstein, сів на стілець і його пальці знову з силою вдарили по клавішах. Цього разу з-під кришки вирвалося щось неймовірно потужне, швидке, майже агресивне — справжній бойовий реквієм, від якого дрижали шибки в усьому домі. Маша мовчки стояла поруч, схрестивши руки на грудях і пильно, з дивною сумішшю гніву та захоплення дивлячись на його сильні руки.
Віталій знову тактовно кашлянув з напівтемного коридору, тримаючи в руках рацію:
— Шеф... генерал відступає до міста, але наші люди в СБУ кажуть, що він оголосить план перехоплення. Що робимо далі? Які команди?
Тимур ні на секунду не зупиняв своєї шаленої, величної гри, повністю віддаючись музиці атаки.
— Збирай усю нашу першу та другу ротацію, піднімай резерви на митниці. Ми більше не будемо сидіти в обороні. Ми самі йдемо в капітальний наступ на його структури.
Маша раптово підійшла ближче і впевненим рухом поклала свою тонку долоню на його широке, напружене плече, змушуючи його пальці на секунду збавити темп.
— Не ти, Бондарчук. Ми йдемо в наступ разом, — жорстко й впевнено виправила вона його.
Тимур повільно підняв на неї свої великі сіро-зелені очі. В їхній глибині зараз змішалося абсолютно все: смертельна небезпека, дике приховане бажання, старий біль і якесь зовсім нове, глибоке й тепле почуття, якого він боявся найбільше в житті.
І мелодія під його пальцями стала ще гучнішою, заповнюючи весь простір фортеці.